Постанова

від 05.04.2007 по справі 24/486

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

24/486

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 05.04.2007                                                                                           № 24/486

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача - Никоноров Є.В. - представник (дов. б/н від 04.04.2007);

 від відповідача - Пироговський Е.М. - юрист (дор. № 01/01 від 04.01.2007)

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 17.10.2006

 у справі № 24/486 (Смілянець В.В.)

 за позовом                               ТОВ "Глорія-Транс ЛТД"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ"

 про                                                  стягнення 22047,01 грн.

 Ухвалою Голови Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2007 продовжено строк розгляду апеляційної скарги у справі № 24/486.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України розгляд справи відкладався 20.02.2007, 02.03.2007, 22.03.2007.  

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2006 у справі №24/486 позов задоволено, з Дочірнього підприємства "М&М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" на користь позивача підлягає стягненню основний борг у розмірі 22 047,01 грн., 220,47 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення мотивовано тим, що позивач відповідно до договору на транспортне обслуговування № 70-П надав на користь відповідача послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом, що підтверджується заявкою № 41101-04664, листом № 253, рахунками-фактурами та актом виконаних робіт, копії яких знаходяться в матеріалах справи; 06.09.2004 позивач передав відповідачу всі необхідні для здійснення оплати документи, тому відповідно до п. 5.2 договору відповідач повинен був провести розрахунки з позивачем не пізніше 06.10.2004, але відповідач не виконав свого зобов'язання, надані позивачем послуги не оплатив.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2006 у справі № 24/486 скасувати частково з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 14 145,83 грн.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник посилається на ненадсилання судом ухвали про порушення провадження у справі, чим порушено вимоги ст. 64 ГПК України та позбавлено відповідача права надати свої заперечення по суті справи.

Заявник стверджує, що посилання на виставлення відповідачу рахунків № 222 від 06.09.2004 на суму 6 750,78 грн. та № 221 від 06.09.2004 на суму 1 150,40 грн. безпідставне та не підтверджене матеріалами справи, оскільки у матеріалах справи відсутні докази надсилання цих рахунків відповідачу і останній їх не отримував, отже настання строку оплати відповідно до ст. 530 ЦК України не доведено.

В обґрунтуванні від 27.02.2007 апеляційної скарги заявник стверджує про погодження сторонами вартості фрахту у розмірі 15 296,23 грн. у замовленні № 41101-04664 від 10.08.2004 і що цій сумі відповідають виставлені позивачем рахунки до сплати № 221 від 06.09.2004 на суму 1 150,40 грн. за перевезення по маршруту: Миронівка - Садове та № 220 від 06.09.2004 на суму 14 145,83 грн. за перевезення по маршруту: Вехта – Миронівка, а сума 6 750,78 грн. за перевезення за маршрутом: Одер – Вехта, зазначена у рахунку № 222 від 06.09.2004 – це додаткові витрати позивача, які виникли через повернення вантажу після ДТП для здійснення перезавантаження.

Заявник, посилаючись на ст.ст. 525, 526 ЦК України, п.п. 3.1.10, 4.1.9, 7.2.2, 7.2.8 договору № 70-П, на наявність вини перевізника у пошкодженні вантажу, стверджує, що сума, зазначена у рахунку № 222, сплаті не підлягає та просить оскаржуване рішення скасувати частково і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 15 296,23 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги у повному об'ємі з тих підстав, що рахунки позивачем виставлялись відповідачу, на ці рахунки позивач також посилався у претензіях, пред'явлених відповідачу; вина позивача у скоєні ДТП не встановлена, позивач належним чином виконав зобов'язання за договором перевезення; доставку вантажу по маршруту: Франкфурт-на-Одрі – Вехта – Франкфурт-на-Одрі на суму 6 750,78 грн. позивач здійснив на вимогу відповідача у листі № 253, хоча позивачем було запропоновано не повертати вантаж до Вехти, а здійснити визначення розміру пошкодження його у Києві, таким чином, оскільки здійснення перевезення по даному маршруту відбулося на вимогу відповідача, то рахунок на оплату таких послуг підлягає оплаті саме відповідачем; вартість перевезення вантажу по маршруту Франкфурт-на-Одрі – Вехта – Франкфурт-на-Одрі узгоджувалась сторонами за договором, виходячи із середньої вартості перевезення по основному маршруту: Вехта – Франкфурт-на-Одрі – Ягодин – Миронівка Київської області – Садове Донецької області.

На вимоги ухвал апеляційного господарського суду від 15.01.2007, 02.03.2007 сторонами надані документи.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

01.07.2002 між Дочірнім підприємством "М&М Мілітцер і Мюнх Україна ГмБХ" (далі – дочірнє підприємство) та позивачем укладено договір № 70-П на транспортне обслуговування, за яким дочірнє підприємство є експедитором, а позивач – перевізником.

