Постанова

від 18.12.2012 по справі 5011-51/10505-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2012 р. Справа№ 5011-51/10505-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Одинець Л. П. - представник за довіреністю від 20.11.2012

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Приватного підприємства «Мілекс»

на рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2012

у справі № 5011-51/10505-2012 (суддя Пригунова А. Б.)

за позовом Приватного підприємства «Мілекс»

до Приватного акціонерного товариства «Ковчег і Ко»

про стягнення 463 377,98 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 239 699,06 грн. за поставлений за договором купівлі-продажу № 30 від 03.01.2011, але не оплачений товар пені в сумі 7 158,11 грн. та штрафу в сумі 216 520,81 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.092012, повний текст якого підписаний 01.10.2012, у справі № 5011-51/10505-2012 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено основний борг в сумі 223 583,13 грн. та пеню в сумі 6 619,60 грн., в задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанцій в частині задоволення позовних вимог ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по оплаті поставленого позивачем за умовами спірного договору товару на суму 223 583,13 грн.

Відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 18 115,93 грн. та пені в сумі 538,51 грн. ґрунтується на тому, що у видатковій накладній №120 від 24.04.2012, якою позивач ґрунтує факт поставки товару на зазначену суму, відсутній підпис особи, яка отримувала товар, не зазначено її прізвища та ініціалів, а також не надано довіреність на підтвердження повноважень на отримання товару від позивача, з огляду на що вказана накладна не може бути прийнята судом в якості належного доказу передачі відповідачу товару на суму 18 115,93 грн.

Відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 216 520,81 грн. суд першої інстанції ґрунтує на тому, що за своєю правовою природою зазначена санкція є пенею, а отже, за порушення одного і того ж грошового зобов'язання, а саме - оплати поставленого товару, умовами договору передбачена подвійна відповідальність відповідача, а саме, сплата пені на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України та сплата штрафу на рівні 1 % за кожен день прострочення, що суперечить ст. 61 Конституції України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне підприємство «Мілекс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить частково скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2012 у справі № 5011-51/10505-2012 і прийняти нове рішення, яким частково задовольнити позовну заяву та стягнути на користь позивача штраф в сумі 203 840,31 грн. за мінусом нарахованого в первинній позовній заяві штрафу в сумі 12 680,50 грн. за несплату товару в розмірі 18 115,93 грн. по накладній № 120 від 24.04.2012, та судовий збір в сумі 4 663,51 грн. (різниця між сумою сплаченого судового збору 9 267,55 грн. та сумою, стягнутою судом 4 604,04 грн.) та в сумі 4 633,77 грн. (за подання апеляційної скарги).

В апеляційній скарзі Приватне підприємство «Мілекс» посилається на те, що при винесенні спірного рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме той факт, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу.

Водночас в апеляційній скарзі позивач погодився зі зменшенням суми основного боргу та пені на суму 18 115,93 грн. в зв'язку з неналежно оформленою видатковою накладною № 120 від 24.04.2012.

03.12.2012 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2012 по справі № 5011/10505-2012 без змін.

У вказаному відзиві відповідач повідомляє суд, що станом на 03.12.2012 залишок заборгованості відповідача перед позивачем становить 164 699,06 грн.

До вказаного відзиву відповідачем додано підписаний ним акт звірки розрахунків за період з 01.01.2012 по 31.12.2012, з якого слідує, що частину з заявленої до стягнення суми відповідач позивачу сплатив ще до звернення позивача до суду з даним позовом, ще частину було сплачено до винесення судом першої інстанції оспорюваного рішення, а частину - після винесення рішення.

В судовому засіданні 04.12.2012 представник відповідача пояснив, що поставку за видатковою накладною № 120 від 24.04.2012 на суму 18 115,93 грн. відповідач визнає.

В судовому засіданні 18.12.2012 відповідачем до матеріалів справи долучено акт звірки розрахунків з якого слідує, що в період з 17.12.2012 по 18.12.2012 в рахунок погашення спірної заборгованості відповідачем сплачено позивачеві ще 10 000 грн.

Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, представник відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

03.01.2011 позивач як продавець та відповідач як покупець уклали договір купівлі-продажу товару № 30 (далі Договір), за умовами якого позивач зобов'язався передавати у власність відповідача товар партіями згідно накладних у відповідності до замовлено відповідача, а відповідач зобов'язався проводити оплату за товар та приймати його на умовах Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору, купівля-продаж кожної партії товару здійснюється на підставі накладної згідно замовлення відповідача.

Згідно з п. 1.3 Договору загальна вартість Договору становить суму всіх накладних на відпуск товару за весь період дії Договору.

Згідно з п. 3.1 Договору асортимент, кількість товару погоджується сторонами в замовленні і зазначаються в накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що ціна товару погоджується сторонами та зазначається в накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п. 5.6 Договору суму в розмірі 100% від вартості кожної поставленої товарної партії відповідач перераховує на банківських рахунок позивача протягом 14-ти календарних днів з моменту підписання накладної відповідачем.

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилається на те, що на виконання Договору ним відповідачу поставлено товар на загальну суму 241 699,06 грн., в рахунок оплати яких відповідачем перераховано 2 000 грн., з огляду на що заборгованість за вказаний товар становить 239 699,06 грн. (241 699,06-2 000).

На підтвердження факту поставки товару на зазначену суму позивачем до позову додано копії довіреностей на отримання матеріальних цінностей № 84 від 12.03.2012, № 117 від 02.04.2012, №39 від 12.04.2012, № 124 від 18.04.2012, № 129 від 18.04.2012, № 43 від 23.04.2012 та видаткових накладних № 75 від 15.03.2012 на суму 113 383,20 грн., № 71 від 11.04.2012 на суму 7 359,97 грн., № 76 від 11.04.2012 на суму 16 200 грн., № 79 від 12.04.2012 на суму 10 800 грн., № 88 від 12.04.2012 на суму 18 159,97 грн., № 94 від 18.04.2012 на суму 27 000 грн., № 104 від 19.04.2012 на суму 27 000 грн., № 105 від 19.04.2012 на суму 3 679,99 грн., та №120 від 24.04.2012 на суму 18 115,93 грн.

Проте, суд першої інстанції не прийняв в якості належного доказу на підтвердження факту поставки позивачем відповідачу товару на суму 18 115,93 грн. видаткову накладну № 120 від 24.04.2012, з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступні обставини.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»:

- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства;

- первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З викладених вище вимог закону слідує, що проведення такої господарської операцій, як купівля-продаж має бути зафіксована у відповідному первинному документі, який, в свою чергу, має місти обов'язкові реквізити, до яких, серед інших, відносяться й такі, як посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, та особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У видатковій накладній №120 від 24.04.2012 відсутній підпис особи, яка отримувала товар, не зазначено її прізвища та ініціалів, а також не надано довіреність на підтвердження повноважень на отримання зазначеного в ній товару від позивача, з огляду на що та з врахуванням положень ч. 2 ст. 34 ГПК України, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що вказана накладна не може бути прийнята судом в якості належного доказу передачі відповідачу товару на суму 18 115,93 грн.

Водночас під час апеляційного провадження представник відповідача пояснив, що поставку за видатковою накладною № 120 від 24.04.2012 на суму 18 115,93 грн. відповідач визнає.

Про факт визнання вказаної поставки свідчать також і підписані головою правління відповідача Акт звірки взаємних розрахунків в період з 01.01.2012 по 03.12.2012 та Акт звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2012 по 05.12.2012, долучені відповідачем до матеріалів справи при апеляційному перегляді.

За таких обставин, колегія суддів вважає доведеним факт поставки позивачем відповідачу товару згідно з заявленими позивачем накладними саме на суму 241 699,06 грн., проте погоджується з судом першої інстанції, що документально на дату звернення позивача до суду підтверджувалась поставка товару на загальну суму 223 583,13 грн. (241 669,06-18 115,93).

