Ухвала

від 16.08.2012 по справі 2а/2570/1090/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а/2570/1090/2012 Головуючий у 1-й інстанції: Кашпур О.В.

Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"16" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого -судді Лічевецького І.О., суддів -Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі -Яковенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Полікомбанк»до державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

ПАТ «Полікомбанк»звернулось до суду з позовом про визнання противними податкового повідомлення-рішення № 000005220 від 31.01.2012 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток на 1 116 377 грн. та податкового повідомлення-рішення № 000006220 від 31.01.2012 р., яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 2 865 863 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року адміністративний позов задоволено.

В апеляційній сказі ДПІ у м. Чернігові, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 28.11.2011 р. по 10.01.2012 р. посадовцями ДПІ у м. Чернігові проведено документальну планову виїзну перевірку ПАТ «Полікомбанк»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 30.09.2011 р.

Результати перевірки оформлено актом № 180/22/19356610 від 17.01.2012 р.

Згідно цьому акту позивачем порушено ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 188 Податкового кодексу України внаслідок чого у 2009-2011 р.р. занижено податок на прибуток на 924 285 грн. та податок на додану вартість на 2 474 802 грн.

Такий висновок податкового органу вмотивовано наступним.

На балансі ПАТ «Полікомбанк»перебуває будівля, що розташована по АДРЕСА_1.

Протягом періоду, що перевірявся, позивачем до складу валових витрат віднесено 1 093 285 грн. сплачених страхових платежів за договорами страхування названої нерухомості.

Так, 02.03.2009 р. та 30.06.2010 р. між ПАТ «Полікомбанк»та ПрАТ «Поліська страхова компанія»укладено договори №210-01/01-103, №211-19/01-370 страхування нерухомого майна що розташоване по АДРЕСА_1.

Ставка страхування за цими договорами складає 0,82% - 1,43% від оціночної вартості.

В той же час, в інших страхових компаніях страховий тариф становить від 0,5% до 1,0%.

Крім того, згідно договорів оренди №1/105 від 02.11.1999 р, №1/135 від 30.12.2009 р„ №1/117 від 12.09.2011 р. №1/127 від 14.12.2009 р. №1/71 від 01.09.2008 р., №1/40 від 28.04.2009 р. та додаткових угод до них позивач передав нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 в тимчасове платне користування ПАТ «Готель Україна», ЗАТ «Еліта», ТОВ «АЙТЕК- Україна», ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1

За умовами цих договорів відповідальність, за шкоду заподіяну знищенням чи пошкодженням майна, несе орендар.

Також, протягом 2009-2011 років ПАТ «Полікомбанк»здійснювалось страхування кредитних ризиків відповідальності позичальника за непогашення кредитів відповідно до договорів №216-01/01 від 05.05.2009 р., №216-02/01 від 01.10.2010 р., №216-01/01-161 від 31.03.2010 р., укладених з ПрАТ «Поліська страхова компанія»

На виконання названих договорів позивачем сплачено та віднесено до складу валових витрат 2 603 856 коп.

Одночасно ПАТ «Полікомбанк»за рахунок валових витрат було сформовано страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу за всіма видами кредитів на загальну суму 5 270 311 грн.

На думку податкового органу наведене свідчить, що позивач двічі відніс до валових витрат ризики неповернення кредитів.

Відповідно до договорів оренди №1/105 від 02.11.1999 р, №1/135 від 30.12.2009 р„ №1/117 від 12.09.2011 р. №1/127 від 14.12.2009 р. №1/71 від 01.09.2008 р., №1/40 від 28.04.2009 р. та додаткових угод до них позивач передав нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 в тимчасове платне користування ПАТ «Готель Україна», ЗАТ «Еліта», ТОВ «АЙТЕК- Україна», ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_1 за ціною від 15 до 30 грн. за 1 кв.м.

Разом з тим, згідно листа ТОВ ВКФ «Сінком-Чернігів»розмір орендної плати складає від 30 до 147 грн. за 1 кв. м.

За таких обставин, відповідач дійшов висновку, що застосовуючи ціни нижчі від звичайних, ПАТ «Полікомбанк»занизило суму податку на додану вартість на 2 474 802 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення-рішення № 000005220 від 31.01.2012 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток на 1 116 377 грн., в тому числі 924 286 грн. за основним платежем та 192 091 за штрафними санкціями, та податкове повідомлення-рішення № 000006220 від 31.01.2012 р., яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на додану вартість на 2 865 863 грн., в тому числі 2 426 538 грн. за основним платежем та 439 325 грн.

