Рішення

від 13.09.2012 по справі 5011-68/8806-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/8806-2012 13.09.12

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК Оболонь-комфорт»

про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію,

Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: Цурка Н.О. , за довіреністю, від відповідача: Шевченко В.М., за довіреністю. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго»(далі -позивач, постачальник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК Оболонь-комфорт»(далі -відповідач, споживач) та просило стягнути суму боргу за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8041052 від 01.10.2008 у розмірі 120.839,20 грн., з яких 103.376,20 грн. основної заборгованості, інфляційні втрати у розмірі 11.075,49 грн. та 3 % річних у розмірі 6.387,51 грн., а також просило відшкодувати витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між позивачем та відповідачем договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8041052 від 01.10.2008 відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати за надані позивачем послуги, а тому позивач, посилаючись, зокрема на ст.ст. 525, 526 ЦК України, просить стягнути суму боргу та суму нарахованих інфляційних втрат та 3 % річних у судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/8806-2012 та призначено до розгляду на 17.07.2012.

Ухвалами суду розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з необхідністю витребувати додаткові докази у сторін.

Через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва позивачем 10.08.2012 було подано заяву № б/н від 08.08.2012 відповідно до якої позивач просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 103.376,20 грн. в зв'язку зі сплатою відповідачем зазначеної заборгованості на підтвердження чого позивачем було надано довідку про надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача. Вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 11.075,49 грн. та 3 % річних у розмірі 6.387,51 грн. залишені позивачем без змін.

Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечував частково, посилаючись на те, що позивачем без наявних на те правових підстав було виставлено рахунок за січень 2011 року згідно тарифів, які не були чинними на той час, у зв'язку з чим відповідач заперечував проти стягнення суми основного боргу у розмірі 17.878,77 грн., що на думку позивача є різницею між тарифами, що діяли у січні 2011 року та рахунком, що було виставлено позивачем відповідно до тарифів встановлених (для ПАТ "Київенерго") постановою НКРЕ від 14.12.10 №1729. Крім того відповідач посилався на помилковість зарахування відповідачем грошових коштів у розмірі 10.000,00 грн. сплачених на підставі платіжного доручення 1000441598 від 21.06.2012 в рахунок погашення основної заборгованості, оскільки призначенням платежу у даному випадку є «сплата за теплову енергію згідно Договору № 8041052 від 01.10.2008», а не «оплата заборгованості», що була проведена відповідно до платіжних доручень № 1000448492 від 04.07.2012, №1000451016 від 07.07.2012, №1000452682 від 10.07.2012 та №1000454173 від 12.07.2012. Відповідачем також було зазначено про помилковість наданих позивачем розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат та визначено у наданому контррозрахунку, що за спірний період 3 % річних складають 5.231,20 грн. та інфляційні втрати становлять 2.717,64 грн.

У судовому засіданні 13.09.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством «Київенерго»(далі -позивач, постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК Оболонь-комфорт»(далі -відповідач, споживач) 01.10.2008 було укладено договір № 8041052 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору (пункт 1.1 Договору), постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.

Згідно з пунктом 2.2.1 Договору постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем (додатки №№ 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року, згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними додатку № 1.

Пунктом 2.3.1 Договору визначено, що споживач зобов'язався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатку № 2.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов Договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії, в зв'язку з чим у відповідача за період 01 листопада 2009 року по 01 червня 2012 року виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 103.376,20 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані інфляційні втрати у розмірі 11.075,49 грн. та 3 % річних у розмірі 6.387,51 грн.

Дослідивши зміст спірного Договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно ст. 20 Закону України "Про теплопостачання", тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Як установлено судом, відповідно до звертання-доручення до Договору визначення кількості спожитої споживачем теплової енергії здійснюється розрахунковим способом згідно договірних навантажень.

Відповідно до додатку № 2 до Договору розрахунки за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводиться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики Київської міської державної адміністрації, затвердженими розпорядженнями КМДА № 643 від 30.05.2008, які можуть змінюватись в період дії договору.

Пунктом 9 додатку № 2 до Договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у МВРТ-7 за адресою вул. Горького, 29 оформлену постачальником платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці; табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки, який оформлює та повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.

Пунктом 10 додатку № 2 до Договору визначено, що відповідач щомісячно забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Пунктом 4.1 Договору сторонами погоджено, що він набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.06.2009.

