Постанова

від 12.09.2012 по справі 5011-28/523-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2012 № 5011-28/523-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гарник Л.Л.

суддів: Верховця А.А.

Мартюк А.І.

за участю представників:

від ініціюючого кредитора: не з'явився;

ліквідатор: не з'явився;

від Державної податкової служби у місті Києві: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державної податкової служби у місті Києві

на постанову господарського суду міста Києва від 16.02.2012

у справі № 5011-28/523-2012 (суддя Копитова О.С.)

за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Делс Плюс"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі-БМ"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду міста Києва від 16.02.2012 у справі №5011-28/523-2012 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Делс Плюс" про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі-БМ" останнє визнано банкрутом в порядку статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; визнано кредитором боржника товариство з обмеженою відповідальністю "Делс Плюс" на суму 2 500,00 грн.; припинено процедуру розпорядження майном; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі-БМ" ініціюючого кредитора - товариства з обмеженою відповідальністю "Делс Плюс"; підприємницьку діяльність банкрута завершено.

Скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме статей 7, 52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з позицією скаржника про порушення його прав оскаржуваним судовим актом та зазначає про те, що скаржник є державним органом, якому відповідно до ст. 2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" делеговано повноваження контролю та справляння податків з суб'єктів підприємницької діяльності, а відкриття ліквідаційної процедури відповідно до ст. 23 Закону має наслідком завершення підприємницької діяльності боржника, що, відповідно, зупиняє виникнення нових податкових зобов'язань, оскільки підприємницьку діяльність банкрут повинен завершити в ліквідаційній процедурі завершенням технологічного циклу. Отже, незаконне введення ліквідаційної процедури перешкоджає виникненню нових податкових зобов'язань, що зачіпає інтереси податкових органів, зобов'язаних забезпечувати надходження до бюджету податкових платежів. Також незаконне введення ліквідаційної процедури припиняє повноваження керівника боржника згідно частини 2 статті 23 Закону, який тим самим звільняється від відповідальності за неповноту сплати податків в попередніх податкових періодах у випадку нарахування податковими органами зобов'язань за наслідком проведеної перевірки в ході ліквідаційної процедури та відповідно до рішення податкового органу , оскільки керівником боржника в ліквідаційній процедурі стає ліквідатор боржника.

Відзиви на апеляційну скаргу не надійшли.

Учасники справи в судове засідання апеляційної інстанції своїх представників не направили, про причини неприбуття суд не повідомили. Враховуючи те, що учасники справи про дату, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, колегія суддів вважає можливим здійснити перегляд постанови місцевого господарського суду в даній справі за наявними матеріалами справи.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої постанови норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Стаття 52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992р. N 2343-XII (із змінами і доповненнями) (далі по тексту - Закон) передбачає особливості банкрутства відсутнього боржника.

Згідно з частиною 1 вказаної статті незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань кредитором може бути подана заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника у разі, якщо керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Отже, за правилами цієї статті справа про банкрутство може бути порушена у разі наявності хоча б однієї з перелічених умов, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

На відміну від загальної процедури банкрутства правомірність порушення справи про банкрутство за спрощеною процедурою перевіряється господарським судом у засіданні суду, в якому виноситься постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, яка підлягає оскарженню.

Отже, у такому випадку перегляд обґрунтованості порушення справи про банкрутство відбувається шляхом оскарження у встановленому порядку відповідного судового рішення - постанови про визнання боржника банкрутом.

У даній справі судом першої інстанції порушено провадження та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якою передбачено особливості банкрутства відсутнього боржника.

Відповідно до положень частин 2, 5 статті 52 Закону господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Суд першої інстанції, визнаючи боржника банкрутом, застосував положення ст.52 Закону, виходячи з того, що боржник за юридичною адресою не знаходиться, має заборгованість перед кредитором.

Відповідно до норм ч. 3 ст. 6 Закону про банкрутство справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Інше передбачено ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство, яка визначає особливості банкрутства відсутнього боржника. Згідно з вказаною нормою заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру вимог до боржника та строку виконання зобов'язань боржником.

Отже, за приписами Закону про банкрутство для порушення справи про банкрутство як за загальною, так і за спрощеною процедурою (зокрема, процедурою банкрутства відсутнього боржника) при зверненні із заявою про порушення справи про банкрутство залишається та є обов'язковим дотримання положень Закону про банкрутство щодо безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора.

При цьому, слід зазначити, що за приписами ст. 1 вказаного закону суб'єкт банкрутства - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом, а боржником є суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Виходячи з правового аналізу викладених норм законодавства безспірна заборгованість боржника (суб'єкта підприємницької діяльності) перед ініціюючим кредитором має підтверджуватись належними доказами у справі, а за правилами ст. 52 Закону про банкрутство належні документи на підтвердження наявності підстав для порушення справи про банкрутство боржника (у тому числі ознак відсутнього боржника) повинні бути подані на момент звернення із такою заявою та не можуть бути надані заявником або витребувані судом (виходячи також з положень ст. 38 ГПК України) після порушення справи про банкрутство.

Положеннями абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство встановлено, що безспірними вимогами кредиторів є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Саме з цього моменту грошові вимоги переходять в категорію безспірних.

