Ухвала

від 06.09.2012 по справі 2-69/2011(1)

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-69/2011(1)

Ухвала

іменем України

"06" вересня 2012 р. Дніпровський районний суд м. Києва

у складі: головуючої судді Шевченко Н.М.,

при секретарі Фузік Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в залі суду заяву ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, про роз'яснення рішення суду від 02 лютого 2011 року по цивільній справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства «Банк Кіпру» до ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору, стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки,

в с т а н о в и в :

Дніпровським районним судом м. Києва 02 лютого 2011 року розглянуто цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного Товариства «Банк Кіпру» до ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору, стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки.

До суду звернувся ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, із заявою про роз'яснення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2011 року щодо реалізації предмета іпотеки, а саме відповідачу є не зовсім зрозумілим рішення суду в частині, що стосується реалізації предмета іпотеки відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 -ОСОБА_3 просила задовольнити заяву з підстав, викладених у заяві.

Представники Публічного Акціонерного Товариства «Банк Кіпру»- Іванов В.П. та Гордієнко С.В. просили в задоволенні заяви відмовити, пояснили, що на примусовому виконанні в державній виконавчій службі знаходяться виконавчі листи в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, при цьому жодних неясностей у державного виконавця щодо виконання рішення суду від 02.02.2011 року не виникало.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши заяву, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню.

Як убачається з матеріалів справи, суд у своєму рішенні від 02 лютого 2011 року задовольнив позовні вимоги Публічного Акціонерного Товариства «Банк Кіпру» до ОСОБА_2, а саме розірвано укладений між Акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк»та ОСОБА_2 кредитний договір № 002-89/2008 від 05.08.2008 року та в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 на користь Публічного Акціонерного Товариства «Банк Кіпру», що виникла на підставі кредитного договору № 002-89/2008 від 05.08.2008 року, в розмірі 5 469 571,85 грн., звернуто стягнення на:

- нежиле приміщення № 83, що розташоване в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 47,50 кв.м,

- нежиле приміщення № 84, що розташоване в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 108,90 кв.м,

- трикімнатну квартиру № 75, що розташована у будинку АДРЕСА_1 загальною площею 123,10 кв.м.

Вищезазначене рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02.02.2011 року залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02.11.2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2012 року.

Так, питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення, визначено у статті 214 Цивільного процесуального кодексу України, зокрема, під час ухвалення рішення суд вирішує питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Відповідно до ч.1 ст. 221 Цивільного процесуального кодексу України якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Як убачається із заяви представника відповідача ОСОБА_6 -ОСОБА_1, який просить роз'яснити рішення суду від 02.02.2011 року щодо реалізації предмета іпотеки відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Отже, представник відповідача фактично просить суд надати трактування статті 39 Закону України «Про іпотеку», а не роз'яснити саме рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку»у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому, частиною першою ст. 11 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як убачається з матеріалів справи, суд, діючи в межах заявлених позовних вимог ПАТ «Банк Кіпру»з урахуванням ст. 11 ЦПК України, задовольнив їх.

Крім того, відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку»реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

З припису ч. 8 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження»убачається, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Тобто, чинним законодавством чітко визначено порядок реалізації предмету іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що заява представника відповідача ОСОБА_1 про роз'яснення рішення суду від 02 лютого 2011 року не підлягає задоволенню, оскільки стосується питання процедури виконання рішення суду.

Керуючись ст. 221 Цивільно-процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в :

В задоволенні заяви ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, про роз'яснення рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2011 року по цивільній справі за позовом Публічного Акціонерного Товариства «Банк Кіпру» до ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору, стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. У разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, суд першої інстанції повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

С у д д я :