Постанова

від 24.09.2012 по справі 5019/940/12

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"24" вересня 2012 р. Справа № 5019/940/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. ,

суддя Маціщук А.В.

за участю представників сторін:

позивача: Ковальчук І.С.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Фермерського господарства "Чемерис Клавдія Віталійовича"

на рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2012 р.

у справі № 5019/940/12 (суддя Гудзенко Я.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка"

до Фермерського господарства "Чемерис Клавдія Віталійовича"

про стягнення в сумі 91 995 грн. 15 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 06.08.2012 р. у справі №5019/940/12 задоволено частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" до Фермерського господарства "Чемерис Клавдія Віталійовича" про стягнення в сумі 91 995 грн. 15 коп. Стягнуто з Фермерського господарства "Чемерис Клавдія Віталійовича" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" 74 918 грн. 90 коп. суму основного боргу, 14 447 грн. 37 коп. пені, 1 804 грн. 76 коп. 3% річних, 524 грн. 43 коп. інфляційних втрат, та 1 833 грн. 90 коп. судового збору.

При винесенні вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 24 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" та Фермерським господарством "Чемерис Клавдія Віталійовича" було укладено договір поставки № ВП-1-1-43, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця ріпак продовольчий в кількості 50 тонн, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість, що становить 215 000 грн.

Окрім того, місцевим господарським судом було встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив часткову оплату товару, перерахувавши на розрахунковий рахунок відповідача 107 500 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 25.06.11 р. № 232.

В свою чергу, відповідач всупереч умовам укладеного договору, згідно яких поставка повинна була здійснитись до 25 липня 2011 року, поставив позивачу товар 9 серпня 2011 року на суму 32 581, 10 грн., у зв'язку з чим вартість недопоставленого товару становить 74 918, 90 грн.

Також, суд першої інстанції зазначає, що з акту звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2011 р., підписаного та скріпленого печатками повноважних представників сторін, вбачається, що заборгованість відповідача складає 107 500 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини, судом першої інстанції було враховано відповідні положення цивільного та господарського законодавства, а також положення укладеного між сторонами договору.

Так, з урахуванням п. 8.3. договору, ст.ст. 230, 231 ГК України, ст. 549 ЦК України, суд першої інстанції дійшов до висновку, що нарахована позивачем пеня в сумі 14 447, 37 грн. за період з 26.07.2011 року по 25.01.2012 року, не перевищує розмір пені, яка може бути нарахована за вказаний період з моменту прострочення, а отже підлягає стягненню з відповідача у вказаному розмірі.

Враховуючи положення ст. 625 ЦК України та здійснивши перевірку арифметичного розрахунку інфляційних нарахувань, суд першої інстанції зазначив, що визначені позивачем інфляційні втрати в сумі 824, 12 грн. за період з липня 2011 року по березень 2012 року, перевищують розмір індексації, який може бути нарахований за вказаний період з моменту прострочення, а отже за перерахунком суду першої інстанції з відповідача підлягає стягненню 524, 43 грн.

Також, суд першої інстанції перевірив розрахунок 3% річних в сумі 1 804, 76 грн. та встановив, що вони правомірно нараховані позивачем з 26.07.2011 року по 07.05.2012 року, а тому вказана сума підлягає стягненню.

