Постанова

від 04.09.2012 по справі 0670/12422/11

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 0670/12422/11

категорія 8.2.1

04 вересня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Черноліхова С.В. ,

при секретарі - Талько А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Мегабуд" до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Мегабуд" звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції № 0009172320 від 02 серпня 2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 663954, 00 грн., у тому числі: 545392, 00 грн. основного платежу і 118562, 00 грн. штрафних санкцій. При цьому зазначило, що вказана сума грошового зобов'язання була нарахована за віднесення до податкового кредиту сум ПДВ з вартості придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" відсіву, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Клесівський кар'єр нерудних копалин "Технобуд" щебеню і відсіву гранітного, що не використані у власній господарській діяльності у зв'язку з їх реалізацією за цінами, нижчими ціни придбання; віднесення до складу податкового кредиту ПДВ з ціни послуг, наданих ТОВ "Деюре Групп" на підставі фіктивних правочинів і не підтвердження поставок товарів (послуг) покупцеві; включення до складу податкового кредиту ПДВ з вартості наданих ТОВ "Лоу Консалт" послуг, взаємовідносини з яким визнано нікчемними. З такими висновками Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції позивач не погоджується, оскільки визначення вартості щебеню і відсіву гранітного при продажу здійснювалося відповідно до вимог податкового законодавства, укладені з ТОВ "Деюре Групп" і ТОВ "Лоу Консалт" договори про надання послуг законом не віднесено до нікчемних, також відсутні рішення про визнання їх недійсними, надання і отримання послуг по вказаним договорам підтверджено первинними документами ведення і зберігання яких передбачено правилами податкового і бухгалтерського обліку.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю і просили їх задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали і просили у їх задоволенні відмовити. Пояснили, що податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції № 0009172320 від 02 серпня 2011 року є правомірним, прийнятим на підставі обґрунтованих висновків перевірки, тому скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Встановлено, що під час проведеної працівниками Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Мегабуд" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 березня 2011 року було виявлено, крім інших, порушення вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на 545392, 00 грн. (за травень 2010 року - 30986, 91 грн., червень 2010 року - 24479, 69 грн., липень 2010 року - 3363, 33 грн., серпень 2010 року - 180946, 40 грн., вересень 2010 року - 122532, 40 грн., жовтень 2010 року - 74509, 95 грн., листопад 2010 року - 29723, 69 грн., лютий 2011 року - 34580, 00 грн., березень 2011 року - 36572, 87 грн.) внаслідок віднесення до податкового кредиту сум ПДВ з вартості придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" відсіву, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Клесівський кар'єр нерудних копалин "Технобуд" щебеню і відсіву гранітного, що не використані у власній господарській діяльності у зв'язку з їх реалізацією за цінами, нижчими ціни придбання, віднесення до складу податкового кредиту ПДВ з ціни послуг, наданих ТОВ "Деюре Групп" на підставі фіктивних правочинів, за умови здійснення господарської діяльності поза межами правового поля і непідтвердження поставок товарів (послуг) покупцеві, включення до складу податкового кредиту ПДВ з вартості наданих ТОВ "Лоу Консалт" послуг, взаємовідносини з яким визнано нікчемними.

За результатами перевірки складено акт № 1344/05-53/23-20/35285888 від 12 липня 2011 року (а.с. 13-57).

На підставі вказаного акта податковим органом 02 серпня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0009172320 про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Мегабуд" суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 663954, 00 грн., у тому числі: 545392, 00 грн. основного платежу і 118562, 00 грн. штрафних санкцій.

Щодо продажу товарів за цінами, нижчими цін придбання, то суд дійшов наступного висновку.

В акті перевірки (а.с. 38-39) зазначено, що позивачем укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнігран", Товариством з обмеженою відповідальністю "Клесівський кар'єр нерудних копалин "Технобуд" договори купівлі щебеню і відсіву, які у подальшому реалізовано за цінами, нижчими цін придбання. Вказане свідчить про невикористання їх у господарській діяльності підприємства.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Вказана правова норма кореспондується із статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 вказаного Закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності -однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Пунктом 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 вищезазначеного Закону, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, аналіз вищенаведених норм свідчить, що господарська діяльність, в першу чергу, повинна мати направленість на отримання доходу. При цьому окрема господарська операція може не призвести до отримання доходу, однак це не свідчить про те, що діяльність платника податку не була направлена на отримання доходу і не є господарською в розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" з урахуванням того, що ця господарська операція, яка безпосередньо не направлена на отримання доходу, може бути передумовою для отримання доходу в майбутньому, або на запобігання понесення необґрунтованих збитків у подальшому.

Стаття 62 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що господарюючий суб'єкт, який за своїми ознаками є підприємством, самостійно здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

Згідно з визначенням, наведеним у Господарському кодексі України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни. Тобто, реалізація товарів продавцем за цінами нижчими від ціни собівартості чи придбання не є законодавчо забороненою.

Щодо товарів широкого вжитку і продукції виробничо-технічного призначення, які залежались (не мають збуту більше трьох місяців) і не користуються попитом у споживачів, а також таких товарів та продукції, які частково втратили свою первісну якість, та надлишкових товарно-матеріальних цінностей (матеріалів, комплектуючих виробів, інших матеріальних цінностей, що більше трьох місяців не можуть бути використані на виробництво продукції, оскільки таку продукцію виробляти недоцільно за відсутності попиту на неї як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках), то для таких товарів і продукції відповідно до пункту 1 Положення про порядок уцінки і реалізації продукції, що залежалась, з групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових матеріальних цінностей, затвердженого наказом Міністерства економіки України і Міністерства фінансів України від 15 грудня 1999 року № 149/300, проводиться уцінка.

Чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу.

При цьому законодавчо закріплена заборона втручання державних органів у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Недосягнення мети, як-то отримання прибутку, не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства за умови доведення економічної доцільності відповідних господарських операцій.

Судом встановлено, що 18 грудня 2009 року між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Клесівський кар'єр нерудних копалин "Технобуд" укладено договір купівлі-продажу № 253/12-К/09 від (а.с. 145-146) щебеня та відсіву гранітного, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Юнігран" 18 лютого 2010 року - договір 180210/2щ купівлі відсіву.

Про отримання Товариством від постачальників вказаних товарів свідчать видаткові накладні, копії яких є у матеріалах справи.

У подальшому щебінь і відсів гранітний позивачем було продано ТОВ "Онур Конструкціон Інтернешнл", ТОВ "Глобаль Дістрібюсьон Україна", Представництву "Онур Тааххут Ташимаджилик ве Тіджарет", що підтверджується договором поставки гранітної продукції № 38/ГП від 25 жовтня 2009 року (а.с. 147-150), видатковими накладними, копії яких є у матеріалах справи.

Вказаний товар був проданий позивачем за звичайними цінами.

Суд також зазначає, що, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" встановлено право позивача самостійно визначати та реалізовувати будь-яку продукцію, крім тієї, по якій здійснюється державне регулювання цін і тарифів, за вільними (договірними) цінами, в тому числі, за ціною, нижчою собівартості.

З огляду на викладене, суд вважає, що реалізація продукції нижче собівартості це власне комерційний ризик підприємства, а не проведення збиткових операцій.

Норми діючого законодавства не передбачають виключення із складу податкового кредиту сум ПДВ при продажу товарів за цінами, що нижче собівартості, якщо вони були визначені, виходячи із звичайних цін, а також не ставлять у залежність використання придбаного товару у господарській діяльності підприємства.

Враховуючи викладене та той факт, що ціна продажу щебеню і відсіву гранітного позивачем визначалася, виходячи із звичайних цін, а представник відповідача всупереч частини 2 статті 71 КАС України зворотного не довів, суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Мегабуд" правомірно було включено до складу податкового кредиту 503114, 00 грн. ПДВ як такі, що використані у господарській діяльності.

