Рішення

від 20.09.2012 по справі 5023/2208/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2012 р.Справа № 5023/2208/12 вх. № 2208/12

Господарський суд Харківської області у складі:

Головуючий суддя Погорелова О.В.

судді: Аюпова Р.М. , Френдій Н.А.

при секретарі судового засідання Бережановій Ю.Ю.

за участю: позивача - Ігнатенко А.В., відповідача - Шовков О.С.

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будуніверсалсервіс", м. Краматорськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів АСТОР", м. Харків

про стягнення 72189,15 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до господарського суду, в якому просить суд стягнути з відповідача 72189,15 грн. заборгованості, з яких: 65895,00 грн. основний борг, 4889,70 грн. пеня, 948,29 грн. три відсотки річних, 456,16 грн. інфляційні, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по договору підряду № 8/11, укладеного між сторонами 01.03.2011 року. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

До початку судового засідання сторони звернулись до суду з заявою про фіксацію судового процесу за допомогою ведення протоколу судового засідання в паперовій формі. Вказана заява сторін розглянута та задоволена судом як така, що відповідає нормам чинного законодавства.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з мотивів, викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити в його задоволенні.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія встановила наступне.

01.03.2012 року між сторонами був укладений договір підряду № 8/11, відповідно до умов якого підрядник (позивач по справі) зобов'язався виконати за завданням замовника (відповідач по справі) роботи з будівництва складу тарированого цементу за адресою: м. Харків, вул. Індустріальна, 3, відповідно до затвердженої кошторисної документації, а замовник зобов'язався прийняти роботи та оплатити її в строки передбачені договором (а.с. 11-13)

Договірна ціна договору складає 602000,00 грн. (п. 2.1 договору).

Згідно п. 2.3. договору оплата за цим договором проводиться відповідно до рахунків-фактур підрядника за виконані ним та прийняті замовником роботи на протязі 5 календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури. Датою прийняття робіт є дата підписання замовником акту приймання-передачі виконаних робіт за формою Кб-2 на протязі 10 днів з моменту передачі їх замовнику.

У вересні 2011 року між сторонами був підписаний акт виконаних робіт. Судової колегією в судовому засіданні був досліджений вказаний акт, він скріплений печаткою замовника та присутній в судовому засіданні представник відповідача підтвердив той факт, що на акті стоїть саме печатка підприємства відповідача. Також підтвердив факт виконання робіт.

13.09.2011 року між сторонами була підписана угода про розстрочку платежів до договору підряду № 8-11 від 01.03.2011 року, відповідно до якої замовник (відповідач по справі) визнав що має заборгованість перед підрядником (позивач по справі) за виконані роботи з будівництва складу тарированого цементу за адресою: м. Харків, вул. Індустріальна, 3, відповідно договору № 8-11 від 01.03.2011 року у розмірі 157000,00 грн.

Згідно цієї угоди, підрядник запропонував замовнику розстрочку платежів на умовах цієї угоди, а замовник зобов'язався погасити заборгованість на протязі 1 місяцю рівними частинами за наступним графіком: 20.09.2011 року - 23000,00 грн., 23.09.2011 року - 23000,00 грн., 27.09.2011 року - 23000,00 грн., 30.09.2011 року - 23000,00 грн., 04.10.2011 року - 23000,00 грн., 07.10.2011 року - 23000,00 грн., 11.10.2011 року - 19000,00 грн. Дана угода скріплена печатками підприємств.

В рахунок погашення боргу, відповідно до умов угоди, 13.09.2011 року та 16.09.2011 року платіжними дорученнями №№ 383 та 1218, відповідач перерахував позивачу 25000,00 грн.

21.09.2011 року між сторонами був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача склала 132000,00 грн.

За період з 12.10.2011 року по 28.03.2012 (а.с.20-27) року відповідач перерахував позивачу ще 66105,00 грн. в рахунок погашення заборгованості.

Позивач звернувся до господарського суду та просить суд стягнути з відповідача борг, який станом на 02.04.2012 року складає 65895,00 грн.

Проте, як встановлено судовою колегією, платіжним дорученням № 439 від 28.04.2012 року відповідач перерахував позивачу ще 15000,00 грн. в якості плати по договору № 08-11 від 01.03.2011 року (а.с. 73). Отже, основний борг відповідача перед позивачем на час розгляду справи в суді складає 50895,00 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, судова колегія виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 317 ГК України, загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень ЦК України про договір підряду.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (стаття 837 ЦК України).

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Згідно п. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником виконаних робіт, якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами п. 7.1 договору за несвоєчасну оплату робіт відповідач повинен сплатити позивачу пеню в розмірі 0,1% вартості неоплачених робіт, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня, за кожний день прострочення платежу.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов'язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок пені здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені у розмірі 4889,70 грн.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 948,29 грн. трьох відсотків річних та 456,16 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень .

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 50895,00 грн. основного боргу, 4889,70 грн. пені, 948,29 грн. 3% річних, 456,16 грн. інфляційних обґрунтовані, підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростовані відповідачем, та судова колегія вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судова колегія керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 837, 854, 879 Цивільного кодексу України, 173, 174, 232, 317, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський завод будівельних матеріалів "Астор" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, 3, код ЄДРПОУ 3235953, р/р 2600930127814 у ПАТ "Реалбанк", МФО 351588) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будуніверсалсервіс" (84300, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Паркова, 99-А, код ЄДРПОУ 33270707, р/р 26007060163409 у Краматорській філії ПАТ "КБ "Приватбанк", МФО 335548) - 50895,00 грн. основного боргу, 4889,70 грн. пені, 948,29 грн. 3% річних, 456,16 грн. інфляційних та 1275,07 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Повне рішення складено 25 вересня 2012 року.

Головуючий суддя Суддя Суддя Погорелова О.В. Аюпова Р.М. Френдій Н.А.