При цьому п. 4.3 Договору передбачає, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Пунктом 4.9 Договору сторони погодили випадки припинення Договору, якими є:

- взаємна згода сторін про його припинення;

- прийняття рішень господарським судом;

- ліквідація однієї зі сторін.

Одночасно пунктом 4.7 Договору чітко визначено, що договір може бути припинено тільки при повній сплаті відповідачем заборгованості.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів регламентовано ст. 188 Господарського кодексу України, якою передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються якщо інше не передбачено законом або договором, а сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У матеріалах справи відсутні докази розірвання договірних відносин між сторонами в добровільному чи судовому порядку, що свідчить про те, що на момент винесення рішення у даній справі є чинним та сторони зобов'язані виконувати взяті на себе відповідно до умов Договору обов'язки.

Поясненнями позивача, поданим ним розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору на підставі даних особових карток (табуляграм), відомостей обліку споживання теплової енергії за листопад 2009 - травень 2012 років підтверджується факт поставки відповідачу в цей період теплової енергії вартістю 951.097,78 грн., що не заперечується відповідачем.

Матеріалами справи підтверджується, а саме довідками про надходження коштів за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2009 по 01.06.2012, що відповідач лише частково оплатив позивачу за спожиту теплову енергію у розмірі 847.721,58 грн. Доказів оплати грошових коштів у розмірі 103.376,20 грн. за спожиту теплову енергію у період з 01.11.2009 по 01.06.2012, відповідачем до суду не надано.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, факт наявності основної заборгованості у розмірі 103.376,20 грн., за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8041052 від 01.10.2008 в період з 01.11.2009 по 01.06.2012 у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований.

Стосовно доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву щодо неправомірного застосування позивачем тарифів у січні 2011 року на підставі Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 № 1729 Про затвердження тарифів на теплову енергію ПАТ «Київенерго», суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про теплопостачання" тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. За приписами статті 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та установлено судом, позивачем при розрахунку боргу за січень 2011 року були застосовані тарифи, встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.10 №1729 "Про затвердження тарифів на теплову енергію АЕК "Київенерго" відповідно до законів України "Про електроенергетику" , "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України, Указу Президента від 14.03.95 № 213/95 "Про заходи щодо забезпечення діяльності Національної комісії з питань електроенергетики України" було затверджено Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" тарифи на теплову енергію. Ця постанова набрала чинності з 01.01.11. У відповідності до пункту 13 Указу Президента України від 21.04.98 № 335/98 "Про Національну комісію регулювання електроенергетики України" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) комісія в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, які здійснюють діяльність на оптовому ринку електроенергії, ринках газу, нафти та нафтопродуктів. За приписами статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 6 Закону України "Про ціни та ціноутворення" в народному господарстві застосовуються вільні ціни та тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Частиною 1 статті 8 вказаного Закону унормовано, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Відповідно до статті 9 Закону України "Про ціни та ціноутворення" державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України. Зміна рівня державних фіксованих та регульованих цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг здійснюється в порядку і в строки, що визначаються тими органами, які відповідно до Закону затверджують або регулюють ціни (тарифи) (стаття 10 Закону України "Про ціни та ціноутворення"). Оскільки ціни на теплову енергію є регульованими, а постанови НКРЕ є обов'язковими для виконання, посилання відповідача про відсутність підстав для нарахування вартості спожитої у січні 2011 року теплової енергії за тарифами встановленими (для ПАТ "Київенерго") постановою НКРЕ від 14.12.10 №1729, визнається судом помилковим та таким, що не ґрунтується на законі (такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїх постановах від 24.05.2012 у справі № 9/361, від 31.05.2012 у справі № 33/316 та від 01.03.2012 у справі № 9/107).

Враховуючи викладене суд встановив, що позивачем було правомірно виставлено рахунок за січень 2011 року згідно тарифів встановлених (для ПАТ "Київенерго") постановою НКРЕ від 14.12.10 №1729.

Судом установлено, що позивачем 10.08.2012 було подано клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 103.376,20 грн. в зв'язку зі сплатою відповідачем зазначеної заборгованості. При цьому позивач послався на те, що відповідачем після порушення провадження у даній справі, а саме у період з 21.06.2012 по 12.07.2012 було перераховано грошові кошти у розмірі 103.376,20 грн. в рахунок погашення заборгованості за Договором № 8041052 від 01.10.2008.

