Рішення

від 04.10.2012 по справі 25/088-12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25/088-12 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ  01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ "04" жовтня 2012 р.                                                                  Справа № 25/088-12 Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства "ВІТАЛФАРМА", 03148, м. Київ, Святошинський район, вул. Гната Юри, 9, кім. 417 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОРДА ГРУП", 07400, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 14 А про стягнення 164 939,56 грн. за участю представників: позивача – не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином; відповідача – не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином. Обставини справи: До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "ВІТАЛФАРМА" (далі –позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОРДА ГРУП" (далі –відповідач) про стягнення 164 939,56 грн., з яких: 57 830,12 грн. –основний борг, з урахуванням індексу інфляції та 105 878,03 грн. –штраф. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за поставлений товар. Ухвалою господарського суду Київської області від 02.08.2012 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 21.08.2012. У судове засідання 21.08.2012 представники сторін не з'явились, вимоги ухвали суду від 02.08.2012 не виконали, розгляд справи відкладено на 04.09.2012. Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 13873 від 03.09.2012) позивачем подано пояснення (уточнення позовних вимог). Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 13874 від 03.09.2012) позивачем подано заяву про зміну підстав позовних вимог відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим заявлено остаточні позовні вимоги у розмірі 162 096,21 грн., що складаються з: 57 369,03 грн. основного боргу, з урахуванням індексу інфляції та 104 727,18 грн. штрафу. Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 13929 від 04.09.2012) позивачем подано заяву про виправлення технічної описки, а саме: вважати заяву про зміну підстав позову як заяву про зменшення позовних вимог. Відповідно до частин 4, 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням того, що заяву підписано уповноваженою на це особою, зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує нічиїх прав і охоронюваних законом інтересів, зменшення розміру позовних вимог прийнято господарським судом. У зв'язку з прийняттям зменшення розміру позовних вимог господарським судом, у справі має місце нова ціна позову –162 096,21  грн., з яких: 57 369,03 грн. основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 104 727,18 грн. штрафу, виходячи з якої і буде вирішуватися спір. Підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні, з урахуванням пункту 6. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008         № 01-8/482 “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008року”. У судове засідання 04.09.2012 відповідач не забезпечив явку представника, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, вимоги ухвали суду від 02.08.2012 не виконав, розгляд справи відкладено на 13.09.2012. Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 14414 від 13.09.2012) позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи за для подання витребуваних ухвалами суду документів. У судове засідання 13.09.2012 представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 02.08.2012 не виконав, розгляд справи відкладено на 27.09.2012.   Через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 15200 від 27.09.2012) позивачем подано клопотання про відкладення розгляду справи за для подання витребуваних ухвалами суду документів та надання сторонам можливості узгодити текст мирової угоди. У судове засідання 03.04.2012 представники сторін не з'явились, документи на вимогу ухвали суду від 02.08.2012 не надали, хоча про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. У разі неповідомлення позивачем причин неявки представника у судове засідання та неподання витребуваних судом доказів, суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами (пункт 4.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"). Відповідач відзив на позов та витребувані судом документи не подав, позовні вимоги та надані позивачем докази не спростував, у судові засідання представника не направив, про причини суд не повідомив. Про день, час та місце проведення судових засідань суд повідомляв відповідача належним чином, рекомендованими листами з повідомленням, на адресу, вказану у позовній заяві. Згідно даних Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців від 02.08.2012 № 14402583, місцезнаходження відповідача відповідає вказаній у позовній заяві адресі. На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами. Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд - встановив: Між Приватним підприємством "ВІТАЛФАРМА" (далі - позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХОРДА ГРУП" (далі –відповідач, покупець) укладено договір від 18.02.2011 №63 (далі –Договір), відповідно до умов якого, продавець продає, а покупець купує ветеринарні препарати (далі –товар), в асортименті і кількості згідно письмових заявок і накладних, які є невід'ємною частиною Договору (пункт 1.1. Договору). Відповідно до пунктів 2.2., 2.5. Договору оплата покупцем відпущеного йому товару здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару, або попередньої оплати. Товар, отриманий покупцем, переходить у власність покупця після фактичної передачі товару. Договір діє до 31.12.2011 (пункт 7.5. Договору). Строк дії Договору щорічно продовжується відповідно до пункту 7.6. Договору, у разі відсутності до дати закінчення чергового строку дії Договору офіційного письмового повідомлення, надісланого рекомендованим листом від будь-якої із сторін іншій стороні, про небажання продовжувати договірні відносини, строк дії цього Договору вважається кожного разу автоматично продовженим до 31 грудня наступного року включно. Позивач обґрунтовує позовні вимоги, тим, що на виконання умов Договору, ним поставлено відповідачу товар за видатковими накладними, що залучені до матеріалів справи (а.с. 23-162, том 1) на суму 300 831,31 грн., а відповідач, всупереч умов Договору, взяті на себе зобов'язання повністю не виконав, отриманий товар оплатив частково на суму 243 288,90 грн., що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків від 31.03.2012, який судом прийнято до уваги як доказ часткової сплати, враховуючи, що факт оплати товару на вказану суму визнає кредитор –позивач, крім того, позивачем до матеріалів справи не надано довідку (виписки) з банку за відповідний період, яку судом витребувано ухвалами суду. За таких обставин, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 57 542,41 грн. –різниця між загальною вартістю товару та перерахованими коштами. На підтвердження фактів поставок за Договором позивачем до матеріалів справи залучені видаткові накладні, які відповідачем оплачені повністю та видаткові накладні, які частково або взагалі неоплачені, а саме: від 10.06.2011 №РН-0001335 на суму 5 000,00 грн., від 16.06.2011 №РН-0001379 на суму 5 176,74 грн., від 17.06.2011 №РН-0001391 на суму 2 102,28 грн., від 22.06.2011  №РН-0001432 на суму 1 622,70 грн., від 23.06.2011 №РН-0001449 на суму 2 679,84 грн., від 24.06.2011 №РН-0001465 на суму 460,80 грн., від 11.07.2011  №РН-0001587 на суму 1 248,00 грн., від 21.07.2011 №РН-0001699 на суму 1 248,00 грн., від 26.07.2011 №РН-0001735 на суму 2 099,66 грн., від 01.08.2011 №РН-0001772 на суму 1 662,54 грн., від 09.08.2011  №РН-0001847 на суму 1 332,31 грн., від 16.08.2011 №РН-0001909 на суму 6 595,32 грн., від 18.08.2011 №РН-0001937 на суму 1 633,20 грн., від 30.08.2011 №РН-0002019 на суму 1 872,00 грн., від 02.09.2011 №РН-0002054 на суму 2 180,02 грн., від 05.09.2011  №РН-0002067 на суму 1 103,88 грн., від 19.09.2011 №РН-0002188 на суму 2 496,00 грн., від 21.09.2011 №РН-0002204 на суму 1 872,00 грн., що підписані уповноваженими представниками та скріплені відбитками печаток у двосторонньому порядку. Згідно пункту 4.1. Договору прийом товару по кількості та якості проводиться представником покупця в присутності представника продавця на складі продавця (при само вивозі), або на складі покупця (в разі доставки продавцем). Після оформлення накладної покупцем товар вважається прийнятим. Враховуючи вищевикладені умови Договору, суд приймає вищевказані видаткові накладні як доказ фактичного отримання відповідачем товару на суму 42 385,29 грн. Разом з тим, на підтвердження фактів поставок за Договором позивачем до матеріалів справи залучені інші видаткові накладні, які відповідачем не оплачені, а саме: від 01.07.2011 №РН-0001519 на суму 6 823,67 грн., від 01.07.2011 №РН-0001520 на суму 1 118,40 грн., від 18.07.2011  №РН-0001645 на суму  675,00 грн., від 20.07.2011 №РН-0001680 на суму 6 540,05 грн. загалом на суму 15 157,12 грн., проте, судом встановлено, що накладні від 01.07.2011 та від 01.07.2011 не містять відбитків печатки відповідача, крім того, відсутнє прізвище і посада особи, що їх підписала, а в матеріалах справи відсутні довіреності, видані керівником відповідача на особу, яка має право на отримання матеріальних цінностей за ними, а видаткові накладні від 18.07.2011 та від 20.07.2011 взагалі не містять ні підпису особи, ні відбитку печатки відповідача, ні довіреності, виданої керівником відповідача на особу, яка має право на отримання матеріальних цінностей за цими накладними. Вищевказані видаткові накладні не беруться судом до уваги у якості доказів здійснення поставок за Договором з огляду на наступне. Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог і які полягають в одержанні відповідачем товару за спірними накладними, не можуть вважатись доведеними, оскільки, оформлення накладних не дає змогу встановити, що товар за ними отриманий саме відповідачем. У видаткових накладних від 01.07.2011, від 01.07.2011, від 18.07.2011, від 20.07.2011 відсутнє посилання на Договір, що унеможливлює взяття їх судом до уваги в якості доказів виконання позивачем своїх зобов'язань саме за спірним Договором, а, отже, і на його умовах, а також у вказаних накладних відсутні відбитки печатки відповідача та на жодній з накладних не зазначено прізвища особи, що отримувала товар, що не дає суду змогу встановити зв'язок цієї особи з відповідачем. Посилання позивача на підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2012 не може бути прийнятий судом до уваги у якості доказу здійснення господарської операції - поставки товару, у зв'язку з наступним.  Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Акт звірки є документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо. Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності та не може бути єдиним доказом на підтвердження наявності чи відсутності будь-яких зобов'язань, в тому числі, розміру заборгованості. Наявність заборгованості відповідача за Договором у заявленому в позові розмірі позивач підтверджує Актом звірки взаєморозрахунків між сторонами, згідно якого заборгованість відповідача станом на 31.03.2012 складає 57 542,41 грн. (оригінал в матеріалах справи), крім того, на підтвердження наявності заборгованості, а саме, факту несплати відповідачем коштів, позивачем надано в матеріали справи оригінал довідки банківської установи від 21.08.2012 №040-07/5661 про те, що за період з 01.04.2012 по 20.08.2012 кошти від відповідача на рахунки позивача не надходили. Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін. Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. З огляду на те, що вказану банківську довідку підписано уповноваженою особою банківської установи та скріплено відбитком її печатки –судом взято її до уваги у якості письмового доказу наявності заборгованості відповідача перед позивачем. Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем грошове зобов'язання перед позивачем виконане частково, що стало підставою для звернення позивача до суду. Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Приписами пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно статті 36 Господарського процесуального кодексу України, письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 42 257,38 грн. (не виходячи за межі позовних вимог) основного боргу, з урахуванням індексу інфляції за період з лютого по серпень 2012 року, є доведеною, обґрунтованою, а, відтак, підлягає задоволенню, а позовні вимоги про стягнення 15 111,65 грн. основного боргу, з урахуванням індексу інфляції за період з лютого по серпень 2012 року, безпідставні та задоволенню не підлягають. Згідно з вимогами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Крім того, позивач на підставі пункту 2.3. Договору заявляє до стягнення з відповідача штраф у розмірі 1% за кожен день прострочення, який за розрахунком позивача, з урахуванням зменшення позовних вимог в цій частині, складає          104 727,18 грн. за період з 21.01.2012 по 21.07.2012 (182 дня). Відповідно до пункту 2 статті 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами чи договором. Згідно зі статті 217 Господарського кодексу України штрафні санкції є одним з видів господарських санкцій. Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У відповідності до частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України. У частині 2 статті 549 Цивільного кодексу України наведено визначення штрафу, яким є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. На відміну від пені, яка має триваючий характер та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання, кваліфікуючою ознакою штрафу є визначення його у певній твердій сумі платежу. У даному випадку умовами пункту 2.3. Договору передбачено відповідальність покупця за порушення строку оплати партії товару у вигляді сплати штрафу в розмірі 1% за кожний день прострочення, що не відповідає змісту поняття та правовій природі штрафу як грошової суми, яка не може мати характеру триваючої санкції, а обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно з частини 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Проаналізувавши пункт 2.3. Договору, суд дійшов висновку, що передбачений сторонами у Договорі вид забезпечення виконання зобов'язання за своєю правовою природою є пенею. Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Преамбула Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності. Дія цього Закону не поширюється на порядок нарахування та сплати пені, штрафних та фінансових санкцій за несвоєчасну сплату податків, податкового кредиту та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством України, а також на відносини, що стосуються відповідальності суб'єктів переказу грошей через платіжні системи. Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", який є спеціальним з питань регулювання відносин щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування щодо зазначених правовідносин сторін у справі. У зазначеному законі прямо вказано про те, що розмір пені не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України, а відповідно до абзацу другого частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це. Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто, за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Вищезазначена позиція викладена у постанові Верховного Суду України             від 24.10.2011 у справі № 25/187. Встановлюючи правомірний період прострочення, судом враховано пункт 2.2. Договору, в якому зазначається, що оплата покупцем, відпущеного йому товару, здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту отримання товару, або попередньої оплати та встановлено, що позивачем безпідставно заявлено вимогу за вказаний в розрахунку період, з огляду на те, що факт поставки та отримання останньої партії товару за спірними накладними здійснено 21.09.2011, тому, враховуючи 10 банківських днів, першим днем прострочення платежу вважається 06.10.2011, з якого і повинна була бути нарахована пеня. Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача пені за період                 з 21.01.2012 по 21.07.2012 є безпідставною, а тому, господарський суд, враховуючи вищевказані норми та межі позовних вимог, здійснив перерахунок заявленої до стягнення суми пені за період з 21.01.2012 по 06.04.2012 та дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню у розмірі 1 402,63 грн. Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства та всебічно розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача: 42 257,38 грн. основної заборгованості, з урахуванням інфляційних втрат, 1 402,63 грн. пені, є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню. Позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, з урахуванням інфляційних втрат, у розмірі 15 111,65  грн. та пені у розмірі 103 324,55 грн. задоволенню не підлягають. Разом з тим, приписами частини 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог. Відповідно до пункту 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про Закон України “Про судовий збір” від 25.08.2011 № 01-061175/2011 сума судового збору підлягає поверненню у випадках, зазначених, зокрема, у частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (зменшення позивачем розміру позовних вимог). Відповідно до пункту 4. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 21.11.2011 № 01-06/1625/2011 питання повернення сплаченого судового збору має вирішуватися господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення сплаченої суми судового збору. Зміст пов'язаної з цим ухвали може бути наведено в резолютивній частині судового рішення, прийнятого по суті справи. У зв'язку з вищевикладеним, судовий збір, що сплачений позивачем згідно платіжного доручення від 24.07.2012 №7680 у розмірі 56,88 грн. підлягає поверненню позивачу –Приватному підприємству "ВІТАЛФАРМА" з Державного бюджету України, а решта судового збору у розмірі 3 241,92 грн., відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 4, 32, 33, 36, 43, 49, 75, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд –  вирішив:    1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХОРДА ГРУП" (07400, Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 14 А, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 37495671) на користь Приватне підприємство "ВІТАЛФАРМА" (03148, м. Київ, Святошинський район, вул. Гната Юри, 9, кім. 417, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30108220) 42 257 (сорок дві тисячі двісті п'ятдесят сім) грн. 38 коп. основної заборгованості, з урахуванням інфляційних втрат, 1 402 (одна тисяча чотириста дві) грн. 63 коп. пені та 832 (вісімсот тридцять дві) грн. 20 коп. судового збору. 3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. 4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. 5. Повернути Приватному підприємству "ВІТАЛФАРМА"  ((03148, м. Київ, Святошинський район, вул. Гната Юри, 9, кім. 417, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30108220) з Державного бюджету України 56 (п'ятдесят шість) грн. 88 коп. судового збору, сплаченого за платіжним дорученням від 24.07.2012 №7680. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку. Повне рішення складено 04.10.2012. Суддя                                                                               С.О. Саванчук