Постанова

від 25.09.2012 по справі 5017/1013/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" вересня 2012 р.Справа № 5017/1013/2012 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Головей В.М. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Ткачук Є.О.

за участю представників :

ТОВ "Компанія Лібра"- Чубаров С.В.( директор),

ТОВ Завод „Дністровець" -Фіщенко М.І. та Назім С.І. (за дорученням),

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м. Одеса, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - Завод „Дністровець" на рішення господарського суду Одеської області від 04.07.2012 р.

у справі № 5017/1013/2012

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія Лібра"

до Товариства з обмеженою відповідальністю -Завод „Дністровець"

про визнання дій неправомірними та усунення перешкод в користуванні нежитловими приміщеннями, та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю -Завод „Дністровець" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія Лібра"

про визнання договору оренди недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

03.04.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Компанія Лібра" (далі Компанія) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю -Завод „Дністровець" (далі -Завод), в якому просило визнати неправомірними дії заводу по відключення його від електропостачання та усунення перешкод в користуванні орендованим майном шляхом підключення його до електромережі Заводу. Свої позовні вимоги Компанія обґрунтовувала наступним.

Між Компанією (орендар) та Заводом (орендодавець) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 8 від 08.07.2011р., згідно до умов якого Завод надав а Компанія прийняла в тимчасове платне користування (оренду) нежитлові приміщення під літерою „Б" які складаються з приміщення №12 площею 31.4 кв.м. та №13 площею -4.10 кв.м. розташовані за адресою Одеська область, м. Біляївка, вул. Заводська, 34. При цьому, як зазначає Компанія, згідно умов цього договору вона мала право користуватись системами комунікації, які знаходяться в об'єкті оренди. Згідно п.4.5. договору у разі неукладання Компанією договорів з відповідними постачальниками комунальних та інших послуг, вона (Компанія) повинна відшкодовувати заводу крім орендної плати витрати на комунальні платежі та послуги на підставі рахунків заводу згідно показників лічильників, а у разі відсутності пропорційно площі об'єкту оренди згідно виставлених рахунків організаціями постачальниками послуг.

Як зазначає Компанія, Завод, який є власником закритої трансформаторної підстанції (ЗТП), у порушення умов договору, відключив її від електропостачання, чим порушив її право на користування орендованим майном.

В процесі розгляду справи Компанія уточнювала свої позовні вимоги і остаточно просила зобов'язати Завод виконати умови п.3.12. договору, яким надати Компанії можливість користуватись наявними комунальними послугами та підключити орендований нежитлові приміщення до електромережі власника закритої трансформаторної підстанції, тобто Заводу.

У відзиві на позов Завод позовні вимоги Компанії не визнав, пославшись на те, що умовами договору оренду він не брав на себе зобов'язання по постачанню Компанії електроенергії і він, згідно чинного законодавства, не маючи на це ліцензії, не права на таке постачання, а Компанія повинна була укласти відповідний договір з електропостачальною організацією, що нею зроблено не було, а тому відключенням ним (Заводом) Компанії від електропостачання є законним.

10.05.2012р. Завод звернувся до місцевого суду з зустрічним позовом до Компанії, в якому просив визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 8 від 08.07.2011р. з посиланням на те, що цей договір було укладено на невигідних для Заводу умовах (незначна орендна плата та суворі обмеження щодо її перегляду) внаслідок зловмисної домовленості представником однієї сторони з другою. В обґрунтування своєї позиції він зазначив наступне.

По-перше, представником Заводу при укладанні договору був начальник причалу човнової станції №7 - Вигоняйло С.А., який діяв на підставі доручення виданого директором Чубаровим С.В., тоді як посадові обов'язки цієї особи (Вигоняйло С.А.) не пов'язані з договором оренди і він до і після укладання цього договору не отримував повноважень на укладання інших договорів оренди, які укладались заводом. Крім того, ця довіреність не була внесено до журналу реєстрації довіреностей. Також на час укладання договору директор Заводу був на робочому місці та виконував свої посадові обов'язки , тобто існує незрозумілість, з точки зору виробничої необхідності, факт видачі довіреності. По-друге, директором Заводу на той час був Чубаров С.В., який одночасно був на той час директором та єдиним власником Компанії.

