Постанова

від 23.08.2012 по справі 2а-7084/12/1370

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 серпня 2012 р. № 2а-7084/12/1370

Львівський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого -судді: Костецького Н.В.

за участю секретаря судового засідання: Якимець О.І.

представників позивача Моргунова С.Б., Новицької О.М.

представника відповідача Рождественської Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «СаЮл»до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «СаЮл»(далі -ПП «СаЮл») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення:

- №0001092321 від 20.04.2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 17 939, 87 грн., в т.ч. основний платіж 14 483, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 3 456, 87 грн.;

- №0001102321 від 20.04.2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 17 627, 50 грн., в т.ч. основний платіж 14 102, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 3 525, 50 грн.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що правових підстав та належних обґрунтувань для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість у ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби немає. Як вбачається із Акту перевірки відповідача, мотивуванням визнання правочинів укладених між позивачем та його контрагентом такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків є посилання на розслідування кримінальної справи щодо громадян України ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які нібито реєстрували та/або перереєстрували фіктивні фірми, в тому числі ПП «Захід-торг»(стор. 15-16 Акту перевірки), а також посилання на Акт про неможливість проведення перевірки від 22.03.2012 року №148/23-2 у зв'язку із незнаходження ПП «Захід-торг»за його податковою адресою (стор.10 Акту перевірки). А також, у Акті перевірки робиться висновок про відсутність у ПП «Захід-торг»трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, що на думку контролюючих органів свідчить про те. що проведені операції є транзитними фінансовими потоками, спрямованими на здійснення операцій надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру (стор. 9, 10, 12, 14 Акту перевірки). Позивач вказує, що відсутність ПП «Захід-торг»за своїм місцезнаходженням у 2012 році немає ніякого відношення до постачання ПП «СаЮл»засобів і складових для виготовлення печаток, штампів та подібних товарів у 2010 році. Відповідно до видаткової накладної №74 від 01.10.2010р. та податкової накладної №74 від 01.10.2010р. ПП «СаЮл»придбало у ПП «Захід-торг»товарно-матеріальні цінності, а саме засоби і складові для виготовлення печаток, штампів та подібних товарів згідно переліку. Усього двадцять найменувань на загальну суму 66 372, 00 грн. із ПДВ. Крім того, відповідно до видаткової накладної №1028 від 28.10.2010р. та податкової накладної №1028 від 28.10.2010р. ПП «СаЮл»придбало у ПП «Захід-торг»нумератор «Солід ПС-1»вартістю 18 240, 00 грн. з ПДВ, про наявність якого зазначається також і в Акті перевірки податковим інспектором. Факт оплати підтверджується банківськими виписками, а також даний факт оплати зафіксовано і у Акті перевірки. Крім того, усі первинні документи були надані до перевірки згідно акту прийому-передачі, на якому стоїть підпис ревізора-інспектора, а отже стверджувати про відсутність первинних бухгалтерських документів та вимагати товарно-транспортні накладні та подорожні листи Постачальника, які підприємство і не повинно мати -не було підстав. Відтак, посилання відповідача на нікчемність та фіктивність фінансово-господарських взаєморозрахунків між контрагентами нічим не аргументована та безпідставна, а тому прийняті відповідачем податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, пославшись на обставини, викладені у позовній заяві, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнала, надала суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначила, що в ході проведеної перевірки встановлено, що між ПП «СаЮл»та ПП «Захід-торг»в жовтні 2010 року укладено усну угоду про постачання товарно-матеріальних цінностей, а саме: фотополімеру рідкого, тонеру, промивочного концентрату, субстрату листового, плівки лавсанової, плівки несучої та ін., нумератора «Солід ПС-1»на загальну суму 84 612, 00 грн., в т.ч. ПДВ на суму 14 102, 00 грн. На виконання усної угоди ПП «Захід-торг»в жовтні 2010 року реалізував ПП «СаЮл»товарно-матеріальні цінності, на що виписані податкові та видаткові накладні.

