Постанова

від 13.06.2006 по справі 4/141

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/141

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 13.06.2006                                                                                           № 4/141

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача - МарченкоО.В. – представник, дов. №157 від 07.03.2006;

 від відповідача1 - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

від відповідача2 - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Андрій і С"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 06.10.2004

 у справі № 4/141 (Борисенко І.І.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгова компанія "Полімерцентр"

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю "Андрій і С"

                                                  ВАТ "Машбудконструкція"

 про                                                  стягнення 51200 грн.

 Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.11.2004 у справі № 4/141 порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 30.11.2004 та залучено до участі у справі в якості другого відповідача Відкрите акціонерне товариство „Машбудконструкція”.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 30.11.2004, 14.12.2004 у справі № 4/141 розгляд справи було відкладено на 14.12.2004, 23.12.2004 відповідно на підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2004 у справі № 4/141 було призначено товарознавчу і автотехнічну судову експертизу та зупинено провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2006 у справі № 4/141 поновлено апеляційне провадження у справі та призначено розгляд апеляційної скарги на 23.05.2006.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2006 у справі № 4/141 розгляд справи відкладено на 13.06.2006.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2004 у справі №4/141 позов задоволено повністю, з першого відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50 000 грн. вартості пошкодженого при перевезенні вантажу, 1 200 грн. витрат по оплаті послуг експерта, 512 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивоване тим, що при прийнятті вантажу, доставленого першим відповідачем на автомашині КАМАЗ 4425 державний номерний знак 06-44 КІТ за товарно-транспортною накладною серія ААА № 003485 від 22.09.2003 з м. Оріхів Запорізької області у м. Київ на адресу позивача, було встановлено пошкодження вантажу; як вбачається з матеріалів адміністративної справи, отриманої на запит із Святошинського районного суду м. Києва, пошкодження виникло внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася на 39 км автодороги Запоріжжя-Маріуполь з вини водія Качури Анатолія Віталійовича 23.10.1967 р.н., тобто районним судом був встановлений причинно-наслідковий зв'язок, між шкодою, заподіяною позивачу, та неправомірними діями зазначеної особи; під час розгляду справи було встановлено, що Качура А.В. є працівником першого відповідача, а тому суд дійшов висновку, що шкоду останній заподіяв при виконанні трудових обов'язків; присутній у судовому засіданні експерт, Філонович В.О., до якого відповідно до п. 13.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні звернувся позивач, підтвердив обставини, факти та розмір нанесених збитків – 50 000 грн., зазначені в експертному висновку № 435; вартість витрат на оплату послуг експерта складає 1 200 грн.; згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу Української РСР загальний розмір збитків позивача складає 51 200 грн.

В апеляційній скарзі та доповненні до скарги перший відповідач просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2004 у справі № 4/141 з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку заявника, відповідальність за пошкодження вантажу внаслідок зісковзання вантажу з кузова автомобіля відповідно до п. 8.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні повинно нести ТОВ „Катрин, ЛТД”, як замовник перевезення.

Перший відповідач зазначає, що згідно зі ст. 35 ГПК України і п. 4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 № 02-5/215 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди” питання щодо вини відповідача повинне вирішуватися господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справи, а не обґрунтовуватися посиланням на матеріали адміністративної справи.

Заявник стверджує, що не вступав у договірні правовідносини з позивачем, у зв'язку з чим не несе відповідальності перед останнім.

Перший відповідач вказує, що товарно-транспортна накладна № 003485 не може виступати доказом у справі, оскільки складена з порушенням вимог законодавства.

Позивачем, на думку заявника, не доведений належними доказами розмір збитків, а експертний висновок № 435, поданий позивачем, не є належним доказом, оскільки експертиза не призначалася судом.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги, посилаючись на те, що позивачем заявлені вимоги про відшкодування позадоговірної шкоди (ст. 440 ЦК Української РСР), а не збитків, спричинених невиконанням договірних зобов'язань (ст. 203 ЦК Української РСР); саме на першого відповідача покладений обов'язок доведення відсутності його вини; позивач для визначення розміру шкоди був змушений провести експертизу за власні кошти, оскільки перший відповідач уникав від участі в складанні відповідного двостороннього акту.

Другим відповідачем надані пояснення і заперечення від 08.12.2004, в яких зазначено, що навантаження вантажу та його закріплення здійснювалося із врахуванням технічних вимог під керівництвом водія, який і перевіряв кріплення; водієм була перевищена швидкість руху транспортного засобу при перевезенні закріпленого вантажу.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача та враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу позивача та поясненні і запереченні другого відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем до Господарського суду міста Києва була подана позовна заява про зобов'язання першого відповідача відшкодувати позивачу збитки (вартість пошкодженого майна) в сумі 50 000 грн., а також витрат на оплату послуг експерта в розмірі 1 200 грн. та покладення судових витрат на першого відповідача.

Згідно з договором купівлі-продажу обладнання б/н від 04.09.2003 другий відповідач, за договором продавець, зобов'язався продати і передати у власність, а позивач, за договором покупець, оплатити і прийняти машину для лиття – термопластавтомат KUASY 5000/800-ІІ, бувшу в експлуатації в кількості 1 шт., в комплектації і за ціною відповідно до специфікації, на умовах та в строки, визначені цим договором; обладнання знаходиться в робочому стані; вартість обладнання 80 000 грн., в тому числі ПДВ.

Вартість обладнання оплачена позивачем в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжного доручення № 924 від 16.09.2003 та витягу з особового рахунку позивача.

Пунктом 11.1 та розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 N 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за N 128/2568 , (далі – Правила) передбачено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля; товарно-транспортна накладна – це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Як вбачається з матеріалів справи та, зокрема, товарно-транспортної накладної серії 01ААА № 003485, вантаж - термопластавтомат KUASY 5000 в кількості 1 шт. від другого відповідача, за накладною вантажовідправника, був прийнятий водієм Качура А.В. для перевезення позивачу, за накладною вантажоодержувачу.

Пунктами 15.1, 15.6 Правил встановлено, що у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4; для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.).

На зворотному боці товарно-транспортної накладної № 003485 міститься відмітка про складання акту № 1 від 25.09.2003 „Про ушкодження вантажу”.

В акті № 1 від 25.09.2003, складеному представниками вантажоодержувача та перевізника, зазначено, що на момент огляду вантаж не був розвантажений та знаходився на транспортному засобі перевізника – КАМАЗ 4425 державний номерний знак 06-44 КІТ; первісним візуальним оглядом встановлені наступні пошкодження термопластавтомата і шафи управління: деформований шток циліндру підводу сопла; погнуті три шпильки кріплення циліндру дотиснення; пошкоджений чавунний корпус вузла замикання – 3 од.; відламана частина чавунної рухомої плити; деформована електрична шафа управління.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2004 у справі № 4/141 було призначено товарознавчу і автотехнічну судову експертизу.

У висновку № 350 судової автотехнічної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, складеному 22.02.2006, вказано, що пошкодження термопластавтомату, які перелічені в протоколі огляду транспорту від 22.09.2003, могли утворитися внаслідок падіння термопластавтомату на проїзну частину; як вбачається з пояснень водія, спочатку сталось зміщення вантажу на лівий борт, а потім його падіння з напівпричепа; враховуючи вищезазначене, в даному випадку причиною ДТП, з технічної точки зору, слід вважати випадання вантажу з напівпричепу на проїзну частину через його неналежне кріплення; експерти в категоричній формі не можуть оцінити дії водія Качури А.В. щодо їх відповідності викладеним вище пунктам ПДР; така оцінка може бути здійснена судом самостійно після встановлення факту, яким саме чином був закріплений даний вантажу, а також після оцінки всіх доказів по даній справі, в тому числі і висновки даної експертизи.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлений факт спричинення позивачу шкоди, проте, всупереч вимогам ст. 43 ГПК України місцевим господарським судом не з'ясовано усіх обставин, що мають значення для справи.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 07.11.2003 в адміністративній справі № 3-23365 встановлено, що Качура А.В. 29.09.2003, керуючи транспортним засобом – автомобілем КАМАЗ-4425 державний номерний знак 06-44 КІТ на 39 км автодороги „Запоріжжя-Маріуполь”, перед початком руху не закріпив вантаж, щоб запобігти його падінню, внаслідок чого на підйомі не впорався з керуванням і вантаж впав на проїжджу частину; також постановою встановлено, що Качура А.В. перебуває у трудових відносинах з першим відповідачем, тобто пошкодження вантажу відбулося при виконанні ним трудових обов'язків.