Норми ст. 1071 Цивільного кодексу України визначають підстави списання Банком грошових коштів з рахунка клієнта.

За приписами ч. 1 цієї статті банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Без такого розпорядження грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом (ч. 2 вказаної статті).

Враховуючи те, що списання коштів з рахунків боржника в безспірному порядку здійснюється державною виконавчою службою, то порушення справи про банкрутство можливе лише після відкриття останньою виконавчого провадження.

Таким чином, без порушеного щодо боржника виконавчого провадження відсутні ознаки його неплатоспроможності.

Виключний перелік виконавчих документів, які підлягають виконанню державною виконавчою службою, передбачений у ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження".

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування наявності боргу товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі-БМ" заявник посилається на вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Назаренко К.В. 28.05.2009 виконавчий напис № 1484 про неоплату простого векселя серії АА № 0314883, а також постанову ВДВС Деснянського районного управління юстиції у місті Києві від 15.07.2009 ВП № 13168202 про повернення виконавчого документа стягувачеві відповідно до пункту 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку із надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання.

Між тим, згідно постанови ВДВС Деснянського районного управління юстиції у місті Києві від 15.07.2009 ВП № 13168202 виконавчий напис № 1484 про неоплату простого векселя серії АА № 0314883 був повернутий стягувачеві відповідно до пункту 1 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку із надходженням заяви стягувача про повернення виконавчого документа без виконання.

Докази ж здійснення виконавчого провадження щодо боржника до заяви про порушення справи про банкрутство надано не було, чим порушені згадані вище вимоги ст. 52 закону про банкрутство.

Місцевий господарський суд цієї обставини не врахував, питання про те, чи вживалися заходи виконавчого провадження з приводу виконання виконавчого напису № 1484 про неоплату простого векселя серії АА № 0314883, а також причини надання стягувачем заяви про повернення виконавчого документа без виконання, не з'ясував.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості доказу відсутності боржника за своїм місцезнаходженням заявником надано довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.11.2011, з якої не вбачається статус відомостей про юридичну особу боржника станом на 13.01.2012 - дату звернення із заявою про порушення провадження у даній справі про банкрутство.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців.

Статтею 18 цього Закону, яка визначає статус відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

При цьому, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

У зв'язку з чим, при встановлені факту відсутності керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням як ініціюючий кредитор, так і суд мають керуватися відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема в своїй постанові від 06.06.2006 р. у справі № Б48/12-05.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців із зазначенням статусу відомостей про юридичну особу боржника в матеріалах справи відсутній.

Відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Положення про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.10.2005р. № 97, статус відомостей про юридичну особу може набувати значення: у Єдиному державному реєстрі є підтвердження даних про юридичну особу; у Єдиному державному реєстрі відсутні підтверджені дані про юридичну особу; виявлено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Згідно з пунктом 4.1 Положення довідка - це документ, що містить відомості про наявність або відсутність у Єдиному державному реєстрі інформації про реєстраційні дії щодо юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців за критерієм пошуку, зазначеним у запиті.

Відповідно до пункту 5.1 Положення витяг - це документ, що містить відомості про юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців за критерієм пошуку, зазначеним у запиті.

За змістом пункту 5.2 Положення відомості про статус відомостей про юридичну особу вносяться до витягу.

Зважаючи на викладене, єдиним належним доказом відсутності юридичної особи за місцезнаходженням вважається витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При винесенні оскарженої постанови місцевий господарський суд наведеного не врахував й натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, помилково визнав їх достатніми для встановлення факту відсутності боржника.

Враховуючи, що ознаки, необхідні для визнання боржника банкрутом із застосуванням процедури банкрутства відсутнього боржника, передбаченої статтею 52 Закону, не підтверджені належними доказами у справі, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість вимог апеляційної скарги про скасування оскаржуваної постанови.

Зміст оскарженої постанови суду свідчить про те, що місцевий господарський суд не досліджував питання про наявність інших підстав, встановлених статтею 52 Закону для порушення провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "Альпарі-БМ". Будь-які докази, завдяки яким представляється можливим встановити наявність таких підстав в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, ці обставини не можуть бути усунуті судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до положень Закону про банкрутство провадження у справі про банкрутство здійснює місцевий господарський суд, а апеляційний господарський суд не наділений повноваженнями щодо розгляду справи про банкрутство, функції апеляційної інстанції зводяться до оцінки відповідності оскаржуваного акта нормам чинного законодавства.

Викладене свідчить про те, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини справи та порушено норми спеціального Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що є підставою для скасування оскарженої постанови господарського суду міста Києва від 16.02.2012 у справі №5011-28/523-2012 та передачі справи на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статями 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової служби у місті Києві районі міста Києва задовольнити частково.

Постанову господарського суду міста Києва від 16.02.2012 у справі № 5011-28/523-2012 скасувати.

Справу № 5011-28/523-2012 передати на розгляд господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Постанова виготовлена та підписана 17.09.2012.

Головуючий суддя Гарник Л.Л.

Судді Верховець А.А.

Мартюк А.І.