На підтвердження факту часткової оплати відповідачем спірного товару позивачем до позовної заяви додано копію виписки з банківського рахунку позивача, з якої слідує, що 16.05.2012 платіжним дорученням № 1394 відповідач перерахував позивачеві 2 000 грн.

З огляду на вказані обставини, позивач при зверненні до суду визначив заборгованість відповідача за вказаний товару в сумі 221 583,13 грн. (223 583,13-2 000).

Проте, з наданих відповідачем під час апеляційного провадження копій платіжних доручень № 1405 від 17.05.2012 на суму 2 000 грн., № 1535 від 28.05.2012 на суму 2 500 грн., № 1550 від 29.05.2012 на суму 2 500 грн., № 1595 від 01.06.2012 на суму 2 500 грн., №1611 від 05.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1628 від 06.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1637 від 07.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1647 від 08.06.2012, № 1675 від 12.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1724 від 15.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1755 від 19.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1813 від 21.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1903 від 03.07.2012 на суму 3 000 грн., № 1958 від 07.07.2012 на суму 2 000 грн. та № 2052 від 13.07.2012 на суму 2 500 грн. слідує, що до дати звернення позивача до суду з даним позов в рахунок погашення спірної заборгованості відповідач, окрім вказаних позивачем 2 000 грн., перерахував ще 37 000 грн. Отже загальна сума перерахованих відповідачем коштів становила 39 000 грн. (2 000+37 000).

Зазначених платіжних доручень не було надано сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Колегія суддів зауважує позивачеві на тому, що згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, і, враховуючи що судом першої інстанції рішення винесено за відсутності представника відповідача, саме позивач мав надати відомості про часткову сплату відповідачем спірної заборгованості, чого ним зроблено не було, що призвело до прийняття судом першої інстанції помилкового рішення.

Водночас відповідно до приписів ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Враховуючи, що, як слідує з матеріалів справи, розгляд справи відбувався за відсутності представника відповідача, колегія суддів вважає за можливе долучити до справи додаткові докази, а саме копії платіжних доручень № 1405 від 17.05.2012 на суму 2 000 грн., № 1535 від 28.05.2012 на суму 2 500 грн., № 1550 від 29.05.2012 на суму 2 500 грн., № 1595 від 01.06.2012 на суму 2 500 грн., №1611 від 05.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1628 від 06.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1637 від 07.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1647 від 08.06.2012, № 1675 від 12.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1724 від 15.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1755 від 19.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1813 від 21.06.2012 на суму 2 500 грн., № 1903 від 03.07.2012 на суму 3 000 грн., № 1958 від 07.07.2012 на суму 2 000 грн. та № 2052 від 13.07.2012 на суму 2 500 грн. .

За таких обставин, враховуючи, що станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом (19.07.2012) заборгованості відповідача в сумі 37 000 грн. за поставлений за Договором товар не існувало, в задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 37 000 грн. слід відмовити.

Також, слід зазначити, що після порушення судом першої інстанції провадження у цій справі, платіжними дорученням № 2226 від 27.07.2012, на суму 3 000 грн., № 2293 від 03.08.2012 на суму 3 000 грн., № 2331 від 07.08.2012 на суму 1 500 грн., № 2375 від 10.08.2012 на суму 2 500 грн., № 2392 від 13.08.2012 на суму 2 000 грн., № 2413 від 14.08.2012 на суму 2 000 грн., № 2453 від 16.08.2012 на суму 2 000 грн., № 2517 від 22.08.2012 на суму 2 000 грн., № 2724 від 11.09.2012 на суму 2 000 грн. та № 2843 від 19.09.2012 на суму 2 000 грн., в рахунок погашення спірної заборгованості, відповідач перерахував позивачеві 22 000 грн.

Зазначених платіжних доручень не було надано сторонами під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Враховуючи викладені вище обставини, а саме те, що розгляд справи відбувався за відсутності представника відповідача, колегія суддів вважає за можливе долучити до справи додаткові докази, а саме копії платіжних доручень № 2226 від 27.07.2012, на суму 3 000 грн., № 2293 від 03.08.2012 на суму 3 000 грн., № 2331 від 07.08.2012 на суму 1 500 грн., № 2375 від 10.08.2012 на суму 2 500 грн., № 2392 від 13.08.2012 на суму 2 000 грн., № 2413 від 14.08.2012 на суму 2 000 грн., № 2453 від 16.08.2012 на суму 2 000 грн., № 2517 від 22.08.2012 на суму 2 000 грн., № 2724 від 11.09.2012 на суму 2 000 грн. та № 2843 від 19.09.2012 на суму 2 000 грн.

Пунктом 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Згідно з п. 4.4. вказаної Постанови, господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

З огляду на вищевикладене, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 22 000 грн. підлягає припиненню з підстав п. 1-1 ст. 80 ГПК України, згідно з яким господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

За таких обставин, фактично, станом на дату винесення спірного рішення, заборгованість відповідача перед позивачем становила 180 699,06 грн. (223 583,13-39 000-22 000).

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 665 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 627 УК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт наявності у відповідача заборгованості перед позивачем за поставлений за Договором товару в сумі 180 699,06 грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований.

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого за Договором товару на загальну суму 180 699,06 грн., тому суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача в частині стягнення зазначеної суми основного боргу. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому, надані відповідачем під час апеляційного перегляду справи копії платіжних доручень № 3064 від 10.10.2012 на суму 2 000 грн., № 3477 від 15.11.2012 на суму 2 000 грн., № 3530 від 19.11.2012 на суму 7 000 грн. на № 3701 від 03.12.2012 на суму 5 000 грн. та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2012 по 18.12.2012, які свідчать, що після винесення рішення у даній справі відповідач в рахунок оплати спірного Товару перерахував позивачеві ще 26 000 грн. не можуть розглядатися колегією суддів як підстава для зміни або скасування рішення суду першої інстанції, адже частиною першою статті 104 ГПК, яка визначає вичерпний перелік підстав для скасування або зміни рішення, не передбачено можливості такого скасування (зміни) у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами, яка сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду.

Зазначена позиція викладена і в п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році».

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до п. 5.6 Договору суму в розмірі 100% від вартості кожної поставленої товарної партії відповідач перераховує на банківських рахунок позивача протягом 14-ти календарних днів з моменту підписання накладної відповідачем.

Пунктом 7.5 Договору встановлено, що за несвоєчасне проведення розрахунків у відповідності до умов Договору відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Пеня нараховується за весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами Договору.

Водночас, п. 7.6 Договору встановлено, що у випадку порушення відповідачем умов пункту 5.6 Договору, відповідач, відповідно до ст. 549 ЦК України, додатково сплачує штраф у розмірі 1% на всю суму заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 2 та 3 вказаної статті визначено що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, як слідує з умов Договору та положень ст. 549 ЦК України, визначений п. 7.6 Договору вид неустойки, незважаючи на назву «штраф», за своєю правовою природою фактично є пенею.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що 5.6 Договору за порушення якого в п. 7.6 Договору для відповідача встановлено відповідальність у вигляді стягнення неустойки, встановлює строк оплати товару, що постачається за Договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за порушення строків виконання одного і того ж грошового зобов'язання, а саме оплати поставленого товару, умовами Договору передбачена подвійна відповідальність відповідача, а саме, сплата пені на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України та сплата штрафу на рівні 1 % за кожен день прострочення, який, як встановлено судом, також є пенею за своєю правовою природою, та розмір якого відповідно до 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» має бути обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ.

Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду, за одне й те саме правопорушення.

Отже, подвійне стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені за прострочення виконання зобов'язання з своєчасної оплати поставленого товару суперечить Конституції України, з огляду на що позивач має правові підстави для стягнення з відповідача лише пені в розмірі не вище за подвійну облікову ставку НБУ і лише одноразово.

Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 216 520,81 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Водночас, як слідує з матеріалів справи, при розрахунку пені позивачем допущені помилки, а саме, не враховано, що Постановою Правління Національного банку України від 21.03.2012 № 102 «Про регулювання грошово-кредитного ринку», починаючи з 23 березня 2012 року, облікову ставку встановлено в розмірі 7,5 % річних, та те, що фактична кількість днів у 2012 році становить 366, а не 365.

Крім того, позивач здійснюючи розрахунок пені за несвоєчасне виконання обв'язку по оплаті поставленого за видатковою накладною № 75 від 15.03.2012 товару не врахував часткової оплати відповідачем зазначеної накладної.

Враховуючи, що при перерахунку судом пені за всіма накладними, включаючи і накладну № 75 від 15.03.2012, її сума виявилась більшою, ніж заявлена позивачем, позовні вимоги позивача про стягнення пені за вказаними накладними підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 7 158,11 грн. Рішення суду першої інстанцій в цій частині змінюється.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне з'ясування обставин справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2012 у справі № 5011-51/10505-2012 підлягає зміні, позов задовольняється частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджується основний борг в сумі 180 699,06 грн., пеня в сумі 7 158,11 грн., провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 22 000 грн. припиняється, в решті позову відмовляється.

Відповідно до приписів ст. 44, 49 ГПК України судові витрати за подачу позову покладаються на відповідача з врахуванням розміру заборгованості, яка існувала на дату звернення позивача до суду з цим позовом, та відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 216 520,81 грн.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Приватного підприємства «Мілекс» задоволенню не підлягає, судові витрати за її подачу, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Приватне підприємство «Мілекс».

Водночас слід зазначити таке.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Зі змісту прохальної частини апеляційної скарги слідує, що позивачем фактично оскаржено рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволення позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 203 840,31 грн.

З урахуванням встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати та того, що заявником рішення суду оскаржене в частині відмови у стягнення штрафу в сумі 203 840,31 грн., відповідно до пп. 4 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції підлягає сплаті у розмірі 2 038,40 грн.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З доданого до апеляційної скарги платіжного доручення № 844 від 15.10.2012 на суму 4 633,77 грн. вбачається, що заявником судовий збір сплачено в розмірі більшому, ніж передбачено законодавством.

За таких обставин, судовий збір в сумі 2 595,37 грн. (4 633,77-2 038,40) підлягає поверненню заявникові.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Мілекс» на рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2012 у справі № 5011-51/10505-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2012 у справі № 5011-51/10505-2012 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 24.09.2012 у справі № 5011-51/10505-2012 в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Ковчег і Ко» (02217, м. Київ, вул. Закревського, 22, ідентифікаційний код 23708799) на користь Приватного підприємства «Мілекс» (45630, Волинська обл., Луцький район, с. Маяки, вул. Фальківська, 1, ідентифікаційний код 20135363) основний борг в сумі 180 699 (сто вісімдесят тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 06 коп., пеня в сумі 7 158 (сім тисяч сто п'ятдесят вісім) грн. 11 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 4 197 (чотири тисячі сто дев'яносто сім) грн. 14 коп.

3. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 22 000 грн. припинити

4. В решті позову відмовити.

5. Видати наказ».

4. Повернути Приватному підприємству «Мілекс» (03127, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 120, корп. 1, ідентифікаційний код 31512827) зайво сплачений судовий збір в сумі 2 595 (дві тисячі п'ятсот дев'яносто п'ять) грн. 37 коп., перехований платіжним дорученням № 844 від 15 жовтня .2012, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 5011-51/10505-2012.

Повний текст постанови складено: 21.12.2012

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.