Рішення

від 24.09.2012 по справі 2-2767/12

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-2767/12

24.09.2012

РІШЕННЯ

Іменем України

Повний текст рішення суду було виготовлено 24 вересня 2012 року

19 вересня 2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчка А.Я.

за участю секретаря Тичковської Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство»до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки у державну власність, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2012 року заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області звернувся в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство»до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки у державну власність.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що проведеною прокуратурою Києво-Святошинського району перевіркою законності відведення у власність земельних ділянок лісового фонду в адміністративних межах Гатненської сільської ради встановлено, що розпорядженням голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 04 березня 2010 року за № 1518 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянці України ОСОБА_3, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства. В подальшому, на підставі вищезазначеного розпорядження 29 березня 2010 року був виданий на ім'я ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 495299. Відповідно до висновку про експертну грошову оцінку вартість даної земельної ділянки загальною площею 5 000 кв. м становить 1 318 800,00 грн.

На думку позивача, вищезазначене розпорядження від 04 березня 2010 року № 1518 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради та передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку суперечать вимогам чинного законодавства та повинні бути визнані недійсними.

Відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство»від 19 червня 2012 року № 02-453, земельна ділянка ОСОБА_3 площею 0,5000 га згідно з наданими викопіюваннями відноситься до земель лісового фонду, а саме до кварталу 2 виділ 8 Васильківського лісництва. Відповідно до даної інформації ДП «Київське лісове господарство»не надавало дозволу на погодження проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу.

Вилучення спірної земельної ділянки відповідно до вимог ст. 149 Земельного кодексу України не відбувалось. На момент прийняття Києво-Святошинською районною державною адміністрацією вищевказаного розпорядження спірна земельна ділянка площею 0,5000 га знаходилась за межами с. Гатне.

Вищевикладене, як вважає позивач, підтверджує той факт, що спірне розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації прийняте з перевищенням повноважень та з порушенням вимог законодавства України.

Посилаючись на викладене вище та норми закону, позивач просив суд: визнати недійсним, протиправним та скасувати розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 1518 від 04 березня 2010 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради та передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства; визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 495299 на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0276, виданий гр. ОСОБА_3; витребувати з незаконного володіння гр. ОСОБА_3 на користь Державного підприємства «Київське лісове господарство»земельну ділянку площею 0,5000 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0276, вартістю 1 318 800 грн.

Прокурор у судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, посилаючись на зазначене у позові.

Позивачі Київське обласне управління лісового та мисливського господарства та державне підприємство «Київське лісове господарство»направили в судове засідання своїх представників, які теж позов підтримали, просили його задовольнити.

Відповідач Києво-Святошинська районна державна адміністрація у судове засідання свого представника не направила, про час, день та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, причини неявки свого представника суду не повідомила.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання направила свого представника, який проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, вказуючи на те, що позивачем не було надано доказів того, що спірна земельна ділянка була в постійному користуванні лісового господарства, що вона віднесена до земель лісогосподарського призначення, посилався на неконституційність Розпорядження Кабінету Міністрів України № 610-р від 10 квітня 2008 року «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», на підставі якого позивач ґрунтує свої вимоги, а також на те, що дане розпорядження не являється нормативно-правовим актом. Також представником відповідача було зазначено, що Вищий адміністративний суд України у своїх ухвалах від 26 січня 2010 року та 01 квітня 2010 року висловив думку стосовно згаданого Розпорядження Кабінету Міністрів України, відповідно до якої у даному випадку суд повинен керуватися нормативно-правовим актом вищої дії. Зауважив також, що відсутні підстави для витребування у ОСОБА_3 спірної земельної ділянки з її нібито незаконного володіння.

Вислухавши пояснення сторін , дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинської районної держаної адміністрації Київської області від 04 березня 2010 року № 1518 передано у приватну власність земельну ділянку ОСОБА_3 площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради.

На підставі вказаного рішенням Києво-Святошинської районної держаної адміністрації ОСОБА_3 виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 495299, кадастровий номер 3222481600:02:010:0276.

У відповідності до висновку про експертну грошову оцінку земельної ділянки станом на 11 червня 2012 року ринкова вартість земельної ділянки площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради, що перебуває у власності ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 495299, кадастровий номер 3222481600:02:010:0276, складає 1 318 800 грн.

Згідно з листом ДП «Київське лісове господарство»№ 02-453 від 19 червня 2012 року земельна ділянка ОСОБА_3 згідно з викопіюванням формування території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області відносяться до земель лісового фонду, а саме до кварталу 2 виділ 8 Васильківського лісництва, погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність фізичним особам ДП «Київський лісгосп»не надавалось, збитки лісогосподарського виробництва не сплачувались.

Виходячи зі змісту позовних вимог, а також матеріалів справи, суд вважає за необхідне проаналізувати наступні норми законодавства та рекомендації Верховного Суду України.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

У відповідності до ст. 121 Конституції України повноваження по здійсненню захисту інтересів держави в тому числі шляхом представництва її інтересів в суді, покладено на органи прокуратури.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»при виявлені порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру»передбачено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Відповідно до п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України одними із способів захисту цивільного права є відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтею 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

У статті 387 ЦК України вказано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У відповідності до ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним і скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, Автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища яке існувало до видання цього акта.