Для проведення перевірки ПП «СаЮл»надано податкові та видаткові накладні. До перевірки не представлені товарно-транспортні накладні з відміткою відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару) та інші документи, що свідчать про транспортування вищеперелічених матеріалів, документів, які б засвідчували якість і комплектність продукції.

Крім того, ДПІ у Личаківському районі м. Львова складено акт від 30.03.2012 року за №27/22-10/36501261, згідно якого при виході за юридичною адресою/фактичною: м. Львів, вул. Лисенка, 23/А встановлено, відсутність ПП «Захід-торг»за місцезнаходженням, про що складно акт від 22.03.2012 №147/23-2, акт про неможливість проведення перевірки від 22.03.2012 №148/23-2, та направлено запит до ГВПМ СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові від 23.03.2012 №167/8/23-2 на встановлення місцезнаходження платника податків. Останній звіт з податку на прибуток подано до ДПІ у Личаківському районі м. Львова за 2010 рік. Останній звіт з податку на додану вартість подано до ДПІ у Личаківському районі за січень 2011 року. Звітність з податку на додану вартість за липень 2010 року, лютий 2011 року, березень 2011 року не визнано як податкову, присвоєно стан «до відома». Свідоцтво платника ПДВ анульовано 16.03.2011 року. Для здійснення господарської діяльності ПП «Захід-торг»не мало власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, про що свідчать дані декларацій з податку на прибуток за 2010 рік (надано з прочерком у відповідних рядках декларації). Згідно даних 1-ДФ чисельність працюючих на підприємстві за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року відсутня. В періоді, за який проводилась перевірка, встановлено, що ПП «Захід-торг»було задіяно в ланцюгу безтоварних операцій.

Відповідно до бази даних ДПС, податкової звітності, Системою автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ПП «Захід-торг»та його контрагентів встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операцій здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

З вищезазначених фактів, вбачається, що фінансово-господарська діяльність ПП «Захід-торг»здійснюється поза межами правового поля. Фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Захід-торг» та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України).

Операції ПП «СаЮл»не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, враховуючи те, що у ПП «Захід-торг»відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою. В зв'язку з цим ПП «СаЮл»не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Таким чином, наявність у ПП «СаЮл»документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, є необхідними для формування податкового кредиту - податкових накладних, виданих ПП «Захід-торг»не є безумовною підставою для віднесення сум до податкового кредиту, у зв'язку з тим, що відомості, які містяться в таких податкових накладних не має можливості ідентифікувати як такі, що призначені для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відтак, представник відповідача просила суд в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення, мотивуючи це наступним.

Як вбачається з матеріалів справи, ПП «СаЮл»зареєстроване як юридична особа 05.04.1994 року виконавчим комітетом Львівської міської ради про що зроблено відповідний запис за №14151200000007101, ідентифікаційний код юридичної особи 20804962, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №380406.

Згідно акту перевірки, ПП «СаЮл»взято на облік в органах державної податкової служби з 04.06.1998 року за №5982 року та станом на момент проведення перевірки перебувало на податковому обліку у Державній податковій інспекції у Галицькому районі м. Львова.

У періоді, за який проводилася перевірка, суб'єкт господарювання був платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 05.06.1998 року №17824953, індивідуальний податковий номер 208049613040.

Судом встановлено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ПП «СаЮл»(код ЄДРПОУ 20804962) з питань дотримання вимог діючого законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «Захід-торг» (код ЄДРПОУ 36501261) за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 03.04.2012 року №182/22-10/20804962 (далі - Акт перевірки), в якому зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, ст.5 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції Закону України від 22.05.97 № 283/97-ВР, із внесеними змінами та доповненнями), п.144.1 ст.144, п.138.1, п.138.2, пп.138.10.1 ст.138, п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 14 483, 00 грн., в т.ч. в 4 кварталі 2010 р. в сумі 13 827, 50 грн., в 2 кварталі 2011 р. в сумі 218, 50 грн., в 3 кварталі 2011 р. в сумі 218, 50 грн., в 4 кварталі 2011 р. в сумі 218, 50 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 14 102, 00 грн., в т.ч. за жовтень місяць 2010 р. в сумі 14 102, 00 грн.

