Ухвала
від 21.07.2014 по справі 2а-7084/12/1370
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2014 року Справа № 155889/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Кузьмич С.М.

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Дутка І.С.

за участю представників сторін

позивача Новицька О.М.

відповідача Чижевський М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 року у справі № 2а-7084/12/1370 за позовом Приватного підприємства «СаЮл» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «СаЮл» звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення: №0001092321 від 20.04.2012 року; №0001102321 від 20.04.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. Правових підстав та належних обґрунтувань для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість у ДПІ у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби немає. Позивач зазначає, що із Акту перевірки відповідача, мотивуванням визнання правочинів укладених між позивачем та його контрагентом такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків є посилання на розслідування кримінальної справи щодо громадян України ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які нібито реєстрували та/або перереєстрували фіктивні фірми, в тому числі ПП «Захід-торг», а також посилання на Акт про неможливість проведення перевірки від 22.03.2012 року №148/23-2 у зв'язку із незнаходження ПП «Захід-торг» за його податковою адресою. У Акті перевірки робиться висновок про відсутність у ПП «Захід-торг» трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, що на думку контролюючих органів свідчить про те. що проведені операції є транзитними фінансовими потоками, спрямованими на здійснення операцій надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру . Позивач вказує, що відсутність ПП «Захід-торг» за своїм місцезнаходженням у 2012 році немає ніякого відношення до постачання ПП «СаЮл» засобів і складових для виготовлення печаток, штампів та подібних товарів у 2010 році. Відповідно до видаткової накладної №74 від 01.10.2010р. та податкової накладної №74 від 01.10.2010р. ПП «СаЮл» придбало у ПП «Захід-торг» товарно-матеріальні цінності, а саме засоби і складові для виготовлення печаток, штампів та подібних товарів згідно переліку. Усього двадцять найменувань на загальну суму 66 372, 00 грн. із ПДВ. Крім того, відповідно до видаткової накладної №1028 від 28.10.2010р. та податкової накладної №1028 від 28.10.2010р. ПП «СаЮл» придбало у ПП «Захід-торг» нумератор «Солід ПС-1» вартістю 18 240, 00 грн. з ПДВ, про наявність якого зазначається також і в Акті перевірки податковим інспектором. Факт оплати підтверджується банківськими виписками, а також даний факт оплати зафіксовано і у Акті перевірки. Усі первинні документи були надані до перевірки згідно акту прийому-передачі, на якому стоїть підпис ревізора-інспектора, а отже стверджувати про відсутність первинних бухгалтерських документів та вимагати товарно-транспортні накладні та подорожні листи Постачальника, які підприємство і не повинно мати - не було підстав. Відтак, посилання відповідача на нікчемність та фіктивність фінансово-господарських взаєморозрахунків між контрагентами нічим не аргументована та безпідставна, а тому прийняті відповідачем податкові повідомлення - рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби від 20.04.2012 року №0001092321, №0001102321.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права скаржник просить постанову суду скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на наступне. В ході проведеної перевірки встановлено, що між ПП «СаЮл» та ПП «Захід-торг» в жовтні 2010 року укладено усну угоду про постачання товарно-матеріальних цінностей, а саме: фотополімеру рідкого, тонеру, промивочного концентрату, субстрату листового, плівки лавсанової, плівки несучої та ін., нумератора «Солід ПС-1»на загальну суму 84 612, 00 грн., в т.ч. ПДВ на суму 14 102, 00 грн. На виконання усної угоди ПП «Захід-торг» в жовтні 2010 року реалізував ПП «СаЮл» товарно-матеріальні цінності, на що виписані податкові та видаткові накладні.

Для проведення перевірки ПП «СаЮл» надано податкові та видаткові накладні. До перевірки не представлені товарно-транспортні накладні з відміткою відправника товару (щодо відвантаження товару) та його отримувача (стосовно фактичного отримання товару) та інші документи, що свідчать про транспортування вказаних вище матеріалів, документів, які б засвідчували якість і комплектність продукції.

