Ухвала

від 02.10.2012 по справі 2а/0570/7166/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Бєломєстнов О.Ю.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2012 року справа №2а/0570/7166/2012

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., судів Василенко Л.А., Карпушової О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2012 року у справі № 2а/0570/7166/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИ И» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2012 р. позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИ И» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення задоволені. Визнано противоправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби № 0000482341 від 05.06.2012 року.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень є встановлення порушень позивачем податкового законодавства при господарських операціях з ТОВ «Макра плюс» та ТОВ «Торгівельна компанія», що було виявлено в ході документальної позапланової виїзної перевірки позивача. Апелянт посилається на відсутність реального товарного характеру господарських операцій позивача та нікчемність укладених з ТОВ «Макра плюс» та ТОВ «Торгівельна компанія» угод, а тому і безпідставність формування позивачем податкового кредиту на підставі первинних документів, виданих за цими господарськими операціями.

Сторони до суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАСУ справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Підстав для задоволення заяви відповідача про відкладення розгляду справи через відпустку його працівника, суд не знайшов, оскільки явка сторін обов'язковою не визнавалась, а відпустка працівника суб'єкта владних повноважень не може бути поважною причиною.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що останню необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є юридичною особою, є платником податку на додану вартість і перебуває на податковому обліку в ДПІ у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби.

Посадовими особами відповідача було здійснено документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Макра Плюс» за квітень-серпень 2010 року та ТОВ «Торгівельна компанія» за липень-серпень 2010 року, за наслідками якої складено акт № 451/22-1/23114870 від 22.05.2012р. (далі Акт перевірки).

Згідно Акту перевірки, встановлено порушення позивачем ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України, та як наслідок вчинення правочинів, не спрямованих на реальне настання правових наслідків, а отже нікчемних; п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 630 485,00 грн. Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що угоди, укладені з цими контрагентами є безтоварними та нікчемними.

05.06.2012 року на підставі Акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000482341, відповідно до якого ТОВ «ТРИ И» збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 788 170,00 гривень, в тому числі за основним платежем на 630485,00 гривень та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 157622,00 гривень.

Також судом встановлено, що між ТОВ «Макра плюс» (Постачальник) та ТОВ «ТРИ И» (Покупець) були укладені договори поставки від 10.06.2010 року №221 (т. 1 а.с.133-135) та від 10.04.2010 року №55 (т. 1 а.с.136-138). Сторонами також були укладені специфікації до цих договорів. Згідно з ними постачання здійснювалося як транспортом покупця, так і транспортом постачальника.

Виконання вказаних договорів підтверджують первинні документами, а саме: податкові накладні, що видані ТОВ «Макра плюс» за період з квітня 2010 року по серпень 2010 року, видаткові накладні, акти звірення розрахунків, банківські виписки (т.2 а.с.179-193), виписка з Журналу реєстрації довіреностей (т.2 а.с. 129-131); рахунки-фактури (т.1 а.с.139-143); рахунки; товарно-транспортні накладні.

З матеріалів справи також вбачається, що між ТОВ «Торгівельна компанія» (Постачальник) та ТОВ «ТРИ И» (Покупець) був укладений договір поставки від 20.05.2010р. №111 (т. 1 а.с.48). Сторонами також були укладені специфікації до цих договорів, згідно з якими, постачання здійснювалося як транспортом покупця, так і транспортом постачальника.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем були надані: податкові накладні, що видані ТОВ «Торгівельна компанія» за період з липня 2010 року по серпень 2010 року, видаткові накладні, акти звірення розрахунків, банківські виписки (т.2 а.с.179-193), виписка з Журналу реєстрації довіреностей (т.2 а.с. 129-131), рахунки-фактури (т.1 а.с.139-143), рахунки, товарно-транспортні накладні.

З метою перевезення придбаних товарів зі складів, на яких зберігалася належна постачальникові продукція (склади господарств-виробників Донецької області), позивач уклав договір з ПП «Агротранс» № БН від 09.06.2010 року на перевезення вантажів автомобільним транспортом. На підтвердження цього позивач надав до суду договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 09.06.2010 року (т.2 а.с. 194), договір транспортного експедирування (т.2 а.с. 195), податкові накладні, товарно-транспортні накладні, вагові відомості, акти виконаних робіт, рахунки фактури, копії яких залучені до матеріалів справи.

Також, на підтвердження використання у господарській діяльності продукції, отриманої від ТОВ «Торгівельна компанія» та ТОВ «Макра плюс» за спірними договорами, позивачем були надані відомості про реалізацію зернових за період квітень-серпень 2010 року та договори поставки, податкові накладні, видаткові накладні, що містяться в матеріалах справи та систематизовані у розрізі конкретних господарських операцій.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача про те, що проведені операції не мають реального товарного характеру (відсутність товарно-транспортних накладних тощо), тобто здійснені між ТОВ «Макра плюс» і ТОВ «Торгівельна компанія» з позивачем правочини не відповідають вимогам закону, не спричинили реального настання правових наслідків та являються нікчемним, оскільки вчинені з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, свого підтвердження не знайшли, вони є лише припущеннями відповідача, на підставі яких відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Колегія суддів вважає, що вказані висновки зроблені на підставі всебічно досліджених доказів, обставинам справи дана вірна правова оцінка, а при прийнятті рішення вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що діяла на момент існування спірних операцій) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Аналіз вказаних норм свідчить, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість по фінансово-господарським операціям з ТОВ «Макра плюс» та ТОВ «Торгівельна компанія» сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про податок на додану вартість».

Надання під час перевірки податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В акті перевірки відповідач зазначає, що є підстави вважати правочини нікчемними на підставі ст. 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок.

Частиною 1 ст. 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи зазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків.

Крім того, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на момент здійснення відповідачем перевірки реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Макра плюс» та ТОВ «Торгівельна компанія» підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, до оформлення яких відповідач не навів жодних зауважень ані в акті перевірки, ані в судових засіданнях.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, то суд приходить до висновку, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України. А отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Макра плюс» та ТОВ «Торгівельна компанія» і правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість суми понесених витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

Доводи апелянта про те, що контрагенти позивача мають ознаки фіктивності, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки фіктивність підприємств ні чим не доведена, на час здійснення правочинів вони були зареєстровані належним чином як юридичні особи та як платники ПДВ.

Безпідставними є і посилання апелянта на те, що за результатами автоматизованого співставлення сум податкового кредиту та податкових зобов'язань у розрізі контрагентів були виявлені розбіжності між сумами сформованого позивачем податкового кредиту та задекларованих податкових зобов'язань по ТОВ «Макра плюс» та ТОВ «Торгівельна компанія», оскільки результати автоматизованого співставлення не можуть бути доказами порушень податкового законодавства, а є лише базою даних. Зустрічних перевірок між позивачем та вказаними контрагентами проведено не було.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, спір за суттю вирішений вірно, підстави для скасування судового рішення відсутні.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2012 року у справі № 2а/0570/7166/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРИ И» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Колегія суддів М.М. Гімон

Л.А. Василенко

О.В. Карпушова