Постанова

від 24.09.2012 по справі 2а/0570/10970/2012

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2012 р. Справа № 2а/0570/10970/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Михайлик А.С.

при секретарі Ковальському А.В.

розглянув відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Донецького слідчого ізолятора Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області

до Державної фінансової інспекції в Донецькій області

про часткове скасування вимоги

№ 05-08-11-17/9663 від 10 серпня 2012 року

за участю:

від позивача: Менякіна О.В. (дов. б/н від 21.08.2012 року)

Жорник О.М. (дов. б/н від 7.09.2012 року)

від відповідача: Попович О.В. (дов. № 05-13-11-17/10608 від 07.09.2012 року)

Гнатенко А.В. (дов. № 05-13-11-17/7988 від 02.07.2012 року)

Позивач, Донецький слідчий ізолятор управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної фінансової інспекції в Донецькій області із позовом про скасування вимоги № 05-08-11-17/9663 від 10 серпня 2012 року в частині зобов'язання вжити заходів щодо відшкодування зайво сплаченого підвищення посадових окладів державним службовцям на 30% за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими в сумі 241 619,45 грн., перерахованих внесків до державних цільових фондів по незаконно виплачених сумах на оплату праці в сумі 87 803,10 грн.

Позивач зазначив, що відповідачем 10 серпня 2012 року за наслідком проведеної ревізії та на підставі викладених в акті ревізії висновків, прийнято вимогу № 05-08-11-17/9663, пунктом 2.2. якої зобов'язано позивача утримати суму зайво виплаченої заробітної плати та провести відповідні коригування взаєморозрахунків із державними цільовими фондами або стягнути шкоду з осіб, винних у безпідставній виплаті підвищення до окладу, в порядку встановленому Кодексом законі в про працю України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вимога в частині що оскаржується, прийнята без врахування приписів Постанови Кабінету Міністрів України №534 від 14 липня 1993 року та Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, затвердженого Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 190 від 3 жовтня 2004 року, якими передбачено право керівників установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби встановлювати працівникам, що не мають спеціальних звань, посадові оклади із підвищенням за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються в слідчих ізоляторах. Крім цього, позивач зауважував на тому, що підвищення до окладів були проведені у межах затверджених кошторисів на 2010, 2011 роки та 4 місяці 2012 року у відповідності до приписів статті 51 Бюджетного кодексу України.

Протягом судового розгляду справи представники позивача підтримали викладені в позові вимоги, наполягали на їх задоволенні. Додатково позивачем були додані письмові пояснення з приводу пов'язаності функціональних обов'язків, що виконуються працівниками установи, яким нарахована підвищення до окладу, з роботою із засудженими та особами, що тримаються в слідчих ізоляторах.

Представники відповідача проти задоволення позову заперечували з підстав, що викладені в акті ревізії, наполягали на безпідставності та незаконності проведеного позивачем підвищення до окладу особам, на яких поширюється вимоги Закону України «Про державну службу». Зауважили на тому, що дія Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що, що тримаються в слідчих ізоляторах, затвердженого Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 190 від 3 жовтня 2004 року, на установу позивача не поширюється оскільки згідно з пунктом 2 порядку він спрямований на приведення оплати праці окремих категорій працівників установ Державної кримінально-виконавчої служби та їх підприємств у відповідність до умов праці, пов'язаних з роботою із засудженими та особами, які тримаються у слідчих ізоляторах, та відновлення співвідношень у розмірах заробітної плати між державними службовцями і фахівцями та технічними службовцями і працівниками, які виконують малокваліфіковану, а також просту некваліфіковану або допоміжну роботу.

У наданих письмових поясненнях в обґрунтування законності оскаржуваного пункту вимоги відповідач визначив незаконність завищення позивачем тарифних ставок та не підтвердження наявними в матеріалах справи документами факту виконання працівниками позивача робіт, що пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються в слідчих ізоляторах.

В судовому засіданні представники відповідача просили суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених вимог в повному обсязі.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Донецький слідчий ізолятор управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області є юридичною особою, зареєстрований в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 08563205, що підтверджується довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 546644 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 809125, копії яких наявні в матеріалах справи (т. 1 арк. справи 9,10). Згідно положення про Донецький слідчий ізолятор управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, затвердженого наказом Державної пенітенціарної служби № 241 від 19 квітня 2012 року, зареєстрованого 21 травня 2012 року за № 12661050007012841, слідчий ізолятор утворюється, ліквідовується та реорганізовується Державною пенітенціарною службою України.