ДПІ у Личаківському районі м. Львова складено акт від 30.03.2012 року за №27/22-10/36501261, згідно якого при виході за юридичною адресою/фактичною: м. Львів, вул. Лисенка, 23/А встановлено, відсутність ПП «Захід-торг» за місцезнаходженням, про що складно акт від 22.03.2012 №147/23-2, акт про неможливість проведення перевірки від 22.03.2012 №148/23-2, та направлено запит до ГВПМ СДПІ по роботі з ВПП у м. Львові від 23.03.2012 №167/8/23-2 на встановлення місцезнаходження платника податків. Останній звіт з податку на прибуток подано до ДПІ у Личаківському районі м. Львова за 2010 рік. Останній звіт з податку на додану вартість подано до ДПІ у Личаківському районі за січень 2011 року. Звітність з податку на додану вартість за липень 2010 року, лютий 2011 року, березень 2011 року не визнано як податкову, присвоєно стан «до відома». Свідоцтво платника ПДВ анульовано 16.03.2011 року. Для здійснення господарської діяльності ПП «Захід-торг» не мало власних офісних, виробничих приміщень, земельних ділянок, транспортних засобів, про що свідчать дані декларацій з податку на прибуток за 2010 рік (надано з прочерком у відповідних рядках декларації). Згідно даних 1-ДФ чисельність працюючих на підприємстві за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року відсутня. В періоді, за який проводилась перевірка, встановлено, що ПП «Захід-торг» було задіяно в ланцюгу безтоварних операцій. Відповідно до бази даних ДПС, податкової звітності, Системою автоматизованого співставлення в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ПП «Захід-торг» та його контрагентів встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операцій здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

Апелянт зазначає, що фінансово-господарська діяльність ПП «Захід-торг» здійснюється поза межами правового поля. Фінансово-господарські взаємовідносини між ПП «Захід-торг» та контрагентами є такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами (ст. 234 Цивільного Кодексу України). Операції ПП «СаЮл» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, враховуючи те, що у ПП «Захід-торг» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою. В зв'язку з цим ПП «СаЮл» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Наявність у ПП «СаЮл» документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, із змінами та доповненнями, є необхідними для формування податкового кредиту - податкових накладних, виданих ПП «Захід-торг» не є безумовною підставою для віднесення сум до податкового кредиту, у зв'язку з тим, що відомості, які містяться в таких податкових накладних не має можливості ідентифікувати як такі, що призначені для використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує.

Представник відповідача підтримує вимоги апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ПП «СаЮл» з питань дотримання вимог діючого законодавства у сфері оподаткування під час здійснення фінансово-господарських взаєморозрахунків з ПП «Захід-торг» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 03.04.2012 року №182/22-10/20804962, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог податкового законодавства, а саме: - п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3, ст.5 Закону України від 28.12.94 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції Закону України від 22.05.97 № 283/97-ВР, із внесеними змінами та доповненнями), п.144.1 ст.144, п.138.1, п.138.2, пп.138.10.1 ст.138, п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 14 483, 00 грн., в т.ч. в 4 кварталі 2010 р. в сумі 13 827, 50 грн., в 2 кварталі 2011 р. в сумі 218, 50 грн., в 3 кварталі 2011 р. в сумі 218, 50 грн., в 4 кварталі 2011 р. в сумі 218, 50 грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 14 102, 00 грн., в т.ч. за жовтень місяць 2010 р. в сумі 14 102, 00 грн.

На підставі Акта перевірки Державною податковою інспекцією у Галицькому районі м. Львова винесено податкові повідомлення-рішення №0001092321 від 20.04.2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 17 939, 87 грн., в т.ч. основний платіж 14 483, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 3 456, 87 грн.; та №0001102321 від 20.04.2012 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 17 627, 50 грн., в т.ч. основний платіж 14 102, 00 грн. та штрафні (фінансові) санкції 3 525, 50 грн.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону про прибуток встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно з абз. 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп.134.1.1. п.134.1 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.135.1 ст. 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

В силу норм п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп.135.4.1.п. 135.4. ст. 135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Пункт 137.1. ст. 137 Податкового кодексу України передбачає, що дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

В силу норм п.138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з норм пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Виходячи з вимог вказаних норм, підтвердженням витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток є відповідні розрахункові, платіжні та інші первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, підставою для нарахування податкового кредиту та податкового зобов'язання з ПДВ є податкова накладна.

Відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п. п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 цього ж Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відтак, з врахуванням викладеного, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Матеріалами справи підтверджено, що між ПП «СаЮл» та ПП «Захід-торг» в жовтні 2010 року укладено усну угоду про постачання товарно-матеріальних цінностей, а саме: фотополімеру рідкого, тонеру, промивочного концентрату, субстрату листового, плівки лавсанової, плівки несучої та ін., нумератора «Солід ПС-1»на загальну суму 84 612, 00 грн. в т.ч. ПДВ на суму 14 102, 00 грн.

