cpg1251
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" вересня 2012 р.Справа № 5017/1970/2012
Господарський суд Одеської області у складі:
судді В.С. Петрова
при секретарі Л.Е. Кришиневській
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача -Кучер О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства „Південьспецпоставка" до Товариства з обмеженою відповідальністю „РАФ-Плюс" про стягнення 199907,59 грн., -
ВСТАНОВИВ:
В засіданні суду 03.09.2012 р. оголошувалась перерва до 12.09.2012 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
Приватне підприємство „Південьспецпоставка" звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „РАФ-Плюс" про стягнення заборгованості за надані послуги в сумі 183 714,14 грн., штрафних санкцій в розмірі 34 786,93 грн., 3% річних в сумі 2755,71 грн. та інфляційних втрат в сумі 55,11 грн., посилаючись на наступне.
Між Приватним підприємством „Південьспецпоставка" та Товариством з обмеженою відповідальністю „РАФ-Плюс" було укладено договір про надання послуг № 3 від 01.02.2012 року, згідно п. 1.1-1.5 якого позивач прийняв на себе зобов'язання виконати роботи, а відповідач своєчасно прийняти виконані роботи, по його ж заявці, а також здійснити оплату вартості виконаних виконавцем робіт, на умовах, передбачених п. 3.4 договору.
При цьому позивач зазначає, що згідно п. 4.1 договору оплата здійснюється відповідачем щомісячно на протязі 10-ти банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт. За ствердженням позивача, відповідні акти виконаних робіт за лютий-квітень 2012 р. на загальну суму 251 420,94 грн. сторонами підписані та скріплені печатками, що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.05.2012 р.
Так, позивач вказує, що за даними бухгалтерського обліку на рахунок позивача відповідачем було перераховано 67 706,80 грн. від суми заборгованості, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги в лютому-квітні 2012 р. складає 183 714,14 грн.
При цьому позивач вказує, що строк оплати за надані послуги настав 26.02.2012 р., а відповідач здійснив перший платіж лише 01.03.2012 р. частково в сумі 3 523,18 грн., що є порушенням умов п. 3.4 договору.
Разом з тим позивач зазначає, що з метою врегулювання спірної ситуації позивачем було вручено відповідачу претензію № 1 від 24.04.2012 р., в якій пред'явлено вимогу ліквідувати дебіторську заборгованість. Строком виконання вимог, вказаних у претензії, було визначено дату 28.04.2012 р., однак грошові кошти відповідачем у відповідності до вимог претензії, так і не були перераховані. На адресу позивача надійшла відповідь на претензію, в якій відповідач зазначив, що сума дебіторської заборгованості не оспорюється та ним вживаються міри для її погашення. При цьому, за ствердженням позивача, після отримання претензії відповідач перерахував 25.04.2012 р. на рахунок позивача лише 5000,00 грн.
До того ж позивач вказує, що у відповідності з п. 4.2 договору та на підставі ст. 231 Господарського кодексу України за невиконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті за виконані послуги в лютому-квітні 2012 р. позивач має право вимагати застосування штрафних санкцій на суму -34 786,93 грн.
Крім того, позивач, посилаючись на ст. 625 Цивільного кодексу України, здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат, що складають 2 810,82 грн.
Також позивач, посилаючись на ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, якою передбачена майнова відповідальність за невиконання грошових зобов'язань по договору в розмірі облікової ставки НБУ, нараховано штрафних санкцій в сумі 13 778,56 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.07.2012 р. порушено провадження по справі № 5017/1970/2012 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (а.с. 41 т. 3). Так, відповідач вказує, що згідно з розрахунком позовних вимог позивачем не враховано фактичні терміни порушення зобов'язань, оскільки відповідно до п. 3.3. договору №3 від 01.02.2012 р. підставою для здійснення оплати є рахунок та акт приймання-передачі виконаних робіт. Відтак позивачем не враховано реального часу отримання рахунків, а також встановленого п. 3.4. договору строку (10 банківських днів), впродовж якого здійснюється оплата послуг. При цьому, представник відповідача відмітив, що, висуваючи вимоги щодо стягнення пені на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України позивачем не враховано, що вказана норма лише встановлює порядок визначення таких санкцій обліковоюставкою НБУ, якщо інший спосіб визначення їх розміру не встановлений законом або договором. При цьому підставою для нарахування неустойки, як засобу забезпечення зобов'язань, має бути додержання сторонами вимог ст. 547 Цивільного кодексу України, положення п. 4.2. договору, на які посилається позивач, не встановлюють досягнення сторонами згоди щодо забезпечення виконання зобов'язань. Також представник відповідача відмітив, що ТОВ „РАФ-Плюс" не погоджується з розрахунком інфляційних у розмірі 55,11 грн. з урахуванням викладеного в інформаційному листі Вищого господарського суду від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012, який визначає, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
03.09.2012 р. ПП „Південьспецпоставка" надало суду уточнення позовних вимог (а.с. 15-17 т. 3), в яких позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги в лютому-квітні 2012 р. в розмірі 183 714,14 грн., штрафні санкції в сумі -48 565,49 грн., 3% річних -в сумі 2810,82 грн. та витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі -20 000,00 грн.