Відповідно до п.п. 2.2, 2.3 договору № 70-П виконання кожного міжнародного перевезення оформлюється окремим замовленням на конкретне перевезення; замовлення та доповнення є невід'ємною частиною договору; факт виконання кожного міжнародного автомобільного перевезення, а також виконання розрахунків між сторонами підтверджується відповідним актом виконаних робіт.

10.08.2004 дочірнім підприємством надано, а позивачем прийнято до виконання замовлення № 41101-04664 на виконання автомобільного міжнародного перевезення вантажу за маршрутом: Німеччина – Україна.

В процесі здійснення автомобільного перевезення вантажу сталася дорожньо-транспортна пригода, у зв'язку з чим дочірнім підприємством було надано позивачу лист за № 253 від 18.08.2004 про направлення автомобіля держ. номер 27407КА/14167КА після перевантаження на нього обладнання із пошкодженого автомобіля держ. номер 27408КА/14168КА із Франкфурта-на-Одері в м. Вехта за місцем знаходження відправника вантажу для точного визначення вартості пошкодженого вантажу та заміни його новим.

Обидві сторони згодні із тим, що міжнародне автомобільне вантажне перевезення відповідно до замовлення № 41101-04664 та листа № 253 виконане.

Позивачем надані у справу копії рахунків від 06.09.2004 №№ 220, 221, 222 на оплату послуг, наданих на підставі замовлення № 41101-04664, із зазначенням маршрутів, відповідно: Вехта – Франкфурт-на-Одері - Миронівка, Миронівка – Садове, Франкфурт-на-Одері – Вехта – Франкфурт-на-Одері.

Сторонами підписано акт № 220 від 06.09.2004 передання-прийняття робіт на суму 14 145, 83 грн. відповідно до рахунку № 220.

Відповідачем пред'явлені дочірньому підприємству дві претензії, в тому числі від 25.02.2005 за № 25/02 з вимогою здійснити оплату рахунків за №№ 220, 221, 222. Про одержання претензії позивача за № 25/02 свідчить лист дочірнього підприємства № 120 від 21.03.2005.

Отже про пред'явлення вимоги позивача про сплату за надані послуги дочірньому підприємству у будь-якому разі було відомо вже 21.03.2005, а позов пред'явлено 11.07.2005, тому на час пред'явлення позивачем позову обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги настав, в тому числі і з врахуванням норм ст. 530 ЦК України. Посилання відповідача на неотримання оригіналу ЦМР, що у п. 5.2 договору № 70-П зазначено моментом початку спливу строку здійснення платежу, відсутнє.

Оскільки в п. 5.1 договору № 70-П сторони погодили умову про те, що вартість фрахту та інших послуг підтверджується у окремих заявках дочірнього підприємства,  у замовленні № 41101-04664 сторони передбачили фрахтову суму у розмірі 15 296,23 грн., із них по території України – 1 150,40 грн., ПДВ- 191,73 грн. за один автомобіль, то вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 15 296,23 грн. є такими, що відповідають нормам ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 629 ЦК України, умовам п. 4.1.11 договору № 70-П.

Слід зазначити, що зміст рахунків позивача не відповідає умовам замовлення № 41101-04664 щодо порядку нарахування фрахту, оскільки у рахунках №№ 220 та 221 вказано маршрути, включаючи як територію зарубіжних країн, так і територію України, а сума, зазначена у рахунку № 222, сторонами не погоджена.

Із висновками суду першої інстанції частково немає підстав погодитись, оскільки твердження про те, що загальна сума наданих позивачем відповідачу послуг саме у розмірі 22 047,01 грн. підтверджується документами, копії яких знаходяться в матеріалах справи, не відповідає дійсності.

Відповідно до п. 3.1.2 договору № 70-П позивач зобов'язався організовувати перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами відповідно до замовлень дочірнього підприємства.

На час вчинення дорожньо-транспортної пригоди та одержання листа дочірнього підприємства № 253 позивачем ще не були виконані свої зобов'язання за замовленням № 41101-04664, отже в процесі виконання зазначеного замовлення відбулась зміна умови його виконання щодо маршруту перевезення відповідно до вказівки сторони за договором № 70-П у листі № 253, із чим позивач погодився, про що свідчить виконання такої вказівки.

Однак, у листі дочірнього підприємства № 253 відсутня умова про обов'язок сплати додаткової суми фрахту у зв'язку із зміною маршруту перевезення, крім погодженої сторонами у замовленні № 41101-04664.

