Рішення

від 20.08.2012 по справі 9/27/5022-452/2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" серпня 2012 р.Справа № 9/27/5022-452/2012

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Поточищенський консервний завод", вул. Шевченка, 23а, с. Поточище, Городенківського району, Івано-Франківської області, 78135

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий світ", вул. Подільська, 38а, м.Тернопіль, 46006

про стягнення заборгованості в сумі 35 411 грн. 67 коп.

За участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: Майка В.Б., довіреність № 01-485 від 02.07.2012р.

Представнику відповідача роз'яснено права та обов'язки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, в порядку ст.ст.64,77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 20.08.2012р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Поточищенський консервний завод", вул. Шевченка, 23а, с. Поточище, Городенківського району, Івано-Франківської області (далі по тексту -позивач або ТзОВ "Поточищенський консервний завод" звернувся до господарського суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий світ", вул. Подільська, 38а, м.Тернопіль (далі по тексту -відповідач або ТзОВ "Торговий світ"), про стягнення заборгованості в сумі 35 411 грн. 67 коп.

Позов обґрунтовується оглянутими в судовому засіданні оригіналами та належним чином завіреними копіями: угоди купівлі-продажу товарів №1721 від 01.11.2011р., договору про переведення боргу б/н від 01.11.2011р., Акту звірки розрахунків проведений за період з червня 2011р. по листопад 2011р., угоди купівлі-продажу товарів №1709 від 01.04.2011р., накладних з довіреностями - 6 комплектів, платіжних доручень в кількості 8-ми шт., накладної на повернення товару №26936 від 10.01.2012р., попередження № 5п від 07.05.2012р. з поштовою квитанцією; та іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 07.06.2012р. порушено провадження у справі та її розгляд вперше призначено на 20.07.2012 р. на 12 год. 30 хв. У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 31.07.2012р., на 14.08.2012р. та на 20.08.2012р. о 15 год. 10 хв. у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання та неподанням витребуваних судом документів.

Пунктом 3 прохальної частини позовної заяви №8 від 22.05.2012р. (вх. №0566 від 05.06.2012р.) позивач зазначив клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий світ".

Однак, суд ухвалою від 20 липня 2012р. відмовив позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Поточищенський консервний завод" в задоволенні клопотання про забезпечення позову за безпідставністю та необґрунтованістю, оскільки позивач не навів жодних обставин, які б свідчили про необхідність забезпечення позову та не надав будь-яких доказів в обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову. Крім того, в порушення вимог п.4 Закону України "Про судовий збір" позивачем не проведено оплати в розмірі 1609,50 грн. за забезпечення позову.

В судовому засіданні 03.04.2012р. суд перейшов до розгляду справи по суті.

Строк вирішення спору у справі №9/27/5022-452/2012 встановлено до 05.08.2012р. За клопотанням відповідача від 20.07.2012р., у зв'язку із закінченням терміну розгляду справи, суд, у відповідності до ст. 69 ГПК України, ухвалою від 20.07.2012р. строк вирішення спору продовжив на п'ятнадцять днів до 20.08.2012р.

В процесі розгляду справи позивач в порядку ст.22 ГПК України неодноразово подавав Доповнення до позовної заяви №8 від 22.05.2012р. : (№12 від 12.07.2012р. (вх.№13766 від 16.07.2012р.); №15 від 31.07.2012р. (вх.№14273 від 02.08.2012р.); №17 від 03.08.2012р. (вх.№14341) від 07.08.2012р.; та в останнє №20 від 20.08.2012р. (вх. №14649 від 20.08.2012р.)) згідно яких підтвердив часткове погашення основного боргу відповідачем і відповідно просив зменшити заявлену до стягнення суму основного боргу, а саме в долученому до матеріалів справи Доповненні до позовної заяви №20 від 20.08.2012р. , зазначає, що в зв'язку із проведеною відповідачем сплатою боргу : 06.08.2012р. п/д №182 на суму 1000,00 грн., 10.08.2012р. п/д №1001 на суму 1176,00 грн.; 17.08.2012р. п/д №1024 на суму 1000,00 грн., сума основного боргу станом на 20.08.2012р. складає 23199,00 грн.

В свою чергу, згідно згаданих Доповнень до позовної заяви позивач здійснивши новий обрахунок пені та 3% річних станом на 03.08.2012р. по накладних № 11 від 21.02.2012р., № 16 від 27.02.2012р. збільшив заявлену до стягнення суму штрафних санкцій з 3335,67грн. згідно поданого первинної позовної заяви до 3486,65 грн. згідно поданих доповнень.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог .

Враховуючи вищевикладене, суд розглянувши зазначені Доповнення до позовної заяви позивача розцінює їх як заяви, якими позивач фактично зменшив суму позову в частині основного боргу та збільшив їх в частині штрафних санкцій та приймає їх до розгляду, як такі, що подані в порядку ст. 22 ГПК України.

При цьому в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом, в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні (п. 6. інф. л. ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482. п. 17 інф. л. ВГСУ від 20.10.2006р. №01-8/2351).

Таким чином, суд розглядає справу, предметом розгляду якої є: стягнення 23199 грн. 00 коп. основного боргу та 3486 грн. 65 коп. штрафних санкцій.

Позивач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, проте, надав суду доповнення до позовної заяви №20 від 20.08.2012р., згідно якого підтримує позовні вимоги з підстав зазначених у позові та одночасно зазначає, що в зв'язку із частковим погашенням заборгованості відповідачем сума основного боргу станом на 20 складає 23 199 грн. 00 коп. та штрафні санкції 3 486 грн. 65 коп. В якості підтвердження часткової сплати боргу відповідачем, позивач поряд із доповненням надав суду копії платіжних доручень №182 від 06.08.2012р. на суму 1000,00 грн. ; №1001 від 10.08.2012р. на суму 1176,00 грн. та №1024 від 17.08.2012р. на суму 1 000,00 грн. Також, позивач просить судове засідання, призначене на 20.08.2012р. провести без присутності представника позивача у зв'язку з виробничими проблемами.

Повноважний представник відповідача в судове засідання прибув, часткове погашення заборгованості підтверджує, позовні вимоги в частині 23 199,00 грн. основного боргу визнає повністю, однак заперечує проти заявлених до стягнення 3 486 грн. 65 коп. штрафних санкцій, про що, також, зазначено у наданому суду відзиві на позовну заяву №01-572 від 14.08.2012р.

Враховуючи зазначене, а також строк вирішення спору, визначений ст. 69 ГПК України, беручи до уваги те, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, суд розглядає спір без участі представника позивача за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази в сукупності, заслухавши заперечення представника відповідача господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 16 ЦК України та п. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи частини 1 статті 174 ГК України відповідно до якої господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

Як встановлено судом, 01.11.2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Поточищенський консервний завод " (далі - Постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий світ»(далі -Покупець, відповідач у справі) укладено угоду купівлі-продажу № 1721 від 01.11.2011р. (далі по тексту -Договір № 1).

Також, 01.04.2011р. між постачальником - Позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Поточищенський консервний завод»та Покупцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Диво»(далі по тексту -Покупець або ТзОВ "Диво") був укладений Договір купівлі-продажу товарів № 1709 від 01.04.2011р. (далі по тексту -Договір № 2). Відповідно до умов Договору №2 Постачальник - Позивач - ТзОВ "Поточищенський консервний завод".

Крім того, 01.11.2011 року між Первісним божником - TзOB «Диво», Новим боржником -Відповідачем - TзOB «Торговий світ»та кредитором -Позивачем - TзOB «Поточищенський консервний завод»було укладено Договір про переведення боргу № б/н від 01.11.2011 року (далі по тексту - Договір № 3), відповідно до якого Первісний боржник переводить на Нового боржника борг по оплаті вартості 26948,00 грн., який виник за Договором №1709 від 01.04.2011р. При цьому TзOB «Торговий світ» бере на себе зобов'язання сплатити суму заборгованості 26948.00 грн. за TзOB "Диво" (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.1.2 даного Договору № 3 Новий боржник -TзOB «Торговий світ»Відповідач - є зобов'язаною стороною в Основному договорі - Договорі купівлі-продажу товарів № 1709 від 01.04.2011р. (Договір № 2) між постачальником - Позивачем - TзOB «Поточищенський консервний завод»та покупцем TзOB «Диво».

В свою чергу, із змісту п.1.3. Договору Кредитор, підписуючи цей Договір, дає згоду на перевід боргу за Основним договором і з дати підписання цього Договору набуває права вимоги до Нового Боржника.

За умовами Договору №1 та Договору № 2 Позивач - ТзОВ "Поточищенський консервний завод " зобов'язувалося поставляти та передавати у власність Покупців - ТзОВ «Торговий світ»та ТзОВ Диво мінеральну воду власного виробництва, згідно накладних, які є невід'ємною частиною даного Договору, а Покупець зобов'язується приймати цей товар, оплачувати вартість товару, повертати тару (палети) в строки та на умовах передбачених цим Договором.

Згідно п. 2,3 Договорів №1 та №2 Товар вважається переданим Постачальником і прийнятий Покупцем за кількістю і якістю з моменту підписання представниками сторін накладних на відпуск окремих партій товару.

Пунктом 3.3. Договорів №1,№2 Сторонами погоджено, що при відвантаженні товару без попередньої оплати Покупець зобов'язується в строк до 30 календарного дня повністю оплатити вартість отриманого товару.

Дані Договори набирають чинності з моменту їх підписання та діють до 31 грудня 2012 року, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за даними Договорами (п.8.1.Договорів).

Розглянувши та оцінивши умови Договорів №1 та №2 суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини з купівлі-продажу шляхом поставки товару.

У відповідності до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В свою чергу згідно ч. 1,2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання укладеного Договору № 1 в період з 13.12.2011року по 27.02.2012р. ТзОВ "Поточищенський консервний завод" поставило та передало у власність ТзОВ "Торговий світ" товар, за цінами зазначеними (узгодженими) сторонами, що підтверджується долученими до позовної заяви накладними:

- № 170 від 13.12.2011р. на суму 21 462,00 грн.;

- №1 від 10.01.2012р. на суму 2 877,00 грн.;

- №11 від 21.02.2012р. на суму 1 176,00 грн.;

- №16 від 27.02.2012р. на суму 4 182,00 грн. (далі по тексту -накладні).

Всього товару отримано на загальну суму 29 697,00 грн.

В свою чергу на виконання умов Договору № 2 позивачем поставлено покупцю - TзOB "Диво" Товар:

- згідно накладної № 138 від 28.07.2011 року на суму 30204,00 грн.

- згідно накладної № 152 від 11.10.2011р. на суму 6744,00 грн. (далі по тексту -накладні)

Всього товару отримано на загальну суму 36948грн.

При цьому вищезазначені накладні завірені підписами та печатками сторін без зауважень та заперечень. Також, у них міститься посилання, що вони укладенні на виконання Договорів №1 та № 2.

Одночасно, позивачем подано суду і довіреності уповноваженої особи ТзОВ "Торговий світ" та TзOB "Диво" згідно яких отримувався товар представником Покупця та підписувались накладні.

Факт отримання товару за Договорами підтверджується і представником відповідача у судових засіданнях.

Відповідно до ст.ст. 691, 692, 693 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами Договорів Сторонами погоджено, що Покупець зобов'язується в строк до 30 календарного дня повністю оплатити вартість отриманого товару.

Проте, як стверджує позивач, всупереч згаданих приписів закону, положень укладених між сторонами договорів відповідач свої зобов'язання по Договорах№1,2,3 виконував не належним чином, зокрема, не сплатив повністю вартість поставленого йому товару у визначений Договорами строк а платежі здійснював з прострочкою встановлених умовами укладених договорів термінів.

А саме, оплата за Договором № 1 проведена частково відповідно наступних платіжних доручень:

- від 13.12.2011 року № 11285 на суму 5.000,00 грн.;

- від 27.12.2011 року № 11367 на суму 5.000,00 грн.;

- від 03.02.2012 року № 11565 на суму 2.000,00 грн.;

- від 29.03.2012 року № 306 на суму 3.000,00 грн.;

- від 05.04.2012 року № 338 на суму 2.877,00 грн.;

- від 10.04.2012 року № 11766 на суму 4.761,00 грн.;

Також, Покупцем проведено часткову оплату отриманого товару за Договором №2:

- в сумі 5.000,00 грн. 14.10.2011 року згідно платіжного доручення №9100;

- в сумі 5.000,00 грн. 18.10.2011 року згідно платіжного доручення №9142.

Крім того, на виконання вимог Договору № 2 та Договору № 3 Відповідачем 10.01.2012 року було здійснено часткове повернення товару на суму 1.931,00 грн. відповідно до накладної № 26936 від 10.01.2012 року.