Виходячи зі змісту ст. 13 ЗК України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить: а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель; в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом; г) координація проведення земельної реформи; ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою; е) встановлення порядку проведення моніторингу земель; є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії, в тому числі згідно з п. «е»- землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до п. а ст. 21 ЗК України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Частиною 4 ст. 84 ЗК України закріплено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, в тому числі і ті, що зазначені в пункті "ґ": землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного розпорядження) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

У відповідності до ст. 152 ЗК України власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Статтею 155 ЗК України проголошено, що у разі видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права щодо володіння, користування чи розпорядження належною особі земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У ст. 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України, у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Виходячи зі змісту ст. 32 Лісового кодексу України, районні державні адміністрації у межах своїх повноважень на їх території забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин.

Статтею 57 Лісового кодексу України передбачено, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Зважаючи на положення ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 13 Закону України «Про землеустрій»визначено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері землеустрою належать: а) забезпечення реалізації державної політики у галузі використання та охорони земель; б) участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм щодо використання та охорони земель; в) координація діяльності державних органів земельних ресурсів; г) координація здійснення землеустрою і державного контролю за використанням та охороною земель; ґ) інформування населення про заходи, передбачені землеустроєм; д) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону.

У відповідності до п. «в»ч. 1 ст. 20 Закону України «Про землеустрій»у разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності.

Згідно з п. «а»ст. 22 Закону України «Про землеустрій»землеустрій здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою

З врахуванням вимог ст. 50 Закону України «Про землеустрій»проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками»визначено, що з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері: зупинити прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення; відкликати раніше надану згоду на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення у разі, коли місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування не прийнято відповідні рішення або коли за результатами перевірки встановлено, що такі рішення прийняті з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до п. 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди земельної ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, державний акт на право власності на земельну ділянку виготовлюється, в тому числі, і на підставі рішення державної адміністрації про передачу у власність цієї ділянки.

З огляду на позицію Верховного суду України, викладену у п. 7 Постанови Пленуму від 16 квітня 2004 № 7, спори, пов'язані із земельними відносинами, розглядаються в позовному провадженні. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вище перелічені правові норми та рекомендації Верховного Суду України в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків.

Суду не було надано докази того, що Києво-Святошинська районна державна адміністрація відповідно до вимог ст. 20 ЗК України та ст.ст. 19, 20, 22, 50 Закону України «Про землеустрій»до моменту передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_3 прийняла рішення щодо проведення робіт із землеустрою щодо припинення права користування і вилучення земельної ділянки у ДП «Київський лісгосп»та зміни її категорії та цільового призначення.

Тобто, спірну земельну ділянку надано у власність ОСОБА_3 в порушення ст.ст. 20, 116, 118 ЗК України без її вилучення у землекористувача ДП «Київський лісгосп»у порядку передбаченому ст.ст. 141, 149, 151 ЗК України, оскільки не було надано суду рішення відповідного органу місцевого самоврядування чи органу державної влади про її вилучення, згоди землекористувача ДП «Київський лісгосп»та позитивного висновку щодо зміни цільового призначення Київського обласного управління лісового та мисливського господарства.

Тим паче, оскаржуване розпорядження було прийнято під час дії Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками", яке прийняте на підставі ст. 13 ЗК України, є чинним, не визнано у встановленому законом порядку протиправним та не скасовано, а отже, в силу ст. 117 Конституції України є обов'язковим до виконання.

Посилання відповідача на ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 січня 2010 року та 01 квітня 2010 року стосовно законності Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками" суд не може брати до уваги, оскільки вказані судові рішення були ухвалені в інших справах та на підставі інших матеріалів, які не стосуються предмету даного спору.

Зазначене свідчить, що спірне розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації прийняте з превищенням повноважень та з порушенням вимог законодавства України, що є підставою для визнання його незаконним та скасування.

Так як юридична підстава видачі спірного державного акта на право власності на земельну ділянку, якою є відповідно до п. 1.16 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди земельної ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року № 43, розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації, визнана судом незаконою та скасована, то й сам державний акт є недійсним.

Зважаючи на вище описані висновки суду, спірна земельна ділянка на підставі ст.ст. 16, 387, 388, 393 ЦК України та з огляду на позицію, висвітлену в Пленумі Верховного суду України від 16 квітня 2004 року № 7, має і може бути витребувана з володіння відповідачки ОСОБА_3

А отже, з урахуванням наведених обставин та проаналізованих вище правових норм, суд вважає позовні вимоги заступника прокурора доведеними, що є підставою для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, відповідно до ст.ст. 14, 19, 117, 121 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 21, 373, 387, 388, 393 ЦК України, ст.ст. 13, 19, 20, 21, 84, 149, 152, 155 ЗК України, ст.ст. 7, 17, 32, 57, п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, ст.ст. 13, 20, 22, 50 Закону України «Про землеустрій», ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженою Наказом Держкомзему № 43 від 04 травня 1999 року та зареєстрованою в Мін'юсті України 04 червня 1999 року за № 354/3647, рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року у справі № 1-1/99, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р "Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками", ст.ст. 20, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 15, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство»до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки у державну власність -задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Києво-Святошинської районної державної адміністрації № 1518 від 04 березня 2010 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради та передання у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,5000 га для ведення особистого селянського господарства.

Визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 495299 на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0276, виданий гр. ОСОБА_3.

Витребувати з незаконного володіння гр. ОСОБА_3 на користь Державного підприємства «Київське лісове господарство»земельну ділянку площею 0,5000 га, яка розташована в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району, з кадастровим номером 3222481600:02:010:0276, вартістю 1 318 800,00 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення.

Суддя: А.Я.Волчко