Постанова

від 10.09.2012 по справі 2а-0770/1720/12

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

права № 2a-0770/1720/12

Рядок статзвітності № 10.3.4

Код 14

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2012 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої - судді Скраль Т.В.,

при секретарі судового засідання Химинець В.В.,

з участю представника позивача - Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - Біровчак А.С. ( довіреність від 03 січня 2012 року, а.с. 17),

відповідач Кооперативне підприємство "Вікторія -А"- представник повторно в судове засідання не з"явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді адміністративну справу за адміністративним позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Кооперативного підприємства "Вікторія-А" про стягнення адміністративно-господарської санкції та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 160 частини 3 КАС України 10 вересня 2012 року було проголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 14 вересня 2012 року.

30 травня 2012 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Кооперативного підприємства «Вікторія - А»про стягнення з відповідача адміністративно -господарських санкцій та пені в сумі 6112 гривень 87 копійок.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, наведених в позовній заяві.

Позов мотивований наступним. Відповідачем було подано до відділення звіт форма №10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2011 рік (а.с. 5), згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону становить 1 особа, в той же час як згідно рядка 02 звіту на підприємстві протягом 2011 року середньооблікова кількість інвалідів становила 0 осіб. Відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Середньорічна зарплата штатного працівника у відповідача в 2011 році становила 12121, 67 гривень, а тому за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а тому і невиконання нормативу відповідач повинен був сплатити в дохід Державного бюджету 6060,84 гривень. Відповідачу було нараховано пеню в розмірі 52, 03 грн. за несвоєчасну сплату, а тому загальна сума заборгованості відповідача становить 6112 гривень 87 копійок. Представник позивача просить задоволити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути заборгованість в розмірі 6112 гривень 87 копійок.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився без поважних причин, заперечення на позов не надав, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду. Суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№875-ХІІ від 21.03.1991 року для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць.

Згідно Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні»від 06.10.2005 року №2961 -IV робоче місця інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження осіб у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією інвалідів, для яких це місце роботи є основним. Підстав звільнення від виконання обов'язку Закон не містить.

Підприємства щороку подають до відділень Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою що затверджується наказом Мінпраці.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідачем було подано до відділення звіт форма №10-ПІ річна "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2011 рік (а.с 5), з якого випливає, що відповідач вимогу Закону не виконав. Згідно рядка 03 звіту, кількість інвалідів які повинні працювати на підприємстві відповідно до вимог ст. 19 Закону становила 1 особу, в той же час, згідно рядка 02 звіту па підприємстві протягом 2011 року середньооблікова кількість інвалідів становила 0 осіб.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року №875-XI керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

При цьому, ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91 № 875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Крім того, відповідно до п. 2.3 Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 року за №223, адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов'язання, альтернативне зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до вимог ч. 9 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№875-XI від 21 березня 1991 року підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

У відповідності п. 3.3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року №286 середня кількість зовнішніх сумісників і працюючих за цивільно-правовими договорами за період з початку року і рік визначається шляхом підсумовування середньої кількості цих працівників за усі місяці з початку року і ділення отриманої суми на кількість місяців, тобто на 2, 3, 4, 5 ... 12.

Отже, відповідач повинен був самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком в якому відбулось порушення, розрахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції. Оскільки середньорічна зарплата платного працівника у відповідача в 2011 році становила 12121.67 грн. за не працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, а отже невиконання нормативу відповідач повинен сплатити в дохід Державного бюджету 12121.67 : 2 = 6060.84 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 20 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»№875-ХІІ від 21.03.1991 року порушення термінів сплати адміністративно - господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня нараховується виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки НБУ, яка діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Таким чином, відповідач крім санкцій за невиконання нормативу робочих місць для інвалідів повинен сплатити пеню у розмірі 52 грн. 03 коп.

Суд вважає, що позивачем доведено виникнення зобов'язання відповідача по сплаті заявлених у позові адміністративно - господарських санкцій у сумі 6112 гривень 87 копійок.

Зобов'язання, які передбачають сплату страхових внесків до Фонду, відповідачем на день розгляду справи не виконані, відомостей про сплату боргу не надано.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи зобов"язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно ст. 86 КАСУ суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням , що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об"єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, доствовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв"язок доказів у їх сукупності.

У ході розгляду справи представник позивача довів належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення, а відповідачем не надано докази для спростування заборгованості.

На підставі наведеного, суд приходить до переконання, що адміністративний позов підлягає до задоволення.

Частиною 2 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб"єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов"язані із залученням свідків та проведення судових експертиз.

Доказів понесення позивачем судових витрат не надано.

Відповідно до приписів ст.94 КАС України судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити повністю.

Стягнути з Кооперативного підприємства "Вікторія-А", код ЄДРПОУ 32322350 ( вул. Головна, буд. 51,с. Керецьки, Свалявський район, Закарпатська область,89334, МФО 312378, р\р 2600705390835 , Закарпатське РУ "Приватбанк м. Ужгород ) адміністративно-господарську санкцію та пеню в сумі 6 112, 87 (шість тисяч сто дванадцять гривень 87 коп.).

Відповідно до статті 186 КАС України апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова відповідно до ч.1 ст.254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку не було подано.

Суддя Скраль Т.В.