ПП «Захід-торг» виписано позивачу видаткову накладну №74 від 01.10.2010 року та податкову накладну №74 від 01.10.2010 року на загальну суму 66 372, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 11 062, 00 грн.); видаткову накладну №1028 від 28.10.2010 року та податкову накладну №1028 від 28.10.2010 року на загальну суму 18 240, 00 грн. (в т.ч. ПДВ 3 040, 00 грн.), що містять повну ідентифікацію кожного виду замовленого товару.

Розрахунок за виконані роботи між позивачем та ПП «Захід-торг» проводився у безготівковій формі, що підтверджується реєстром документів системи «Клієнт - Банк» про списання з рахунку позивача 28.10.2010 року на користь ПП «Захід-торг» 18 240, 00 грн. згідно якого позивачем сплачено у складі ціни за товар податок на додану вартість у сумі 3 040, 00 грн. та від 29.10.2010 року - оплата здійснена платіжними дорученнями №431 на суму 1 152, 00 грн. (ПДВ -192, 00 грн.) та №430 на суму 65 220, 00 грн. (ПДВ -10 870, 00 грн.) (всього оплачено 84 612, 00 грн. в т.ч. ПДВ на суму 14 102, 00 грн.).

Сума, сплачена контрагенту у складі ціни за товарно-матеріальні цінності, була включена позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 2010 року.

Відповідно до Акту перевірки, станом на 01.11.2010 року заборгованість позивача по ПП «Захід-торг» відсутня.

У подальшому придбані товари були використані позивачем у власній господарській діяльності, оскільки основний вид діяльності ПП «СаЮл» - це поліграфічна діяльність, виготовлення печаток, штампів та інших подібних товарів, що підтверджується також і Актом перевірки, згідно якого перераховано види діяльності позивача за КВЕД, та зазначено, що фактично у періоді який перевірявся ПП «СаЮл» здійснювало надання поліграфічних послуг.

Позаплановою перевіркою підтверджено наявність на підприємстві нумератора «Солід ПС-1». Зокрема, згідно Акту перевірки , основний засіб - нумератор «Солід ПС-1» на суму 15 200, 00 грн. введено в експлуатацію (згідно акту від 31.12.2010 року за №18, інвентарний номер нумератора «Солід ПС-1» - 195).

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Надані представником позивача в судовому засіданні документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентом, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Факт здійснення операцій підтверджується податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, та іншими письмовими документами.

Судом при винесенні рішення також взято до уваги, що на момент укладення договору, видання податкових накладних ПП «Захід-торг» було зареєстровано платником податку на додану вартість.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим Законом України «Про податок на додану вартість» та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037 стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Так, виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008р. №3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Крім того, Наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 року№143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Відсутність товарно-транспортних накладних в даному випадку не може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції, оскільки обсяг товару був не значний та не потребував вантажного перевезення, поставка здійснювалася власним транспортом позивача.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП «Захід-торг», колегія суддів зазначає.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договору, укладеного позивачем та ПП «Захід-торг», в акті перевірки від не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-якої з осіб та чи притягнуто будь-яку з осіб ПП «Захід-торг» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України в частині створення та ведення господарської діяльності ПП «Захід-торг».

Суд звертає увагу відповідача, що відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року в справі № 21-500во08, від 0.06.2010 року в справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це спричиняє відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ч.1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, а згідно з ч. 2 цієї ж статті, невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаного договору та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Львівської області ДПС залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.08.2012 року у справі № 2а-7084/12/1370 без змін .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Кузьмич С.М.

Запотічний І.І

СудЛьвівський апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення21.07.2014
Оприлюднено31.07.2014
Номер документу39953478
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —2а-7084/12/1370

Ухвала від 12.08.2014

Адміністративне

Вищий адміністративний суд України

Карась О.В.

Ухвала від 21.07.2014

Адміністративне

Львівський апеляційний адміністративний суд

Довга О.І.

Постанова від 23.08.2012

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Костецький Назар Володимирович

Ухвала від 10.08.2012

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Костецький Назар Володимирович

Ухвала від 10.08.2012

Адміністративне

Львівський окружний адміністративний суд

Костецький Назар Володимирович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні