Ухвала

від 27.09.2012 по справі 2а-3812/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3812/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"27" вересня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого -судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача -Жукової О.В.,

представника відповідача -Борисова І.І.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Простір Ко»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 травня 2012 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Простір Ко»звернулося у суд з позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000232308 від 13.01.2012 року, якими визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 травня 2012 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість з огляду на відсутність у останнього податкових накладних.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що ДПІ у Солом'янському районі м. Києва проведена позапланова невиїзна документальна перевірка ТОВ «Простір Ко»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Союз-Холод»за липень, серпень, вересень та жовтень 2011 року, за підсумками якої складено акт від 27.12.2011 року №16850/23-08/33541074 та виявлені порушення позивачем п.п. 44.1. ст. 44, п.п. 198.3., 198.6. статті 198, п.п. 201.1, ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на 874297,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 13 січня 2012 року № 0000232308, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 874297,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 218574,00 грн.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення -рішення, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для збільшення податкового зобов'язання по податку на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача включення до складу податкового кредиту по ПДВ 874297,00 грн., сплачених за наслідками проведення розрахунків з ТОВ «Союз-Холод»за придбані товари, за відсутності податкових накладних, оскільки підпис директора постачальника, відповідно висновку експерта, здійснений іншою особою та анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість названого товариства.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України, який вступив в силу з 01 січня 2011 року.

Згідно з п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Підпунктом 14.1.191 пункту 14.1 ст. 14 названого Кодексу визначено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до ст. 198 Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи наведені правові норми, судова колегія приходить до висновку, що надання податкової накладної з одного боку є обов'язком продавця -платника податку, а її отримання є обов'язковим для покупця -платника податків для отримання права на нарахування податкового кредиту.

У разі невиконання кожного з названих суб'єктів таких обов'язків є підставою для застосування відповідальності.

Так, відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України відсутність у покупця податкової накладної позбавляє його права на податковий кредит, а відповідно до п. 201.10 ст. 201 названого Кодексу, у разі відмови продавця надати податкову накладну зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. У такому разі до заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг, а надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Перевіряючи дотримання з боку позивача названих положень діючого законодавства, колегію суддів встановлено повне їх дотримання, а отже і правомірність включення останнім до складу податкового кредиту 874297,00 грн., сплачених за придбані у ТОВ «Союз-Холод»товари.

Так, твердження податкового органу щодо підписання податкових накладних не уповноваженою особою з посиланням на висновки експертних почеркознавчих досліджень №191-3/11 від 18.11.2011 року та №203-3/11 спеціаліста МНДЕКЦ «Експол»Гритченко А.В., судова колегія до уваги не приймає, оскільки під час розгляду справи допитаний в якості свідка директор ТОВ «Союз-Холод»спростував твердження про відібрання у нього зразків підпису для проведення названого дослідження.

Окрім того, як убачається із матеріалів справи договір поставки №1/06, укладений між позивачем та ТОВ «Союз-Холод»01.06.2011 року. На виконання положень названого договору, постачальник -ТОВ «Союз-Холод»поставив позивачу -покупцю товар -матеріал ПВХ, папір та фурнітуру у кількості, якості й асортименті, зазначених у заявках, що виставлялись покупцем. На підтвердження здійснення такої поставки позивачем надано копії податкових накладних, оборотно-сальдові відомості, копії платіжних доручень на підтвердження проведення розрахунку за поставлений товар та копії видаткових накладних і довіреностей суворої звітності, що підтверджують продаж придбаного у ТОВ «Союз-Холод»товару іншим контрагентам позивача.

Також судова колегія не приймає до уваги посилання податкового органу на анулювання реєстрації ТОВ «Союз-Холод»як платника податку на додану вартість 30.09.2011 року, оскільки на момент складання податкових накладних названим товариством у період з 01.07.2011 року по 01.09.2011 року, воно було зареєстровано як платник відповідного податку. Саме з наведених підстав суд вважає правомірним та обґрунтованим включення позивачем до складу податкового кредиту за жовтень 2011 року у розмірі 75102,26 грн. на підставі податкової накладної від 01.08.2011 року №152, оскільки на дату її складання постачальник був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Посилання відповідача на не включення ТОВ «Союз-Холод»до складу своїх податкових зобов'язань 15000,00 грн. на обґрунтування правомірності оскаржуваного податкового повідомлення -рішення, колегія суддів вважає помилковим, оскільки це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така позиція суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини, який у своєму рішення від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС»АД проти Болгарії»(заява N 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, що є підставою для їх задоволення, а тому оскаржуване судове рішення постановлене з дотриманням норм матеріального права та підлягає залишенню без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 травня 2012 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Повний текст ухвали складений 02 жовтня 2012 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М