Враховуючи вищевикладене, розглянувши та оцінивши подані позивачем докази, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки товару, за представленими накладними та наявність простроченої заборгованості за отриманий товар по Договорах №1 та № 2 станом на момент звернення позивача з позовом до суду.

В подальшому, під час розгляду справи, сторони надали додаткові докази проведеної часткової оплати основного боргу відповідачем в сумі 8877,00 грн., які не були враховані позивачем при розрахунку заборгованості у поданому позові, а саме: платіжні доручення № 482 від 08.05.2012р. на суму 1701,00грн., № 92 від 02.07.2012р. на суму 1000,00грн., № 866 від 20.07.2012р. на суму 1000,00 грн., №895 від 27.07.2012р. на суму 1000, 00грн. , № 173 від 31.07.2012р. на суму 1000грн., №182 від 06.08.2012р. на суму 1000,00 грн., № 1001 від 10.08.2012р. на суму 1176,00 грн., №1024 від 17.08.2012р. на суму 1000,00 грн.

При цьому із розрахунку заборгованості та штрафних санкцій поданого позивачем вбачається, що кошти, які сплачувались відповідачем в рахунок погашення заборгованості за поставлений товар зараховувались позивачем в рахунок погашення заборгованості, що виникла за попередній період у порядку черговості виникнення боргу згідно накладних про поставку товару.

Згідно статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті встановлено, що платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, у кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (п. 3.1. Інструкції).

Відповідно до п. 3.8. Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Оцінивши платіжні доручення, які подані представниками сторін на підтвердження платежів, які здійснювались відповідачем у рахунок погашення заборгованості за Договором № 1 та Договором № 2 судом встановлено, що їх реквізит "Призначення платежу" не містить посилань на Договори № 1 та № 2 а також не містить повної інформації і про Накладні згідно яких поставлено товар. Зокрема, більшість платіжних доручень містять посилання на номер накладної, проте, не вказано її дати, у випадку ж коли зазначено дату накладної не вказано її номера, або номер і дата не відповідають реквізитам поданих сторонами накладних.

При цьому через відсутність у платіжних дорученнях у реквізиті "Призначення платежу" повної інформації щодо реквізитів накладних неможливо достовірно ідентифікувати призначення кожного із платежів здійснених відповідачем в погашення заборгованості за поставлений товар в розрізі кожної із накладних на виконання Договору №1 та № 2.

Враховуючи зазначене, а також те, що Договорами № 1 та № 2 не передбачено порядку зарахування коштів сплачених в рахунок погашення заборгованості, суд вважає, таким, що відповідає умовам чинного законодавства та умовам Договорів зарахування позивачем коштів, які сплачувались відповідачем в рахунок погашення заборгованості, у порядку черговості згідно дати накладних про поставку товару.

Слід також зазначити, що позивач у наданих суду позовній заяві від 22.05.2012р. № 8 (вх. №0566 від 05.06.2012р.) та Доповненнях до позовної заяви: №12 від 12.07.2012р.; №15 від 31.07.2012р.; №17 від 03.08.2012р. та №20 від 20.08.2012р. підтвердив часткове погашення заборгованості відповідачем та здійснивши перерахунок основної заборгованості просив суд згідно поданих заяв зменшити суму позову в частині стягнення основної заборгованості за Договором до 23 199 грн. 00 коп. Вказана заява була прийнята судом як така яка подана у відповідності до статті 22 ГПК України.

В свою чергу відповідач у відзиві на позов та його представник у судових засіданнях позовні вимоги в частині суми основного боргу визнав повністю.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В свою чергу ч.5 ст. 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Розглянувши подану заяву відповідача про визнання позову у сукупності з іншими матеріалами справи, суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем в частині суми основного боргу не суперечать законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а тому суд приймає його як таке, що подане у відповідності до вимог ГПК України.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи наявну заборгованість за Договорами Позивач направляв на адресу Відповідача попередження про термінову сплату заборгованості від 07.05.2012р. №5п, яке отримане представником відповідача 08.05.2012р. Проте, як стверджує позивач його попередження залишене відповідачем без відповіді.

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши подані позивачем докази та матеріали справи, суд вважає, що доводи позивача про порушення його майнових прав на заявлену суму основного боргу 23199,00 грн. є правомірними, документально підтвердженими а також визнаними відповідачем в установленому законом порядку. А тому позов в частині стягнення 23199,00 грн. основного боргу підлягає до задоволення.