Стосовно віднесення до складу податкового кредиту 34580, 00 грн. ПДВ з ціни послуг, наданих ТОВ "Деюре Групп".

В акті перевірки (а.с. 39-44) вказано, що у лютому 2011 року позивач отримав від ТОВ "Деюре Групп" послуги на загальну суму ПДВ 34580, 00 грн. Вказані правовідносини відповідно до акта ДПІ у Печерському районі від 25 травня 2011 року № 572/23-5/37317392 визнані нікчемними.

ДПІ у Печерському районі м. Києва здійснено перевірку юридичного та фактичного місцезнаходження TOB "Деюре ГРУПП" (код ЄДРПОУ 37317392), в результаті якої встановлено, що підприємство за адресою: м. Київ, вул. Щорса, буд. 11, не знаходиться.

У зв'язку з відсутністю Декларацій з податку на прибуток TOB "ДЕЮРЕ ГРУПП"(код ЄДРПОУ 37317392) за 2010 рік, лютий 2011 року, нема можливості зробити висновок про наявність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торговельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності.

З вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність TOB "ДЕЮРЕ ГРУПП" здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільної дієздатності TOB "ДЕЮРЕ ГРУПП", фінансово-господарські взаємовідносини між TOB "ДЕЮРЕ ГРУПП" та контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами, а також не встановлено наявність поставок товарів від вказаного контрагента.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.2 статті 198 цього Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Із змісту викладених правових норм слідує, що підставою для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ з вартості придбаних товарів (робіт, послуг) є наявність податкових накладних, що засвідчують факт їх придбання платником податку.

Судом встановлено, що 19 січня 2011 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Деюре Групп" укладено договір транспортного експедирування № 190111 (а.с. 106-107), предмет якого - надання перевізником (ТОВ "Деюре Групп") певних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, що належать або відправляються клієнтом (позивач). За даним договором Перевізник зобов'язується зробити за рахунок Клієнта визначені юридичні дії, пов'язані з виконанням умов договору, а Клієнт зобов'язується відшкодувати фактичні витрати Перевізника, понесені під час виконання умов договору.

Частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статей 219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку статті 71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також, відповідно до статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені правові норми, суд прийшов до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом не встановлено, що укладений між позивачем та ТОВ "Деюре Групп" договір про організацію вантажних перевезень і експедицію вантажів замовника віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча, відповідно до статті 71 КАС України, він як суб'єкт владних повноважень має довести суду правомірність свого рішення.

За таких обставин, висновки податкового органу щодо фіктивності (нікчемності) договору не підкріплені належними доказами та рішенням суду про визнання його таким.

Згідно із статтею 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (частина 1 статті 19 Конституції України).

Законодавство, зокрема, чинний на момент виникнення спірних правовідносин Закон України "Про податок на додану вартість" і Податковий кодекс України, не встановлюють обов'язок покупця перевіряти відомості щодо декларування контрагентами своїх податкових зобов'язань та виконання ними таких зобов'язань перед бюджетом.

За таких обставин, покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливе недекларування відомостей про них, за умови необізнаності покупця щодо такої.

Недекларування контрагентами податкових зобов'язань до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них і не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законодавством умови щодо такого формування та має всі документальні підтвердження розміру ПДВ.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що позивач не мав права включати до складу податкового кредиту ПДВ з ціни наданих товариством з обмеженою відповідальністю "Деюре Групп" послуг у зв'язку з недекларуванням вказаним контрагентом податкових зобов'язань, оскільки жодною правовою нормою не передбачена відповідальність платника податків за дії його контрагента.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Деюре Групп" підтверджується рахунком-фактурою № 487 від 28 лютого 2011 року, актом здачі-прийняття робіт № 487, реєстром вантожоперевезень за лютий 2011 року, податковою накладною № 487, копії яких є у матеріалах справи (а.с. 108-111).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Факту визнання недійсними або анулювання реєстрації контрагента (ТОВ "Деюре Групп") судом не встановлено. Отже, його реєстрація у якості платника податку на додану вартість - чинна та передбачає право і зобов'язання платника видавати податкові накладні на загальних підставах.

