Постанова

від 11.09.2012 по справі 5016/927/2012(14/36)

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2012 р.Справа № 5016/927/2012(14/36) Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Колоколова С.І.

суддів: Разюк Г.П., Петрова М.С.

при секретарі судового засідання: Белянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

від позивача: Корчагіна О.Л. (довіреність б/н від 10.05.2012 року)

від відповідача: Плотніков С.О. (договір б/н від 25.06.2012 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства „Ліком"

на рішення господарського суду Миколаївської області від „31" липня 2012 року

по справі № 5016/927/2012(14/36)

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю „Будинок торгівлі „Південний Буг", м. Миколаїв

до Приватного виробничо-комерційного підприємства „Ліком", м. Миколаїв

про стягнення 32 861,56 грн.

В С Т А Н О В И В :

25.05.2012 року Товариство з додатковою відповідальністю „Будинок торгівлі „Південний Буг" (далі по тексту -позивач) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Приватного виробничо-комерційного підприємства „Ліком" (далі по тексту -відповідач) 32 861,56 грн. -заборгованості, з яких 31 541,3 грн. передплати за договором № 110512/1 від 12.05.2011 року, 516,6 грн. пені за порушення відповідачем строків виготовлення та доставки продукції, 378,5 грн. збитків від інфляції та 425,16 грн. -3 % річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення приписів чинного законодавства та умов договору № 110512/1 від 12.05.2011 року відповідач не здійснив передбачені договором виготовлення, доставку та монтаж продукції, за яку позивачем сплачено в якості авансу 31 541,30 грн., тому у відповідності до п.4.1.2 договору № 110512/1 від 12.05.2011 року замовник (позивач) має право відмовитись від договору та вимагати від виконавця (відповідача) повернення авансу, сплати штрафної неустойки, 3 % річних та збитків від інфляції.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 31.07.2012 року по справі № 5016/927/2012(14/36) (суддя Мавродієва М.В.) позов ТДВ „БТ „Південний Буг" задоволено частково. Стягнуто з ПВКП „Ліком" на користь ТДВ „БТ „Південний Буг" 31 541,3 грн. основного боргу, 217,76 грн. -3 % річних, 157,71 грн. збитків від інфляції та 1 563,31 грн. судового збору. Визнано недійсним п.4.1.1 договору № 110512/1 від 12.05.2011 року. В решті позовних вимог ТДВ „БТ „Південний Буг" відмовлено.

Такий висновок суду мотивований тим, що, по-перше, відповідач не виконав зобов'язання по договору № 110512/1 від 12.05.2011 року, у зв'язку з чим аванс підлягає поверненню позивачу з урахуванням нарахованих штрафних санкцій за безпідставно користування чужими грошовими коштами, по-друге, розмір 3 % річних та збитків від інфляції зменшено у зв'язку з невірними розрахунками позивача, по-третє, пеня стягненню взагалі не підлягає, оскільки такий пункт (4.1.1) договору № 110512/1 від 12.05.2011 року суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним на підставі п.1 ч.1 ст.83 ГПК України, ст.ст.203, 215 ЦК України.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням місцевого господарського суду, ПВКП „Ліком" звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позову ТДВ „БТ „Південний Буг". Скаржник в своїх доводах та запереченнях посилається на те, що суд повно та всебічно не перевірив всі обставини справи, не дав належну правову оцінку доказам, порушив та невірно застосував норми чинного законодавства, в зв'язку з чим виніс незаконне і необґрунтоване рішення, яке не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

За твердженням скаржника, він на виконання п.1.2 договору № 110512/1 від 12.05.2011 року виготовив продукцію згідно умов договору та з моменту виготовлення продукції неодноразово повідомляв позивача про готовність продукції та необхідність її доставки і монтажу. Між тим, по-перше, в договорі не встановлено, яким чином відповідач повинен повідомити позивача про доставку продукції, по-друге, позивачем заходів щодо прийняття, оплати продукції та підписання акту виконаних робіт не вжито та не повідомлено відповідача щодо схем розташування скритих електромереж, мереж опалення, водопостачання, каналізації та освітлення, необхідного для монтажу, що і стало підставою несвоєчасної поставки продукції.

На думку скаржника, в порушення ст.6 ГПК України, він не отримував від ТДВ „БТ „Південний Буг" претензію, а докази її отримання, що надані позивачем та прийняті судом, не є належними та допустимими.

