Ухвала

від 18.09.2012 по справі 2а-1870/2782/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2012 р.Справа № 2а-1870/2782/12 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2012р. по справі № 2а-1870/2782/12

за позовом Дочірнього підприємства "Торговий дім" відкритого акціонерного товариства "Червоний металіст"

до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Дочірнє підприємство "Торговий дім" відкритого акціонерного товариства "Червоний металіст" (далі по тексту - позивач, ДП "Торговий дім" ВАТ "Червоний металіст") звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.01.2012року №0000042311. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач безпідставно визнав нікчемними правовідносини позивача з ТОВ "Геліодар", оскільки реальність виконання укладених угод повністю підтверджуються відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2012 року задоволено позовні вимоги в повному обсязі.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову суду, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача та представник відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Також відповідачем було надано до суду клопотання про розгляд справи за відсутністю представника ОДПІ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується в суді апеляційної інстанції, що Конотопською МДПІ була проведена невиїзна документальна перевірка ДП "Торговий дім" ВАТ "Червоний металіст" з питань дотримання вимог податкового законодавства та достовірності нарахування податків по взаємовідносинах з ТОВ "Геліодар" за період з 01.04.2010року по 31.05.2010року.

За результатами вказаної перевірки складений акт від 16.12.2011року №463/23-3/31189174, згідно якого Конотопська МДПІ дійшла висновку про порушення ДП "Торговий дім" ВАТ "Червоний металіст" положень ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України та п.п.7.4.1 п.7.4., пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого встановлено завищення задекларованої суми податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 104357грн., в т.ч. за квітень 2010року - 16347грн., за травень 2010року - 88010грн.

На підставі вказаного акту перевірки Конотопською МДПІ прийняте податкове повідомлення-рішення від 05.01.2012року №0000042311, яким ДП "Торговий дім" ВАТ "Червоний металіст" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів на суму 13446грн.25коп. (а.с.6).

Як вбачається з акту перевірки від 16.12.2011року №463/23-3/31189174, угоди з ТОВ "Геліодар", у зв'язку з виконанням яких позивачем було сформовано податковий кредит у квітні-травні 2010року мають ознаки нікчемності.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що вимоги позивача правомірні та такі, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Так, відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинний на момент виникнення правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1. п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів ( у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 вказаного Закону сума податку, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Аналогічні норми містяться і в Податковому кодексі України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до приписів абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 15.01.2010 між позивачем (в якості покупця) та ТОВ "Геліодар" (в якості продавця) укладено договір поставки №15/01/01, згідно якого продавець передає у власність Покупця товар технічного призначення (надалі "товар"), а покупець приймає та розраховується за нього на умовах цього договору.

На виконання умов даних договорів, ТОВ "Геліодар" в квітні-травні 2010 року поставлено на адресу позивача товар передбачений податковими та видатковими накладними (а.с. 97-110).

Оглянувши податкові накладні, виписані ТОВ "Геліодар" для документального оформлення виконання умов договорів № 15/01/01, колегія суддів не знаходить підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності, а саме: податкові накладні містять адресу місцезнаходження покупця та постачальника, одиниці виміру товару, кількість проданого товару, ціну продажу. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних судом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що оплата придбаного товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на користь ТОВ "Геліодар" (а.с. 19-32).

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

На підтвердження реальності вчинення угоди позивачем надано до суду копії належно оформлених довіреностей № 1234 від 27.04.2010 року, № 1284 від 24.05.2010 року, № 1305 від 25.05.2010 року, № 1329 від 31.05.2010 року.

Колегія суддів також зазначає, що Закон України "Про автомобільний транспорт" та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), котрі затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за № 128/2568, визначають товарно-транспортні накладні обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 Правил, товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).

При оформленні товарно-транспортних накладних необхідно дотримуватися загальних вимог щодо змісту первинних документів. Такі вимоги містяться у пункті 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 та частині 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Як вбачається із матеріалів справи, придбаний позивачем товар поставлявся на адресу позивача продавцем, що підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а саме: належним чином завіреними копіями товарно-транспортних накладних (а.с.79-83).

Придбаний товар доставлявся постачальником на склад покупця за адресою: вул. Червонозаводська, 5, м. Конотоп.

Колегія суддів також вважає за необхідне відзначити, що факту визнання недійсним або анулювання свідоцтва про державну реєстрацію контрагента позивача - ТОВ "Геліодар" на момент здійснення господарських операцій судовим розглядом не встановлено, продавець був зареєстрований в Єдиному державному реєстрі, мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Доводи податкового органу щодо надходження до відповідача довідки про неможливість проведення перевірки контрагента позивача ТОВ "Геліодар" колегія суддів оцінює критично. оскільки зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит у випадку, коли позивач виконав всі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Європейський Суд з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Крім того, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що підтверджували б факт правомірності винесення податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.06.2012р. по справі № 2а-1870/2782/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бершов Г.Є. Судді (підпис) (підпис) Катунов В.В. Ральченко І.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бершов Г.Є.