По-третє, розмір орендної плати за цим договором суттєво відрізняється від того розміру, який звичайно встановлювався Заводом у договорах оренди, які укладались на інші нежитлові приміщення.

Зазначені обставини на думку Заводу свідчать тобто зловмисну домовленість представника Заводу з Компанією .

Рішенням господарського суду Одеської області від 04.07.2012 р. (повний текст якого підписано суддею Никифорчук М.І. -09.07.2012р.) первісний позов Компанії, з урахуванням уточнень, задоволено повністю, а в задоволенні зустрічного позову Заводу -відмовлено. Рішення місцевого суду в частині задоволення первісного позову мотивовано тим, що Завод дійсно порушив умови договору оренди, оскільки відключивши без належних повноважень Компанію від енергопостачання позбавив її можливості користуватись об'єктом оренди. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову місцевий суд дійшов до висновку, що Завод мав право видати довіреність Вигоняйло С.А. на укладання договору в незалежності від того чи входить це до його посадових обов'язків та факту знаходження на роботі директора Заводу. Суд також зазначив, що згідно чинного законодавства розмір орендної плати встановлюється за домовленістю сторін, що сторонами було зроблено, а тому той факт що цей розмір відрізняється від розмірів плати в інших договорах не може прийматись до уваги. Крім того, суд дійшов до висновку, що завод не довів що при укладання договору існувала зловмисна домовленість між представником Заводу та Компанією та, що Завод не надав жодного доказу, який би підтверджував вчинення представником заводу цього правочину всупереч інтересам його довірителя - Заводу.

Завод, не погоджуючись з вищезазначеним рішенням місцевого суду, звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати його повністю та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити його зустрічний позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник послався на те, що рішення прийняте місцевим судом без з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, висновки суду не відповідають фактичним обставинам та рішення прийнято з порушенням норм матеріального права Крім того, скаржник в апеляційній скарзі навів ті ж самі доводи, що були зазначені ним і у відзиві на первісний позов та в зустрічному позові.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 26.07.2012 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 25.09.2012 р. о 10:00 год., про що учасники процесу були повідомлені належним чином.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічних засобів.

Представники скаржника підтримали скаргу і просили задовольнити її в повному обсягу.

Представник позивача за первісним позовом просив суд відмовити в задоволенні скарги.

Згідно ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін , обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, дослідивши обставини справи та наявні у ній докази, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, і ці обставини встановив та дослідив місцевий суд, Компанією (орендарем ) та Заводом (орендодавцем) укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 8 від 08.07.2011р.( далі-Договір), згідно до умов якого Завод надав, а Компанія прийняла в тимчасове платне користування (оренду) нежитлове приміщення загальною площею 35,45 кв.м. визначене в технічному паспорті під літерою „Б", яке складається з приміщення №12 площею 31,4 кв.м. та №13 площею -4,10 кв.м. розташоване за адресою Одеська область, м. Біляївка, вул. Заводська, 34.

Згідно умов цього Договору орендар мав право користуватись системами комунікації, які знаходяться в об'єкті оренди.

Пунктом п.4.5. Договору сторони угодили, що у разі неукладання орендарем договорів з відповідними постачальниками комунальних та інших послуг, він (орендар) повинен відшкодовувати орендодавцю, крім орендної плати, витрати на комунальні платежі та послуги на підставі рахунків заводу згідно показників лічильників, а у разі відсутності пропорційно площі об'єкту оренди згідно виставлених рахунків організаціями постачальниками послуг .

Викладене свідчить, що сторони передбачили можливість неукладння орендарів окремих самостійних договорів на отримання комунальних послуг, в т.ч. послуг енергопостачання та порядок відшкодування орендарем орендодавцю понесених останнім витрат на оплаті цих послуг.

Ці положення Договору є вільним волевиявленням сторін, яке не суперечить приписам чинного законодавства, в т.ч. тому, яке регулюють питання енергопостачання і відповідно повинні виконуватись сторонами договору.

Посилання скаржника на те, що він згідно умов Договору не зобов'язувався постачати орендарю електроенергію і не має ліцензії на постачання електроенергії, а тому не може її постачати обґрунтовано не прийняті місцевим судом до уваги з огляду на наступне.

Дійсно, орендодавець не має ліцензії на енергопостачання. Однак, в даному випадку, він і не постачав її орендарю, а отримував її сам від енергопостачальної організації за договором, а орендар частково користувався неї і відповідно згідно вищевказаних умов договору мав право не укладати окремого договору на енергопостачання ( в т.ч. і тому що він займає в будівлі лише одне приміщення), а відшкодовувати орендодавцю понесені останнім витрати використаної орендарем електроенергії.

Водночас, вищевказані умови договору свідчать, що орендодавець, у разу неукладання орендарем окремого договору на енергопостачання, зобов'язаний був надавати орендарю можливість користуватись електроенергією з наступним відшкодуванням йому понесених витрат.

Враховуючи вказані обставини, а також встановлений факт, що Завод (орендодавець) дійсно з власної ініціативи без будь-яких на це повноважень відключив Компанію від енергопостачання (що визнається Заводом), місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку, що дії Заводу по відключенню Компанії від енергопостачання позбавляють останню можливості користуватись орендованим майном для здіснення виробничої діяльності для якої приміщення брались в оренду (оскільки без енергопостачання немає освітлення і не можливо користуватись офісною технікою).

При цьому, Завод мав право вимагати від Компанії відшкодування понесених ним витрат по сплаті електроенергії, в т.ч. в судовому порядку, та/або вимагати розірвання договору у разі невиконання Компанією цих дій, але не відключати її від енергопостачання.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив вимоги Компанії за первісним позовом і правових підстав для скасування рішення в цієї частині не має.

Колегія суддів також погоджується з висновками місцевого суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову з огляду на наступне.

Представник Заводу, який укладав (підписував) спірний Договір діяв на підставі виданої йому керівником довіреності оформленої належним чином відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Укладати цей договірна підставі довіреності могла будь яка особа при наявності на те повноважень, а тому той факт, що до посадових обов'язків вказаного представника не входить укладання договорів і що він не укладав інші договорі не можуть бути підставою для визнання цього договору недійсним.

Та обставина, що директор Заводу на час укладання Договору знаходився на робочому місці і виконував свої обов'язки не позбавляють його права та можливості надавати своїм працівникам довіреності на укладання угод, а тому ця обставина також не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Та обставина, що розмір орендної плати за спірним Договором відрізняється від розміру орендної плати за іншими договорами оренди також не може бути підставою для визнання цього договору недійсним, оскільки, по-перше, встановлення конкретного розміру орендної плати є волевиявленням сторін у кожному конкретному випадку, а по-друге, з інших наданих Заводом договорів оренди вбачається, що в них встановлювались різні ставки орендної плати, тобто і них теж по різному виявлялось волевиявлення сторін з цього питання

Та обставина, що Чубаров С.В. на час укладання спірного договору був одночасно керівником Заводу та керівником та власником Компанії також не може бути підставою для визнання цього договору недійсним, оскільки чинне на час укладання Договору законодавство не забороняло одній особі бути керівником декілька підприємств та не забороняло в таких випадках цим підприємствам укладати між собою договори.

Колегія суддів вважає, що місцевий суд, вмотивовано пославшись на Постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 „Про судову практику розгляду цивільних справи про визнання правочинів недійсними", дійшов обґрунтованого висновку, що наведені Заводом доводи не доводять факту наявності зловмисної домовленості між представником Заводу та Компанією, оскільки Завод не довів, а матеріали справи не містять доказів того, що представник Заводу усвідомлював що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажав або свідомо допускав настання наслідків з метою завдання довірителю шкоди.

Враховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам та правильно застосував норми матеріального права, тобто рішення місцевого суду відповідає чинному законодавству.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи повторюють його доводи викладені у відзиві на первісний позов Компанії та у його (скаржника) зустрічному позові , яким, як зазначалось вище, місцевий суд дав належну оцінку і які не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського Одеської суду області від 04.07.2012 р. по справі № 5017/1013/2012 залишити без змін , а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю - Завод „Дністровець" -без задоволення .

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 26.09.2012 р.

Головуючий суддя Мирошниченко М.А.

Судді Головей В.М.

Шевченко В.В.