Також однією з підстав неправомірності включення до складу податкового кредиту ПДВ у сумі 34580, 00 грн. податковий орган вказує на невстановлення факту передачі товарів (послуг) покупцям від Товариства з обмеженою відповідальністю "Деюре Групп" у зв'язку з тим, що відсутні первинні документи, які засвідчують транспортування і зберігання товарів.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач придбав у Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран", Товариства з обмеженою відповідальністю "Клесівський кар'єр нерудних копалин "Технобуд" щебінь і відсів гранітний на умовах поставки СРТ згідно з Інкотермс-2000.

У подальшому щебінь і відсів гранітний позивачем було продано ТОВ "Онур Конструкціон Інтернешнл", ТОВ "Глобаль Дістрібюсьон Україна", Представництву "Онур Тааххут Ташимаджилик ве Тіджарет", відправником яких, згідно квитанцій про приймання вантажу, залізничним транспортом є Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнігран", Товариством з обмеженою відповідальністю "Клесівський кар'єр нерудних копалин "Технобуд".

Вантажні перевезення і експедицію вантажів організовано Товариством з обмеженою відповідальністю "Деюре Групп" на підставі договору № 190111 від 19 січня 2011 року.

У зв'язку з цим у наданих позивачем копіях квитанцій про приймання вантажу відсутні посилання на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Мегабуд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Деюре Групп", зазначені лише постачальники і кінцеві отримувачі товару.

Оскільки а ні позивач, а ні ТОВ «Деюре Групп» не були виробниками товарів, тому походження товарів Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Мегабуд" підтверджено відповідними договорами, видатковими накладними, а надання ТОВ «Деюре Групп» послуг по організації вантажних перевезень і експедиції вантажів - договором, рахунком-фактурою № 487 від 28 лютого 2011 року, актом здачі-прийняття робіт № 487, реєстром вантожоперевезень за лютий 2011 року, податковою накладною № 487.

Слід зазначити, що залізничні накладні є супровідними документами для залізничного транспортування, у яких не зазначаються відомості про продавця товару. Дані накладні не є правовстановлюючими документами та не підтверджують перехід права власності на товар, а свідчать лише про транспортування залізничним транспортом певного товару.

Правила оформлення перевізних документів, затверджених Міністерством транспорту України від 21 листопада 2000 року № 644, та Статут Залізниці не можуть братися до уваги при вирішенні даної справи з огляду на те, що зазначені норми регулюють питання організації роботи залізниці як окремої галузі господарства та не впливають на формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Мегабуд" правомірно віднесено до складу податкового кредиту лютого 2011 року 34580, 00 грн. ПДВ з вартості наданих ТОВ «Деюре Групп» послуг, тому нарахування податку на додану вартість у цій частині є необґрунтованим.

Щодо формування податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ "Лоу Консалт".

Перевіряючими в акті перевірки (а.с. 44-49) зазначено, що в листопаді 2010 року ТОВ „ФГ Мегабуд" отримало послуги від TOB "Лоу Консалт" на загальну суму ПДВ 7 700,00 гри. Дані взаємовідносини визнані нікчемними.

Відповідно до акту, отриманого від Бориспільської ОДПІ від 20 травня 2011 року № 413/7/23-1/36429084, директор - ОСОБА_3, значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1Перевірено адресу реєстрації, складено довідку про незнаходження від 30 березня 2011 року.

З метою встановлення факту перетину митного кордону ОСОБА_3 податковим органом було підготовлено запит до Прикордонної служби і міжнародний запит на опитування даної особи компетентними органами Російської Федерації.

В подальшому встановлено, що від імені даної особи укладено договір про визнання електронних документів № 359 від 25 листопада 2009 року з Бориспільською ОДПІ, що дає можливість подавати до органу ДПС податкові документи в електронному вигляді.