Позивач відзив на апеляційну скаргу до суду не надав, але його представник в судовому засіданні просив апеляційну скаргу ПВКП „Ліком" залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду -без змін, вважаючи його правомірним, обґрунтованим, відповідаючим вимогам діючого законодавства та матеріалам справи.

Розглянувши та перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла до наступного.

Відповідно до приписів ст.101 ГПК України, апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного провадження, 12.05.2011 між ПВКП „Ліком" (Виготовлювач) та ТДВ „БТ „Південний Буг" (Замовник) було укладено договір № 110512/1 (а.с.6-8), за умовами якого Виготовлювач зобов'язаний виготовити, доставити та змонтувати (установити) Замовнику за плату продукцію відповідно до Специфікації (а.с.11).

Пунктом 1.2 Договору сторони передбачили обов'язок Виготовлювача здійснити виготовлення, доставку та монтування продукції не пізніше 180 календарних днів з моменту оплати Замовником 70 % вартості продукції шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виробника. При цьому виробник зобов'язаний повідомити замовника про доставку продукції не пізніше, ніж за 24 години до моменту її доставки та монтування замовнику.

Пункт 1.3 Договору встановлює, що виробник здійснює доставку та монтаж продукції своїм транспортом і своїми силами за адресою, вказаною в кінці договору чи за письмовою вказівкою за іншою адресою.

Відповідно до п.3.1 Договору, сторони узгодили загальну ціну за виготовлення та поставку продукції, яка склала 45 059,00 грн.

Пунктом 3.2 Договору сторони обумовили порядок оплати продукції, за яким перша оплата: аванс складає 70 % від суми договору, що становить 31 541,30 грн., а друга оплата -30 % від суми договору, що становить 13 517,70 грн., та має бути здійснена протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами акту виконаних робіт.

У пункту 4.1.1 Договору сторони визначили, що за порушення строків виготовлення та доставки продукції, передбачених п.1.3 Договору, Виготовлювач має сплатити Замовнику штрафну неустойку в розмірі 0,01 % від вартості продукції, вказаної у п.3.1 Договору, за кожен день прострочки, але не більше 5 % від вартості продукції.

Відповідно до п.4.1.2 Договору, у разі, якщо Виготовлювач не здійснить доставку або монтаж продукції у строки, передбачені п.1.3 Договору, Замовник має право відмовитись від договору, а Виготовлювач зобов'язується повернути замовнику внесену їм передплату у розмірі 70 % вартості продукції та сплатити штрафну неустойку, передбачену п.4.1.1 Договору, на протязі 10 банківських днів, з моменту отримання від Змовника письмового повідомлення про відмову від договору.

Згідно із пунктом 5.5 Договору, даний Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами взаємних зобов'язань.

На виконання умов Договору № 110512/1 від 12.05.2011 року та на підставі рахунку-фактури №СФ-0000004 від 19.05.2011 року, ТДВ „БТ „Південний Буг" здійснило авансовий платіж на розрахунковий рахунок ПВКП „Ліком" у сумі 31 541,30 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9061 від 27.05.2011 року (а.с.12-13).

ПВКП „Ліком", в свою чергу, в порушення умов Договору № 110512/1 від 12.05.2011 року свої обов'язки щодо виготовлення, доставки та монтажу продукції позивачу не виконало.

18.01.2012 року ТДВ „БТ „Південний Буг" звернулося до ПВКП „Ліком" з претензією № 231, згідно якої повідомило, що відмовляється від Договору №110512/1 від 12.05.2011 року та вимагає негайно та в добровільному порядку повернути сплачену суму авансу по договору в розмірі 31 541,30 грн. та сплатити неустойку в сумі 252,56 грн. (а.с.14).

Зазначена претензія направлена позивачем на адресу відповідача цінним листом з описом вкладення 19.01.2012, що підтверджується фіскальним чеком №3300 від 19.01.2012 (а.с.15) та описом вкладення з відміткою пошти про відправлення кореспонденції 19.01.2012 (а.с.16, 58). Крім того, відповідно до інформації з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" ( http://www.ukrposhta.com), отриманої за штриховим ідентифікатором поштового відправлення -5400303157286, який зазначений на розрахунковому документі (фіскальний чек № 3300 від 19.01.2012 року), направлена позивачем претензія вручена адресату -ПВКП „Ліком", 25.01.2012 об'єктом поштового зв'язку Миколаїв-37 (а.с.64).

