Постанова

від 16.12.2008 по справі 2а-2238/08

НОВООДЕСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-2238/2008

П О С Т А Н О В А

Іменем   України

16 грудня 2008 року

         м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді – Ітріна М.В., при секретарі Петровій І.В., за участю позивача

ОСОБА_1

, прокурора Юрочкіної Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нова Одеса  справу за адміністративним позовом

ОСОБА_1

 до управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області і Головного управління Державного казначейства у Миколаївській області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги по Закону України «Про соціальний захист дітей війни», –  

В С Т А Н О В И В

:

20 листопада 2008 року

ОСОБА_1

 звернулася до суду з позовом до відповідача. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон № 2195-IV) має статус дитини війни. На підставі статті 6 Закону № 2195-IV з 1 січня 2006 року їй як дитині війни щомісячно повинні виплачувати соціальну допомогу в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію статті 6 Закону № 2195-IV призупинено.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. визнано неконституційними норми Закону України «Про державний бюджет на 2007 р.», яким призупинено дію норми ст. 6 Закону № 2195-IV.

Статтею 41 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 р.» внесено зміни у ст. 6 Закон № 2195-IV, якими встановлена виплата щомісячної соціальної допомоги у розмірі 10 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. визнано неконституційними норми Закону України «Про державний бюджет на 2008 р.», яким внесено зміни до ст. 6 Закону № 2195-IV.

Таким чином, позивач вважає, що не виконуючи вимоги ст. 6 Закону № 2195-IV їй недоплачено у 2007 році 1442,70 грн, а в 2008 році 1021,50 грн, що разом складає 2464,20 грн, у зв'язку з чим звернулася до суду і просила визнати дії відповідача неправомірними та стягнути на її користь зазначену суму державної соціальної допомоги і зобов'язати відповідача у подальшому виплачувати таку допомогу відповідно до вимог Закону № 2195-IV.

У судовому засіданні позивач просила позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у своїх письмових запереченнях заявлені вимоги позивача не визнав та просив в їх задоволенні відмовити, посилаючись на відсутність законодавчого визначення мінімального розміру пенсії за віком для громадян, яким пенсію слід підвищувати відповідно до Закону № 2195-IV, а також законодавчо не визначеного механізму нарахування та виплати цієї соціальної допомоги.

Представник відповідача – Головного управління Державного казначейства України в Миколаївській області, в своїх письмових запереченнях посилається на те, що не має ніякого відношення до здійснення  забезпечення вірного нарахування і виплати цих соціальних гарантій та пенсій та на відсутність прав та обов'язків щодо здійснення контролю за цією діяльністю. Також посилається на те, що виключно законом України про державний бюджет України визначаються видатки бюджету на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування. Посилаючись на відсутність в Законі України “Про державний бюджет України на 2007 рік” будь-яких передбачених видатків на виплату дітям війни підвищеного до 30% від мінімального розміру пенсії, неможливість стягнення на цей момент цих коштів з державного бюджету України, посилаючись на безпідставність позову, просить суд відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення позивача, думку прокурора, дослідивши обставини справи і перевіривши їх письмовими доказами, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до висновку, що позов

ОСОБА_1

 підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 1 Закону № 2195-IV (який набрав чинності 01.01.2006 р.) визначено, що дитиною війни є громадянин України, якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Судом встановлено, що позивач

ОСОБА_1

, 15.06.1940 р. народження, є пенсіонером за віком і має статус дитини війни. Ці обставини беззаперечні, визнаються відповідачем, а тому суд вважає їх доведеними і такими, що не викликають сумніву щодо їх достовірності та добровільності визнання.

Відповідно до статті 6 Закону № 2195-IV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

За правилами ч. 2 ст. 3  Закону № 2195-IV державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами, що узгоджується з вимогами ст. 22 Конституції України, яка визначає, що «при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Згідно ст. 7 цього Закону фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

В силу пункту 12 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» дію статті 6 Закону № 2195-IV на цей рік зупинено. Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» виплата державної соціальної гарантії дітям війни була передбачена у розмірі, встановленої для учасників війни, а саме 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) положення пункту 12 ст. 71 та ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», а також рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення закону, яким зупинено та змінено дію статті 6 Закону № 2195-IV визнані неконституційними.

У резолютивній чатині зазначених рішень Коституційним Судом України наголошено, що вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про державний бюджет України» і є обов'язковими до виконання на території України.

Таке твердження грунтується на основі положень ч. 2 ст. 152 Конституції України, в якій викладено, що закони, інші правові акти або окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

          З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що право позивача на отримання державної соціальної допомоги порушене і підлягає відновленню за період часу з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. і з 22.05.2008 р. по день подачі позову до суду, тобто 20.11.2008 р.