На підставі Акта перевірки Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова винесено податкові повідомлення-рішення №0001092321 від 20.04.2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 17 939, 87 грн., в т.ч. основний платіж 14 483, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 3 456, 87 грн.; та №0001102321 від 20.04.2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 17 627, 50 грн., в т.ч. основний платіж 14 102, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 3 525, 50 грн.

Розглядаючи правомірність винесених відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.1. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, відповідно до п. 1.31. цього Закону, під продажем товарів розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону про прибуток встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з абз. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп.134.1.1. п.134.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

В силу норм п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.135.4.1.п. 135.4. ст. 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пункт 137.1. ст. 137 Податкового кодексу України передбачає, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

В силу норм п.138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з норм пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Отже, виходячи з вимог вказаних норм, підтвердженням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Крім того, відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим.

Суд зазначає, що відповідно до п. 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 року (що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, суд зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано податковий кредит.

З метою підтвердження чи спростування права платника на податковий кредит слід дослідити чи відбувались господарські операції в дійсності, чи лише їх сутність була відображена платником у податковій звітності з метою отримання права на податковий кредит (на податкову вигоду).

Як вбачається з Акту перевірки та було встановлено судом у судовому засіданні, між ПП «СаЮл»та ПП «Захід-торг»в жовтні 2010 року укладено усну угоду про постачання товарно-матеріальних цінностей, а саме: фотополімеру рідкого, тонеру, промивочного концентрату, субстрату листового, плівки лавсанової, плівки несучої та ін., нумератора «Солід ПС-1»на загальну суму 84 612, 00 грн. в т.ч. ПДВ на суму 14 102, 00 грн.

ПП «Захід-торг»виписано позивачу видаткову накладну №74 від 01.10.2010 року та податкову накладну №74 від 01.10.2010 року на загальну суму 66 372, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 11 062, 00 грн.); видаткову накладну №1028 від 28.10.2010 року та податкову накладну №1028 від 28.10.2010 року на загальну суму 18 240, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 3 040, 00 грн.), що містять повну ідентифікацію кожного виду замовленого товару.

Із Акту перевірки вбачається, що вказані податкові та видаткові накладні досліджувалися під час проведення перевірки та порушень у їх оформленні перевіряючими не встановлено.

Розрахунок за виконані роботи між позивачем та ПП «Захід-торг» проводився у безготівковій формі, що підтверджується реєстром документів системи «Клієнт - Банк»про списання з рахунку позивача 28.10.2010 року на користь ПП «Захід-торг»18 240, 00 грн. згідно якого позивачем сплачено у складі ціни за товар податок на додану вартість у сумі 3 040, 00 грн. та від 29.10.2010 року -оплата здійснена платіжними дорученнями №431 на суму 1 152, 00 грн. (ПДВ -192, 00 грн.) та №430 на суму 65 220, 00 грн. (ПДВ -10 870, 00 грн.) (всього оплачено 84 612, 00 грн. в т.ч. ПДВ на суму 14 102, 00 грн.).

Сума, сплачена контрагенту у складі ціни за товарно-матеріальні цінності, була включена позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 2010 року.

Як вбачається з Акту перевірки, до перевірки було надано оборотно-сальдові відомості по рах. 631 «Розрахунки з постачальниками», по рах.311 «Рахунки в банку», рах. 644 «Податковий кредит», отримані накладні, податкові накладні, реєстри отриманих податкових накладних ПП «СаЮл»щодо взаємовідносин з ПП «Захід-торг»(код ЄДРПОУ-36501261). Жодних зауважень щодо таких Акт перевірки не містить.

Крім того, ПП «СаЮл»в бухгалтерському обліку згідно картки по рахунку №631 «Розрахунки з постачальниками»по контрагенту ПП «Захід-торг»відображено дані операції за жовтень 2010 року, а саме: Дт 201 «Сировина і матеріали»- Кт 631 «Розрахунки з постачальниками», Дт 152 «Придбання (виготовлення) основних засобів - Кт 631 «Розрахунки з постачальниками», Дт 6442 «Податковий кредит»- Кт 631 «Розрахунки з постачальниками».

