Постанова

від 19.06.2007 по справі 22/406

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/406

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 19.06.2007                                                                                           № 22/406

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача - Пироговський Е.М.- юрист, дов. №1 від 15.11.2006;

 від відповідача - Климчук А.В. - представник, дов. № 11 від 17.01.2007,

Ткачов О.В. - представник, дов. № 11 від 17.01.2007;

від третьої особи - не викликався та не з'явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Крам-Авто"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 19.02.2007

 у справі № 22/406 (Шкурат А.М.)

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТФ Логістік"

 до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Крам-Авто"

 третя особа                     Закрите акціонерне товариство "Комплекс Агромарс"

 про                                                  стягнення 45318,28 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2007 у справі №22/406 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 44 205,64 грн. збитків, 442,05 грн. витрат по сплаті державного мита, 115,10 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в іншій частині в позові відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що під час здійснення перевезення за CMR № 535463 на виконання заявки, наданої позивачем від 21.09.2006 та договору  № 2509, укладеного сторонами, сталася втрата вантажу; загалом вартість втраченого вантажу становить 6 994,48 євро, що за курсом до гривні, встановленим Національним банком України станом на 14.10.2006 становить 44 262,15 грн.; на підставі ст. 924 ЦК України, пп. "а" п. 136 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, п. 6.7.3 договору відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки; оскільки позивач на виконання вимог претензії ЗАТ "Комплекс Агромарс" від 17.10.2006 № 02 відшкодував останньому, як замовнику перевезення, вартість зниклого вантажу у сумі 44 205,64 грн., то саме у такому розмірі сума є реальними збитками позивача та підлягає стягненню з відповідача на користь позивача; довідка польської поліції лише визначає факт звернення до неї із заявою про викрадення вантажу та не є доказом вчинення крадіжки вантажу сторонніми особами.

Відповідач в апеляційній скарзі просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2007 у справі № 22/406 скасувати повністю з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити у повному обсязі.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Заявник вважає, що судом прийняте рішення без врахування норм ст. 314 ГК України, ст.ст. 617, 924 ЦК України щодо обставин звільнення від відповідальності, пояснень сторін, умов договору міжнародного перевезення вантажу і наданих суду матеріалів.

Заявник наполягає на тому, що вантаж було викрадено, а не втрачено, що підтверджується довідкою польської поліції від 01.10.2006, а оскільки часткова втрата вантажу сталася не з вини відповідача, а відбулася у результаті злочинних дій третіх осіб, що призвело до крадіжки вантажу, то відповідач відповідно до вимог зазначених норм ГК та ЦК України, умов п.п. 8.1, 8.2 договору не може нести відповідальність.

Заявник посилається на те, що оскільки факт крадіжки стався на території Республіки Польща, то немає підстав застосовувати ст. 35 ГПК України, а слід керуватись виключно умовами укладеного сторонами договору міжнародних перевезень; на думку заявника, довідка польської поліції від 01.10.2006 підтверджує злочинні дії третіх осіб та факт незалежності даної обставини від волі відповідача і є відповідним документом, виданим уповноваженим органом, що підтверджує форс мажорну обставину, передбачену умовами п. 8.1 договору.

На думку заявника, судом не були досліджені обставини, що випливають із умов п. 6.1 договору та норм ст. 216 ГК України, ст. 934 ЦК України, хоча вказані обставини мають важливе значення для правильного та об'єктивного вирішення спору; заявник вважає, що позивач може виступати лише другим відповідачем у даній справі, оскільки позивач та відповідач згідно з п. 6.1 договору несуть солідарну відповідальність перед замовником, який є третьою особою у даній справі.

Заявник стверджує, що судом не було встановлено, хто саме зі сторін у справі поніс збитки від крадіжки вантажу, оскільки не витребувано договір між голландським підприємством – вантажовідправником та третьою особою на придбання вантажу із зазначенням умов оплати третьою особою за даний вантаж, тому є підстави для висновку про те, що збитки поніс вантажовідправник, який єдиний із учасників правовідносин має право вимоги за отримані збитки, оскільки вантаж не перетинав кордон України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, заперечуючи проти доводів скарги, посилається, зокрема, на порушення відповідачем вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, п.п. 4.2.7, 6.7.3 договору від 25.09.2006 № 2509, укладеного сторонами,  норми ч. 2 ст. 49, ст.ст. 216, 224 ГК України, ст.ст. 546, 611, 623, 924 ЦК України, п.п. 133, 136 Статуту автомобільного транспорту Української РСР,  ст. 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 45 318,26 грн. збитків, спричинених втратою частини вантажу в процесі перевезення відповідно до укладеного сторонами договору від 25.09.2006 та замовлення від 21.09.2006 і судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, 25.09.2006 сторонами укладено договір за № 2509, пунктом 1.1 якого встановлено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, відповідач, за договором перевізник, зобов'язався доставити автомобільним транспортом довірений йому позивачем, за договором експедитором, вантаж згідно із заявкою, і видати його уповноваженій на те особі (вантажоодержувачу), а позивач за дорученням, від імені та за рахунок замовника зобов'язався оплатити послуги відповідача.

25.09.2006 позивач передав, а відповідач прийняв до виконання заявку (далі – заявка) на перевезення вантажу, яка значиться як заявка від 21.09.2006. Обидві сторони стверджують, зокрема, позивач - у претензії від 24.10.2006 № 24/10/01, відповідач – у відзиві на позовну заяву, що заявка сторонами складена, погоджена та оформлена на виконання договору від 25.09.2006 № 2509.

У зазначеній заявці погоджені умови здійснення автомобільного перевезення  вантажу за маршрутом: Голландія – Україна.

