Постанова

від 20.03.2012 по справі 2а-556/12/0170/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 березня 2012 р. (15:45) Справа №2а-556/12/0170/17

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого суддіПапуші О.В., за участю секретаря судового засідання Суконнової Г.В., представників сторін:

позивача - Чупріна Г.М., довіреність від 20.01.12р.,

відповідача - Тарасенко О.В., довіреність від 01.03.12р. № 6/10-0, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок заводу "Сізакор"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,

ВСТАНОВИВ:

06.01.12р. до суду надійшов названий адміністративний позов, яким позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 29.09.2011 року № 0010132301, № 0010142301.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що вказаними рішеннями донараховано грошові зобов'язання по податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств, які прийнято на підставі необґрунтованих та безпідставних висновків акту перевірки. За наявності усіх необхідних первинних бухгалтерських та податкових документів, що надають право на віднесення витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей до складу валових витрат, належним чином оформлених податкових накладних, які надають право на віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, які досліджені повноважними особами відповідача при проведенні перевірки, відповідачем незаконно прийнято вказані податкові повідомлення-рішення, які внаслідок їх невідповідності приписам податкового законодавства, підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим 11.01.12р. відкрито провадження в адміністративній справі за названим позовом, розпочато підготовче провадження. В ході підготовчого провадження судом з'ясовано питання про склад осіб, які беруть участь у справі, визначено факти, які необхідно встановити для вирішення спору, вивчено документи надані позивачем, прийнято рішення щодо відсутності необхідності проведення попереднього судового засідання, внаслідок чого закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 14.02.12р.

13.02.2012р. представником позивача до канцелярії суду подано клопотання про залучення до матеріалів справи доказів на підтвердження заявлених вимог, а саме завірені копії декларацій з податку на прибуток підприємства; завірені копії податкових декларацій з податку на додану вартість за період з травня 2008 року по квітень 2010 року; завірені копії видаткових, товарно-транспортних, податкових накладних, банківських виписок, договорів купівлі-продажу, висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, акту випробувань поліетилену високого тиску, акту здачі-прийомки робіт; завірені копії документів на підтвердження право- та дієздатності.

В судовому засіданні, яке відбулось 20.03.12р. представником відповідача надано суду та в копії представнику позивача письмові заперечення на адміністративний позов, які у повному обсязі підтримано в судовому засіданні.

Заперечуючи проти позову відповідач наголосив на тому, що вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягаючими задоволенню з підстав того, що відповідно до даних баз ДПС, податкової звітності і відповідей на зустрічні перевірки встановлено, що постачальники - контрагенти ТД заводу "Сізакор" за юридичною адресою не знаходяться, відсутні основні засоби і достатня чисельність, що виключає можливість поставки товарів, надання робіт, послуг. Взаємовідносини ТД заводу "Сізакор" з ПП "Вікторія", ТОВ "ТД Інтерпласт", ТОВ "Лев-555" не призвели до реального настання наслідків всупереч п. 5 ст. 203 ЦК України, тобто послуги по зазначених договорах не були надані в порушення ст. 662, ст. 655 та ст. 656 ЦК України і не могли використовуватися у господарській діяльності.

Невиконання законодавчо встановлених обов'язків по сплаті податку на додану вартість суб'єктів господарювання доводить факт порушення інтересів держави та суспільства на отримання належних сум податку суб'єктів господарювання при тому, що ТД завод "Сізакор" за рахунок вище визначених контрагентів отримав податкову вимогу шляхом формування "штучного" податкового кредиту по ланцюгу.

Вказаними діями ТД завод "Сізакор" порушено положення статті 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.

За вказаних підстав представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову, поданого ТОВ "ТБЗ "Сізакор".

Заслухавши доводи та заперечення представників сторін, дослідивши зібрані по справі матеріали в їх сукупності, які сторони визнали достатніми для підтвердження своїх вимог та доводів, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, зважаючи на звернення позивача до окружного адміністративного суду з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, суд, з'ясовуючи фактичні обставини, оцінюючи докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Позивач, що є суб'єктом господарювання, який здійснює свою діяльність на підставі нової редакції Статуту (т. 2 а.с. 36-49), є юридичною особою, ідентифікаційний код 34896769 (т. 1 а.с.29, т. 2 а.с. 200-202), узятий на податковий облік в органах державної податкової служби з 30.01.2007р. у ДПІ в м. Сімферополі, перебуває на обліку в ДПІ в м. Сімферополі АР Крим, є платником податку на додану вартість від 07.02.2007р. № 100020189, виданого ДПІ у м. Сімферополі, індивідуальний податковий номер 348967601098 (а.с.50), зареєстрований платником ПДВ по день підписання акта перевірки.

Відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, у своїй діяльності керується Конституцією України, Податковим Кодексом України від 02.12.10р. № 2755-VI, Законом України від 04.12.90р. № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні", та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами органів державної влади, у тому числі наказами, а також розпорядженнями органів державної податкової служби вищого рівня, відповідно до наданих положеннями статті 20 Податкового кодексу України прав, проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю ТД заводу "Сізакор", ЄДРПОУ - 34896769), з питань дотримання взаємовідносин з ПП "Вікторія", ЄДРПОУ 31369329, ТОВ "ТД Інтерпласт", ЄДРПОУ 33748324, ТОВ "Лев-555", ЄДРПОУ 35950313, за період з 01.04.08р. по 30.09.10р. (а.с.10-21).

Відповідно до висновків акту, перевіркою встановлено порушення:

- п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 та п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.94р. (зі змінами та доповненнями) ТД заводу "Сізакор" необґрунтовано занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 367 556 грн., в тому числі за 1 півріччя 2008р. на суму 5953 грн., за 9 місяців 2008р. на суму 80 374 грн., за 2008р. на суму 80 374 грн., за 1 квартал 2009р. на суму 5000 грн., за 1 півріччя 2009р. на суму 44 166 грн., за 9 місяців 2009р. на суму 164 709 грн., за 2009р. на суму 191 816 грн., за 1 квартал 2010р. на суму 39 476 грн., за 1 півріччя 2010р. на суму 95366 грн., за 9 місяців 2010р. на суму 95366 грн.

- пп. 7.4.1, пп. 7.4.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. № 168/97-ВР зі змінами і доповненнями, ТД заводу "Сізакор" в податковому обліку занижено суму ПДВ всього на суму 294 045 грн., у т.ч. за травень 2008р. на суму 4 762 грн., за липень 2008р. на суму 1 543 грн., за серпень 2008р. на суму 57 994 грн., за лютий 2009р. на суму 4 000 грн. за червень 2009р. на суму 31 333 грн., за липень 2009р. на суму 35 706 грн., за серпень 2009р. на суму 28 564 грн., за вересень 2009р. на суму 29 867 грн., за жовтень 2009р. на суму 303 грн., за листопад 2009р. на суму 23 680 грн., за лютий 2010р. на суму 2 625 грн., за березень 2010р. на суму 28 956 грн., за квітень 2010р. на суму 44 712 грн.

Як убачається з акту перевірки вказані висновки зроблені контролюючим органом з підстав того, що на направлені запити на проведення зустрічних перевірок отримано відповіді, за змістом яких проведення перевірки ПП "Вікторія" є неможливим у зв'язку з порушенням провадження по справі про банкрутство від 28.10.2010р. № 12/107-б-10, проведення перевірки ТОВ "ТД Інтерпласт" та ТОВ "ЛЕВ-555" є неможливим у зв'язку із відсутністю підприємства за місцезнаходження.

Виходячи з вказаних підстав, відповідно до баз даних ДПС, податкової звітності і відповідей на зустрічні перевірки встановлено, що вищевказані постачальники - контрагенти ТД заводу "Сізакор" за юридичною адресою не знаходяться, відсутні основні засоби і достатня чисельність, що виключає можливість поставки товарів, надання робіт, послуг.

Взаємовідносини ТД заводу "Сізакор" з ПП "Вікторія", ТОВ "ТД Інтерпласт", ТОВ "Лев-555" не призвели до реального настання наслідків всупереч п. 5 ст. 203 ЦК України, тобто послуги по зазначених договорах не були надані в порушення ст. 662, ст. 655 та ст. 656 ЦК України і не могли використовуватися у господарській діяльності. ПП "Вікторія", ТОВ "ТД Інтерпласт", ТОВ "Лев-555", як постачальники ТД заводу "Сізакор" слід класифікувати як підприємства-посередники (транзитери), за рахунок яких ТД заводу "Сізакор" було штучно сформовано валові витрати та податковий кредит.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 29.09.2011р. № 0010132301, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств, 3011021000 на суму 361 603 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) розміром 90 401 грн. (т. 1 а.с.22) та податкове повідомлення-рішення від 29.09.2011р. № 0010142301, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість, 3014010100, на суму 287 740 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) розміром 71 935 грн. (т. 1 а.с. 23).