Відповідач частково заперечував щодо задоволення зазначеного клопотання позивача, посилаючись зокрема на те, що грошові кошти у розмір 17.878,77 грн. були перераховані в рахунок майбутніх платежів за поточне споживання теплової енергії, у зв'язку з чим відповідач вважає, що правові підстави для припинення провадження у справі в цій частині відсутні.

Вказані заперечення відповідача судом визнаються необґрунтованими з огляду на таке.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно платіжних доручень № 1000448492 від 04.07.2012, №1000451016 від 07.07.2012, №1000452682 від 10.07.2012 та №1000454173 від 12.07.2012 відповідачем було оплачено суму заборгованості за Договором, а саме грошові кошти у розмірі 93.376,20 грн. сплачені відповідачем з призначенням платежу «оплата заборгованості за спожиту теплову енергію за період до травня 2012 року, згідно Договору № 8041052 від 01.10.2008». Згідно платіжного доручення № 1000441598 від 21.06.2012 підтверджується сплата відповідачем грошових коштів у розмірі 10.000,00 грн. з призначенням платежу «сплата за теплову енергію згідно Договору № 8041052 від 01.10.2008». Судом установлено, що остання перерахована сума у розмірі 10.000,00 грн. була сплачена відповідачем також на погашення боргу за період з 01.11.2009 по 01.06.2012 та зарахована позивачем в рахунок погашення наявної заборгованості. При цьому судом враховано, що доказів того, що вказана сума у розмірі 10.000,00 грн. була перерахована відповідачем як оплата в рахунок майбутніх платежів за поточне споживання теплової енергії не підтверджується жодними доказами. Крім того суд зазначає, що доказів того що відповідачем було змінено призначення платежу щодо перерахування грошових коштів у розмірі 10.000,00 грн., що вирішується виключно між сторонами переказу, без участі банку (лист Національного Банку України від 09.06.2011 № 25-111/1438-7141), до суду також надано не було.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011№ 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу тощо). Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості у розмірі 103.376,20 грн. сплатив, після порушення провадження у даній справі, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в цій частині на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 80 ГПК України про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до п. 4.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011№ 18 при вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом пунктів 4 і 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору (за винятком випадку, коли позов залишено без розгляду в зв'язку з повторною неявкою представника позивача на виклик у засідання господарського суду, якщо таке нез'явлення перешкоджало вирішенню спору).

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 11.075,49 грн. та 3 % річних у розмірі 6.387,51 грн. за період з 01.11.2009 по 01.06.2012.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

Судом установлено, що дії відповідача є порушенням вимог договору, чим спростовуються доводи відповідача про зворотне, а тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом було перевірено розрахунок позивача щодо заявлених до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 6.387,51 грн. за період з 01.11.2009 по 01.06.2012. Зазначений розрахунок визнається судом арифметично вірним, у зв'язку з чим з відповідача підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 6.387,51 грн.

Водночас перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в розмірі 11.075,49 грн. суд вважає його помилковим, та зазначає наступне.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті «Урядовий кур'єр»та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України. Вимагати сплати боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому період зменшується (такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 01.02.2012 у справі № 15/065-11), відтак в цій частині суд задовольняє позов частково, стягнувши з відповідача інфляційні втрати в розмірі 7.771,25 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

За таких обставин, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 80, 82-85 ГПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі № 5011-68/8806-2012 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І Франка, 5, код 00131305) до Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК Оболонь-комфорт»(04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 14, код ЄДРПОУ 34891776) в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 103.376 (сто три тисячі триста сімдесят шість) грн. 20 коп.

3 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МЖК Оболонь-комфорт»(04210, м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 14, код ЄДРПОУ 34891776) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем в процесі виконання рішення, на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І Франка, 5, код 00131305) інфляційні втрати у розмірі 7.771 (сім тисяч сімсот сімдесят одна) грн. 25 коп., 3 % річних у розмірі 6.387 (шість тисяч триста вісімдесят сім) грн. 51 коп. та 1.304 (одна тисяча триста чотири) грн. 98 коп. судового збору.

4. Повернути Публічному акціонерному товариству «Київенерго»(01001, м. Київ, пл. І Франка, 5, код 00131305) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 807 (вісімсот сім) грн. 28 коп., що перерахований платіжним дорученням № 2563 від 25.06.2012 (оригінал якого залишається в матеріалах справи).

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.09.2012.

Суддя Ониськів О.М.