Ухвала

від 13.09.2012 по справі 2а-3485/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3485/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"13" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Киричуку Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного впроваджувального підприємства "Екотехнологія" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Державного впроваджувального підприємства "Екотехнологія" до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва про визнання дій протиправними, скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2012 р. у задоволені позовних вимог відмовлено.

Позивач, в апеляційній скарзі до суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, виражає прохання зазначене вище судове рішення скасувати, прийняти нове, яким задовольнити позов.

На переконання позивача, відповідачем не було належним чином доведено, що угоди позивача порушують публічний порядок суперечать моральним засадам судочинства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Як встановлено окружним судом, спірне податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 31. 10. 2011 року № 0001742307 прийнято ДПІ у Голосіївському районі міста Києва на підставі документальної перевірки позивача, результати якої закріплені в Акті № 496/1-23-70-14288312 від 17.10. 2011 р, яким встановлено порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" , що призвело до завищення суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 8461 грн.

Податковим повідомленням-рішенням форми «Р»від 31. 10. 2011 року № 0001742307 позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 8461 грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 2115, 25 грн., разом 10 576, 25 грн.

Зазначеною перевіркою встановлено наступне.

Так, позивач мав взаємовідносини із ПП «Поліхім»у липні 2009 року та задекларував суму податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 5090 грн. На дату підписання акту контрагент позивача має стан -«до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей». Останню декларацію з податку на додану вартість ПП «Поліхім»було подано у грудні 2009 року, а з січня 2010 року припинило звітувати. Відповідно до поданої підприємством декларації встановлено відсутність амортизаційних нарахувань, що свідчить про відсутність основних засобів на підприємстві, що у свою чергу унеможливлює здійснення господарської діяльності.

Також позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Компанія «Столичний град»у квітні 2010 року та у травня 2010 року задекларував суми податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 3370, 7 грн. На дату підписання акту контрагент позивача має стан - «направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням». Останню декларацію з податку на додану вартість ТОВ «Компанія «Столичний град»було подано у серпня 2010 року, а з вересня 2010 року припинило звітувати. Відповідно до поданої товариством декларації встановлено відсутність амортизаційних нарахувань, що свідчить про відсутність основних засобів на підприємстві, що у свою чергу унеможливлює здійснення господарської діяльності.

Відмовляючи в задоволені позову, окружний суд вказав на відсутність у позивача первинних документів, які б підтверджували реальність проведення господарських операцій з названим вище контрагентами.

Колегія суддів вважає, що обставини судом першої інстанції встановлені вірно, рішення ухвалено з дотримання вимог матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Цей висновок колегії ґрунтується на положеннях ч.1 ст. 627, ч. 1 ст. 204, 215 та ст. 203 ЦК України, які надають право позивачу та його контрагентам бути вільними в укладенні правочинів та виборі контрагентів, презумують дійсність правочинів, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом або якщо вони не визнані недійсними судом.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Ст. 3 ч. 2, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року за № 88 вказують на те, що первинні документи, які відображають господарську діяльність, є основою для бухгалтерського обліку та ці документи повинні відповідати певним вимогам та мають бути складені відповідно до вимог чинного законодавства.

Наряду з цим, всупереч зазначених положень Закону документи позивача не містять необхідних відомостей про господарські операції з названим вище контрагентом та не підтверджують її здійснення.

Будь-які документи мають силу первинних лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При відсутності здійснення господарської операції відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть при наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку мають братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Окрім того, згідно п.3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженим наказом ДПА України від 30.05.1997 року за № 166, дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується підписом відповідальних посадових осіб та печаткою.

Зміст п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7, 7.4.5 п.7.4 ст.7 та п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»вказує на те, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань у продавця; не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів ( послуг), не підтверджені податковими накладними .

Апелянт в своїй апеляційній скарзі послався на наявність у нього необхідних первинних документів, які вказують на реальність проведення позивачем господарських операцій з контрагентом

З таким твердженням колегія суддів погодитися не може, оскільки, як вбачається з досліджених в суді доказів, первинні документи містять всі необхідні реквізити, але складені від імені контрагента, маючого ознаки фіктивності, особою яка заперечує свою причетність до господарської діяльності контрагента.

Так, вироком Святошинського районного суду міста Києва від 20 травня 2011 року у справі №1-130/2011 було визнано винним ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України .

При цьому вказаним судовим рішенням встановлено, що 21 листопада 2008 року, ОСОБА_5, виконуючи вказівку ОСОБА_4, придбала на своє ім'я приватне підприємство «Поліхім», яке в подальшому зареєструвала у ДПІ Святошинського району м. Києва, та передала останньому банківські реквізити та печатку вказаного підприємства. Оскільки здійснювати господарську діяльність вона не мала наміру.

Також вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_6, будучи не усвідомленою про умисел ОСОБА_3, та ОСОБА_4, щодо майбутньої діяльності підприємств, виконуюча вказівку останнього, 23 грудня 2009 року зареєструвала на своє ім'я ТОВ «Компанія «Столичний град», ТОВ «Консалтінг Сіті», ТОВ «Промоушин Україна», ТОВ «Промоушин-Україна»та передала ОСОБА_3 банківські реквізити цих підприємств та печатки.

В подальшому ОСОБА_3 та ОСОБА_4, у період часу з листопада 2008 року по 29 серпня 2010 року, діючи умисно, використовували банківські рахунки, зокрема, ПП «Поліхім», ТОВ «Компанія «Столичний град», які були фіктивними підприємствами, з метою одержання матеріальної винагороди, здійснювали організацію фінансової діяльності, направленої на систематичне перерахування отриманих від підприємств-контрагентів безготівкових грошових коштів з розрахункового рахунку одного підприємства «транзитера»на рахунок іншого, під виглядом оплати за нібито поставлений товар та надані послуги, з подальшим переведенням їх у готівку, для підприємств-контрагентів.

Отже, при документальному оформленні позивачем правочинів і зазначеними контрагентами, стосовно діяльності яких набув чинності вирок в кримінальній справі, не було дотримано вимог ч.1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України стосовно чинності таких правочинів.

Таким чином, колегія суддів не бере до уваги твердження позивача, що первинні документи складені між ним та його контрагентами, безперечно свідчать про реальність здійснених операцій і є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку відповідних відомостей.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції, керуючись вимогами ч.4 ст.72 КАС України , при прийнятті рішення, прийняв до уваги виключно доведені та підтверджені факти, які були викладені у вищевказаному вироку по кримінальній справі.

До того ж, висновок апелянта про те, що вказаний вирок не може бути доказом незаконності дій позивача, оскільки останній не виступав учасником операцій, які досліджувались в кримінальній справі, судова колегія вважає необґрунтованим.

Колегією суддів встановлено, що активи контрагента від взаємовідносин з позивачем зміні не піддалися.

Зазначене вказує не тільки на відсутність у сторін наміру здійснити господарську операцію, а і про її неможливість вчинення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надані докази, які є у справі, були оцінені колегією суддів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, спростував доводи позивача.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державного впроваджувального підприємства "Екотехнологія" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2012 р. -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М

Степанюк А.Г.

Повний текст ухвали виготовлено 18.09.2012.