Рішення

від 10.09.2012 по справі 5011-51/9544-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/9544-2012 10.09.12

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМТ-центр»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Аптека»

про стягнення 12 057,47 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: Кривошапка О.О.

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Аптека»про стягнення 12 057,47 грн., з яких: 5 868,32 грн. сума основного боргу, 1 841,87 грн. -пеня, 347,28 грн. -3% річних, 4 050,00 грн. -витрати на правову допомогу. Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №1138 від 22.03.2010 року, в частині оплати вартості поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2012 року порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 20.08.2012 року за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

20.08.2012 року представником позивача через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надано документи у справі та, окрім того, заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача 12 967,85 грн., з яких: 5 868,32 грн. сума основного боргу, 2 108,83 грн. -пеня, 400,81 грн. -3% річних, 4 050,00 грн. -витрати на правову допомогу.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заяву про уточнення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею

5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

В пункті 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»зазначено, що господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову; збільшення або зменшення розміру позовних вимог; об'єднання позовних вимог; зміну предмета або підстав позову;

Дослідивши подану позивачем заяву, суд приходить до висновку, що остання є заявою про збільшення розміру позовних вимог, а саме: в частині стягнення пені і 3% річних, так як розмір останніх збільшено в порівнянні з первісними вимогами та, одночасно містить нову вимогу, а саме: про стягнення інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, приписами ст. 22 Господарського процесуального кодексу, поряд з правами позивача збільшувати чи зменшувати розмір позовних вимог, або змінювати предмет чи підставу позову, не передбачено права на заявлення додаткових позовних вимог.

За таких обставин, суд приймає до розгляду заявлені вимоги в частині стягнення 5 868,32 грн. основного боргу, 2 108,83 грн. пені, 400,81 грн. 3% річних та 4 050,00 грн. витрат на правову допомогу, у прийнятті до розгляду вимоги про стягнення інфляційних витрат, в сумі 539,89 грн. суд відмовляє.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»визначено, що в Єдиному державному реєстрі повинні міститися, зокрема, відомості щодо місцезнаходження юридичної особи.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 16.07.2012 року та від 20.08.2012 року направлялась відповідачу на зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу -02217, м. Київ, вул. Електротехнічна, буд. 4-А.

Разом з тим, вищевказані ухвали повертались на адресу суду, із зазначенням причини повернення -за закінченням терміну зберігання.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від відповідача до Господарського суду міста Києва не надходило.

Приймаючи до уваги, що учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Рішення у даній справі відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України прийнято за результатами оцінки поданих позивачем доказів, оригінали яких оглянуто судом.

У судовому засіданні 10.09.2012 року на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.03.2010 року між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Люкс Аптека»укладено договір №1138 за умовами якого позивач зобов'язувався передати у власність відповідача товари медичного призначення в асортименті, а відповідач прийняти та оплатити отриманий товар за ціною та у терміни, що визначені цим договором.

Згідно з п. 1.3 договору ціна договору визначається, як сума вартості всього товару, що був замовлений відповідачем протягом дії цього договору.

Відповідно до п. 3.1 договору ціна окремої партії та одиниці товару, встановлюється за погодженням сторін в гривнях і вказується у накладних, що додаються до кожної партії товару. Про згоду відповідача із ціною окремої партії та одиниці товару свідчить підпис уповноваженої особи покупця у накладній.

Пунктом 3.3.1 визначено, що покупець здійснює 100 відсоткову передоплату товару.

Згідно п. 3.3.2 договору, за домовленістю з позивачем та при наявності достатньої кількості товару на складі, відповідач може взяти товар з відстрочкою в оплаті до

45 календарних днів.

Відповідно до п.п. 4.4, 4.5 договору датою продажу або поставки товару вважається дата прийому товару відповідачем, яка зазначається в накладній. Право власності та ризик випадкової втрати чи пошкодження товару переходить від позивача до відповідача у момент його отримання відповідачем.

Пунктами 5.2, 5.4 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати товару, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,5% від суми вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної ставки Національного банку України, що діяла на момент виникнення прострочення платежу. У разі прострочення оплати товару відповідач сплачує позивачу проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі базової процентної ставки по кредитам Приватбанку, що діяла на момент виникнення прострочення платежу.

Згідно з п. 7.1 договору останній вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2011 року. Якщо за 20 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не повідомить про свій намір його розірвати, договір вважається пролонгованим до кінця наступного календарного року на тих же умовах.

На виконання умов договору, 23.03.2010 року позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 5 868,32 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреністю на отримання матеріальних цінностей повіреним відповідача, копії яких містяться в матеріалах справи.

