Постанова

від 21.08.2012 по справі 2а-5213/12/2070

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2012 р. Справа № 2а-5213/12/2070 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство "Владар" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі № 2а-5213/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство "Владар"

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю підприємство "Владар" (далі по справі - позивач) звернулось до суду з позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі по справі - відповідач), в якому просило суд:

- скасувати у повному обсязі податкове повідомлення рішення Основянської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 12.01.2012 року №000005.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012 року відмовлено в задоволені позову.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 1406.2012 року скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " та Податкового кодексу України.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Основянської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведено документальну виїзну перевірку ТОВ "Владар" (код ЄДРПОУ 25189257) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи яка мала правові відносини з ПП "Артанія" (код ЄДРПОУ 36036492) за період січень-серпень 2011 року за результатами якої складно акт №6891/233/25189257 від 29.12.2011 року, за висновками якого позивачем вчинено порушення ст. 185, ст. 188, ст. 192, 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ за рахунок чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 2011 року 378800,00 грн. в т.ч. по періодам за червень 2011 року на суму 294000,0 грн., та а липень 2011 року на суму 84800,0 грн. по взаємовідносинам з ПП "Артанія".

На підставі вищевказаних висновків податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 12.01.2012 року №000005, яким позивачу нараховано суму грошового зобов'язання - за основним платежем 378800 грн. та за штрафними санкціями 21201 грн.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до п. "а" ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Такий об'єкт оподаткування виник у вигляді поставки товарів Приватним підприємством "Артаніа" Товариству з обмеженою відповідальністю підприємство "Владар" і підтверджується необхідними первинними документами, які були надані під час перевірки.

Законодавче визначення поняття "первинний документ" закріплене положеннями ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до якої первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Водночас ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинного документу та визначена сфера застосування первинного документу.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

е) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

ж) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку;

з) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

и) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

к) вид цивільно-правового договору.

Згідно з 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

У даному випадку податкові накладні, виписані ПП "Артаніа" і надані TOB підприємству "Владар", складені з дотриманням вимог п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Крім того, п. 2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 р. № 969, встановлено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна є недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж указано в п.2 даного Порядку (п. 5 Порядку).

Актом перевірки не спростовано, що ПП "Артаніа" перебуває на обліку в органі державної податкової служби України.

Згідно даних Інтернет-ресурсу http://wvw.sta.qov.ua/control/uk/cancelledlicense/search свідоцтво платника ПДВ ПП "Артаніа" анульовано 15.11.2011 року, що підтверджує той факт, що ПП "Артаніа" на момент здійснення господарських операцій з TOB підприємство "Владар" (червень 2011 року) було зареєстроване як платник ПДВ.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 ПК України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, є податкова накладна, що видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця.

Факт наявності у TOB підприємство "Владар" такої підстави у вигляді податкових накладних, виписаних ПП "Артаніа", підтверджується і Актом перевірки.

При цьому суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду 2011 року, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, яка відповідає даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за відповідний податковий період 2011 року.

Згідно з п.п. "а"п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, тільки не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з ч. 2 п. 198.6 ст. 198 ПК України платник податку несе відповідальність відповідно до закону лише у разі, якщо на момент перевірки цього платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами.

Факт наявності у TOB підприємство "Владар" податкових накладних, виписаних ПП "Артаніа", які засвідчують правомірність віднесення до податкового кредиту суми зазначеного в ній ПДВ, підтверджується Актом перевірки, в якому також детально описано рух товару, відображення в обліку і реальність господарських операцій між TOB підприємство "Владар" і ПП "Артаніа".

Висновок відповідача про вчинення TOB підприємство "Владар" порушень податкового законодавства базується на тому, що в діяльності ПП "Артаніа" виявлені певні порушення норм господарського і цивільного законодавства.

Між тим, колегія суддів зазначає, що правочин, укладений між TOB підприємство "Владар" і ПП "Артаніа", безпосередньо пов'язаний з господарською діяльністю TOB підприємство "Владар".

Отриманий товар був призначений для використання в господарській діяльності TOB підприємство "Владар", є фактично отриманим та що у повному, необхідному згідно вимог чинного законодавства обсязі підтверджено документально, у т.ч. податковими накладними, наданими до перевірки.

Так, згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

З цього приводу колегія суддів зауважує, про відсутність обвинувального вироку суду відносно будь-якого з представників ПП "Артаніа", згідно з яким його було б визнано винним в ухиленні від сплати податків за правочином, укладеним з TOB підприємство "Владар" та на відсутність в Акті перевірки будь-яких даних про те, чи порушувалась взагалі кримінальна справа, і якщо так, то за яким фактом ухилення від сплати податків і за якими саме угодами її порушено, і чи має вказана кримінальна справа взагалі будь-яке відношення до угоди, укладеної між TOB підприємство "Владар" і ПП "Артаніа".

У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У відповідності до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Як вбачається з матеріалів справи, між TOB підприємство "Владар" і ПП "Артаніа" було укладено договір поставки від 23 травня 2011 р. № 110523. В рамках цього договору відповідно до видаткової накладної № РН-010601 від 01 червня 2011 р. було отримано олово у кількості 4900 кг. на загальну суму 1764000,00 грн., в т.ч. ПДВ 294000,00 грн.; відповідно до видаткової накладної № РН-140611 від 14 червня 2011 р. отримано свинець С2 в чушках в кількості 21,2 т. на загальну суму 508800,00 грн., в т.ч. ПДВ 84800,00 грн.

Перевезення товару здійснювалось TOB підприємство "Владар", що підтверджується товарно-транспортною накладною № 110601 від 01.06.2011 року та № 140601 від 14.06.2011 року і не спростовується Відповідачем і не заперечується судом першої інстанції.

TOB підприємство "Владар" користується автомобілем марки КРАЗ 250, реєстраційний номер: 00821ХА на підставі договору найму (оренди) транспортного засобу від 09.05.2010 року, укладеного з ОСОБА_2 (Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстровано в реєстрі за № 1527).

Орендований автомобіль був зарахований на позабалансовий рахунок 01 "Орендовані необоротні активи"і обліковувався на цьому рахунку протягом терміну користування з 29.05.2010 року по 29.02.2012 року.

TOB підприємство "Владар" придбало поліс №ВЕ/6705963 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Факт надання послуг з оренди автомобіля за червень 2011 року підтверджується Актом виконаних робіт від 30.06.2011 року.

Оплата здійснена 01.06.2012 року в сумі 261,80 грн. за період квітень 2011-лютий 2012, що підтверджується видатковим касовим ордером від 01.06.2012 року.

Розрахунки за отриманий Позивачем товар здійснені у вексельній формі шляхом передачі векселя АА № 0547740 на суму 2272800,00 грн., що підтверджується актом прийому-передачі векселів від 30.06.2011 року. Станом на дату розгляду адміністративної справи вексель до оплати не пред'являвся.

Придбані у ПП "Артаніа" свинець С2 та олово були використані в господарській діяльності TOB підприємства "Владар" як складові готової продукції, яку виробляє TOB підприємство "Владар".

На підставі накладної на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів № 00000000062 від 20.06.2011 року були списані у виробництво.

Придбані у ПП "Артаніа"свинець С2 та олово увійшли до складу готової продукції:

1. Акумулятор свинцевий автоблокіровочний АБН-80 УХ/12 - 2001 шт.

2. Акумуляторна батарея свинцево-кислотна стартерна 32ТН-450-У2 - 26 комплектів.

3. Акумуляторна батарея свинцево-кислотна стартерна 48ТН-450-У2 (без ЗИП) -10 комплект.

4. Акумуляторна батарея свинцево-кислотна стартерна 32ТН-450-У2 (без ЗИП) - 6 комплектів.

5. Акумуляторна батарея свинцева тягова 24LT 420 - 6 комплектів.

6. Акумуляторна батарея свинцева тягова 40LT 280 -1 комплект.

7. Акумуляторна батарея свинцева тягова 40LT 240 -1 комплекти.

8. Акумуляторна батарея свинцева тягова 40LT 210 - 2 комплекти.

Виготовлена продукція була продана:

1.TOB "Малинівський Склозавод":

8 Акумуляторів свинцевих автоблокіровочних АБН-80 УХ/12, що підтверджується видатковою накладною № 29061 від 29.06.2011 року на суму 2472,00 грн., в т.ч. ПДВ 412,00 грн., та податковою накладною № 24 від 23.06.2011 року на суму ПДВ 412,00 грн.

2. TOB ХАЗ "Владар":

а) 21 комплект Акумуляторних батарей свинцево-кислотних стартерних 32ТН-450-У2, що підтверджується видатковдю накладною № 29062 від 29.06.2011 року на суму 615825,00 грн. та податковою накладною № 25 від 29.06.2011 року на суму ПДВ 102637,50 грн.

б) 10 комплектів Акумуляторних батарей свинцево-кислотних стартерних 48ТН-450-У2 (без ЗИП), 6 комплектів Акумуляторних батарей свинцево-кислотних стартерних 32ТН-450-У2 (без ЗИП), 5 комплектів Акумуляторних батарей свинцево-кислотних стартерних 32ТН-450-У2, що підтверджується видатковою накладною № 22061 від 22.06.2001 року на суму 1090944,00 грн., податковою накладною №20 від 22.06.2011 року на суму ПДВ 181824,00 грн.

в) 1 комплект Акумуляторна батарея свинцева тягова 40LT 240, що підтверджується видатковою накладною № 29064 від 29.06.2011 року на суму 19206,00 грн., податковою накладною №1 від 04.05.2011 року.

г) 2 комплекти Акумуляторна батарея свинцева тягова 40LT 210, що підтверджується видатковою накладною № 30061 від 30.06.2011 року на суму 30903,33 грн., податковою накладною №13 від 19.04.2011 року.

3. TOB "Фірма Старт":

а) 6 комплектів Акумуляторних батарей свинцевих тягових 24LT 420, що підтверджується видатковою накладною № 20061 від 20.06.2011 року на суму 123222,00 грн., податковою накладною №2 від 01.06.2011 року.

б) 1 комплект Акумуляторних батарей свинцевих тягових 40LT 280, що підтверджується видатковою накладною № 23061 від 23.01.2011 на суму 22430,00 грн., податковою накладною №3 від 02.06.2011 року.

З матеріалів справи вбачається, що для здійснення господарської діяльності на підставі договору оренди №3-08 від 01.09.2009 року TOB підприємство "Владар" орендує у ЗАТ "Будсервіс" споруди за адресою: м. Харків, вул. Драгомирівська, 30 та обладнання.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до складу податкового кредиту, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за жовтень 2011 року.

Колегія суддів зазначає, що довідкою Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2010 року про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку.

При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Такий висновок цілковито узгоджується з положенням ст. 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Також щодо реальності правочину, укладеного між TOB підприємство "Владар" і ПП "Артаніа", колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Отже, правочин є таким, що суперечить інтересам держави і суспільства тоді, коли він є протиправним. Для обґрунтування нікчемності правочину необхідно вказувати у чому конкретно полягає завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди і хто з її учасників мав умисел на досягнення цієї мети.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинюваного правочину та суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Отже, до правочинів, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, відносяться правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу, землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучення з обігу або обмеження з обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року).

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не вказано, в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, в чому конкретно ця мета мала прояв, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також наявність умислу у сторін (сторони).

Також відповідачем не надано жодних доказів наявності між TOB підприємство "Владар" і ПП "Артаніа" при укладенні і виконанні правочину взаємоузгоджених злочинних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад, Акт перевірки не тільки не містить посилань на вищезазначені обставини, а й не доводить умислу посадових осіб зазначених суб'єктів господарювання на порушення публічного порядку і не пояснює, в чому саме таке порушення полягає.

Слід зазначити, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визначається тільки судом.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції, може бути, на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені підприємством правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках недійсність правочину має бути встановлена судом на підставі позовної заяви зацікавленої особи після повного та всебічного судового розгляду. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, відповідач, зробивши висновок про нікчемність правочину, керувався лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Як вбачається з матеріалів справи, між TOB підприємство "Владар" і ПП "Артаніа" було укладено договір поставки від 23 травня 2011 р. № 110523. На виконання даного договору позивачем відповідно до видаткової накладної № РН-010601 від 01 червня 2011 р. було отримано олово у кількості 4900 кг. на загальну суму 1764000,00 грн., в т.ч. ПДВ 294000,00 грн.; відповідно до видаткової накладної № РН-140611 від 14 червня 2011 р. отримано свинець С2 в чушках в кількості 21,2 т. на загальну суму 508800,00 грн., в т.ч. ПДВ 84800,00 грн.

