Постанова

від 14.09.2012 по справі 2а-5285/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2012 р. № 2а-5285/12/1370

10 год. 56 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі :

головуючого судді - Качур Р.П. ,

за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.

представника позивача Московича А. Я. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Галпап»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень, -

В С Т А Н О В И В:

15 червня 2012 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Галпап»до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень № 0001612320 та № 0001622320 від 10.05.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності правочинів позивача з контрагентом ПП «Інвест Пром»є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Відтак позивач вважає оскаржувані податкові повідомлення -рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

У судових засіданнях представники відповідача проти заявлених позовних вимог заперечували з тих підстав, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій з контрагентом ПП «Інвест Пром», встановлено відсутність первинних документів у контрагента позивача ПП «Інвест Пром»на придбання товару, відтак позивачем завищено валові витрати у сумі 622295,90 грн. Стосовно податкового кредиту, наявність у позивача лише отриманої податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання був належним чином повідомлений; письмового заперечення проти позову не подав.

Суд, враховуючи неявку відповідача без поважних причин, належним чином повідомленого про дату, час та місце проведення судового засідання, вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Галпап»зареєстровано 31.10.1996 року, що підтверджено копією Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АА № 568451 від 03.03.2012 року. Позивача узято на облік в органах ДПС 29.11.1996 року за № 3772, відповідно до довідки № 3050 від 29.11.2005 року.

В період з 18.04.2012 року по 24.04.2012 року Державною податковою інспекцією у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Галпап», про що складено Акт № 71/23-10/22343278 від 26.04.2012 року про результати позапланової виїзної перевірки з питань взаєморозрахунків з ПП «Інвестпром»за січень, березень 2011 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1, п. 2 ст. 215, ст. ст. 203, 216, 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого завищено валові витрати на суму 622295,90 грн., а також вимог п. 198.1., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит по податку на додану вартість в сумі 124459,18 грн.

10.05.2012 року відповідачем на підставі акта перевірки № 71/23-10/22343278 від 26.04.2012 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «П»№0001612320, яким за порушення п. 1, п. 2 ст. 215, ст. ст. 203, 216, 228 Цивільного кодексу України, п. 198.1., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 124459 грн.

10.05.2012 року відповідачем на підставі акта перевірки № 71/23-10/22343278 від 26.04.2012 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «В4»№0001622320, яким за порушення п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1, п. 2 ст. 215, ст. ст. 203, 216, 228 Цивільного кодексу України позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 622295 грн.

Позивач з прийнятим податковими повідомленнями -рішеннями не погодився, оскаржив вказані рішення в адміністративному порядку. За наслідками апеляційного оскарження податкові повідомлення - рішення залишено без змін, а скарги позивача -без задоволення.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно з п. п. 2.1.1. п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Згідно з п. 3.1. ст. 3 цього ж Закону об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 4.1. ст. 4 цього ж Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з п. 5.1. ст. 5 цього ж Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього ж Закону, до складу валових витрат включаються, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. п. 14.1.179. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

Згідно з п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу

Згідно з п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно з п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно з п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження дотримання вимог п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України позивачем надано копії:

- договору купівлі-продажу № 01-11/010 від 01.11.2010 року, укладеного між ПП «Інвест Пром»(продавець) та ТзОВ «Торговий дім «Галпап»(покупець);

- податкових накладних № 193 від 04.01.2011 року на суму 5830 грн., № 194 від 04.01.2011 року на суму 33993,92 грн., № 195 від 04.01.2011 року на суму 140292,68 грн., № 196 від 04.01.2011 року на суму 24877,04 грн., № 197 від 04.01.2011 року на суму 43981,50 грн., № 198 від 04.01.2011 року на суму 82480,58 грн., № 199 від 04.01.2011 року на суму 6557,71 грн., № 200 від 04.01.2011 року на суму 11974,50 грн., № 202 від 06.01.2011 року на суму 229228,34 грн., № 203 від 06.01.2011 року на суму 167538,92 грн.;

- видаткових накладних № 193 від 04.01.2011 року на суму 5830 грн., № 194 від 04.01.2011 року на суму 33993,92 грн., № 195 від 04.01.2011 року на суму 140292,68 грн., № 196 від 04.01.2011 року на суму 24877,04 грн., № 197 від 04.01.2011 року на суму 43981,50 грн., № 198 від 04.01.2011 року на суму 82480,58 грн., № 199 від 04.01.2011 року на суму 6557,71 грн., № 200 від 04.01.2011 року на суму 11974,50 грн., № 202 від 06.01.2011 року на суму 229228,34 грн., № 203 від 06.01.2011 року на суму 167538,92 грн.;

- журналу реєстрації довіреностей за січень-лютий 2011 року;

- договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.03.2011 року, відповідно до якого зустрічні зобов'язання ПП «Інвест Пром та ТзОВ «Торговий дім «Галпап»за договорами купівлі-продажу № 20-12/10 від 20.12.2010 року та № 01-11/010 від 01.11.2010 року в сумі 2661500,04 грн. припиняються у повному обсязі, оскільки зустрічні вимоги є рівними;

- товарно-транспортних накладних від 04.01.2011 року та від 06.01.2011 року на перевезенняя товару відповідно до видаткових накладних № 193, № 194, № 195, № 196, № 197, № 198, № 199, № 200 від 04.01.2011 року та № 202, № 203 від 06.01.2011 року.

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 198.1., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України. Позивачем представлено Суду всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочину між ТзОВ «Торговий дім «Галпап»і ПП «Інвест Про컴рунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 26.04.2012 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ «Торговий дім «Галпап»на укладення договору з ПП «Інвест Пром»без наміру створити наслідки, які передбачені цим договором. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо поставки товарів. Це підтверджується не лише документами, але й фактичним перевезенням товару, що купувався, реальними діями ТзОВ «Торговий дім «Галпап» щодо подальшого використання отриманого товару у власній господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ТзОВ «Торговий дім «Галпап», на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом ПП «Інвест Пром», а також висновки про завищення валових витрат на суму 622295,90 грн. та завищення податкового кредиту по податку на додану вартість в сумі 124459,18 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Заслуговує на увагу і та обставина, що придбані позивачем у контрагента ПП «Інвест Пром»товари використані ним у своїй господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами (а. с. 65-101).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання ТзОВ «Торговий дім «Галпап»в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів, придбаних у контрагента ПП «Інвест Пром»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаним контрагентом.

Судом не беруться до уваги покликання відповідача на обставини, встановлені у Акті від 28.02.2012 року № 509/236-37156752 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Інвест Пром»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.12.2010 року по 30.09.2011, складеному посадовими особами Алчевської ОДПІ, стосовно відсутності у ПП «Інвест Пром»трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Згідно з п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платни ка податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Обставини, викладені в Акті перевірки № 71/23-10/22343278 від 26.04.2012 року стосовно порушення позивачем п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 198.1., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України відповідачем належними та допустимими доказами підтверджені не були.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкові повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0001612320 та № 0001622320 від 10.05.2012 року є протиправними і підлягають скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. п. 5.2.1. п. 5.2., п. п. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 198.1., п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України.

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0001612320 від 10.05.2012 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби № 0001622320 від 10.05.2012 року.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Галпап»(ЄДРПОУ 22343278, м. Львів, вул. Зубрівська, буд. 109) 2146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 18 вересня 2012 року.

Суддя Качур Р.П.