Між тим, така претензія ТДВ „БТ „Південний Буг" залишена ПВКП „Ліком" без відповіді та задоволення, що і стало підставою для звернення ТДВ „БТ „Південний Буг" до суду з відповідним позовом.

Судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог ТДВ „БТ „Південний Буг" та вважає, що доводи, заперечення і вимоги ПВКП „Ліком", викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Положення ст.ст.173, 193, 198, 199 Господарського кодексу України визначають, що господарськими зобов'язаннями, включаючи виконання грошових зобов'язань, визначаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, які можуть виникати безпосередньо із закону, іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність договору. При цьому, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до ст.ст. 509. 510. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Загальними умовами зобов'язання є те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, статуту товариства, Закону України „Про господарські товариства", інших законодавчих актів.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525 Цивільного кодексу України).

Отже, як встановлено під час розгляду даної справи, у відповідності із цими нормами чинного законодавства, між сторонами -ПВКП „Ліком", як Виготовлювачем, та ТДВ „БТ „Південний Буг", як замовником, склалися правовідносини пов'язані з виготовленням, доставкою та змонтуванням (установкою) за плату продукції, про що 12.05.2011 року було укладено відповідний договір № 110512/1.

Як встановлено матеріалами справи, ТДВ „БТ „Південний Буг" виконало в повному обсязі покладені на нього Договором № 110512/1 від 12.05.2011 року обов'язки та здійснило авансовий платіж на розрахунковий рахунок ПВКП „Ліком" у сумі 31 541,30 грн.

Між тим, ПВКП „Ліком" в порушення норм чинного законодавства та умов Договору № 110512/1 від 12.05.2011 року свої зобов'язання щодо виготовлення, доставки та монтажу продукції позивачу не виконало та вимоги ТДВ „БТ „Південний Буг" про повернення перерахованого авансового платежу суми 31 541,30 грн. залишило без відповіді та задоволення.

Крім того, як було вище зазначено, відповідно до п.4.1.2 Договору 110512/1 від 12.05.2011 року, у разі, якщо Виготовлювач не здійснить доставку або монтаж продукції у строки, передбачені п.1.3 Договору, Замовник має право відмовитись від договору, а Виготовлювач зобов'язується повернути замовнику внесену їм передплату у розмірі 70 % вартості продукції та сплатити штрафну неустойку, передбачену п.4.1.1 Договору, на протязі 10 банківських днів, з моменту отримання від Змовника письмового повідомлення про відмову від договору.

Як вбачається з матеріалів справи, ТДВ „БТ „Південний Буг", у відповідності до п.4.1.2 Договору 110512/1 від 12.05.2011 року, претензією №231 від 18.01.2012 року повідомило ПВКП „Ліком", що відмовляється від Договору №110512/1 від 12.05.2011 року та вимагає негайно та в добровільному порядку повернути сплачену суму авансу по договору в розмірі 31 541,30 грн. та сплатити неустойку в сумі 252,56 грн.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що позовні вимоги ТДВ „БТ „Південний Буг" щодо стягнення з ПВКП „Ліком" сплаченого авансового платежу за Договором 110512/1 від 12.05.2011 року в сумі 31 541,30 грн. є правомірними, обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, а тому вірно задоволені місцевим господарським судом.

Крім того, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними, відповідно до статті 536 ЦК України.

Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частин 1 та 2).

Крім того, слід зазначити і те, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням зазначеного індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Розрахунок 3 % річних та інфляційних витрат здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України, Листа Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року з рекомендаціями відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року № 01-06/928/2012 про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права.

Судова колегія вважає правомірними дії суду першої інстанції щодо перерахунку розміру 3 % річних та збитків від інфляції.

Так, повідомлення про відмову від договору направлено позивачем на адресу відповідача 19.01.2012 року та отримано останнім 25.01.2012 року. За умовами п.4.1.2 Договору, відповідач мав перерахувати позивачу суму передплати на протязі 10 банківських днів, тобто до 10.02.2012 включно. Як вбачається з матеріалів справи зазначені умови Договору відповідачем виконані не були. Таким чином, прострочка повернення грошових коштів у сумі 31 541,30 грн. виникла у відповідача з 11.02.2012 року і саме з цієї дати відповідачу можуть нараховуватись 3% річних та збитки від інфляції.