Так, 11.09.2012 р. відповідачем було подано до господарського суду Одеської області відзив на уточнення до позовної заяви (а.с. 64-65 т. 3), в яких ТОВ „РАФ-Плюс" не погоджується із збільшенням позивачем розміру штрафних санкцій до 48565,49 грн., враховуючи відсутність доказів сплати судового збору за уточненими вимогами, а також відповідних розрахунків. При цьому відповідач зазначив, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. Як вказує відповідача, з наданих позивачем копій платіжних доручень №57 від 06.06.2012 р., № 129 від 19.07.2012 р. з реквізиту „призначення платежу" не вбачається через відсутність посилань на це, що витрати, понесені позивачем, були зроблені саме за договором „про надання правових послуг" від 01.06.2012 р. та/або належно оформленою довіреністю. Також, позивачем надано копії квитанцій № 1448.59.1 від 12.06.2012 р., № 22117.189.1 від 15.06.2012 р., № 21958.545.1 від 20.07.2012 р., однак, на думку відповідача, з наведених квитанцій неможливо встановити чи дійсно визначені квитанціями були здійснені за рахунок позивача через відсутність підтверджуючих документів щодо касової дисципліни та відсутність підписів довіреної особи позивача на залучених до матеріалів справи копіях квитанцій.
12.09.2012 р. до господарського суду Одеської області від позивача надійшли письмові пояснення до позовної заяви, в яких позивач зазначив, що п. 4.1 договору передбачено, що оплата здійснюється відповідачем щомісячно на протязі 10-ти банківських днів з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт. Так, позивач наголошує, що відповідні акти виконаних робіт за лютий-квітень 2012 р. на загальну суму 251 420,94 грн. сторонами підписані та скріплені печатками, що також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.05.2012 р. При цьому позивач вказує, що згідно ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних від простроченої суми заборгованості складають 2 414,89 грн. Також позивач, посилаючись на ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, якою передбачена майнова відповідальність за невиконання грошових зобов'язань по договору в розмірі облікової ставки НБУ, просить стягнути штрафні санкції в сумі 13 778,56 грн. Отже, загальна сума боргу, яка заявлена до стягнення складає 199907,59 грн.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
01.02.2012 року між Приватним підприємством „Південьспецпоставка" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „РАФ-Плюс" (замовник) було укладено договір про надання послуг № 3 (а.с. 35-37 т.1), згідно п. 1.1 -1.5 якого позивач прийняв на себе зобов'язання виконати роботи, а відповідач своєчасно прийняти виконані роботи, по його ж заявці, а також здійснити оплату вартості виконаних виконавцем робіт, на умовах, передбачених п. 3.4 договору.
Відповідно до п. 1.2 договору виконавець зобов'язується за заявкою замовника надавати послуги з вивезення будівельного, промислового сміття, гілок, твердих побутових відходів з об'єктів (вказаних територій), вказаних замовником, вантажними автомобілями -ЗИЛ ММЗ-554М СПГ, ЗИЛ 554М, ЗИЛ ММЗ-554 М, ЗИЛ 495710, ЗИЛ ММЗ 4502 ПЕ в кількості 5 одиниць.
Виконання послуг здійснюється виконавцем в період, який зазначено в заявці замовника (п. 1.3 договору). Послуги вважаються виконаними після підписання відповідних актів виконаних робіт замовником або його уповноваженим представником (п. 1.4 договору).
Згідно п. 2.1 договору виконавець зобов'язується на протязі строку дії договору надавати послуги належної якості; надавати послуги в повному об'ємі в строки, що вказані п. 1.3 договору.
Вартість послуг, вказаних у п. 1.2 договору визначається калькуляцією (додаток №1-3), яка є невід'ємною частиною дог7овору (п. 3.1. договору). Відповідно до п. 3.2 договору оплата за надання послуг здійснюється замовником на поточний рахунок виконавця, вказаний в п. 7 договору.
П. 3.4 договору закріплює, що оплата здійснюється щомісячно на протязі 10-ти банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі виконаних робіт.
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по договору сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством (п. 4.2 договору).
Строк дії договору встановлено з 01.02.2012 р. по 31.07.2012 р.(п. 6.1 договору).
Так, свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання, визначені п. 1.2. договору, та своєчасно не розрахувався за надані послуги згідно актів здачі-приймання робіт № 2, № 3 від 16.02.2012 р. (а.с. 38-39 т.1), № 4-5 від 29.02.2012 р. (а.с.40-41 т.1), № 7-8 від 15.03.2012 р. (а.с. 42-43 т.1), № 10-11 від 31.03.2012 р. (а.с. 44-45 т.1) та № 12 від 18.04.2012 р. (а.с. 47 т. 1), у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за надані послуги.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 згідно ч. 2 ст. 901 цього ж Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Так, укладений між сторонами по справі договір про надання послуг є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.
Ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, а саме: виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання укладеного з відповідачем договору протягом лютого -квітня 2012 р. надавались послуги з вивезення сміття, про що свідчать надані позивачем до суду копії актів здачі-приймання робіт, калькуляція до договору щодо вартості вивезення ТБО, копії подорожніх листів з реєстрами до них та копії актів прийому-передачі талонів ТПВ. Вартість наданих послуг за наявними в матеріалах справи актів здачі-приймання робіт (надання послуг) у вказаний період склала 251 420,94 грн.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отже, прийняття відповідачем наданих позивачем послуг з вивезення будівельного, промислового сміття, гілок, твердих побутових відходів з об'єктів відповідача (вказаних територій) є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказані послуги відповідно до умов договору та чинного законодавства на підставі виставлених позивачем рахунків на оплату, які містяться в матеріалах справи (а.с. 30-38 т. 3). Однак, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не здійснив у повному обсязі оплати за надані послуги, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 183 714,14 грн. Вказана сума боргу за надані послуги відповідачем не оспорена.
Наразі несплатою позивачу суми заборгованості за надані згідно договору № 4147/2 послуги водовідведення відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. За таких обставин суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача суми вказаної заборгованості в розмірі 183 714,14 грн.
Разом з тим невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Як вже зазначалось, відповідачем не були виконані зобов'язання по оплаті наданих послуг в обумовлений договором строк, отже має місце прострочення виконання зобов'язання.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно вказаних положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному між сторонами по справі договорі не встановлено іншого відсотку, відповідно сплаті підлягають 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму боргу за відповідним актом здачі-приймання робіт, що за розрахунком позивача (а.с. 68 т. 3), який додано до письмових пояснень до позову від 07.09.2012 р., складають 2414,89 грн.
Щодо нарахованих позивачем штрафних санкцій на суму 13 778,56 грн. згідно ч. 6 ст. 231 ГК України суд зазначає наступне.
Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
До того ж, як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом . В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Між тим сторони в договорі № 3 про надання послуг не встановили відповідальність відповідача у разі несвоєчасної оплати наданих послуг у вигляді штрафу. В свою чергу такі обставини виключають можливість застосування до відповідача такої міри відповідальності як сплата штрафних санкцій.
За таких обставин, вказані вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій на суму 13 778,56 грн. не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства „Південьспецпоставка" частково обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат по оплаті послуг адвоката та судового збору суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
При цьому за положеннями ч. 6 ст. 28 цього ж Кодексу повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, виданим відповідним адвокатським об'єднанням, або договором. До ордеру адвоката обов'язково додається витяг з договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2012 року позивач уклав з адвокатом Кримовим С.І. договір про надання правових послуг (а.с. 64-67 т. 1), відповідно до якого Кримов С.І. зобов'язався надати правові послуги щодо стягнення заборгованості з відповідача у даній справі. Вартість вказаних послуг склала 20 000,00 грн., які були сплачені позивачем, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення № 57 від 06.06.2012 р. і № 129 від 19.07.2012 р. та копії банківських квитанцій від 12.06.2012 р., 15.06.2012 р. і від 20.07.2012 р. про сплату позивачем адвокатських послуг. До того ж повноваження Кримова С.І. на здійснення адвокатської діяльності підтверджується копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 13.
Відтак, понесені позивачем вказані витрати в розмірі 20 000 грн., що сплачені як за юридичні послуги згідно договору від 01.06.2012 року, є адвокатськими витратами відповідно до ст. 44 ГПК України.
Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, у зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, та рішення частково відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті адвокатських послуг та сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми боргу. Таким чином, з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 3722,58 грн. ((199907,59 грн. х 2%) х 186129,03 грн.(стягнута судом сума) /199 907,59 грн.), а також витрати на оплату послуг адвоката в сумі 18 862,51 грн. (20000,00 грн. х 186129,03 грн./199 907,59 грн.).
Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В И Р І Ш И В:
1. Позов Приватного підприємства „Південьспецпоставка" до Товариства з обмеженою відповідальністю „РАФ-Плюс" про стягнення 199907,59 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю „РАФ-Плюс" (65029, м. Одеса, вул. Ковалевського, 30 а; код ЄДРПОУ 31185987; р/р 26004313717 в ПАТ АБ „Південний" м. Одеса; МФО 328209) на користь Приватного підприємства „Південьспецпоставка" (95000, м. Сімферополь, вул. Беспалова, 7; код ЄДРПОУ 36821941 р/р 26002000004367 в ПАТ „УСБ"; МФО 300023) суму боргу в розмірі 183 714/сто вісімдесят три тисячі сімсот чотирнадцять/грн. 14 коп., 3% річних в сумі 2414/дві тисячі чотириста чотирнадцять/грн. 89 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 3722/три тисячі сімсот двадцять дві/грн. 58 коп.; витрати на послуги адвоката в сумі 18 862/вісімнадцять тисяч вісімсот шістдесят дві/грн. 51 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Приватного підприємства „Південьспецпоставка" до Товариства з обмеженою відповідальністю „РАФ-Плюс" відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 17.09.2012 р.
Суддя Петров В.С.
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 12.09.2012 |
Оприлюднено | 25.09.2012 |
Номер документу | 26106487 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Петров В.С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні