Ухвала

від 04.10.2012 по справі 2а-3737/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3737/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"04" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Мацедонської В.Е., Грищенко Т.М.,

при секретарі: Медведєвій А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податково служби -Суббота Андрія Анатолійовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМР-Україна»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податково служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМР-Україна»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податково служби про скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги мотивує тим, що зазначені рішення-повідомлення прийнято відповідачем на підставі помилкового висновку акта перевірки про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого контрагентам, до податкового кредиту.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року задоволено позов. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекцій у Шевченківському районі міста Києва 08.04.2011 року №0002032312/0, №0002042312.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податково служби -Суббот Андрій Анатолійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМР-Україна»зареєстроване 05.06.2007 року Шевченківської районною у місті Києві державною адміністрацією та взяте на податковий облік в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва в періоді, що перевірявся, був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТМР-Україна»з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податків та зборів по взаємовідносинам з ТОВ «Оптдевайс»за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт № 666/23-12/35208866 від 25.03.2011 року, за змістом якого перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5, п. 7.4., пп. 7.7.1. п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податок на додану вартість на загальну суму 51915,00 грн., та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 64894,00 грн.

За змістом акта перевірки відповідачем було встановлено, що між ТОВ «ТМР-Україна»та ТОВ «Оптдевайс»укладено договори № 9/23 від 23.09.2010 року, за умовами якого виконавець зобов'язаний за завданням замовника надати послуги з навчання персоналу, зокрема, тренінг з продажів «Продажі на верх»; «результативні переговори в процесі продажу товарів»; договір постачання № 10/1 від 01.10.2010 року, за умовами якого постачальник передає у власність товар покупцю, а він в свою чергу приймає та оплачує промислові засоби індивідуального захисту, інструменти та обладнання.

ТОВ «ТМР-Україна»задекларовано податковий кредит з контрагентом ТОВ «Оптдевайс»за вересень 2010 року та жовтень 2010 року на загальну суму 311492,02 грн., в тому числі ПДВ 51915,33 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Оптдевайс».

Також перевіряючими було встановлено, що згідно з даними бухгалтерського обліку підприємством ТОВ «ТМР-України»у 2010 році було віднесено до складу валових витрат операції щодо купівлі товарів, робіт (послуг), отриманих від ТОВ «Оптдевайс», а саме: у ІІІ кварталі 2010 року суму 30410,00 грн., у IV кварталі 2010 року суму 229167,00 грн.

Також відповідач в акті перевірки зазначив, що перевіркою даного контрагента позивача (акт № 4943/23-20/36900457 від 26.11.2010 року Васильківської ОДПІ) встановлено, що ТОВ «Оптдевайс»та посадові особи не знаходяться за адресою, вказаною в реєстраційних документах, відсутні трудові ресурси для здійснення фінансово-господарської діяльності. Правочини, укладені з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені з метою ухилення від сплати податків третіх осіб.

Крім того, в даному акті № 4943/23-20/36900457 від 26.11.2010 року вказано, що в провадженні СВ ПМ ДПА в Київській області знаходиться кримінальна справа № 08-3846, порушена за фактом фіктивного підприємництва, тобто, придбання невстановленими особами суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) ТОВ «Техавтокомплект»та ТОВ «Оптдевайс»з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, та за фактом пособництва зазначеними невстановленими особами в ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах директору ТОВ «ДООРС»за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 205 КК України.

Відповідно до протоколу допиту від 12.01.2011 року директор ТОВ «Оптдевайс»повідомив, що мети зайняття господарською діяльністю на ТОВ «Оптдевайс»не мав. Фактично жодної фінансово-господарської діяльності як директор ТОВ «Оптдевайс»не здійснював, будь-яких товарів, робіт чи послуг нікому не надавав та не реалізовував.

На підставі викладеного відповідач дійшов висновку, що господарські відносини між позивачем та ТОВ «Оптдевайс»слід розцінювати як такі, що укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, відсутність постачання товарів, надання послуг, що свідчить про укладання угоди без мети настання реальних наслідків.

На підставі висновків зазначеного акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.04.2011 року № 0002042312, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 81118,00 грн., в тому числі 64894,00 грн. основного платежу, 16224,00 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0002032312/0, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 64894,00 грн., в тому числі 51915,00 грн. основний платіж, 12979,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Позивач вважав зазначені податкові повідомлення-рішення неправомірними та просив їх скасувати у судовому порядку.

Задовольняючи даний позов суд першої інстанції виходив з того, що у відповідач прийняв спірні повідомлення-рішення необґрунтовано та без достатніх правових підстав, а тому вони підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 Цивільного кодексу України , визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім пов'язаних з його недійсністю.

Судом першої інстанції зазначено, що відповідачем на вимогу суду не було надано доказів визначення контрагенту позивача податкових зобов'язань.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що акт перевірки не містить посилань щодо того, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами, в чому саме, на думку відповідача, дані угоди порушують публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Як вбачається з акта перевірки, відповідач вказує на те, що даний контрагент ТОВ «Оптдевайс»має ознаки фіктивності, оскільки згідно з актом від 18.11.2010 року № 346/23-112/36900457 товариство відсутнє за адресою, вказаною в реєстраційних документах.

Проте, даний факт був встановлений на момент перевірки, а господарські операції між ТОВ «ТМР-Україна»та ТОВ «Оптдевайс»відбувалися в період з вересня по жовтень 2010 року.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпункт 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає, що валові витрати виробництва та обігу -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарський діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включають суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Судом першої інстанції було встановлено, що фактична поставка товару та виконання сторонами умов договору підтверджується первинною документацією, зокрема, податковими та видатковими накладними та відповідними розрахунковими документами.

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам ТОВ «ТМР-України»з ТОВ «Оптдевайс»зроблено на підставі первинних документів, а саме: видаткових накладних, податкових накладних, суми ПДВ, по яких були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, що підтверджується актом перевірки.

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та зазнані ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає пп. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 81118,00 грн. та винесення податкового повідомлення-рішення № 0002042312 від 08.04.2011 року.

Відносно правомірності визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 64894,00 грн. за порушення вимог пп.7.4.5 п. 7.4 пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з вимогами підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особами, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення встановлені нормами Податкового кодексу України.

Пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

Положеннями пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що податкові накладні, які зазначені в акті перевірки, видані позивачу його контрагентами у відповідності з порядком, встановленим ст. 201.4 Податкового кодексу України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». ТОВ «Оптдевайс»на час вчинення правочинів було зареєстровано у встановленому порядку платником податку на додану вартість, отже, мало право видавати податкові накладні.

Зокрема, позивачем на вимогу суду першої інстанції були надані документи, які підтверджують факт постачання товару та виконання послуг, а саме: акти здачі-прийняття робіт, копії банківських виписок по рахунку.

А тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відомості, що містить акт перевірки від 25.03.2011 року щодо порушення позивачем вимог пп.7.4.5 п. 7.4 пп. 7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є такими, що не відповідають дійсності, тому податкове повідомлення-рішення від 08.04.2011 року № 0002032312/0 підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції посилання відповідача в акті перевірки від 25.03.2011 року № 666/23-12/35208866 на факт нікчемності угод між ТОВ «ТМР-України»з ТОВ «Оптдевайс».

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги даного позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податково служби -Суббота Андрія Анатолійовича -залишити без задоволення , а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 червня 2012 року -без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Мацедонська В.Е.

Грищенко Т.М.