Таким чином, враховуючи відповідні положення цивільного та господарського законодавства, встановлений факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 74 918, 90 грн. та наявні в матеріалах справи докази на підтвердження останнього, місцевий суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення основної суми боргу в розмірі 74 918, 90 грн. та для нарахування 14 447 грн. 37 коп. пені, 1 804 грн. 76 коп. 3% річних, 524 грн. 43 коп. інфляційних втрат.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, Фермерське господарство "Чемерис Клавдія Віталійовича" звернулось з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2012 р. у справі № 5019/940/12 скасувати в частині стягнення з ФГ «Чемерис Клавдія Віталійовича»на користь ТОВ «Агротехніка»14447,37 грн. - пені, 1 804,76 грн. - 3% річних, 524,43 - інфляційних.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду в частині стягнення 14447,37 грн. - пені, 1 804,76 грн. - 3% річних, 524,43 - інфляційних є незаконним та таким, що прийнято внаслідок неповного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Частиною 3 статті 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з аналізу положень діючого законодавства, що регулює питання стягнення з боржника пені, зокрема, ч. 3 ст. 549 ЦК України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», скаржник наголошує на тому, що платником пені може виступати лише особа, що несе грошові зобов'язання перед своїм контрагентом.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за грошовим зобов'язанням. Згідно вказаної статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скаржник наголошує на тому, що зобов'язання відповідача виражається у вигляді поставки позивачу товару, а тому є негрошовим. У зв'язку з цим стягнення з відповідача пені, а також 3% річних та інфляційних за прострочення поставки товару є безпідставним і таким, що суперечить положенням ст. ст. 549, 625 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Враховуючи вказані вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник вважає, що суд першої інстанції задоволив позовні вимоги в повному обсязі за відсутності на те правових підстав, у зв'язку з чим оскаржуване рішення в частині стягнення 14447,37 грн. - пені, 1 804,76 грн. - 3% річних, 524,43 - інфляційних слід скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити в повному обсязі.

В свою чергу, від позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2012 р. у справі №5019/940/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, позивач вказує наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними у виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Саме пунктом 8.3. Договору поставки № ВП-1-1-43 від 24.06.2011 року було передбачено, що за порушення термінів поставки або недопоставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом терміну не поставленого або недопоставленого товару.

На підставі вищевикладеного, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства, тому останнє слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

24 вересня 2012 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник позивача заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Про час та місце слухання справи відповідач (апелянт) був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 55), проте в судове засідання не з'явився. Неявка в судове засідання представника одніє із сторін не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення 3% річних та інфляційних, прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 804,76 грн. - 3% річних та 524,43 - інфляційних, а в решті рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 24 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" та Фермерським господарством "Чемерис Клавдія Віталійовича" було укладено договір поставки № ВП-1-1-43 (а.с. 8-10, далі по тексту-Договір).

Згідно п.п. 1.1., 1.2, 1.3 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця ріпак продовольчий в кількості 50 тонн, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість, що становить 215 000 грн.

У пункті 1.6 Договору сторонами було узгоджено кінцевий термін поставки товару в повному обсязі, який закінчується 25 липня 2011 року.

У розділі 4 Договору сторони погодили, що покупець оплачує товар у національній валюті України шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в наступному порядку: 50 % від загальної вартості товару, вказаної в п. 1.2. даного Договору сплачуються покупцем шляхом передоплати до отримання товару, решта грошових коштів сплачується покупцем протягом 7 календарних днів з дня отримання товару покупцем. Розрахунки здійснюються в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника.

Згідно п.п. 9.5., 9.6. термін дії договору встановлюється з моменту його підписання, тобто з 24.06.2011 р. до 31.12.2011 р. Дострокове розірвання договору здійснюється за згодою сторін та не звільняє сторони від виконання зобов'язань, що виникли протягом терміну дії договору і не звільняє сторін від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору покупець здійснив попередню оплату товару в сумі 107 500, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 232 від 25.06.2011 року, що становить 50% від загальної вартості товару (а.с. 15).

Відповідач поставив позивачу товар 9 серпня 2011 року на суму 32 581,10 грн., що підтверджується видатковою накладною № 16 (а.с. 11).

Разом з тим, відповідач не виконав в повному обсязі та у встановлені договором строки своїх договірних зобов'язань, оскільки поставив товар лише частину товару на суму 32 581, 10 грн., тоді як умовами договору було передбачено поставку товару позивачу загальною варотістю 215 000 грн. до 25 липня 2011 року.

Таким чином, із встановлених обставин справи вбачається, що станом на момент розгляду справи судом першої інстанції відповідачем не було поставлено позивачу оплачений товар на суму 74 918, 90 грн. та не повернуто попередньо сплачені кошти.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2011 р. (а.с. 12), підписаний та скріплений печатками повноважних представників сторін, з якого вбачається, що заборгованість відповідача становить 107 500 грн.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд апеляційної інстанції враховує наступні правоположення діючого законодавства.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу приписів ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Із наявних у справі матеріалів вбачається, що правовідносини між сторонами виникли за договором поставки № ВП-1-1-43 від 24.06.2010 р.

У відповідності до положень статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 173 ГК України передбачено, що один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне зобов'язання).

