Рішення

від 24.09.2012 по справі 5011-51/10505-2012

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-51/10505-2012 24.09.12

За позовом Приватного підприємства «Мілекс»

до Приватного акціонерного товариства «Ковчег і Ко»

про стягнення 463 377,98 грн.

Суддя Пригунова А.Б.

Представники:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позовні вимоги заявлені про стягнення з відповідача на користь позивача

463 377,98 грн., з яких: 239 699,06 грн. суми основного боргу, 7 158,11 грн. пені,

216 520,81 грн. штрафу через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань зі сплати за поставлений позивачем товар за договором №30 від 03.01.2011 року, укладеного між сторонами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.07.2012 року порушено провадження у справі №5011-51/10505-2012, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.08.2012 року за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

20.08.2012 року представником позивача через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва надано документи у справі.

В судове засідання 22.08.2012 року з'явився представник позивача, який підтримав заявлені вимоги, представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2012 року розгляд даної справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України на 24.09.2012 року.

У дане судове засідання представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Частиною 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців»визначено, що в Єдиному державному реєстрі повинні міститися, зокрема, відомості щодо місцезнаходження юридичної особи.

Ухвали Господарського суду міста Києва від 26.07.2012 року та від 22.08.2012 року направлялась відповідачу на зазначену в позовній заяві та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу -02217, м. Київ, вул. Закревського, 22, проте представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.

Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Клопотань про відкладення розгляду справи в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України від сторін у справі до Господарського суду міста Києва не надходило.

Беручи до уваги наведене, а також враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що нез'явлення представників сторін у судове засідання не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Рішення у даній справі відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України прийнято за результатами оцінки поданих позивачем доказів, оригінали яких оглянуто судом.

У судовому засіданні 24.09.2012 року на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.01.2011 року між Приватним акціонерним товариством «Ковчег і Ко»та Приватним підприємством «Мілекс»укладено договір купівлі-продажу №30, за умовами якого позивач зобов'язався передавати у власність відповідача товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлено відповідача, а відповідач зобов'язувався проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2 договору купівлі-продаж кожної партії товару здійснюється на підставі накладної згідно замовлення відповідача.

Згідно з п. 1.3 договору загальна вартість даного договору становить суму всіх накладних на відпуск товару за весь період дії даного договору.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що передача (прийом-передача) товару здійснюється на складі відповідача за супровідними документами. Відпуск товару позивач проводить на підставі пред'явленої відповідачем довіреності на товар. При цьому, позивач зобов'язується надати всі необхідні супровідні документи на товар.

Відповідно до п. п. 4.2, 4.3 договору перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару відповідачу та підписання сторонами відповідних накладних, а також до повного розрахунку за товар. Передача товару позивачем і його приймання відповідачем по назві, асортименту, кількості і ціні здійснюється на підставі відповідної накладної і тільки у відповідності із замовленням відповідача.

Згідно з п. 4.4 договору приймання товару за кількістю і якістю здійснюється на умовах даного договору. Не узгоджені даним договором питання приймання товару по кількості та якості регулюються нормами Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по кількості, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 р. №П-6 з доповненнями і змінами, внесеними постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 14.11.1974 р. та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання по якості, затвердженої Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 р. №П-7 з доповненням і змінами, внесеними постановою Держарбітражу СРСР від 14.11.1974 р.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 5.6 договору суму в розмірі 100% від вартості кожної поставленої товарної партії відповідач перераховує на банківських рахунок позивача протягом 14-ти календарних днів з моменту підписання накладної відповідачем.

Згідно з пунктами 7.4, 7.5 договору за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов даного договору відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами договору. У випадку порушення відповідачем умов пункту 5.6 договору відповідач відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, додатково сплачує штраф у розмірі 1% на всю суму заборгованості за кожний день прострочення.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання.

Судом встановлено, що за період з 15.03.2012 року до 19.04.2012 року позивачем передано відповідачу товару на загальну суму 223 583,13 грн., що підтверджується довіреностями та видатковими накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

За переданий позивачем товар, відповідачем сплачено 2 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 16.05.2012 року на вказану суму, копія якої надана позивачем до матеріалів даної справи.

Доказів сплати відповідачем решти вартості поставленого позивачем товару в сумі 221 583,13 грн. матеріали справи не містять.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що на час розгляду даної справи, у відповідача існує заборгованість перед позивачем за поставлений товар, в сумі

221 583,13 грн., при цьому суд виходить з наступного

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи з положень п. 5.6 договору, відповідач зобов'язаний був повністю розрахуватись з позивачем за переданий товар, в строк до 03.05.2012 року, проте, як встановлено судом, станом на час розгляду даної справи, непогашена заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 221 583,13 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Виходячи з положень ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що невиконання відповідачем до цього часу обов'язку зі сплати вартості переданого позивачем товару, є порушенням

ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та приписів ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

На підтвердження наявності у відповідача заборгованості в сумі 239 699,06 грн. позивачем до матеріалів справи надано копії видаткових накладних на загальну суму 241 699,06 грн., в тому числі і копію видаткової накладної №120 від 24.04.2012 року на суму 18 115,93 грн.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень;

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;

Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення;

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного вище закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу положень ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»вбачається, що акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Такий акт є, по суті, документом, що містить зведені відомості про бухгалтерських облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій в строки і обсягах, що в ньому наводяться.