Органи виконавчої влади України, відповідно до вимог ст. 6 Конституції України здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що правопорядок в Україні ґрунтується на принципах, згідно яких ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачено законодавством.

Пенсійний Фонд України та його управління на місцях діють на підставі положення “Про Пенсійний Фонд України” і здійснюють свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного Фонду України  (далі – ПФУ). Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету ПФУ, який щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 9 Положення “Про Пенсійний Фонд України”, передбачено вичерпний перелік напрямків використання коштів ПФУ, які використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають.

Ураховуючи, що фінансування виплат по Закону № 2195-IV проводиться з Державного бюджету України, який затверджується (приймається закон) Верховною Радою України, а не з бюджету ПФУ, законодавчим ініціатором якого є Кабінет Міністрів України, то суд не вбачає підстав для  задоволення позову позивача у спосіб стягнення цих коштів з відповідача. Тому в цій частині позовних вимог позивачу слід відмовити.

За таких обставин, єдиним вірним способом, який гарантував би дотримання і захист прав, свобод і інтересів позивача буде зобов'язання відповідача вчинити дії по нарахуванню позивачу до його пенсії підвищення, відповідно до Закону № 2195-IV у вищезазначені періоди часу та виплатити позивачу заборговані грошові кошти.

Також підлягають задоволенню вимоги позивача про зобов'язання відповідача у подальшому нараховувати їй пенсію у відповідності до діючого законодавства, як такі, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Суд не бере до уваги твердження відповідача як на підставу у відмові в задоволенні заявлених вимог невизначеність розміру пенсії за віком для обчислення підвищення до пенсії особам, яким встановлено статус «дитина війни» і вважає ці доводи безпідставними.

Так, мінімальний розмір пенсії за віком, відповідно до абзацу 8 ч. 2 ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон № 1058 від 09.07.2003 р.) встановлюється виключно цим Законом.

Законодавством України не передбачено визначення розміру мінімальної пенсії за віком, з якого має вираховуватися, передбачена ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” 30 відсоткова державна соціальна допомога.

Згідно абзацу 1 ч. 1 ст. 28 Закону № 1058 від 09.07.2003 р. мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу  встановлений в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, але відповідно до ч. 3 ст. 28 цього ж Закону, абзац 1 ч. 1  вищевказаної статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.

Відповідно до ст. 8 КАС України, яка зобов'язує суд керуватись в своїй діяльності принципом верховенства права, передбачено, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

 Тому суд, відповідно до вимог ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, при вирішенні даної справи застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, як джерела права.

Крім того, суд зазначає, що законодавчий орган держави в численних прийнятих ним законах при визначені мінімальної пенсії за віком посилається саме на ч. 1 ст. 28 Закону № 1058 від 09.07.2003 р.

З огляду на викладене, ураховуючи, що позивачу пенсія вже призначена і вирішується питання про підвищення її розміру відповідно до Закону № 2195-IV, а також приймаючи до уваги, що іншими Законами України, окрім Закону № 1058 від 09.07.2003 р. розмір мінімальної пенсії іншими законодавчими актами не визначено, суд, керуючись принципом верховенства права, вважає за можливе застосувати до даних спірних правовідносин аналогію закону (ст. 8 ЦК України) і для визначення позивачу розміру, передбаченої законом надбавки до пенсії як дитині війни, бере розмір мінімальної пенсії визначений Законом  № 1058 від 09.07.2003 р.

 Суд, також не приймає до уваги заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строків звернення до суду за захистом порушених прав, так як відповідно до чинного законодавства до правовідносин, що випливають із заборгованості по виплатах заробітної плати, пенсій та інших гарантованих державою соціальних виплат і платежів, не застосовуються строки давності звернення до суду за захистом порушених прав.

Керуючись ст.ст. 6-11, 15, 86, 158 – 163 КАС України, суд, –    

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги

ОСОБА_1

 задовольнити частково.

Визнати частково неправомірними дії управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області щодо відмови

ОСОБА_1

 у перерахунку пенсії та нездійсненні виплат щомісячного підвищення пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період часу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року і за період часу з 22 травня 2008 року по 20 листопада 2008 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області нарахувати і виплатити

ОСОБА_1

 до її пенсії підвищення відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період часу з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року по 20 листопада 2008 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області у подальшому нараховувати і виплачувати

ОСОБА_1

 до її пенсії підвищення відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через Новоодеський районний суд шляхом подачі в 10 –ти денний термін з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Головуючий