У строки, обумовлені договором, відповідач з позивачем за поставлений товар не розрахувався і, на час розгляду справи, розмір заборгованості відповідача за договором становить 5 868,32 грн.

Доказів, що спростовували б вищезазначене, матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з положень п. 3.3.2 договору №1138 від 22.03.2010 року, відповідач зобов'язаний був сплатити на користь позивача 5 868,32 грн. в строк не пізніше

07.05.2010 року.

Разом з тим, судом встановлено, що на момент розгляду справи, відповідач вищезазначене зобов'язання не виконав.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Виходячи з положень ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що невиконання відповідачем до цього часу обов'язку щодо оплати позивачу поставленої продукції є порушенням

ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та приписів ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, відповідач відзиву на позовну заяву не надав, заявлені вимоги не спростував, до суду з клопотаннями в порядку ст. 38 або ст. 77 Господарського процесуального кодексу України не звертався.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 5 868,32 грн. заборгованості за поставлену продукцію підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також, посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань із оплати поставленої продукції позивач просить стягнути з відповідача 2 108,83 грн. пені та 400,81 грн. -3% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Судом встановлено, що в п. 5.2 договору сторони передбачили відповідальність відповідача за порушення строків оплати товару у вигляді сплати пені у розмірі 0,5% від суми вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної ставки Національного банку України, що діяла на момент виникнення прострочення платежу.

Враховуючи, що відповідач не виконав своїх зобов'язань із оплати товару, в силу приписів ст. ст. 216, 218, 230 Господарського кодексу України і ст. ст. 546, 547, 549 Цивільного кодексу України позивач має право вимагати сплати відповідачем пені на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України.

Разом з тим, в силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

З наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку вбачається, що позивачем приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України враховані не були, в результаті чого, позивач здійснив розрахунок пені за 591 день з 07.05.2010 року до 14.08.2012 року, і, відповідно, за вказаний період просить стягнути пеню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню за шість місяців в сумі 712,00 грн.

Крім того, посилаючись на приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 400,81 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем до матеріалів справи, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, а відтак, задовольняє вимогу позивача про стягнення 400,81 грн. 3% річних.

Позивач також просить суд покласти на відповідача 4 050, 00 грн. витрат на оплату послуг адвоката, посилаючись на приписи ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 15 Правил адвокатської етики, схвалених 01.10.1999 року Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України адвокат надає правову допомогу згідно з чинним законодавством про види адвокатської діяльності, зокрема, на підставі угоди з клієнтом про надання правової допомоги.

Таким чином, належним доказом судових витрат у вигляді оплачених послуг адвоката, в розумінні ст.ст. 34, 44 Господарського процесуального кодексу України, є договір про надання правової допомоги та докази сплати коштів на його виконання.

Разом з тим, на підтвердження вищевказаних судових витрат, позивачем надано до матеріалів договір №45/Ю від 27.04.2009 року з юридичною особою -Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр конфліктології і Права», умовами якого визначено не надання правової допомоги адвокатом, пов'язаної з розглядом даної справи, а надання юридичних, консалтингових і інформаційних послуг, а саме: надання корисної інформації у письмовій та усній формі щодо застосування норм чинного законодавства України, інших держав та міжнародного законодавства; надання корисної інформації у письмовій та усній формі щодо застосування правил ділового обороту, методів ведення господарської діяльності, податкового планування та іншої інформації, яка необхідна позивачу для підприємницької діяльності тощо.

Крім того, з вищевказаного договору вбачається, що останній підписано Мітітелом Русланом Валерійовичем, який при укладанні договору діяв не як адвокат, на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, а як посадова особа підприємства на підставі статуту.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих доказів, що підтверджують понесення позивачем витрат на оплату правової допомоги адвоката, а сплачені позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр конфліктології і Права»грошові кошти є оплатою юридичних послуг, які у відповідності зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України не підлягають віднесенню до такої категорії судових витрат як оплата послуг адвоката.

А відтак, суд не вбачає за можливе задовольнити вимогу позивача, про покладення на відповідача 4 050,00 грн., сплачених позивачем за юридичні послуги.

Згідно з п. 2. ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача, у відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір підлягає покладенню на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, ?

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Люкс Аптека»(02217,

м. Київ, вул. Електротехнічна, 4-А, код -36656551) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем при виконанні судового рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМТ-ЦЕНТР»(01010, м. Київ, вул. Січневого Повстання, 3, к. 197) 5 868 (п'ять тисяч вісімсот шістдесят вісім) грн. 32 коп. основного боргу, 712 (сімсот дванадцять) грн. 00 коп. пені, 400 (чотириста) грн.

81 коп. 3% річних та 906 (дев'ятсот шість) грн. 05 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 14.09.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.