Постанова

від 01.10.2012 по справі 5011-62/5150-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2012 № 5011-62/5150-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

при секретарі: Романовій Ю.М.

за участю представників:

позивача-1: Пінькас О.В. - дов. №327-07/27 від 17.04.2012р.;

позивача-2: Кириченко А.Б. - дов. №225-КР-1423 від 24.09.2012р.;

відповідача: не з'явився;

прокуратури: Олійник Л.А. - посвідчення №229;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу заступника прокурора Печерського району міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва

від 04.07.2012р.

у справі №5011-62/5150-2012 (суддя Любченко М.О.)

за позовом Першого заступника прокурора Печерського району міста Києва в інтересах держави в особі

1) Державної екологічної інспекції в місті Києві

2) Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторану „Ділові зустрічі"

про відшкодування збитків у розмірі 1 170 728,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Печерського району міста Києва (далі - прокуратура) звернувся до Господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в місті Києві (далі - позивач-1) та Київської міської ради (далі - позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю Ресторану "Ділові зустрічі" (далі - відповідач) про відшкодування збитків у розмірі 1 170 728,70 грн., завданих державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства.

Відповідач відзиву на позов не надав, явку своїх представників у судові засідання місцевого господарського суду не забезпечив, у зв'язку з чим справа розглядалась Господарським судом міста Києва на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2012р. у справі №5011-62/5150-2012 в позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, прокуратура звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2012р. у справі №5011-62/5150-2012 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, внаслідок чого невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Зокрема, прокуратура звертала увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- згідно з п.п.7.1, 8.4, 11.8 спірного договору оренди відповідач був зобов'язаний повернути земельну ділянку після закінчення строку дії договору;

- оскільки відповідач ділянку не повернув у передбаченому в договорі порядку, за наслідками перевірки було виявлено факт використання відповідачем земельної ділянки і результати цього використання, а саме - засмічення ділянки;

- обов'язок повернення земельної ділянки у зв'язку з припиненням строку дії договору оренди або його розірвання передбачений в ст. 34 Закону України „Про оренду землі";

- позивач-2 (орендодавець) в своїх поясненнях підтвердив, що дія договору оренди земельної ділянки не пролонгувалась, але пояснення позивача-2 були залишені поза увагою місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2012р. апеляційну скаргу прокуратури було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.08.2012р.

В судове засідання 20.08.2012р. представники сторін та прокуратури не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 10.09.2012р.

В судове засідання 10.09.2012р. з'явились представники прокуратури та позивача-2. Представники позивача-2 та відповідача не з'явились, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2012р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.10.2012р.

В судовому засіданні 01.10.2012р. представники позивачів і прокуратури підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2012р. у справі №5011-62/5150-2012 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.

Представник відповідача у судове засідання 01.10.2012р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та прокуратури у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та прокуратури про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 01.10.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивачів та прокуратури, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В п.12 перехідних положень Земельного кодексу України вказано, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з ч.5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

В ст. 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

З наведених правових норм випливає, що за відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

02.02.2006р. позивачем-2 було прийнято рішення №101/3192 про передачу земельної ділянки відповідачу для будівництва житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями і об'єктами соціально-побутової сфери на вул. Круглоуніверситетській, 5-7 у Печерському районі міста Києва.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Згідно з нормами ст. 93 Земельного кодексу України, які кореспондуються зі ст. 1 Закону України „Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

21.08.2006р. між позивачем-2, як орендодавцем, та відповідачем, як орендарем, було укладено договір оренди земельної ділянки (далі - Договір оренди), за умовами якого (п.п.1.1, 2.1) позивач-2 передає, а відповідач приймає в оренду (строкове платне користування) для будівництва житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями і об'єктами соціально-побутової сфери земельну ділянку загальною площею 1618 кв. м. по вул. Круглоуніверситетській, 5-7 у Печерському районі міста Києва.

В п.3.1 Договору оренди сторони погодили 5-річний строк його дії.

Відповідно до п.11.3 Договору оренди останній припиняється, у тому числі, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно зі ст. 18 Закону України „Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Договір оренди було зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис за №62-6-00380 у книзі записів державної реєстрації договорів. Окрім того, 21.06.2006р. вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстровано в реєстрі за №1309.

02.11.2011р. було проведено позапланову перевірку відповідача з питань дотримання вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої складено Акт №Б-Н від 02.11.2011р.

В ході перевірки було виявлено засмічення земельної ділянки площею 36 кв. м., висотою 1,2 м та земельної ділянки площею 12 кв. м. висотою 1 м по вул. Круглоуніверситетській 5-7 у м. Києві.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі та прокуратура зазначали про те, що відповідач є орендарем засмічених земельних ділянок і саме він повинен нести відповідальність за збитки, завдані засміченням ділянок. Посилаючись на порушення відповідачем вимог ст. 35 Закону України "Про охорону земель", ст. 96 Земельного кодексу України, ст. ст. 17, 33 Закону України "Про відходи", ст. ст. 20, 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", позивачі та прокуратура просили стягнути з відповідача 1 170 728,70 грн. збитків.

Місцевий господарський суд відмовив у позові повністю, визнавши позовні вимоги нормативно та документально непідтвердженими.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Процедура проведення перевірок з питань здійснення державного контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища та оформлення їх результатів визначена Порядком організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженим наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №464 від 10.09.2008р. (далі - Порядок). Цей Порядок поширюється, зокрема, на державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції в місті Києві.

Відповідно до п.4.9, 4.15, 4.20-4.22 Порядку державні інспектори проводять перевірки об'єкта в присутності керівника суб'єкта господарювання або уповноважених ним осіб. В акті перевірки зазначаються, зокрема, посади, прізвища та ініціали осіб, які були залучені до перевірки (за наявності); обставини та суть порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (за наявності) з посиланням на нормативно-правові акти, вимоги яких порушені. В останній день перевірки два примірники акта перевірки підписуються державними інспекторами, які проводили перевірку, і всіма членами комісії (якщо перевірка проводилася комісією), керівником або уповноваженою особою суб'єкта господарювання. Якщо суб'єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб'єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід'ємною частиною акта перевірки. У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт, про це зазначається в акті перевірки. Один примірник акта перевірки (з відповідними додатками) передається керівнику (уповноваженій ним особі) суб'єкта господарювання, про що на останній сторінці примірників акта перевірки робиться відповідна відмітка за підписом особи, яка отримала акт перевірки, із зазначенням посади, прізвища та ініціалів, а також дати одержання акта. Другий примірник акта перевірки зберігається в органі Мінприроди. У разі, якщо посадова особа або уповноважений нею представник суб'єкта господарювання відмовляється від отримання акта перевірки особисто, то такий акт передається через канцелярію суб'єкта господарювання (із зазначенням вхідного реєстраційного номера) або відправляється рекомендованим листом. До примірника акта, який зберігається в органі Мінприроди, додаються документи, що підтверджують факт поштового відправлення та вручення адресату акта перевірки.

Відповідно до п.1.4 Порядку акт перевірки - це документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

Як вбачається з матеріалів справи, перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідача було проведено без участі керівника або повноважного представника останнього. В Акті перевірки відсутні відмітки про ознайомлення керівника відповідача з Актом перевірки від 02.11.2011р. та його підписання, або відомості про відмову від підписання Акту. Належні та допустимі докази направлення Акту перевірки відповідачу засобами поштового зв'язку у справі також відсутні.

Також необхідно зазначити, що Акт перевірки не містить відомостей щодо: земель, на яких виявлено засмічення; об'єму забруднюючої речовини та її назви і групи небезпечності; товщини земельного шару, що є розмірною одиницею для розрахунку витрат на ліквідацію забруднення залежно від глибини просочування, а також щодо інших показників, необхідних для визначення розміру шкоди (про необхідність надання вище перелічених відомостей, зокрема, зазначено в листі Вищого господарського суду України від 01.01.2009р. „Про результати вивчення та узагальнення судової практики вирішення господарськими судами спорів, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища").

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на вищенаведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що Акт перевірки від 02.11.2011р. складено з порушенням вимог Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, а тому цей Акт не може вважатись належним та допустимим доказом в розумінні ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Інших доказів, які б свідчили про засмічення відповідачем спірних земельних ділянок по вул. Круглоуніверситетській 5-7 у м. Києві, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з приписами ст. 31 Закону України „Про оренду землі" договір оренди припиняється у випадку закінчення терміну, на який його було укладено.

Як уже зазначалось вище, відповідно до п.п.3.1, 11.3 Договору оренди від 21.08.2006р. останній укладено на 5 років. Договір припиняється, у тому числі, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Належних та допустимих доказів на підтвердження досягнення сторонами згоди щодо пролонгації Договору оренди суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що право оренди відповідача на спірні земельні ділянки припинилося 23.08.2011р. (з урахуванням дати проведення реєстрації у Головному управлінні земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) і на час проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства (02.11.2011р.) відповідач вже не був орендарем ділянок.

Доказів, які б свідчили про те, що відповідач продовжував використовувати земельні ділянки після закінчення строку дії Договору оренди суду не надано. Тобто, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження того, що засмічення земельних ділянок відбулось саме з вини відповідача.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, вини відповідача.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що позивачами та прокуратурою не доведено повний склад цивільного правопорушення, зокрема, не надано доказів на підтвердження наявності вини відповідача у завданні збитків, про стягнення яких подано позов, що розглядається у даній справі.

Тобто, в даному випадку відсутній повний склад правопорушення, з яким закон пов'язує відшкодування збитків, а відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи (в даному випадку - відповідача).

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачами та прокуратурою не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного у позовній заяві.

З урахуванням вищенаведених обставин справи в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до п.11 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» органи прокуратури звільняються від сплати судового збору при здійсненні представництва інтересів громадян або держави в суді. Тобто, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2012р. у справі №5011-62/5150-2012 прокуратурою судові витрати понесені не були.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 102-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Печерського району міста Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2012р. у справі №5011-62/5150-2012 - без змін.

2. Матеріали справи №5011-62/5150-2012 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.

Головуючий суддя Зубець Л.П.

Судді Новіков М.М.

Мартюк А.І.