Зібрано матеріали для проведення почеркознавчого дослідження підписів виконаних від її імені та направлено до СТКЗР по обслуговуванню м. Бровари та Броварського району Київської області НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області.

Відповідно до висновку майора міліції Лавріненко Л.М. від 14 квітня 2011 року № 97 підписи від імені гр. ОСОБА_3 у наданих для дослідження документах виконані не гр. ОСОБА_3, а іншою особою.

Отже, невідомими особами були створені умови (підроблений підпис), при яких гр. ОСОБА_3 можливо буде нести відповідальність за дії, яких не скоювала, що являється порушенням її прав як громадянки України.

Таким чином, ВПМ Бориспільської ОДПІ було встановлено, що невстановлені особи, використовуючи ім'я ОСОБА_3 для прикриття незаконної діяльності, створили підприємство, до реєстрації та діяльності якого вона не мала відношення. Створення даного підприємства було направлене на здійснення протиправної діяльності, направленої на ухилення від сплати податків, відмивання та легалізацію коштів. Чим саме займалося підприємство, в кого знаходиться печатка та бухгалтерська документація гр. ОСОБА_3, невідомо.

Отже, фінансово - господарські операції TOB "Лоу Консалт" та контрагентів-покупців за період з 25 листопада 2009 року по квітень 2011 року не містять по суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності TOB "Лоу Консалт" є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

У результаті порушення TOB "Лоу Консалт" своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з контрагентами на реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) мають протиправний характер. А такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкових зобов'язань по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави та суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктами 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту також і суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Вказані правові норми кореспондуються з положеннями статей 198 і 201 Податкового кодексу України.

Із змісту викладених правових норм слідує, що підставою для включення до складу податкового кредиту сум ПДВ з вартості придбаних товарів (робіт, послуг) є наявність податкових накладних, що засвідчують факт їх придбання платником податку.

Судом встановлено, що 04 січня 2010 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лоу Консалт" укладено договір про надання юридичних послуг № 0401/Ю (а.с. 100-102), а саме: консультаційних та юридичних послуг з питань господарської (підприємницької) діяльності, послуг щодо захисту інтересів позивача в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в загальних та господарських судах України.

Про виконання умов вказаного договору свідчать акт приймання-передачі наданих послуг від 30 листопада 2010 року (а.с. 103-104), податкова накладна № 301117 від 30 листопада 2011 року (а.с. 105), копії яких є у матеріалах справи.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вказаній правовій нормі Новоград-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією не надано доказів на підтвердження того, що фінансово - господарські операції TOB "Лоу Консалт" та контрагентів-покупців за період з 25 листопада 2009 року по квітень 2011 року не містять по суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів.

Не доведено також те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Лоу Консалт" було створено невідомими особи, до діяльності якого ОСОБА_3 не має ніякого відношення, оскільки висновки відповідача ґрунтуються лише на припущеннях, що є не допустимим.

Крім того, судом не встановлено, що укладений між позивачем та ТОВ "Лоу Консалт" договір про надання юридичних послуг № 0401/Ю від 04 січня 2010 року віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними.

За таких обставин, позивачем обґрунтовано віднесено до складу податкового кредиту 7700, 00 грн. ПДВ з ціни наданих ТОВ "Лоу Консалт" юридичних послуг, тому нарахування грошового зобов'язання у цій частині є неправомірним.

Враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції № 0009172320 від 02 серпня 2011 року про збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова група "Мегабуд" суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 663954, 00 грн., у тому числі: 545392, 00 грн. основного платежу і 118562, 00 грн. штрафних санкцій, є протиправним, а позовні вимоги про його скасування - обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 158-163, 167, 254 КАС України суд, -

постановив :

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції від 02.08.2011 р. № 0009172320.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя С.В. Черноліхов

Повний текст постанови виготовлено: 10 вересня 2012 р.