В період з 21 травня 2012 року по 16 липня 2012 року відповідно до пункту 2.15. плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції України на 2-й квартал 2012 року та на підставі направлень на проведення ревізії від 18 травня 2012 року № 1005, № 1006, № 1007, від 08 червня 2012 року № 1104 працівниками Державної фінансової інспекції в Донецькій області (відповідач у справі) проведено планову ревізію фінансового-господарської діяльності установи позивача за період з 01 січня 2010 року по 01 травня 2012 року. За наслідком проведення ревізії складений акт № 17-13/010 від 19 липня 2012 року (т. 1 арк. справи 11-34). Позивач надав до Державної фінансової інспекції заперечення до акту ревізії фінансово-господарської діяльності № 14699 від 19 липня 2012 року із викладеною в них незгодою щодо виявлених порушень, що стосуються правильності витрачання коштів на оплату праці (т. 1 арк. справи 35-36). Заперечення до акту ревізії не були прийняті Державною фінансовою інспекцією в Донецькій області, про що складений висновок від 7 серпня 2012 року (т. 1 арк. справи 38-40).

10 серпня 2012 року Державною фінансовою інспекцією в Донецькій області на підставі висновків акті ревізії прийнято вимогу № 05-08-11-17/9663 «Щодо усунення виявлених ревізією порушень» (арк. справи 41-42), що оскаржується позивачем в частині пункту 2.2., яким від установи позивача вимагалося: 1) утримати суми зайво сплаченої заробітної плати із заробітної плати працівників Донецького слідчого ізолятору, які отримали її безпідставно відповідно до вимог статті 127 Кодексу законів про працю України (за їх згодою) та проведення перерахунку внесків до державних цільових фондів (єдиного соціального внеску), відповідних коригувань взаєморозрахунків з органами відповідних фондів; 2) в іншому випадку стягнути з осіб, винних у безпідставній виплаті підвищення посадових окладів на суму 241 619,45 грн. та перерахуванні внесків до державних цільових фондів за КЕКВ 1120 на суму 87 803,10 грн., шкоду у порядку та розмірі встановленому статтями 130-136 Кодексу законів про працю України.

Про вжиті заходи і виконання пунктів вимоги відповідача зобов'язано надати письмову інформацію до Державної фінансової інспекції в Донецькій області в строк до 10 вересня 2012 року.

Згідно викладеного на стор. 12-13 акту ревізії та пункту 2.2. оскаржуваної позивачем вимоги, ревізією дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті працівникам заробітної плати, грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу за період з 1 січня 2010 року по 30 квітня 2012 року встановлено, що протягом ревізуємого періоду працівникам Донецького слідчого ізолятору - державним службовцям, умови оплати праці яких визначені Постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» № 268 від 9 березня 2006 року нараховано та виплачено підвищення до посадового окладу у розмірі 30% за особливі умови праці, пов'язані з роботою з осудженими та особами, що тримаються в слідчих ізоляторах, нарахування та виплату якої не передбачено положеннями цієї постанови. В акті зазначено, що видатки з оплати праці на підвищення посадових окладів за особливі умови праці, пов'язані з роботою з осудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, здійснено безпідставно, суперечить пунктам 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» № 268 від 9 березня 2006 року, пунктам 2, 3 наказу № 73, додатку № 2 до Колективного договору на 2008-2010 роки укладеного між адміністрацією та трудовим колективом Донецького слідчого ізолятору. Здійснення цих видатків призвело до завищення витрат по заробітній платі по КПКВ 2101020 за КЕКВ 1111 на загальну суму 241 619,45 грн. (у т.ч. за 2010 рік - 95246,41 грн., 2011 рік - 106287,56 грн., січень - квітень 2012 року - 40085,48 грн.) та перераховано внесків до державних цільових фондів за КЕКВ 1120 на суму 87 803,10 грн. (у т.ч. за 2010 рік - 34 669,69 грн., 2011 рік - 38582,38 грн., січень - квітень 2012 року - 14551,03 грн.

Обставини, що стосуються нарахування та виплати позивачем підвищення до окладів, розміру виплаченого підвищення та внесків до державних цільових фондів не заперечуються сторонами та не є спірними. Спірним питанням цієї справи є правомірність визначення відповідачем як порушення вимог законодавства виявлених в ході проведеної ревізії обставин виплати в період з січня 2010 року по травень 2012 року працівникам установи, що не мають спеціальних звань рядового та начальницького складу підвищення посадового окладу за особливі умови праці, пов'язані із роботою із особами, що тримаються в слідчих ізоляторах.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначені розділом 7 Кодексу законів про працю України та Законом України «Про оплату праці».

Згідно статті 8 Закону України «Про оплату праці» державне регулювання оплати праці обмежено встановленням розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановленням умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Згідно статі 97 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

Частиною 3 цієї статті передбачено, що конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті.

Положення аналогічного змісту містяться в статті 15 Закону України «Про оплату праці».

Згідно статі 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно положення про Донецький слідчий ізолятор управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області, позивач є установою закритого типу, входить до складу державної кримінально-виконавчої служби України, підпорядковується управлінню Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області та знаходиться в оперативному підпорядкуванні Державної пенітенціарної служби України.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначені Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України (частина 1 статті 6 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України»).

Згідно частини 1 статті 14 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби). Трудові відносини працівників кримінально-виконавчої служби регулюються законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами (контрактами). На спеціалістів Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань, поширюється дія Закону України "Про державну службу". Віднесення посад цих спеціалістів до відповідних категорій посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту статті 24 Закону України «Про кримінально-виконавчу службу України» та пункту 13 Положення про Донецький слідчий ізолятор установа позивача фінансується за рахунок коштів державного бюджету України, а тому оплата праці працівників установи здійснюється із врахуванням особливостей, визначених положеннями Закону України «Про оплату праці» та Кодексу законів про працю України.

Згідно наданих представниками позивача довідці (т. 1 арк. справи 75-77) та наданому представниками відповідача реєстру (т. 1 арк. справи 218) підвищення до окладу за роботу із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізолятору виплачено спеціалістам позивача, які не мають спеціальних звань та є працівниками наступних відділів установи: відділу фінансового забезпечення; відділу контроль за виконанням судових рішень та відділу інтендантського та господарського забезпечення. На зазначених осіб згідно положень статті 14 Закону поширюється дія Закону України «Про державну службу».

Статтею 33 Закону України «Про державну службу» визначено, що оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Умови оплати праці державних службовців та інших працівників державної сфери визначаються відповідно до умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади , органів прокуратури, судів та інших органів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України № 268 від 9 березня 2006 року. Зазначеною постановою керівникам органів державної влади надано право встановлювати: 1) посадові оклади згідно до затверджених постановою схем посадових окладів, 2) надбавки за високі досягнення у праці або за виконання особливо важливої роботи та 3) доплати. Крім цього, зазначеною постановою передбачено виплату надбавок за знання та використання в роботі іноземної мови, доплату за науковий ступінь, надбавку за почесне звання «заслужений», надбавку за вислугу років державним службовцям.

Виплати підвищення до посадового окладу постановою № 268 від 9 березня 2006 року не передбачено, оскільки питання підвищення посадових окладів регулюються шляхом прийняття окремих постанов. Так, наприклад Постановою Кабінету Міністрів України N 1481 від 4 листопада 2004 року з 1 листопада 2004 року підвищено на 28 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів. З огляду на зазначене, судом не приймаються посилання відповідача на те, що позивачем порушені пункти 2, 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 9 березня 2006 року «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

Постановою Кабінету Міністрів України «Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби» № 534 від 14 липня 1993 року надано право керівникам установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби встановлювати працівникам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, посадові оклади (тарифні ставки) з підвищенням за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, розмір якого в слідчих ізоляторах не повинен перевищувати 30%.

На виконання цієї постанови наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 190 від 3 жовтня 2004 року, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14 жовтня 2004 за № 1312/9911, затверджений Порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ кримінально-виконавчої системи, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах (надалі за текстом Порядок № 190).

Згідно пункту 3 зазначеного порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) здійснюється працівникам, які займають штатні посади в таких установах та на їх підприємствах (у тому числі при роботі на умовах сумісництва): кримінально-виконавчих установах; спеціальних виховних установах; слідчих ізоляторах.

Підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, які тримаються у слідчих ізоляторах, установлюються наказами начальників установ Державної кримінально-виконавчої служби.

В судовому засіданні представниками відповідача не заперечувалося прийняття керівником позивача наказів із встановленням в них підвищення до окладу працівникам установи.

Згідно з підпунктом 7.4 пункту 7 зазначеного Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, які тримаються у слідчих ізоляторах, установлюються, зокрема, у слідчих ізоляторах у розмірі до 30 відсотків окладу.

Підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників за цим Порядком здійснюється лише в межах фактичних видатків на заробітну плату, включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, затверджених для бюджетних установ у кошторисах, та в межах фонду заробітної плати підприємств установ (пункт 6 Порядку)

Отже виходячи з викладеного вище вбачається, що в постанові Кабінету Міністрів України № 534 від 14 липня 1993 року та Наказі Державного департаменту України з питань виконання покарань № 190 від 3 жовтня 2004 року йдеться не про виплату надбавок та доплат, що відносяться до додаткової заробітної плати у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці» та передбачені Постановою № 268 від 9 березня 2006 року, а виплату підвищення до окладу (тарифної ставки), яке є складовою основної заробітної плати.

Зазначені нормативно-правові акти (Постанова КМУ № 534 від 14 липня 1993 року та Порядок № 190) є чинними та з огляду на статтю 3 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» та статтю 117 Конституції України позивач у своїй діяльності, що стосується спірних правовідносин, правомірно їх застосовує.

Посилання відповідача на те, що порядок № 190 не поширює свою дію на працівників установи є безпідставними та такими, що суперечать пункту 3 зазначеного Порядку, згідно якого відповідно до цього порядку здійснюється підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівникам які займають штатні посади в установах слідчих ізоляторів.

Стосовно посилання позивача на те, що робота працівників позивача, які не мають спеціальних звань, не пов'язана із роботою із засудженими, суд зазначає, що основним завданням установи позивача є організація тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту або до яких заснований екстрадицій арешт та засуджених, вироки щодо яких не набрали законної сили та щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою, а також виконання покарань у виді позбавлення волі на певний строк засуджених осіб, які залишені для роботи з господарського обслуговування. В акті ревізії відповідачем не зазначено про відсутність роботи конкретних працівників підприємства із засудженими та особами, що тримаються в слідчому ізоляторі, відповідних доказів, що підтверджують зазначену обставину, відповідачем не надано й протягом судового розгляду справи.

З огляду на викладене суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування та виплати позивачем підвищення до посадових окладів та визначення та перерахування відрахувань до держаних цільових фондів, що свідчить про відсутність правових підстави для зобов'язання Донецького слідчого ізолятора вжити заходів щодо відшкодування зайво сплаченого підвищення посадових окладів державним службовцям на 30 % за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими в сумі 241 619,45 грн., перерахованих внесків до державних цільових фондів по незаконно виплачених сумах на оплату праці в сумі 87 803,10 грн. або відшкодовувати шкоду, спричинену здійсненням цих виплат в порядку, визначеному Кодексом законів про працю України.

Отже, заявлений позивачем позов про скасування пункту 2.2. вимоги № 05-08-11-17/9663 від 10 серпня 2012 року підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на його користь.

Враховуючи викладене, на підставі положень Закону України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Закону України «Про державну службу», Постанови Кабінету Міністрів України №534 від 14 липня 1993 року та Порядку підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються в слідчих ізоляторах, затвердженого Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 190 від 3 жовтня 2004 року та керуючись ст. ст. 2, 7-12, 69-72, 87-98, 122-163, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Донецького слідчого ізолятору Управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області до Державної фінансової інспекції в Донецькій області про скасування вимоги про скасування вимоги № 05-08-11-17/9663 від 10 серпня 2012 року в частині зобов'язання вжити заходів щодо відшкодування зайво сплаченого підвищення посадових окладів державним службовцям на 30 % за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими в сумі 241 619,45 грн., перерахованих внесків до державних цільових фондів по незаконно виплачених сумах на оплату праці в сумі 87 803,10 грн., - задовольнити частково.

Скасувати вимогу Державної фінансової інспекції в Донецькій області № 05-08-11-17/9663 від 10 серпня 2012 року в частині зобов'язання вжити заходів щодо відшкодування зайво сплаченого підвищення посадових окладів державним службовцям на 30 % за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими в сумі 241 619,45 грн., перерахованих внесків до державних цільових фондів по незаконно виплачених сумах на оплату праці в сумі 87 803,10 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Донецького слідчого ізолятору управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (83086, м. Донецьк, вул. Кобозєва, 4, ЄДРПОУ 08563205) судові витрати з судового збору у розмірі 32 (тридцять дві) грн. 19 коп.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 24 вересня 2012 року у присутності представників сторін.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 28 вересня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Михайлик А.С.