За наслідками процедури адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень , скарги позивача залишено без задоволення (т. 1 а.с. 24-27), що стало підставами для звернення позивача з адміністративним позовом до суду.

Досліджуючи оскаржене рішення від 29.09.2011р. № 0010132301, № 0010142301, правомірність прийняття яких є предметом даного спору, задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з наступного.

Як вбачається з акту перевірки та податкового повідомлення-рішення від 29 вересня 2011 року № 0010142301 підставою для прийняття оспорюваного рішення слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", полягало у неправомірному, на думку податкового органу, включенні до складу податкового кредиту, сум ПДВ за податковими накладними, виписаних постачальниками, заниження в податковому обліку сум ПДВ на суму 294 045 грн.

Відповідно пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 названого Закону, визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Однак, відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 цього ж Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Абзацем 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 наведеного Закону встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, лише у разі коли на момент перевірки платника податку органом податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, положення Закону України "Про податок на додану вартість" передбачають лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даним Законом не передбачено.

Отже, за змістом вище наведених норм, право платника податку відобразити податковий кредит виникає тільки на підставі та за наявності податкової накладної, адже дані до податкової декларації можуть вноситись тільки у період отримання такої податкової накладної, що і мало місце у взаємовідносинах з постачальниками - контрагентами ТОВ "ТД завод "Сізакор": ПП "Вікторія", ТОВ "ТД Інтерпласт", ТОВ "Лев-555", оскільки як наголошено представником позивача податкові накладні включалися до реєстрів після отримання їх від контрагентів, про що свідчать також реєстри отриманих податкових накладних.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом і виписується у момент виникнення податкових зобов'язань, тому до неї також застосовуються приписи ст. 15 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Тобто, податкова накладна дійсна 1095 днів з моменту її складання та згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України від 03.04.97р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" є підставою для включення до складу податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до абз. 2 пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

За змістом наведеної норми, подання скарги є правом, а не обов'язком платника податку. В свою чергу, як свідчать обставини справи, постачальники товарів (послуг) не відмовляли позивачеві у наданні податкових накладних.

Той факт, що позивач не скористався правом на подання заяви зі скаргою, на думку суду не може бути правовою підставою для висновку про відмову від формування податкового кредиту із використанням зазначених сум ПДВ.

Позивач включив до складу податкового кредиту суми ПДВ, нарахованого у зв'язку з придбанням та фактичним отриманням товарів, підтверджених документально, на підставі правочинів та отриманих податкових накладних, що підтверджено наданими позивачем доказами по справі (податковими деклараціями з податку на додану вартість з Додатками № 1, № 5) та не заперечується відповідачем, а тому у суду відсутні підстави для погодження з висновком відповідача в акті, щодо неправомірного, включення до складу податкового кредиту, податкових накладних, виписаних постачальниками у попередніх звітних податкових періодах.

Досліджені судом документи первинного обліку, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявні в матеріалах справи, за своїм змістом вказують на відповідні господарські дії - зареєстровані та обліковані події та факти, аналіз яких розкриває об'єктивну картину господарської діяльності суб'єкта господарювання та відображає необхідність їх фіксації в податковій звітності (т. 1 а.с. 120-250, т. 2 а.с.1-10, т. 2 а.с. 13-18, т. 2 а.с. 51-89, т. 2 а.с. 93-184). Аналіз вказаних документів первинного бухгалтерського обліку та податкової звітності дають суду підстави вважати, що спірні операції між позивачем та його безпосередніми контрагентами, мали товарний характер, вчинені відповідно до вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що регулюють договірні зобов'язання.

Оскільки суд прийшов до висновку про неправомірність збільшення основного платежу з податку на додану вартість, то нарахування штрафних санкцій за вказаними видами податків здійснено податковим органом також неправомірно.

Зважаючи на висновки акту перевірки, покладені в основу податкового повідомлення-рішення від 29 вересня 2011 року № 0010132301, щодо порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 5.1 та п. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.94р., необґрунтоване, на думку податкового органу, заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 367 556 грн., суд, надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності прийнятого рішення, оцінюючи докази, які мають юридичне значення для розгляду питання законності нарахування грошових зобов'язань по податку на прибуток приватних підприємств, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 статті Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В пункті 1.32 статті 1 названого Закону, зазначено, що господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються будь-які витрати, сплачені (нараховані) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 наведеного Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Судом встановлено, що всі необхідні, належним чином оформлені первинні бухгалтерські документи на підтвердження взаємовідносин з Приватним підприємством "Вікторія", Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Інтерпласт", Товариством з обмеженою відповідальністю "Лев-555", позивач надав під час перевірки, результати отриманих послуг, придбаних товарів за своїм змістом відповідають напрямкам господарській діяльності позивача.