Відповідно до ч. 1 ст. 188 ГК України зміна господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

В п. 10.2 договору № 70-П встановлено, що всі зміни та доповнення до умов даного договору вважаються дійсними, якщо вони оформлені письмово у вигляді доповнень до договору та підписані обома сторонами.

Однак, будь-які докази, що свідчили б про оформлення сторонами змін до договору № 70-П або до замовлення № 41101-04664 щодо обов'язку сплати додаткової суми фрахту та погодження її розміру відсутні.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення суми 6 750,78 грн. є такими, що не відповідають нормам законодавства та не підтверджені матеріалами справи.

Із доводами позивача немає підстав погодитись, зважаючи на викладене та наступні обставини.

Згідно із ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2006 у справі № 31/38, якою позовні вимоги дочірнього підприємства про стягнення збитків задоволено, встановлено, що під час здійснення перевезення відповідно до заявки № 41101-04664 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вантаж було пошкоджено та його довелося перевантажувати на замінні вантажівки; п.п. 7.2.2, 7.2.8 договору № 70-П Товариство з обмеженою відповідальністю "Глорія – Транс ЛТД" взяло на себе обов'язок нести повну матеріальну відповідальність за ушкодження вантажу під час його транспортування та нести відповідальність за компенсацію збитків, які виникли в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Отже у позивача немає підстав стверджувати про належне виконання ним договору перевезення, враховуючи також обов'язки позивача, передбачені п.п. 3.1.10, 3.1.11 договору № 70-П.

Крім того, зміна маршруту відбулася через пошкодження вантажу в процесі перевезення, а згідно із п. 3.1.10 договору № 70-П позивач несе повну відповідальність за збереження вантажу від моменту прийняття його від вантажовідправника до моменту передачі одержувачу. Також пунктом 3.1.11 договору передбачено, що позивач зобов'язаний вживати всі необхідні заходи для доставки вантажів дочірнього підприємства без пошкоджень.

Враховуючи викладене, обґрунтовано було, з метою мінімалізації збитків, повернутись та замінити пошкоджений вантаж на новий, як про це вказано у листі дочірнього підприємства № 253, ніж продовжувати везти пошкоджений вантаж. В будь-якому разі, як вже зазначалось, позивач зі зміною маршруту погодився.

Згідно із ст. 931 ЦК України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом; якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедиторові розумну ціну.

В процесі виконання замовлення № 41101-04664 позивач виступав експедитором.

Відповідно до ч. 4 ст. 632 ЦК України якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Таким чином, оскільки у замовленні № 41101-04664 сторони погодили розмір плати за надання послуг із транспортування вантажу у міжнародному автомобільному сполученні, то немає підстав для застосування розумної або звичайної ціни.

Як вбачається із матеріалів справи, її розгляд судом першої інстанції неодноразово відкладався, ухвалою суду першої інстанції від 18.09.2006 розгляд справи № 24/486 було відкладено на 17.10.2006, на зворотній стороні ухвали є відмітка встановленої форми, засвідчена підписом секретаря та відтиском печатки про надсилання копій ухвали згідно із реєстром 25.09.2006, отже судом було повідомлено сторін належним чином про місце засідання суду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2006 у справі №24/486 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" (04074, м. Київ, вул. Лугова, 9, 2 поверх, р/р 2600601284300 в Укрексімбанку в м. Києві, МФО 322313, код ЄДРПОУ 14359271) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія – Транс ЛТД" (02081, м. Київ, вул. Канальна, 2 , р/р 26003013300058 в АКІБ "Укрсіббанк" в м. Києві, МФО 300733, код ЄДРПОУ 31117849) 15 296 грн. 23 коп. основного боргу, 152 грн. 96 коп. державного мита, 81 грн. 87 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позову відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія – Транс ЛТД" (02081, м. Київ, вул. Канальна, 2 , р/р 26003013300058 в АКІБ "Укрсіббанк" в м. Києві, МФО 300733, код ЄДРПОУ 31117849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" (04074, м. Київ, вул. Лугова, 9, 2 поверх, р/р 2600601284300 в Укрексімбанку в м. Києві, МФО 322313, код ЄДРПОУ 14359271) 51 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "М енд М Мілітцер і Мюнх Україна ГмбХ" (04074, м. Київ, вул. Лугова, 9, 2 поверх, р/р 2600601284300 в Укрексімбанку в м. Києві, МФО 322313, код ЄДРПОУ 14359271) з Державного бюджету України державне мито в розмірі 59 грн. 24 коп., зайве сплачене за платіжним дорученням № 90 від 07.12.2006.

4. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

5. Справу № 24/486 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.