Щодо нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних збитків, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, встановлених ст. 625 ЦК України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Можливість нарахування 3% річних та індексу інфляції законодавець пов'язує з протиправною поведінкою відповідача, з фактом порушення грошового зобов'язання. Головним для визначення правової природи даної міри відповідальності є вказівка на невиконання грошового зобов'язання. При цьому, норми чинного законодавства не вимагають обов'язкового встановлення у договорі додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, а саме нарахування втрат від інфляції проводиться відповідно до Рекомендацій відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997р.

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши поданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних, суд вважає, що 570 грн. 61 коп. - 3% річних підлягають до задоволення, як такі, що заявлені та обраховані із врахуванням умов Договору, зокрема, в частині строку сплати заборгованості а також з врахуванням платежів здійснених відповідачем в погашення заборгованості, які зараховані в погашення боргу у черговості згідно дати накладних про поставку товару.

Щодо ототожнення позивачем 3% річних у позовній заяві як штрафних санкцій то суд має за необхідне відмітити наступне.

Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями , а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова ВСУ від 12.12.2011р. прийнята за результатом перегляду постанови Вищого господарського суду України від 2 серпня 2011 року в справі № 07/238-10).

Щодо стягнення нарахованої позивачем пені, то судом встановлено наступне.

Із змісту ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно п.п. 4.1. Договору №1721 від 01.11.2011р. та Договору №1709 від 01.04.2011р. сторони погодили, що за порушення Покупцем строку оплати, визначеного в п.3.3. даного Договору, на підставі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р., Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки, та штраф в розмірі 10% від суми заборгованості.

Згідно ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У зв'язку з наведеним, оцінивши поданий позивачем розрахунок пені, суд вважає, що він здійснений у відповідності до ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та згідно вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. (у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України). А тому за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за Договорами № 1 та № 2 позивачем відповідачу правомірно нарахована пеня в сумі 2916 грн. 04 коп. у розрізі кожної накладної та із врахуванням дат надходження платежів і відповідно зменшення суми основної заборгованості на яку нарахована пеня а також із застосуванням шестимісячного строку нарахування пені.

Статтею 4 3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги те, що спір виник з вини відповідача у справі внаслідок неповної оплати за поставлений товар та враховуючи, що відповідач, станом на день розгляду справи заявлену у позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив) суд вважає, що доводи позивача про порушення його майнових прав є правомірними та документально підтвердженими, а тому порушене право Товариства з обмеженою відповідальністю "Поточищенський консервний завод" підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий світ" 23 199 грн. 00 коп. -основного боргу, 2916 грн. 04 коп. -пені, 570 грн. 61 коп. -3% річних.

Згідно ч.1,2 статті 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 1, 4 Закону України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01.11.2011р., судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати -1609,50 грн. та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат -64380 грн.

Враховуючи зазначене, беручи до уваги, що спір в справі виник з вини відповідача у зв'язку з неналежним виконанням ним умов Договорів про поставку товару суд судовий збір у розмірі 1609 грн. 50 коп., згідно ст. 49 ГПК України, покладає на відповідача у справі та він підлягає стягненню в користь позивача. Одночасно, позивачу підлягає поверненню з Державного бюджету України 31 грн. 50 коп. надмірно сплаченого судового збору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 4 3 , 32-33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий світ", вул. Подільська, 38а, м.Тернопіль, код ЄДРПОУ 30249693 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поточищенський консервний завод", вул. Шевченка, 23а, с. Поточище, Городенківського району, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 19400334, р/р 2600000018879 в Укрексімбанку м.Івано-Франківська, МФО 336688 - 23 199 (двадцять три тисячі сто дев'яносто дев'ять) грн. 00 коп. -основного боргу, 2 916 (дві тисячі дев'ятсот шістнадцять) грн. 04 коп. -пені, 570 (п'ятсот сімдесят) грн. 61 коп. -3% річних, 1 609 (одну тисячу шістсот дев'ять ) грн. 50 коп. судового збору.

3. Повернути з Державного бюджету України Товариству з обмеженою відповідальністю "Поточищенський консервний завод", вул. Шевченка, 23а, с. Поточище, Городенківського району, Івано-Франківської області, код ЄДРПОУ 19400334 - 31 (тридцять одну) грн. 50 коп. надмірно сплаченого судового збору.

4.Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено та підписано 27.08.2012р.

Суддя В.Л. Гевко