За правилами ведення податкового обліку, визначених Законом України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема положень пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, з огляду на викладене, з урахуванням видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, податкових накладних та інших первинних документів (т. 2 а.с. 13-18, т. 2 а.с. 51-89, т. 2 а.с. 93-184), що надають платнику податків право на віднесення витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей до складу валових витрат, досліджені контролюючим органом, про що зазначено в акті перевірки з посиланням на первинні документи, декларування позивачем своїх зобов'язань по податку у деклараціях з податку на прибуток підприємства (т. 1 а.с. 41-117), дають суду підстави для визначення висновків податкового органу такими, що не відповідають фактично встановленим обставинам, даним бухгалтерського обліку, первинним податковим документам позивача.

Таким чином, витрати пов'язані з придбанням товарів та послуг по взаємовідносинах позивача з контрагентами-постачальниками (ПП "Вікторія",ТОВ "Лев-555", ТОВ "Торговий дім "Інтерпласт") правомірно включені до складу валових витрат позивачем, оскільки факт придбання вказаних послуг підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а самі послуги відповідають напрямкам господарській діяльності позивача (т. 1 а.с. 29).

Безпідставність висновків податкового органу, викладені в акті перевірки, дають підстави суду для визнання неправомірним збільшення грошових зобов'язань по податку на прибуток приватних підприємств, з огляду на що нарахування штрафних санкцій за вказаним податком також здійснено податковим органом неправомірно.

Податковий орган, роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходе тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічної необґрунтованості) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що договірні відносини позивача з його контрагентами направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обов'язків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Але за змістом ст. 228 ЦК України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 01.01.2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

В даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Наслідком таких зроблених висновків, є висновки про порушення у сфері податкового законодавства, що в свою чергу приводить до прийняття податкового-повідомлення рішення.

Податковий орган формуючи такі, не притаманні йому висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу стосовно не підтвердження між позивачем та його контрагентом господарських операцій, що є по своєї суті нікчемністю укладених правочинів, не створюють юридичних наслідків. Зазначені доводи є ні чим іншим як припущеннями відповідача, які ні чим не підтверджені.

У відповідності до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведених норм, саме на податкові органи покладено обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено (збільшено) відповідні грошові зобов'язання.

Всупереч вимогам вказаної норми, відповідачем належних доказів на підтвердження доводів правомірності висновків про порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" при формуванні податкового кредиту та порушення норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" при формуванні податкових зобов'язань з податку на прибуток, викладених в акті перевірки, які також покладено в основу податкових повідомлень-рішень, на вимогу статті 71 КАС України, суду не надано, як і не надано інших доказів, на підтвердження правомірності своїх дій з прийняття оспорених податкових повідомлень-рішень, якими б позивачу за обґрунтованих податковим законодавством підстав збільшено суми грошових зобов'язань по податку на додану вартість та по податку на прибуток приватних підприємств.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши повідомлені сторонам докази, дослідивши матеріали справи, аналізуючи обставини, якими обґрунтовувались вимоги та докази, якими вони підтверджуються, враховуючи правові норми, які належить застосовувати до цих спірних правовідносин, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

За правилами частини першої статті 94 КАС України, у разі ухвалення судового на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує на її користь усі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України, а тому з огляду на понесені позивачем витрати зі сплати судового збору, факт понесення яких підтверджено платіжним дорученням від 29.12.11 р. № 967, підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, за рахунок коштів виділених Державній податковій інспекції у м. Сімферополі АР Крим шляхом їх безспірного списання із її рахунків.

Керуючись статтями 94, 159, 160, 161, 162, 163, 186, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 29.09.11р. № 0010132301, № 0010142301.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок коштів Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим на відшкодування понесених витрат зі сплати судового збору на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок заводу "Сізакор" розміром 30,12 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частини постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частин постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів від дня отримання постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення строку, з якого суб'єкт владних повноважень може отримати копію постанови суду.

Суддя О.В. Папуша