Перевезення товару здійснювалось ПП "Артаніа", що підтверджується товарно - транспортною накладною № 110601 від 01.06.2011 року та № 140601 від 14.06.2011 року.

Розрахунки за товар Позивач здійснив у вексельній формі шляхом емісії і передачі векселя АА № 0547740 на суму 2272800,00 грн. Векселедавцем (емітентом) зазначеного векселя є TOB підприємство "Владар", а не будь-яка третя особа, що підтверджується актом прийому - передачі векселів від 30.06.2011 року.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що "передача векселя (зокрема, у порядку індосаменту), раніше емітованого третьою особою, для компенсації вартості придбаних платником податків товарів чи послуг супроводжується переходом права власності на такий вексель, з огляду на що така операція є поставкою товару...", "...позивач не набув права на віднесення сум, які сплачені за рахунок передачі зобов'язань третіх осіб контрагенту, оскільки в даному випадку здійснена не оплата товарно-матеріальних цінностей, а відбулась бартерна операція" в даному випадку є помилковими, оскільки вексель АА № 0547740 на суму 2272800,00 грн., не було емітовано якою-небудь третьою особою, і передавався він не в порядку індосаменту; позивач не передавав своєму контрагентові ніяких зобов'язань третіх осіб і не здійснював ніякої бартерної операції. А тому операція з видачі позивачем цього векселя не є операцією з поставки товару чи бартерною операцією.

Згідно ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

У відповідності до п.п. 136.1.11 п. 136.1 ст. 136 Податкового кодексу України векселі визначені як платіжні документи (...номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед зазначеним платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів).

Згідно приписів п. 189.7 п. 189 Податкового кодексу України у разі якщо платник податку здійснює операції з постачання товарів/послуг, які є об'єктом оподаткування згідно із статтею 185 цього Кодексу, під забезпечення боргових зобов'язань покупця, наданих такому платнику податку у формі простого або переказного векселя, або інших боргових інструментів (далі - вексель), випущених таким покупцем або третьою особою, базою оподаткування є договірна вартість, визначена в порядку, встановленому пунктом 188.1 статті 188 цього Кодексу, без урахування дисконтів або інших знижок з номіналу такого векселя, а за процентними векселями - така договірна вартість, збільшена на суму процентів, нарахованих або таких, що повинні бути нараховані на суму номіналу такого векселя.

У відповідності до п. 189.8 п. 189 Податкового кодексу України на номінал векселя, у тому числі без урахування дисконтів або з урахуванням процентів, податкові зобов'язання не нараховуються.

Крім того, чинне податкове законодавство не визначає оплату по виданому векселю в якості обов'язкової і необхідної умови для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Так, відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) та видана платником податку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

У відповідності до Указу Президента України від 10.06.1997, № 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Дія нормативного акту в часі тісно пов'язана з поняттям юридичної чинності (законної чинності) нормативного акту. Цій дії властиві два основних моменти: набрання актом чинності; втрата актом чинності.

Способи припинення дії (втрати чинності) нормативних актів: закінчення терміну дії, на який був прийнятий даний акт; скасування акту уповноваженим на те органом (пряме скасування); фактична заміна даного акту іншим актом, прийнятим по тим же питанням (фактичне скасування).

Пунктом 1 розділу XIX Податкового кодексу України передбачено, що цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім, зокрема, розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Пунктом 2 XIX Податкового кодексу України визнати такими, що втратили чинність, зокрема, з 1 січня 2011 року: Закон України "Про податок на додану вартість": з 1 квітня 2011 року: Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", крім пункту 1.20 статті 1 цього Закону, який діє до 1 січня 2013 року.

Відтак, станом на 30 червня 2011 року - на дату здійснення Позивачем розрахунку за товарно-матеріальні цінності шляхом передачі виданого позивачем векселя АА № 0547740, норми п. 1.4, п. 1.6, п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вже втратили свою чинність, і при ухваленні оскаржуваної постанови суд першої інстанції не мав права їх застосовувати для вирішення спору.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги про скасування податкового повідомлення - рішення підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 205 КАСУ, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, тому рішення суду першої інстанції, через неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство "Владар" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2012р. по справі № 2а-5213/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову , якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю підприємство "Владар" до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення рішення Основянської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 12.01.2012 року №000005.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Зеленський В.В. Судді (підпис) (підпис) П'янова Я.В. Чалий І.С.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Зеленський В.В.