Частиною 2 ст. 693 ЦК України встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Із встановлених обставин справи вбачається, що на виконання умов договору покупець здійснив попередню оплату товару в сумі 107 500, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 232 від 25.06.2011 року, що становить 50% від загальної вартості товару.

Як було зазначено вище, відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором по поставці товару на суму 74 918, 90 грн. , у зв'язку з чим у позивача, згідно ст. 693 ЦК України, виникло право вимагати суму попередньої оплати. .

На момент розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, відповідачем не було подано жодних доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 74 918, 90 грн.

Отже, суд першої інстанції цілком правомірно дійшов до висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основної суми боргу в розмірі 74 918, 90 грн.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 14447,37 грн. - пені на предмет відповідності вимогам діючого законодавства, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступне.

Згідно приписів статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до пункту 8.3. договору у разі порушення терміну поставки або недопоставки товару, постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом терміну не поставленого або недопоставленого товару.

Всупереч вимогам статті 193 ГК України, відповідачем не були виконані належним чином договірні господарські зобов'язання, що є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зокрема, у ч. 1 ст. 230 ГК України зазначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Також у п. 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що пеня в сумі 14 447, 37 грн. нарахована позивачем за період з 26.07.2011 року по 25.01.2012 року цілком правомірно із врахуванням наведених вище положень чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 1 804,76 грн. - 3% річних та 524,43 - інфляційних , суд апеляційної інстанції враховує наступне.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо).

За своєю правовою природою інфляційні нарахування та 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що зобов'зання відповідача перед позивачем за своїм характером є негрошовим, оскільки полягає у здійсненні поставки продукції згідно договору № ВП-1-1-43 від 24.06.2012 р.

Отже, виходячи з системного аналізу наведених вище норм матеріального права, очевидним є те, що такий вид відповідальності як стягнення 3% річних та інфляційних втрат може застосовуватися лише у разі невиконання або неналежного виконання боржником грошового зобов'язання .

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 1 804 грн. 76 коп. 3% річних, 524 грн. 43 коп. інфляційних є безпідставними та такими, що нараховані всупереч вимогам закону, а тому не підлягають до задоволення.

Підсумовуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції вказує на те, що місцевим господарським судом при задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 804 грн. 76 коп. - 3% річних, 524 грн. 43 коп. інфляційних було проігноровано та неправильно застосовано вказані вище норми матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що доводи апелянта щодо відмови у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 1 804 грн. 76 коп. - 3% річних, 524 грн. 43 коп. - інфляційних є цілком обгрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи та відповідними нормами закону, в зв'язку з чим рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2012 р. у справі № 5019/940/12 в цій частині слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову стосовно стягнення 3 % річних та інфляційних у вказаному вище розмірі.

Крім того, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду звертає увагу суду першої інстанції, що порушення ст. 84 ГПК України в резолютивній частині оскаржуваного рішення зазначивши про часткове задоволення позову, суд не вказав в якій частні вимог в задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст. ст. 25, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Чемерис Клавдія Віталійовича" задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 06.08.2012 р. у справі № 5019/940/12 в частині стягнення 1 804 грн. 76 коп. - 3% річних, 524 грн. 43 коп. - інфляційних скасувати.

Прийняти в частині 1 804 грн. 76 коп. - 3% річних та 524 грн. 43 коп. - інфляційних нове рішення про відмову у позові виклавши п. 2 резолютивної частини оскаржуваного рішення в наступній редакції:

" Стягнути з Фермерського господарства "Чемерис Клавдія Віталійовича" (34731, Рівненська область, Корецький район, с. Березівка, код 35845961) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Єршова, буд. 11, код 21750952) - 74 918 грн. 90 коп. суму основного боргу, 14 447 грн. 37 коп. пені, 1739 грн. 32 коп. судового збору за подання позову.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити ".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Єршова, буд. 11, код 21750952) на користь Фермерського господарства "Чемерис Клавдія Віталійовича" (34731, Рівненська область, Корецький район, с. Березівка, код 35845961) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Єршова, буд. 11, код 21750952) 111 грн. 73 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Господарському суду Рівненської області видати відповідні накази.

5. Справу № 5019/940/12 надіслати в господарський суд Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.