В процесі виконання відповідачем міжнародного автомобільного перевезення, яке відбувалось за CMR № 535463, сталася часткова втрата вантажу на території Республіки Польща, про що відповідач повідомив позивача 02.10.2006.

Згідно з актом експертизи Київської торгово-промислової палати від 05.10.2006 № 1-4082 при огляді автомобіля, що доставив вантаж за CMR № 535463, виявлено, що тент на правій стороні кузова має механічні пошкодження – зашитий розріз розміром 79 см. х 213 см. У зазначеному акті експертизи наведено детальний опис наявного у автомобілі вантажу та відповідності його даним супровідних документів, зокрема, вказано, що в наявності виявлено шість амортизаторів, номер по каталогу 49dk90-2100 koni, одна опорна плита, номер по каталогу 14740400, а у інвойсах №№ 933443, 933444 від 22.09.2006 значиться  90 шт. запчастин до автомобіля.

Пунктом 6.7.3 договору № 2509 передбачено, що відповідач несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення і до видачі його вантажоодержувачу.

Оскільки спірне перевезення здійснене у 2006 р., а Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчинена 19.05.1956 в м. Женеві, набрала чинності для України 17.05.2007, то при вирішенні спору між сторонами, слід керуватись нормами ст. 4 ГПК України та ст. 8 ЦК України

Згідно з ч. 1 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, також ч. 1 ст. 924 ЦК України встановлено, що перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Матеріалами справи не підтверджено того, що часткова втрата вантажу за CMR № 535463 сталася не з вини перевізника або внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно зі ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Пред'явлену третьою особою, яка є вантажоодержувачем за CMR № 535463, претензію від 17.10.2006 № 02 про відшкодування вартості втрачених запчастин до вантажних автомобілів, прийнятих для перевезення за CMR № 535463, позивачем задоволено та вартість втраченого вантажу перераховано третій особі за платіжними дорученнями від 18.12.2006 № 1226, від 10.01.2007 № 1261, 01.02.2007 № 1296 - всього перераховано коштів на загальну суму 44 205,64 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції від 19.02.2007 у справі № 22/406 таким, що відповідає нормам чинного законодавства та ґрунтується на матеріалах справи.

Апеляційна інстанція не погоджується із доводами апеляційної скарги, зважаючи на вищезазначене та такі обставини.

Ст. 314 ГК України, ст.ст. 617, 924 ЦК України передбачені підстави звільнення від відповідальності особи, яка порушила зобов'язання, однак відповідачем не доведено наявності жодної із зазначених у цих статтях підстав звільнення відповідача від відповідальності за спричинення позивачу збитків внаслідок часткової втрати вантажу.

Твердження про те, що оскільки мала місце крадіжка вантажу, то згідно із нормами ГК України та ЦК України відповідач не може нести відповідальність, є безпідставним, оскільки норми як ГК України, так і ЦК України у правовому регулюванні перевезення вантажів не передбачають поняття "крадіжка", а лише - втрата, нестача вантажу, отже при визначенні стану виконання договору перевезення вантажу є підстави застосовувати поняття "крадіжка" тільки для зазначення причини втрати, нестачі вантажу.

Згідно зі ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки статтею 35 ГПК України встановлено, що саме вирок з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені, то при відсутності відповідного вироку з кримінальної справи, що набрав законної сили, а також норми закону або іншого нормативного акту, зокрема міжнародної угоди, до якої приєдналась Україна, про те, що довідка повітової комендатури поліції у Республіці Польща є доказом вчинення зазначеними у ній особами зазначеного злочину, твердження відповідача про те, що часткова втрата вантажу сталася внаслідок крадіжки вантажу невідомими особами є голослівними, а довідка повітової комендатури поліції в Б'ялобжегах Мазовецького воєводства від 01.10.2006 свідчить лише про зміст усного повідомлення громадянина Діхтяренка В., яке було внесене до протоколу про вчинення злочину, що видно зі змісту самої довідки.

Таким чином відповідачем не доведено, що втрата частини вантажу сталася внаслідок злочинних дій третіх осіб, в зв'язку з чим у нього немає підстав посилатись на наявність підстав для звільнення від відповідальності за незабезпечення збереження вантажу, передбачених п.п. 8.1, 8.2 договору № 2509.

Відповідно до ст. 1 ГПК України юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, оскільки позовні вимоги позивача ґрунтуються на порушенні відповідачем зобов'язання за договором № 2509, укладеного між позивачем та відповідачем, замовлення, погодженого сторонами, то немає підстав для твердження про відсутність у позивача права на позов до відповідача, а висновок про те, що право на позов до відповідача є лише у Закритого акціонерного товариства "Комплекс Агромарс" не ґрунтується на нормах закону та не відповідає матеріалам справи.

Понесення позивачем збитків, спричинених частковою втратою вантажу, підтверджено доказами про задоволення претензії третьої особи від 17.10.2006 № 02 та перерахування позивачем третій особі вартості втраченого вантажу, а саме: витягами із особового рахунку позивача за 18.12.2006, 10.01.2007, 01.02.2007 про перерахування суми 22 102,82 грн. за платіжним дорученням № 1226,  11 051,41 грн. - № 1261, 11 051,41 грн. - № 1296.

Враховуючи зазначене та ту обставину, що третя особа є вантажоодержувачем за CMR № 535463, слід дійти висновку, що перерахована позивачем третій особі сума відповідає вимогам, встановленим у ч. 2 ст. 224 ГК України, тобто є збитками позивача. Із положень  законодавства не випливає того, що висновок про наявність збитків у однієї особи ґрунтується на результатах дослідження наявності збитків у інших, крім позивача, юридичних осіб, які є сторонами за іншими угодами, що не належать до підстав позову.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2007 у справі № 22/406 залишити без змін, а скаргу без задоволення.

2. Справу № 22/406 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.