Відповідно до Акту перевірки, станом на 01.11.2010 року заборгованість по ПП «Захід-торг»відсутня.

Згідно наданих у судовому засіданні пояснень, у подальшому придбані товари були використані позивачем у власній господарській діяльності, оскільки основний вид діяльності ПП «СаЮл»- це поліграфічна діяльність, виготовлення печаток, штампів та інших подібних товарів, що підтверджується також і Актом перевірки, згідно якого перераховано види діяльності позивача за КВЕД, та зазначено, що фактично у періоді який перевірявся ПП «СаЮл»здійснювало надання поліграфічних послуг (а.с.16).

Крім того, позаплановою перевіркою підтверджено наявність на підприємстві нумератора «Солід ПС-1». Зокрема, згідно Акту перевірки , основний засіб - нумератор «Солід ПС-1»на суму 15 200, 00 грн. введено в експлуатацію (згідно акту від 31.12.2010 року за №18, інвентарний номер нумератора «Солід ПС-1»- 195) (а.с. 19 - 20).

Вказані вище первинні документи свідчать про облік позивачем матеріальних активів, отриманих від ПП «Захід-торг»з метою їх використання в господарській діяльності підприємства, що у свою чергу підтверджує товарність операцій з купівлі позивачем товарів у його контрагента.

Крім того, сторонами не заперечувалося, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, та володів свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість. Як зазначено в акті перевірки, свідоцтво платника ПДВ ПП «Захід-торг»(код ЄДРПОУ-36501261) анульовано лише 16.03.2011 року. Таким чином, станом на момент укладення договору, видання податкових накладних ПП «Захід-торг» було зареєстровано платником податку на додану вартість.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про податок на додану вартість»та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037 стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Відсутність товарно-транспортних накладних в даному випадку не може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції, оскільки обсяг товару був не значний та не потребував вантажного перевезення, поставка здійснювалася власним транспортом позивача.

Суду не надано доказів на підтвердження обставин щодо відсутності ділової мети у позивача під час купівлі у контрагента обумовлених товарно-матеріальних цінностей, а також щодо обізнаності позивача з можливим протиправним характером дій свого контрагента за укладеним договором.

В контексті наведеного ДПІ під час розгляду справи не надано вироку у кримінальній справі, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності позивача, його контрагента, їх посадових осіб, а також контрагентів контрагента позивача (їх посадових осіб), з яких би вбачався зв'язок та обізнаність позивача щодо можливої протиправної діяльності певних підприємств та щодо можливої спрямованості певних угод на ухилення від сплати податків.

В свою чергу позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту. Зокрема, про фактичне виконання вищезазначених послуг свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні» і п.2.4. ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Захід-торг», суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними»від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Згідно висновків Постанови Верховного Суду України від 31.01.2011 року, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

А, оскільки, відповідач при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 Цивільного кодексу України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Крім того, суд зазначає, що виникнення у платника податку на додану вартість права на формування податкового кредиту та відображення його у податковій звітності не ставиться у залежність від дотримання податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Порушення, допущенні одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому несплата контрагентами до бюджету податків чи наявність інших їхніх порушень не може впливати на результати діяльності товариства.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При вирішенні даної справи судом враховано аналогічні висновки викладені у Постановах Верховного Суду України від 26.09.2006 року, від 21.11.2006 року, від 09.09.2008 року № 21-500во08, від 01.06.2010 року № 21-573во10 та від 31.01.2010 року.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-14, 17, 18, 49, 51, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 20.04.2012 року №0001092321, №0001102321.

3. Зобов'язати Головне управління Державного казначейства у Львівській області стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби в користь Приватного підприємства «СаЮл»355 (триста п'ятдесят п'ять) грн. 68 коп. судових витрат.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 27 серпня 2012 року

Суддя Костецький Н.В.