Ухвала

від 12.09.2012 по справі 2-а-1432/10/0270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2012 р. м. Київ К-38003/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

при секретарі Корженковій І.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі -ДПІ)

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.06.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010

у справі № 2-а-1432/10/0270

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Декон" (далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача -не з'явились,

відповідача -Радзіковської І.Т.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.06.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.03.2010 № 0001012300/0 та № 0001022300/0 з мотивів відсутності з боку позивача порушень правил оподаткування під час формування валових витрат та податкового кредиту у перевіреному періоді.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити у позові, посилаючись на неналежну оцінку судами наявних у матеріалах справи доказів. За посиланням заявника, подані платником документи на підтвердження обґрунтованості податкової вигоди не є свідченням фактичного здійснення спірних господарських операцій.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, за наслідками якої складено акт від 19.03.2010 № 93/23/31679951 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.03.2010 № 0001012300/0, за яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 040 246 грн. (у тому числі 860 765 грн. за основним платежем та 179 481 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 29.03.2010 № 0001022300/0 про донарахування Товариству податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 987 708 грн. (у тому числі 658 472 грн. за основним платежем та 329 236 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття вказаних актів ненормативного характеру став висновок податкової інспекції про те, що фінансово-господарські правовідносини позивача з його контрагентами (приватним підприємством «Рекламно-маркентингове агентство «Креатив технолоджи», товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Мастер-Трейд», товариством з обмеженою відповідальністю «Респект Плюс»та приватним підприємцем ОСОБА_1) мали формальний характер, здійснення господарських операцій з цими постачальниками не підтверджується документально, а спірні операції були відображені у податковому обліку позивача не у відповідності з їх дійсним економічним змістом. При цьому свою позицію податковий орган мотивує, зокрема, відсутністю у Товариства належним чином оформлених первинних документів (у тому числі товарно-транспортних накладних), складених за наслідками здійснення спірних операцій, підписання первинної документації від імені контрагентів невстановленими особами, відсутністю у названих постачальників необхідного обсягу трудових ресурсів та матеріально-технічної бази для вчинення дій, що становлять зміст спірних операцій.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час здійснення спірних операцій) податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у тій самій редакції) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

При цьому з огляду на нормативне визначення первинного документа як документа, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), необхідним є, щоб відповідні документи у сукупності з достовірністю підтверджували реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на податкову вигоду, тобто відомості у представлених документах мають бути правдиві.

При цьому сам по собі факт підписання договору та документів на підтвердження його виконання від імені контрагента невстановленою та неповноважною особою не є безумовним та достатнім доказом необґрунтованості податкової вигоди.

У розглядуваному випадку судами встановлено, що факт поставки позивачеві спірних послуг з проведення маркетингових досліджень підтверджується, зокрема, актами здачі-приймання наданих послуг, звітами про їх надання. Судами встановлено, що зазначені документи разом з податковими накладними, складеними приватним підприємством «Рекламно-маркентингове агентство «Креатив технолоджи», містять достатні для цілей оподаткування відомості щодо змісту операцій з поставки спірних послуг та вартості цих послуг.

Також за наслідками дослідження наявних у справі первинних документів суди дійшли висновку про реальність операцій з виконання перевезень вантажу за договором від 16.06.2009 № 42/06/2009, укладеним Товариством (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Респект плюс»(перевізник).

Твердження відповідача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій, цим доводам було надано об'єктивну правову оцінку, а відтак їх повторне заявлення в суді касаційної інстанції фактично спрямоване на переоцінку висновків судів щодо належного документального підтвердження спірних операцій. В силу ж статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями переоцінювати встановлені судами обставини на підставі повторного дослідження доказів.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Вінниці залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 у справі № 2-а-1432/10/0270 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько