Постанова

від 02.10.2012 по справі 2а-10862/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 жовтня 2012 року 13:43 № 2а-10862/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А. при секретарі судового засідання Руденко Н.В.,

за участю представників сторін:

від позивача -Москаленко О.В. (довіреність від 17.05.2012 р.)

від відповідача -Коновал Т.В. (довіреність від 24.07.2012 р. № 1998/9/10-114)

від третьої особи : не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Адольфо Дизайн» до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС третя особа-1Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріал-Групп» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2012 р. № 0004662280 та № 0004652280,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.07.2012 р.:

- № 0004652280, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток»на 216 577 грн. за основним платежем,

- № 0004662280, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»на 188 328 грн. за основним платежем та на 21 990 грн. за штрафними санкціями, які прийняті за результатами перевірки взаємовідносин позивача з ТОВ «Ріал-Групп»за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р.

Позивач зазначає, що висновки ДПІ, які покладені в основу оскаржуваних рішень, ґрунтуються на нікчемності договорів із зазначеним контрагентом. У той же час, як зазначає позивач, до функцій та повноважень податкових органів не належить право визнання договорів нікчемними. Зазначені договори з контрагентом не визнані судом недійсними. В контексті взаємовідносин з контрагентом, як зазначає позивач, відсутній вирок суду, яким би встановлювались обставини противоправної діяльності контрагента та позивача під час здійснення спірних операцій, у т.ч. щодо отримання необґрунтованої податкової вигоди. При цьому, як зазначає позивач, навіть у випадку здійснення контрагентом незаконної діяльності, позивач не може нести відповідальності за діяльність третіх осіб, оскільки відповідальність має індивідуальний характер. Щодо суті спірних операцій, правових підстав для їх відображення в обліку та формування за їх результатами витрат та податкового кредиту, позивач зазначає, що спірні операції фактично виконані, їх виконання оформлено та підтверджується юридично значимими первинними документами, у т.ч. податковими накладними, які підтверджують як рух товарів при придбанні, так і подальше використання придбаного товару.

Окрім того, у додаткових поясненнях від 17.08.2012 р. позивач зазначає, що єдиною підставою проведення перевірки була постанова слідчого, а отже, відповідно до п. 86.9 ПК України спірні рішення не можуть прийматися до набрання законної сили вироком суду незалежно від того, у зв'язку з чим порушена кримінальна справа, за фактом чи стосовно певної особи. Матеріали перевірки в цьому випадку, як вважає позивач, залучаються до кримінальної справи. Оскільки на час прийняття спірних рішень був відсутній вирок суду по справі, в рамках якої була призначена податкова перевірка, підстав для прийняття спірних рішень, як вважає позивач, не має.

В сукупності, як вважає позивач, наведене свідчить про необґрунтованість та невідповідність оскаржуваних рішень вимогам законодавства та просить їх скасувати.

ДПІ з підстав, викладених в акті перевірки, вважає спірне рішення законним та обґрунтованим та просить у задоволенні позову відмовити.

Направлена третій особі ухвала суду про залучення в якості третьої особи, про її виклик до суду та про витребування документів, а також повістка, які направлені за визначеною в ЄДР адресою цієї особи, не вручені поштою з незалежних від суду причин у зв'язку з чим та виходячи з положень абз. 2 ч. 3 ст. 167, ч. 4 ст. 33, ч. 11 ст. 35 КАС України третя особа вважається належним чином повідомленою про розгляд справи.

Проте, третя особа в судові засідання не з'явилася, поважних причин неявки у судове засідання не повідомила, у зв'язку з чим та враховуючи обмежені строки розгляду справи, судом не встановлено підстав для відкладення розгляду справи та ухвалено розглядати справу за відсутності третьої особи.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 02.10.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Адольфо Дизайн»(код з ЄДР 43619969; адреса: 03057, м. Київ, Солом'янський район, пр.-т Перемоги, 43) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Ріал-Групп»(код 37451042; адреса: 01103, м. Київ, Печерський район, вул. Професора Підвисоцького, 5, офіс 3; на час розгляду справи - в стані припинення підприємницької діяльності) за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки складено акт від 26.06.2012 р. № 664/22-80/34619696.

З акту перевірки вбачається, що вона проведена на підставі п/п. 78.1.11 ПК України, а саме -на підставі постанови старшого слідчого СУ ДПС у м. Києві капітана податкової міліції Додатко О.О. від 20.03.2012 р.

Інших підстав проведення перевірки в Акті перевірки не зазначено.

В період, що перевірявся, як зазначено в Акті перевірки, позивач був платником ПДВ.

До основних видів діяльності позивача належить виробництво верхнього одягу.

У п. 2.9 Акту перевірки зазначено, що під час перевірки використано: (1) видаткові накладні, акти здачі-приймання робіт, оборотно-сальдові відомості по ТОВ «Ріал-Групп», (2) декларації з податку на прибуток, (3) декларації з ПДВ, реєстри отриманих та виданих податкових накладних, додаток № 5 до декларації з ПДВ, (4) протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 13.03.2012 р.

У п. 3.1.2. Акту перевірки («Валові витрати») зазначається, що перевіркою встановлено завищення валових витрат за 2 кв. 2011 р. у сумі 721750 грн., за 3 кв. 2011 р. -219 890 грн.

На стор. 6 Акту перевірки ДПІ прямо визнається , що позивач отримував у ТОВ «Ріал-Групп»- фурнітуру для виробництва одягу в асортименті, тканину та послуги по оформленню на підставі рахунків-фактур: від 01.06.2011, 08.06.2011, 09.06.2011, 10.06.2011, 17.06.2011, 21.06.2011, 22.06.2011, 25.06.2011, 06.07.2011, 08.07.2011, 11.07.2011.

Відповідно до зазначених рахунків, обумовлено оплату за поставку трикотажного полотна, трикотажу, банерного полотна, тканини Крепсатин, трикотажу, надання послуг щодо друку на тканині, поставки плівки-флекс Siser, плівки д/термопереносу, блискавок металічних, стрічок еластичних, ниток, банерів, послуг по оформленню.

У зв'язку з цим на користь позивача зазначеним постачальником 29.06.2011, 30.06.2011, 07.07.2011, 12.07.2011 р. оформлено видаткові накладні, акти виконаних робіт, перелік яких визначений на стор. 6 Акту перевірки та які містять підпис директора ТОВ «Ріал-Групп»ОСОБА_4

У первинних документах визначено ідентифікуючі відомості щодо номенклатури поставки, кількості, в якій поставлено товар, вартості за одиницю продукції, а в актах виконаних робіт -види послуг. Вартість поставки товарів/послуг загалом склала 941640 грн. без ПДВ, ПДВ -188328 грн.

Оплата проведена 29.06.2011, 30.06.2011, 12.07.2011 р. платежами, перелік яких, реквізити платіжних доручень визначені на стор. 6 акту перевірки.

З наведених документів, досліджених під час розгляду справи вбачається, що в основному, крім поставки 06.07.2011 р. трикотажу, дата першої події співпадає з датою поставки товару та його оплати.

Як зазначено на стор. 7 Акту перевірки в податковому обліку позивача віднесено розрахунки із зазначеним контрагентом на валові витрати у 2 кв. 2011 р. у сумі 721750 грн., у 3 кв. 2011 р. -219890 грн.

Наявність зазначених вище документів під час перевірки, копії яких також залучено до матеріалів справи та перелік яких визначений в Акті перевірки, їх зміст, у т.ч. номенклатура поставки товарів/послуг, ціни, кількість товару/послуг, сторонами не заперечується та визнається.

При цьому, як зазначено вище, в Акті перевірки ДПІ по суті визнається факт поставки товарів/послуг (стор. 6).

У той же час, як зазначає ДПІ в Акті перевірки, за результатами аналізу співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту, документального виразу якого не надано під час розгляду справи , та отриманих ДПІ матеріалів кримінальної справи № 50-5944, що перебуває в провадженні СВ ПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, яка порушена прокуратурою м. Києва 28.01.2011 р. за фактом фіктивного підприємництва вчиненого невстановленими особами за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, встановлено, що сума податкового кредиту ТОВ «Автоматизація Процесів Бізнеса» , з яким позивач не вступав у господарські відносини , за перевірений період сформовано за рахунок проведення взаємовідносин з ТОВ «Ріал-Групп».

В Акті перевірки зазначається, що ДПІ надано протокол допиту директора ТОВ «Ріал-Групп»ОСОБА_4 від 13.03.2012 р., який, однак, не надано під час розгляду справи та не наведено непереборних обставин, які об'єктивно перешкоджали його наданню, хоча цей протокол був наявний у ДПІ ще під час перевірки та витребовувався судом відповідно до ухвали від 30.08.2012 р.

Як зазначається в Акті перевірки, відповідно до протоколу допиту свідка ОСОБА_4, він не причетний до фінансово-господарської діяльності контрагента, розрахунки з підприємствами за період 2011 року не здійснював, документів, що підтверджують господарські операції ТОВ «Реал-Групп», договорів, податкових накладних, актів виконаних робіт, актів прийому-передачі та інших документів не формував та не підписував.

Надалі, з посиланням на ст.ст. 626, 629, 215, 203, 216 ЦК України, п. 19 ст. 2, ст.. 9 Бюджетного кодексу України, положення п/п. 3.2.1. Закону № 2181, який втратив чинність , ДПІ приходить до висновку про нікчемність правочинів і надалі, з посиланням на ст. 2, ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 138.2, п/п. 139.1.9. ПК України, ДПІ також приходить до висновку, що на порушення зазначених вимог позивачем завищено валові витрати загалом на 941640 грн.

З урахуванням наведеного, ДПІ приходить до висновку про заниження податку на прибуток за 2 кв. 2011 р. на 163653 грн., за 3 кв. 2011 р. -52924 грн.

Щодо ПДВ за спірними операціями, на стор. 12 Акту перевірки ДПІ зазначає, що перевіркою встановлено завищення податкового кредиту у червні 2011 р. в сумі 144350 грн., у липні 2011 р. в сумі 43978 грн., які сформовані на підставі податкових накладних, визначених на стор. 13 Акту перевірки, наявність яких у позивача під час перевірки, ДПІ не заперечується. Зазначені накладні видані по факту поставки та оплати, які відбувалися в цілому одночасно (крім поставки 06.07.2012 р.), із визначенням номенклатури поставки згідно рахунків-фактур, видаткових накладних, актів приймання-передачі послуг/робіт. Накладні оформлені за підписом директора та скріплені печаткою контрагента позивача.

З посиланням на вищезгадані обставини за результатами допиту директора контрагента, ДПІ, з посиланням на п/п. 14.1.181., 198.2., 198.3., 198.6., 200.1, 201.4., 201.6., 201.8. ПК України, ст.. 203, 215, 216, 236 ЦК України, зазначає, що правочини між позивачем та його безпосереднім контрагентом на загальну суму ПДВ 188328 грн., визнані ДПІ нікчемними (стор. 15 Акту перевірки) та зазначено, що на порушення наведених вище вимог позивачем за спірні періоди завищено податковий кредит на суму 188328 грн., в результаті чого (розділ 4 Акту перевірки)т занижено ПДВ у червні 2011 року на 144350 грн., у липні 2011 р. на 43978 грн.

Таким чином, при підтвердженні в акті перевірки факту поставки товарів/послуг, доводи ДПІ в обґрунтування висновків акту перевірки та оскаржуваних рішень, зводяться до констатації факту порушення кримінальної справи та наявності протоколу допиту директора контрагента позивача.

На підставі зазначених висновків акту перевірки прийнято оскаржувані рішення.

У той же час, під час розгляду справи з боку ДПІ надано пояснення директора контрагента від 07.03.2011 р. (не протокол допиту свідка від 13.03.2012 р. , на який ДПІ посилається в Акті перевірки). Із зазначеного пояснення вбачається, що воно, відповідно, не є протоколом допиту, та особа, яка давала пояснення, не попереджалася про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивих свідчень. Згідно цих пояснень зазначена особа не має відношення до підприємства та не підписувала документи.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

(1) Відповідно до п. 78.1.11 ПК України, на підставі якої в даному випадку проведена перевірка, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється , зокрема, у разі отримання податковим органом постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого , прокурора, винесеної ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Наведені приписи не містять вказівки на те, що рішення слідчого та призначення ДПІ перевірки певної особи мають бути зумовлені порушенням кримінальної справи за конкретно визначеними статтями КК України та відносно певної особи або ж за фактом.

Згідно з п. 86.9 Податкового кодексу України, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки , призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Виходячи із змісту, суті і призначення цієї норми, умови застосування цієї норми щодо не надіслання податкових повідомлень застосовуються у разі, якщо перевірка призначена відповідно до вимог КПК України або закону про оперативно-розшукову діяльність.

Ця норма не містить приписів, що призначення такої перевірки повинно бути пов'язано із вчиненням злочинів за конкретно визначеними статтями КК України або з конкретно визначеним предметом вчиненого злочину.

Ця норма не містить вказівки, що певна кримінальна справа повинна бути порушена відносно конкретного платника податків або посадових осіб підприємства, щодо якого призначена податкова перевірка.

В даному випадку, при застосуванні цієї норми має значення факт призначення слідчими органами перевірки стосовно конкретного платника податків, за результатами якої платнику може бути розраховано грошове зобов'язання.

В силу положень ч. 2 ст. 19 Конституції України дана норма не підлягає розширеному тлумаченню , на чому фактично наполягає відповідач у даній справі зазначаючи, що дана норма застосовується у разі якщо кримінальна справа порушена відносно платника податків (посадових осіб підприємства), що перевіряється, та перевірка стосується податків і зборів, оскільки приписи п. 86.9. ПК України не містять таких положень.

В даному випадку зазначена норма є спеціальною щодо обставин, з якими пов'язано її застосування, та дій податкового органу, що вчиняються за наявності таких обставин у зв'язку з проведенням перевірки, а отже наведена норма підлягає застосуванню за правилом «так як є».

При цьому, суд зазначає, що у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ПК України, п/п. 4.1.4. ПК України).

В даному випадку, як встановлено судом, перевірка проводилась на підставі рішення слідчого про проведення перевірки конкретного платника податків - позивача. Відтак, враховуючи що обставини перевірки відповідають умовам застосування п. 86.9 ПК України та ДПІ не надано доказів ухвалення вироку суду та набрання ним законної сили на час ухвалення оскаржуваних рішень, ДПІ не мала правових підстав для прийняття оскаржуваних рішень, а відтак вони є протиправними та вже з цих підстав підлягають скасуванню, як прийняті передчасно.

(2) Щодо суті операцій, за якими сформовано спірні суми витрат та податкового кредиту , суд зазначає наступне.

Так, проаналізувавши положення:

- Податкового кодексу України (щодо оподаткування прибутку підприємств , щодо формування витрат), а сам: п/п. 14.1.27. (щодо визначення терміну «витрати»), п/п. 14.1.36. ПК України (щодо визначення терміну «господарська діяльність»), п/п. 134.1.1. (щодо об'єкту оподаткування); п. 138.1. (щодо складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування), п/п. 14.1.228. (щодо визначення поняття собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг), п/п. 138.2. (щодо визнання витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат), п/п. 138.4. (щодо періоду визнання витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг), п/п. 137.1. (дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар; дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг), п/п. 139.1.9 (щодо не включення до складу витрат тих витрат, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами),

- (щодо ПДВ) п/п. 14.1.178 (щодо визначення «податок на додану вартість»), п. 185.1. (щодо визначення «об'єкт оподаткування»), 14.1.191. (щодо визначення «постачання товарів»), п/п. 14.1.202. (щодо визначення «постачання товарів»), п/п. 14.1.181 (щодо визначення «податковий кредит»), п. 198.1. ПК України щодо виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, п. 198.2. (щодо дати виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту), п. 198.3. (щодо порядку визначення податкового кредиту), п. 201.1. (щодо обов'язку покупця видати покупцю підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну та щодо обов'язкових реквізитів податкової накладної), п. 201.4. (щодо дати видачі податкової накладної), п. 201.6. (щодо статусу податкової накладної (п/н) та її відображення у РПН), п. 201.7. (щодо видачі п/н на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс); п. 201.8. (щодо осіб, яким надано право нарахування податку та видачі п/н), п. 201.10 ПК України (щодо видачі п/н платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг та її статусу як підстави нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту; п. 198.6. ПК України (щодо не віднесення до податкового кредиту сум податку, не підтверджених податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджених іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу), п. 198.6. (щодо відповідальності платника у разі не підтвердження на час перевірки сум податку зазначеними цим пунктом документами),

- п/п. 16.1.2., 16.1.3. (щодо обов'язку платника вести облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів), п. 44.1. (щодо ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів та інших документів та щодо заборони формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту) Податкового кодексу України, а також положення ч. 2. ст. 3., ч. 1 ст. 9, ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд приходить до наступних висновків.

Так, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути підписані уповноваженою особою.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ, виникають за наявності сукупності обставин та підстав , з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум витрат та податкового кредиту та які є передумовою його формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають, зокрема, у разі: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; (3) придбання послуг із метою їх використання в господарській діяльності; (4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; (5) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; (6) наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам ст. 201 ПК України та підписана уповноваженою особою.

Відповідно, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв'язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності, визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це : непов'язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваної операції, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків на момент перевірки первинних документів/податкових накладних або підписання цих документів не уповноваженою особою.

У взаємозв'язку з вищенаведеним , суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача , якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому , вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, на що звертає увагу у своєму роз'ясненні ВАС України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

Окрім того , вирішуючи спір по суті, суд також виходить з того, що суб'єкт владних повноважень не має права , обґрунтовуючи правомірність свого рішення, посилатися на підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржуване рішення оцінюється судом виходячи з тих обставин та підстав, які наведені в Акті перевірки з урахування доведеності з боку ДПІ обставин, на які вона посилається.

В даному випадку , як приходить до висновку суд, сукупність досліджених під час розгляду справи вищезгаданих документів, які зазвичай супроводжують виконання операцій такого роду, матеріали щодо руху товарів, а також власне визнання ДПІ в акті перевірки фактичного виконання спірних операцій, не дають підстав для висновку про нездійснення спірних операцій та висновку про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Відповідач, в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум витрат та податкового кредиту з ПДВ, а відтак ДПІ не довела законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень.

Зокрема, відносно визначених в Акті перевірки відомостей стосовно порушеної кримінальної справи та показів свідка (директора контрагента позивача) , які не надано під час розгляду справи, слід зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок , та лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою .

В даному випадку відповідачем під час розгляду справи не надано вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями або реєстрації/перереєстрації підприємств -контрагентів позивача на підставних осіб.

З урахуванням наведеного та щодо показів директора контрагента, слід зазначити , що за відсутності висновків експертизи, проведеної, зокрема, за ініціативою ДПІ в порядку ст. 84 ПК України щодо можливої підробки підписів на первинних документах за спірними операціями, на установчих документах, на податкових накладних, які, виходячи з підстав прийняття спірних рішень, повинні були бути наявні у ДПІ вже під час перевірки (з огляду на доводи про юридичну дефектність первинних документів), самі по собі наведені в акті перевірки відомості щодо наявності показів вищезгаданої особи та пояснення цієї особи , як і постанова слідчого про призначення перевірки, не є достатніми та допустимими доказами юридичної дефектності первинних документів та податкових накладних, нездійснення позивачем спірних операцій, фактичне виконання яких підтверджується ДПІ в Акті перевірки , та підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства.

Як зазначено вище, під час розгляду справи у цьому контексті ДПІ не надано вироку суду, де б у порядку ч. 69 КПК України, покази зазначеної особи були б оцінені судом у кримінальній справі .

При цьому, суд наголошує, що на нього не покладено функцій щодо усунення недоліків перевірки та підготовки ДПІ до розгляду справи шляхом збирання доказів, які не надані ДПІ під час розгляду справи, але були наявні у ДПІ під час перевірки.

В контексті викладених в Акті перевірки доводів ДПІ, суд також зазначає, що ДПІ, в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, не надала рішення суду, яке б набрало законної сили та яке б було прийнято в порядку ст. 55 1 ГК України («Фіктивна діяльність суб'єкта господарювання») , яким би встановлювалась реєстрація та діяльність контрагента позивача без відома засновника, його реєстрація на підроблені , втрачені документи або реєстрація на осіб, які не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження, реєстрації/перереєстрації цих підприємств на підставних осіб, на чому фактично ґрунтуються доводи ДПІ в Акті перевірки.

У цьому ж контексті слід додати, що, виходячи з того, що реєстрація/перереєстрація підприємств пов'язана із вчиненням нотаріальних дій щодо посвідчення справжності підписів засновників/учасників на установчих документах, ДПІ не надано відомостей щодо оскарження у судовому порядку зацікавленими особами вчинення нотаріальних дій щодо посвідчення підписів на установчих документах контрагента позивача в порядку ст. 50 Закону України «Про нотаріат».

Суд в контексті наведеного також зазначає, що відомості, які внесені до ЄДР, в силу приписів ч. 1 ст. 16 та ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців», є достовірними .

Відтак, відомості щодо директора контрагента позивача, внесені на час вчинення спірних операцій в ЄДР, є достовірними в силу Закону та не спростовані ДПІ станом на час вчинення спірних операцій та розгляду справи.

У взаємозв'язку з наведеним, суд також зазначає, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, прийнятого в порядку ст. 234 ЦК України щодо фіктивності правочину, тобто щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, на чому також ґрунтуються в даному випадку доводи ДПІ.

Під час розгляду справи ДПІ також не надано в обґрунтування своїх доводів про суперечність спірних операцій інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, рішення суду про визнання правочину з контрагентом недійсним з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, як-то передбачено приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України, на можливість зверненням ДПІ до суду з окремим позовом щодо чого звертає свою увагу ВАС України у роз'ясненні від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11.

В контексті наведеного слід додати, що під час розгляду справи ДПІ не надано рішення суду, яке б було прийнято в порядку ст. 207 ГК України щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав невідповідності спірних операцій вимогам закону, або вчинення їх з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Судом під час розгляду справи також не встановлено обставин, які б відповідно до конкретних норм ЦК України свідчили про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом.

Під час розгляду справи ДПІ, крім іншого, не надано постанов у справах про адміністративні правопорушення, відповідно до яких би посадові особи позивача або ж контрагента позивача притягувались до відповідальності за порушення порядку ведення податкового/бухгалтерського обліку.

Щодо власне виконання спірних операцій, слід зазначити, що характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача.

Слід додати, що вищезгадані первинні документи, податкові накладні видані контрагентом позивача за оподатковуваними операціями за ставкою 20% (за звичайними правилами), що відповідає наведеним вище положенням податкового законодавства стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в них дані відповідають та кореспондуються з даними первинних документів.

Контрагент позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних був зареєстрований платником ПДВ, що не заперечується в Акті перевірки, а отже видача ним податкових накладних є правомірною.

Під час розгляду справи з боку ДПІ не доведено кількості працівників та обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагенту для виконання спірних операцій, але були відсутні. З боку ДПІ не було також надано податкової звітності контрагента з аналізу якої б вбачалось відсутність таких ресурсів у контрагента позивача.

Виходячи із характеру та суті операцій та наявних первинних документів, поставка здійснювалась на склад позивача, наявність якого у позивача ДПІ в Акті перевірки не заперечується та підтверджується договором від 28.02.2008 р., що не передбачає участі позивача у транспортних відносинах щодо доставки та підписання ним транспортних документів у зв'язку з цим. В даному випадку достатнім підтвердженням поставки на складі позивача є акт приймання-передачі, видаткова накладна, які і оформлювались в даному випадку.

Оприбуткування, зберігання та рух товарів (на користь інших осіб, тобто щодо подальшої поставки) підтверджується, крім вищенаведених первинних та інших документів, наданими позивачем копіями актів інвентаризації від 01.07.2011, від 27.06.2011 р., витягами з книги обліку придбання за спірні періоди

У взаємозв'язку з вищенаведеним слід зазначити, що в Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Під час розгляду справи ДПІ не наведено непереборних обставин, які б перешкоджали наданню доказів, на які ДПІ посилається в Акті перевірки, які були наявні у ДПІ під час перевірки та були витребувані судом, що відповідно зумовлює розгляд та вирішення спору на підставі приписів ч. 6 ст. 71 КАС України.

У зв'язку з цим, слід зазначити, що відповідачем по суті не надано в порядку виконання обов'язку, передбаченого ч. 2 ст. 71 КАС України, будь-яких належних та допустимих доказів (у т.ч. показів свідка), не доведено наявності обставин та підстав, які б відповідно до вищезгаданих положень податкового законодавства та законодавства з питань бухгалтерського обліку унеможливлювали формування позивачем спірних сум витрат та податкового кредиту за вищезгаданими операціями, які б свідчили про нездійснення спірних операцій та юридичну дефектність первинних документів за спірними операціям та не доведено непереборних обставин, які б унеможливлювали надання цих документів під час розгляду справи.

При цьому, суд враховує, що можливі порушення податкового законодавства з боку контрагентів позивача, чого в даному випадку не доведено ДПІ належними та допустимими доказами, самі по собі не є самостійною і достатньою підставою для висновку про відсутність у покупця права на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ та підставою для позбавлення платника податків права на формування витрат та податкового кредиту, сформованих за операціями з цим контрагентом.

Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

В силу положень ч. 2 статті 71 КАС України, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази в обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані сторонами докази в контексті наведених вище вимог законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваних рішень, не доведено належними та допустимими доказами вчинення позивачем порушень податкового законодавства. В свою чергу, судом не встановлено обставин, які б унеможливлювали формування позивачем спірних сум витрат та податкового кредиту, у зв'язку з чим та виходячи з положень п.1 ч. 2 ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень. На поверненні судового збору позивач не наполягав.

Керуючись вимогами статей 11, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Адольфо Дизайн»(код з ЄДР 43619969; адреса: 03057, м. Київ, Солом'янський район, пр-т. Перемоги, 43) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ Шевченківському районі м. Києва ДПС від 11.07.2012 р. № 0004662280 та № 0004652280.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А.Кармазін

Повний текст постанови складено та підписано 05.10.2012 р.