Апеляційна інстанція частково не може погодитись з висновками суду першої інстанції, адже оскільки постанова суду у справі про адміністративне правопорушення не є рішенням суду з цивільної справи, висновок суду у справі № 3-23365 про те, що причиною дорожньо-транспортної пригоди було незакріплення вантажу водієм Качура А.В. перед початком руху немає підстав вважати фактом, який є обов'язковим для господарського суду відповідно до норм ст. 35 ГПК України, отже всі обставини справи підлягають дослідженню, а докази оцінці згідно із нормами чинного на зазначений час законодавства господарським судом.

Відповідно до ст. 57 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 N 401, (далі – Статут) вантаження вантажів на автомобіль, закріплення, укриття і зав'язування вантажів здійснюються вантажовідправником, а вивантаження вантажу з автомобіля, зняття кріплень і покриттів – вантажоодержувачем; шофер зобов'язаний перевірити відповідність кріплення і укладки вантажу на рухомому складі вимогам безпеки руху і забезпечення збереження рухомого складу, а також повідомити вантажовідправника про помічені несправності у кріпленні і укладці вантажу, що загрожують його збереженню; вантажовідправник на вимогу шофера зобов'язаний усунути виявлені неправильності в укладці і кріпленні вантажу.

Пунктом 6.2 договору від 04.09.2003 передбачено, що другий відповідач виділяє 3-х спеціалістів – слюсарів для розбирання та власними силами здійснює завантаження обладнання на автотранспорт.

Таким чином, другим відповідачем не виконано зобов'язань, встановлених ч. 1 ст. 57 Статуту, та належним чином, якісно не виконано зобов'язання, зазначене в п. 6.2 вказаного договору, а першим відповідачем не виконано зобов'язань, передбачених ч. 2 ст. 57 Статуту, що призвело до пошкодження вантажу, у зв'язку з чим апеляційний господарський суд дійшов висновку, що пошкодження вантажу сталося з вини як першого, так і другого відповідачів.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України встановлено, що положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку; положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці першому цього пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.

Згідно із п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 1 січня 2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.

Отже, щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності відповідачами застосовуються положення Цивільного кодексу Української РСР.

Відповідно до ст. 6 ЦК Української РСР захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражем або третейським судом шляхом, зокрема, стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Статтею 203 ЦК Української РСР встановлено, що в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Пунктом 8.1 договору від 04.09.2003 передбачено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за даним договором сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 209 ЦК Української РСР особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором; відсутність вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання.

Другим відповідачем не доведена відсутність вини у порушенні зобов'язання.

Таким чином, другий відповідач несе відповідальність за невиконання зазначених вище договірних зобов'язань на підставі вказаних положень Кодексу та договору.

Згідно зі ст.ст. 440 ЦК Української РСР шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

Оскільки перший відповідач у договірні відносини з позивачем не вступав, а оплачений позивачем вантаж передав позивачу як вантажоодержувачу, то перший відповідач несе відповідальність на підставі ст. 440 ЦК Української РСР.

У висновку № 2868 судово-товарознавчої експертизи по справі № 4/141 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, складеному 25.04.2005, зазначено, що розмір суми, на яку зменшилась вартість термопластавтомату марки KUASY 500”, відвантаженого за товарно-транспортною накладною № 003485 від 22.09.2003, внаслідок пошкодження в процесі транспортування складає 40 000 грн.; розмір збитку, нанесеного позивачу внаслідок пошкодження при ДТП агрегату замикання та контрольно-розподільної шафи може складати від 40 000 грн. до 80 000 грн. в залежності від можливості доведення досліджуваного термопластавтомату марки „KUASY 5000/630-800-ІІ” до працездатного стану.

Отже, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази доведення термопластавтомату марки „KUASY 5000/630-800-ІІ” до працездатного стану, на даний час є підстави для висновку про підтвердження розміру збитків у сумі 40 000 грн.

Оскільки позивачем понесені збитки внаслідок неправомірних дій відповідачів (вище зазначене невиконання ними зобов'язань щодо закріплення та перевірки кріплення вантажу на транспортному засобі), апеляційний господарський суд вважає за необхідне покласти відповідальність на відповідачів порівну.

Відповідно до п. 13.6, 13.7 Правил в разі, якщо при виявленні нестачі, ушкодження або зіпсування вантажів, перевізник і вантажовідправник або вантажоодержувач не дійшли згоди у визначенні їх причин і суми, на яку зменшилась вартість вантажу, на вимогу перевізника, вантажовідправника чи вантажоодержувача проводиться експертиза в бюро товарних експертиз або іншими компетентними організаціями чи фізичними особами; експертиза проводиться у присутності представників перевізника і замовника; результати експертизи оформляються актом. Акт експертизи підписується експертами й особами, які були присутні при проведенні експертизи.

Оскільки, як вбачається з експертного висновку № 435 від 04.11.2003, складеного експертом Приватного підприємства фірми „Експерт-центр”, експертиза була проведена за відсутності представника першого відповідача (перевізника), даний документ не може вважатися належним доказом, у зв'язку з чим вимоги про стягнення витрат на оплату послуг експерта в розмірі 1 200 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Позивачем були понесені витрати на проведення товарознавчої і автотехнічної судових експертиз в загальному розмірі 1 286,40 грн., що підтверджується копіями рахунків №№ 1342/12 від 23.03.2005, 563/12 від 10.02.2005, актів приймання-передачі від 25.04.2005, 22.02.2006, платіжних доручень №№ 519 від 24.03.2005, 887 від 20.05.2005.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційний господарський суд частково не може прийняти до уваги доводи скарги, враховуючи викладене та виходячи з наступного.

Посилання першого відповідача на п. 8.6 Правил є безпідставним, оскільки вказаним положенням передбачено обов'язки замовника у тому випадку, коли замовником є вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів, що вбачається зі змісту розділу 1 Правил.

Однак, в будь-якому разі транспортним законодавством покладається на перевізника обов'язок здійснення контролю за належним навантаженням, зокрема, відповідно до п. 8.20 Правил водій зобов'язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню.

Та обставина, що заявник скарги не вступав у договірні правовідносини з позивачем, не звільняє його від відповідальності, передбаченої ст. 440 ЦК Української РСР.

Твердження про те, що товарно-транспортна накладна № 003485 не є належним доказом у справі, оскільки складена з порушенням вимог Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, є необґрунтованим, оскільки зазначений документ складається відповідно до положень Статуту та Правил, а не вказаного Закону, також має відповідні відомості, що надають можливість стверджувати про здійснене автомобільне перевезення саме за цією товарно-транспортною накладною.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2004 у справі №4/141 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Андрій і С” (03142, м. Київ, вул. Службова, 5; м. Київ, пр-т Перемоги, 67; п/р 26005169971001 в РЦКБ „Приватбанк” м. Київ, МФО 320649; код ЄДРПОУ 30307592) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-торгівельна компанія „Полімерцентр” (04080, м. Київ, вул. Тульчинська, 6; п/р 2600900224 у Куренівській філії АБ „Ажіо”, МФО 322807; код ЄДРПОУ 21640229) 20 000 грн. збитків, 200 грн. державного мита, 46,09 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 502,50 грн. витрат на проведення судових експертиз.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Машбудконструкція” (70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Пісочна, 5; п/р 26002205851099 в Оріхівському відділенні ЗРУ „Приватбанк”, МФО 313399; код ЄДРПОУ 00443074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-торгівельна компанія „Полімерцентр” (04080, м. Київ, вул. Тульчинська, 6; п/р 2600900224 у Куренівській філії АБ „Ажіо”, МФО 322807; код ЄДРПОУ 21640229) 20 000 грн. збитків, 200 грн. державного мита, 46,09 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 502,50 грн. витрат на проведення судових експертиз.

В решті позову відмовити.”

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-торгівельна компанія „Полімерцентр” (04080, м. Київ, вул. Тульчинська, 6; п/р 2600900224 у Куренівській філії АБ „Ажіо”, МФО 322807; код ЄДРПОУ 21640229) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Андрій і С” (03142, м. Київ, вул. Службова, 5; м. Київ, пр-т Перемоги, 67; п/р 26005169971001 в РЦКБ „Приватбанк” м. Київ, МФО 320649; код ЄДРПОУ 30307592) 156 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

3.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Машбудконструкція” (70500, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Пісочна, 5; п/р 26002205851099 в Оріхівському відділенні ЗРУ „Приватбанк”, МФО 313399; код ЄДРПОУ 00443074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-торгівельна компанія „Полімерцентр” (04080, м. Київ, вул. Тульчинська, 6; п/р 2600900224 у Куренівській філії АБ „Ажіо”, МФО 322807; код ЄДРПОУ 21640229) 100 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4.          Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5.          Справу № 4/141 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.