На момент виникнення спірних правовідносин питання, пов'язані з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулювались статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (надалі за текстом -«Закон № 334/94-ВР») та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі за текстом -«Закон № 168/97-ВР»).

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно підпункту 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Підпунктом 12.2.1 пункту 12.1 статті 12 Закону № 334/94-ВР визначено, що банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій, за виключенням позабалансових, крім гарантій, коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти. Страховий резерв формується та списується банком самостійно в розмірі та в порядку, передбачених методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг та цінних паперів відповідно до повноважень, та включається до складу валових витрат.

Згідно пункту 1.1 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків затвердженого постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000 р. № 279 резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Пункт 1.5 названого Положення покладає на банки обов'язок створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування»від 07 березня 1996 р. № 85/96-ВР страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

За змістом статті 6 названого Закону страхування майна є одним з видів добровільного страхування.

Із наведеного випливає, що формування резерву для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями не є страхуванням в розумінні Закону України «Про страхування», а відтак суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності віднесення позивачем сум, сплачених ПрАТ «Поліська страхова компанія»плати за страхування згідно з укладеними договорами, до валових витрат.

Необґрунтованим є посилання скаржника на те, що страховий тариф, сплачений ПАТ «Полікомбанк», перевищує звичайну ціну такого виду страхування.

Методику визначення звичайної ціни страхового тарифу затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 30 грудня 2004 р. № 3259.

Відповідно до пункту 2.6 цієї Методики страхові тарифи, які є складовою частиною правил страхування, посвідчуються підписом особи (актуарієм), яка має підтверджену відповідним свідоцтвом кваліфікацію, згідно з вимогами, встановленими Держфінпослуг.

Із наявних в матеріалах справи копій Правил добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ №210 та Правил добровільного страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 статті 6 Закону України «Про страхування») № 211 вбачається, що вони були затверджені керівником товариства та зареєстровані в Державній комісії з регулювання фінансових послуг, відповідно, за № 1072340 та № 1172343.

Помилковими є доводи скаржника про те, що у позивача не було необхідності в страхуванні майна з посиланням на договори оренди майна.

Згідно цим договорам орендар зобов'язується відшкодувати орендодавцеві шкоду, заподіяну з його вини знищенням або пошкодженням орендованого приміщення.

В той же час, договори страхування №210-01/01-103 від 02.03.2009 р. та №211-19/01-370 від 30.06.2010 р. укладені на випадок пошкодження, знищення або втрати майна внаслідок: пожежі, вибуху, удару блискавки; стихійного лиха; аварії - раптового ушкодження опалювальної системи, протипожежних або інших гідравлічних систем, водопровідної і каналізаційної мереж, проникнення води або іншої рідини з інших приміщень, наїзду наземних транспортних засобів, падіння літальних апаратів або їхніх уламків; протиправних дій третіх осіб.

За загальним правилом, установленим пунктом 4.1 статті 4 Закону № 168/97-ВР, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками -суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Відповідно до пункту 39.1 статті 39 Податкового кодексу України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3 - 39.4 цієї статті.

Водночас згідно з пунктом 1 розділу XIX Податкового кодексу України стаття 39 Податкового кодексу України набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Натомість відповідно до пункту 8 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, до набрання чинності статтею 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

У розгляді цієї справи суд першої інстанції за наслідками дослідження первинних документів (складених за результатами здійснення господарських операцій) дійшов висновку про те, що податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни.

Судова колегія знаходить такий висновок окружного адміністративного суду обґрунтованим та таким, що підтверджується зібраними у справі доказами.

Доводи відповідача щодо правомірності спірного податкового повідомлення-рішення з посиланням на лист ТОВ ВКФ «Сінком-Чернігів» обґрунтовано на прийнято судом попередньої інстанції в якості доказу, оскільки в ході проведеної перевірки податковим органом не було враховано, що будівля, яка здається в оренду позивачем, призначена для специфічного виду діяльності (надання готельних послуг), до складу комплексу входять допоміжні приміщення, які не призначені для отримання доходу, за умовами договорів оренди орендарі самостійно проводять ремонти за власні кошти, утримують орендоване майно в порядку, передбаченому санітарними та протипожежними нормами, забезпечують його цілісність та нормальну експлуатацію, за свій рахунок здійснюють протипожежні заходи та охорону орендованого майна.

Зокрема, ПАТ «Готель - Україна»за період 2009-2011 p.p. здійснено поліпшення орендованих приміщень на 1,94 млн. грн.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що місцевим судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

За правилами ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.