Такої ж позиції дотримується і Вищий господарський суд України, що, в свою чергу, відображено в постановах Вищого господарського суду України від 28.02.2006 року у справі №14/158 та від 16.12.2010 року у справі №17/717.

При цьому, в силу приписів ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В той же час, у видатковій накладній №120 від 24.04.2012 року відсутній підпис особи, яка отримувала товар, не зазначено її прізвища та ініціалів, а також не надано довіреність на підтвердження повноважень на отримання товару від позивача.

А відтак, вищенаведена видаткова накладна не приймається судом в якості належного доказу передачі відповідачу товару на суму 18 115,93 грн.

За таких обставин, видатковими накладними, копії яких надано позивачем до матеріалів справи, підтверджується передача позивачу товару на суму 223 583,13 грн., а з огляду на сплату відповідачем на користь позивача 2 000,00 грн., з перелічених документів вбачається наявність заборгованості відповідача за договором в сумі 221 583, 13 грн.

При цьому, наведене не спростовується доводами позивача з посиланням на акт звірки взаєморозрахунків від 18.05.2012 року, копія якого надана до матеріалів справи, оскільки акт звірки взаєморозрахунків не є належним доказом проведення господарських операцій. Крім того, в акті перевірки розрахунків, наданому позивачем до матеріалів справи, відсутні відомості щодо місця складання, одиниць виміру господарських операцій, відображених в ньому, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій та правильність їх оформлення з боку відповідача.

За таких обставин, суд вважає посилання позивача на наявність заборгованості відповідача в сумі 239 699,06 грн. з посиланням на акт звірки взаєморозрахунків безпідставним, а відтак вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості задовольняє частково в сумі 223 583,13 грн.

Крім того, у позовній заяві позивач просить застосувати до відповідача штрафні санкції, передбачені умовами договору та стягнути на його користь пеню в сумі

7 158,11 грн. та 215 520,81 грн. штрафу за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 547 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Як встановлено судом, пунктами 7.5, 7.6 договору сторони передбачили відповідальність відповідача за невиконання своїх грошових зобов'язань за договором поставки у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України та штрафу у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

Крім того, судом встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов'язань, в строки, обумовлені умовами договору поставки і на час розгляду справи сума прострочених зобов'язань за договором становить 223 583,13 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що за порушення відповідачем господарських зобов'язань, позивач вправі вимагати застосування штрафних санкцій до відповідача.

Разом з тим, дослідивши вимоги позивача про застосування до відповідача штрафних санкцій у вигляді стягнення пені та штрафу, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на ту обставину, що в п. 7.6 договору за невиконання відповідачем грошових зобов'язань за договором сторони передбачили сплату штрафу у розмірі 1% на всю суму заборгованості за кожний день прострочення, вказана штрафна санкція за своєю природою є пенею.

А відтак, суд приходить до висновку, що за невиконання одного і того ж грошового зобов'язання, а саме -оплати поставленого товару, умовами договору передбачена подвійна відповідальність відповідача, а саме, сплата пені на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України та сплата штрафу на рівні 1 % за кожен день прострочення, який, як встановлено судом, також є пенею за своєю правовою природою.

Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду, за одне й те саме правопорушення.

Приймаючи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що у разі задоволення вимог позивача про стягнення пені і штрафу, який є пенею за своєю правовою природою, відповідач фактично двічі притягається до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Разом з тим, ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»зазначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на ту обставину, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України не суперечить приписам

ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», в той час, як визначений сторонами в договорі розмір штрафу, який за своєю правовою природою є пенею, перевищує максимальний розмір пені, встановлений законодавством, і, виходячи з приписів ст. 61 Конституції України, суд відхиляє вимогу позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 216 520,81 грн. та, разом з тим, приходить до висновку про необхідність задоволення вимоги про стягнення пені.

В той же час, з розрахунків, відображених в тексті позовної заяви, вбачається, що позивач нарахував пеню за невиконання відповідачем грошових зобов'язань з оплати товару, переданого згідно видаткової накладної №120 від 24.04.2012 року, в сумі

538,51 грн.

Разом з тим, оскільки позивачем не доведено передачу позивачу товару за видатковою накладною №120 від 24.04.2012 року, у відповідача відсутні зобов'язання з оплати 18 115,93 грн., а відтак нарахування позивачем пені на вказану заборгованість є необґрунтованим.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача пені підлягає частковому задоволенню в сумі 6 619,60 грн.

Згідно з п. 2. ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача, у відповідності з п. 2 ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір підлягає покладенню на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, ??

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Ковчег і Ко»(02217, м. Київ, вул. Закревського, 22, код - 23708799) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем при виконанні судового рішення, на користь Приватного підприємства «Мілекс»(45630, Волинська обл., Луцький район, с. Маяки,

вул. Фальківська, 1, код -20135363) 223 583 (двісті двадцять три тисячі п'ятсот вісімдесят три) грн. 13 коп. основного боргу, 6 619 (шість тисяч шістсот дев'ятнадцять) грн. 60 коп. пені та 4 604 (чотири тисячі шістсот чотири) грн.

04 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 01.10.2012 р.

Суддя Пригунова А.Б.