Враховуючи викладене, 3% річних підлягають стягненню з відповідача за період 11.02.2012 по 04.05.2012 (84 дні), виходячи з наступного розрахунку: 31541,30 грн. х 3% х 84 дні / 365 днів = 217,76 грн.

Збитки від інфляції нараховані позивачем за період з грудня 2011 року по квітень 2012 року та становлять 378,50 грн.

Враховуючи дати початку та припинення нарахування збитків від інфляції, а саме: 11.02.2012 року та 04.05.2012 року, збитки від інфляції підлягають стягненню з відповідача за період з лютого по травень 2012 року. За даними програмно-технічного забезпечення „НАУ" (а.с.65), індекс інфляції за лютий 2012 року становив 100,2 %, за березень 2012 року -100,3% та за квітень 2012 року -100,0 %. Тобто, сумарний індекс інфляції за період з лютого по квітень 2012 року склав 100,5 % (100,2 х 100,3 х 100,0).

Відповідно, сума збитків від інфляції, яка підлягає стягненню з відповідача становить 157,71 грн., виходячи з розрахунку: (31 541,30 грн. х 100,5 %) / 100 -31 541,30 грн.

Крім того, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог ТДВ „БТ „Південний Буг" про стягнення з ПВКП „Ліком" 516,6 грн. пені за порушення відповідачем строків виготовлення та доставки продукції та діями суду щодо визнання пункту 4.1.1 Договору № 110512/1 від 12.05.2011 року недійсним, виходячи з такого.

Пунктом 1 частині 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно вимог статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи зі способу нарахування, сторони у п.4.1.1 Договору передбачили нарахування такого виду неустойки як пеня.

Враховуючи, що пункт 4.1.1 Договору №110512/1 від 12.05.2011 року передбачає нарахування пені не на грошове зобов'язання, а за порушення строків виготовлення та доставки продукції, що суперечить ст.549 ЦК України, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом правомірно та обґрунтовано на підставі п.1 ч.1 ст.83 ГПК України, ст.ст.203, 215 ЦК України визнав цей пункт договору недійсним.

Отже, і позовні вимоги ТДВ „БТ „Південний Буг" про стягнення з ПВКП „Ліком" 516,6 грн. пені не можуть бути задоволені.

Судова колегія також вважає, що усі доводи, заперечення та вимоги ПВКП „Ліком", викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними та підлягають відхиленню з підстав, викладених в мотивувальній частині постанови.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

По-перше, отримання ПВКП „Ліком" від ТДВ „БТ „Південний Буг" претензії № 231 від 18.01.2012 року підтверджується фіскальним чеком №3300 від 19.01.2012 (а.с.15), описом вкладення з відміткою пошти про відправлення кореспонденції 19.01.2012 (а.с.16, 58), інформацією з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку „Укрпошта" ( http://www.ukrposhta.com), отриманої за штриховим ідентифікатором поштового відправлення -5400303157286, який зазначений на розрахунковому документі (фіскальний чек № 3300 від 19.01.2012 року), згідно якої направлена позивачем претензія вручена адресату -ПВКП „Ліком", 25.01.2012 об'єктом поштового зв'язку Миколаїв-37 (а.с.64), що є належними та достатніми доказами.

По-друге, як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР) щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Окрім того, мотивуючи прийняття такого рішення Конституційний Суд указав, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

ПВКП „Ліком" ніяких додаткових пояснень та відповідних доказів до суду апеляційної інстанції не надало, а тому зазначені вище факти скаржником під час розгляду апеляційної скарги та справи в суді апеляційної інстанції нічим спростовані не були, а відповідно, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу і не були доведені ті обставини, на які скаржник посилався як на підстави своїх вимог, доводів і заперечень.

Вищезазначене повністю спростовує доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, на підставі чого судова колегія дійшла до висновку про правомірність та обґрунтованість винесеного місцевим господарським судом рішення про часткове задоволення позовних вимог ТДВ „БТ „Південний Буг".

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Миколаївської області від 31.07.2012 року по справі № 5016/927/2012(14/36) відповідає вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, підстави для його скасування або зміни відсутні, а тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ПВКП „Ліком" -без задоволення.

Керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Апеляційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства „Ліком" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Миколаївської області від „31" липня 2012 року по справі № 5016/927/2012(14/36) залишити без змін.

Постанова в порядку статті 105 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови

складено „14" вересня 2012 року.

Головуючий суддя С.І. Колоколов

Суддя Г.П. Разюк

Суддя М.С. Петров