Рішення

від 14.02.2012 по справі 18/1192/11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.02.2012 р. Справа №18/1192/11

Господарський суд Полтавської області

в складі головуючого судді Кульбако М.М.

за участю представників:

позивача: Михайліченко М.С.

відповідача : Довгополий О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної екологічної інспекції у Полтавській області, м.Полтава

до Дейманівської сільської ради, с.Дейманівка Пирятинського району

про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В :

Державна екологічна інспекція в Полтавській області звернулась до господарського суду Полтавської області з позовом до Дейманівської сільської ради Пирятинського району про стягнення в дохід держави 32092,32 грн. шкоди, завданої самовільним забором прісної води з артезіанських свердловин без дозволу на спеціальне водокористування.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 20.06.2011 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Дейманівської сільської ради в дохід держави кошти у розмірі 3200.93 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.2011 року рішення господарського суду Полтавської області скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю та стягнуто в дохід держави 32092,32 грн. збитків.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2011 року постановлені судові рішення скасовано з мотивів неповноти та неправильного застосування судами норм матеріального права, зокрема в частині обгрунтування розміру збитків і справу передано на новий розгляд.

При новому розгляді в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві.

Відповідач у відзиві на позов(т.1.а.с.37-40) та його представник у судовому засіданні проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що ним приймались міри по отриманню спеціального дозволу, а використання води без спеціального дозволу було викликано необхідністю забезпечення водою мешканців села, оскільки вода в колодязях не відповідає санітарним нормам.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено, що в результаті проведеної Державною екологічною інспекцією в Полтавській області перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Дейманівською сільською радою Пирятинського району Полтавської області, державним інспектором з охорони навколишнього середовища 02.06.2010 року складено акт дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, в якому зазначено, що відповідач з 19.02.2010 року по 02.06.2010 року здійснює спеціальне водокористування- забір прісної підземної води з двох артезіанських свердловин глибиною 245 та 176 метрів, розташованих в с.Прихідьки Дейманівської сільської ради Пирятинського району Полтавської області для господарсько-питних потреб без дозволу на спеціальне водокористування (т.1.а.с.6).

За вказаний період об'єм самовільно використаної води, згідно із наданою Відповідачем довідки № 37 від 02.06.2010 р., склав 1924 м3(т.1.а.с.8)

Вказані обставини, на думку Позивача, призвели до порушень статей 44 та 49 Водного кодексу України, внаслідок чого державі завдано збитків на суму 32 092,32 гривні (т.1.а.с.11).

07 жовтня 2010 р. Позивачем Відповідачу була направлена претензія із вимогою відшкодувати завдані збитки, але збитки відшкодовані не були, що спричинило звернення до суду.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно із статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією з України, цим та іншими законами.

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлені повноваження місцевих рад у галузі охорони навколишнього природного середовища (зокрема здійснення контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища), відповідно до яких місцеві ради несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції.

Частиною 4 статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно статті 10 Водного кодексу України до відання сільських, селищних, міських та районних у містах Рад у галузі регулювання водних відносин на їх території належить: 1) здійснення заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів; 2) контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів; 3) встановлення правил загального користування водними об'єктами в порядку, визначеному статтею 47 цього Кодексу; 4) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) діяльності підприємств та інших об'єктів в разі порушення ними вимог водного законодавства в межах своєї компетенції; 5) організація роботи, пов'язаної з ліквідацією наслідків аварій та стихійного лиха, погіршенням якості вод або їх шкідливою дією, залучення у встановленому порядку до цієї роботи підприємств, установ і організацій; 6) організація інформування населення про стан водних об'єктів, а також про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на здоров'я людей, та про заходи, що вживаються для поліпшення стану вод; 7) вирішення інших питань у галузі регулювання водних відносин у межах своєї компетенції.

Згідно із п. 9 ст. 44 Водного кодексу України (надалі ВК України), водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності Дозволу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 48 ВК України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно із ч. 1 ст. 49 ВК України, спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Статтею 111 Водного кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України .

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Отже, позивач повинен довести протиправність дій відповідача і його вину, наявність та розмір збитків, наявність причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків.

Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовує розмір шкоди у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 року, яка застосовується для розрахунку відшкодування збитків в разі забору прісних підземних вод з глибини менше 20 метрів, тоді як з паспортів свердловин вбачається, що забір здійснюється з глибин 245 та 176 м ( т.1.а.с.77-84), а тому застосування вказаної Методики є безпідставним, на що вказав Вищий господарський суд України, скасовуючи попередні судові рішення.

Таким чином, позивачем не доведено розмір завданої шкоди належними доказами.

Крім того, умовами пунктів 1.3 та 1.4 Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затверджена наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. №389, встановлено єдині вимоги до визначення збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів суб'єктами господарювання (фізичними та юридичним особами), і застосовується державним інспекторами України з охорони навколишнього природного середовища при розрахунку розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, які виявлені за результатами державного контролю за додержанням вимог природоохоронного законодавства суб'єктами господарювання.

За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 8 Господарського кодексу України, держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання.

Виходячи з викладеного, орган місцевого самоврядування за самовільне використання водних ресурсів без отримання спеціального дозволу, не може бути притягнутий до відповідальності шляхом застосування положень наведеної Методики №389.

Крім того, п.7 ч.2 ст.69 Бюджетного кодексу України передбачено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належить 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а статтею 29 (ч.1, п.22 ч.2) Бюджетного кодексу України передбачено, що до доходів Державного бюджету зараховуються кошти від санкцій, передбачених законами України, крім тих, що передбачені п.п.11,12,13 частини 1 статті 69 цього Кодекс та штрафів, що зараховуються до спеціального фонду згідно із законом про державний бюджет України.

Чинним на момент пред'явлення позову Законом України "Про Державний бюджет України на 2011 рік" передбачено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2011 рік у частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону природного навколишнього середовища внаслідок господарської діяльності(п.35 ст.4), а джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів є 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у відповідності до ч.2 ст.69 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до статті 22 ч.1 Бюджетного Кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 2 цієї статті визначено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Відтак, звернувшись з даним позовом, позивач не навів правового обґрунтування у зв'язку з яким збитки могли стягуватись лише в дохід держави та зараховуватись при цьому на балансовий рахунок спеціального фонду місцевого бюджету .

Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі статтею 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя Кульбако М.М.

Повний текст рішення підписано 20.02.2012 року.