Постанова

від 16.01.2012 по справі 2а-4230/11/0970

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2012 р. Справа № 2a-4230/11/0970

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Главача І.А.,

за участю секретаря судового засідання Зарицької Н.М.,

за участю представників сторін:

від позивача -Худзій Д.М., Бабійчук С.М.,

від відповідача -Токар В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша"

до відповідача: Калуської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001822302 від 19.09.2011 року,-

ВСТАНОВИВ :

20.12.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю "Даноша" звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001822302 від 19.09.2011 року.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві. Суду пояснили, що вважають податкове повідомлення-рішення № 0001822302 від 19.09.2011 року нечинним, так як не погоджується із зафіксованим в акті перевірки висновками, вважають їх необґрунтованими, непідтвердженими належними засобами доказування. Наголосили на тому, що на момент укладення позивачем договору з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, які передбачені законодавством для такого виду договорів, дотримано вимог щодо письмової форми правочину. Вказав, що сторонами Договору повністю виконані його умови, а тому висновки відповідача про те, що даний Договір не спрямований на реальне настання правових наслідків є безпідставними. Вказали, що факт транспортування позивачу товару (соєвої макухи) підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких долучені до матеріалів справи, а тому висновки відповідача про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" не представлено жодних документів, які б підтверджували даний факт не відповідають дійсності . Зазначив також, що податкові накладні заповнені у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже є підставою для нарахування сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту. З урахуванням наведеного, позивачем правомірно включено 194 022,34 грн. податку на додану вартість до податкового кредиту за березень 2011 року і, як наслідок, правомірно визначено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства. Просили позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов. Суду пояснив, що перевіркою Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області (акт № 1106/17-200/НОМЕР_2 від 21.06.2011 року) не підтверджено належними документами виконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 операцій по переробці сої, отриманої від постачальників за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року, а саме від ПП "Антре-Едвертайзінг", ПП "Влада Плюс", ПП "Дніпро", Агрокомбінату "Маяк", ФСГ "Лідер", ТОВ "НВП", ПСП "Авангард" та ТОВ "Арчі", операції з придбання товарів, робіт (послуг) мають ознаки безтоварних, а отже відповідно і господарські операції із реалізації готової продукції покупцям, у тому числі й Товариству з обмеженою відповідальністю "Даноша" у зазначеному періоді мають протиправний характер, не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемних. З урахуванням акту Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області, а також у зв'язку із ненаданням Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" жодних документів, які б підтверджували транспортування товару, одержаного від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, відповідачем встановлено, що Договір на поставку товару № 40 від 12.03.2011 року не спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому в силу вимог частини 1 статті 215, частин 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю. За таких обставин, позивачем протиправно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечить законодавчим та нормативним актам, в результаті чого завищено податковий кредит за березень 2011 року у сумі 194 022,00 грн. Вважає позовні вимоги необґрунтованими, просив у задоволенні позову відмовити .

Вислухавши представників позивача, представника відповідача, дослідивши наявні та подані докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Даноша" зареєстроване Золотоніською районною державною адміністрацією Черкаської області як юридична особа 30.04.2003 року за № 04-203 (місцезнаходження: Черкаська область, Золотоніський район, с. Піщане).

З матеріалів справи вбачається, що 20.04.2004 року відбулися загальні збори засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша", за результатами яких прийнято рішення про зміну юридичної адреси товариства на - Івано-Франківська область, Калуський район, с. Копанки, вул. Лісова, 1, 77300.

У зв'язку із зміною місцезнаходження відповідача, реєстраційну справу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша" передано по територіальності державному реєстратору Калуської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Даноша" 27.04.2004 року взяте на податковий облік як платник податків Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією (а.с.14).

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Даноша" зареєстровано платником податку на додану вартість: свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість № 100268540 від 01.03.2010 року, індивідуальний податковий номер -324649009062 (а.с.14).

З матеріалів справи вбачається, що з 23.08.2011 року по 26.08.2011 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Папідохою Л.М. на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції № 681 від 23.08.2011 року проведено позапланову невиїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ФОП ОСОБА_4 за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року.

За результатами перевірки складено акт за № 1865/23-02/32464900 від 02.09.2011 року, в якому зафіксовано наступне:

- факт неможливості реального здійснення господарських операцій Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша" з ФОП ОСОБА_4 -порушення частин 1, 5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»в частині недодержання вимог зазначених статтей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків;

- порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" включено до складу податкового кредиту за березень 2011 року податок на додану вартість за операціями, що проведені на підставі нікчемного правочину та первинних документів, що суперечать законодавчим та нормативним актам, внаслідок чого занижено суму ПДВ, яка у березні 2011 року підлягає відображенню в особовому рахунку платника та повністю залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства (рядок 14 скороченої Декларації по ПДВ) на суму 194 022,00 грн. (а.с.13-32).

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001822302 від 19.09.2011 року, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, зокрема, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 194 023,00 грн. (а.с.11).

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" оскаржило його у судовому порядку.

Щодо висновків перевіряючих про наявність порушень згідно акту перевірки за № 1865/23-02/32464900 від 02.09.2011 року слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що 07.02.2011 року, 10.02.2011 року, 02.03.2011 року та 12.03.2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" в особі адміністративного директора Августова Сергія Володимировича (Покупець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (Продавець) укладено Договори на поставку товару за № 15, № 23, № 4 і № 40 відповідно, згідно яких Продавець продає та зобов'язується поставити на умовах СРТ (Інкотермс 2000) макуху соєву (товар), а Покупець прийняти та оплатити товар (підпункт 1.1 пункту 1 Договорів) (а.с.47-50, 99-103).

Підпунктами 2.1 пункту 2 Договорів на поставку товару № 15 від 07.022011 року, № 23 від 10.02.2011 року та № 40 від 12.03.2011 року встановлено, що ціна товару на момент підписання цього договору разом із доставкою транспортом Продавця становить 4 150,00 грн. за одну тонну з ПДВ, 4 250,00 грн. за одну тонну з ПДВ та 4 330,00 грн. за одну тонну з ПДВ відповідно (а.с.47, 103, 49).

Ціна Товару за Договором на поставку товару № 4 від 02.03.2011 року визначається на дату підписання Специфікації і є незмінною для кількості Товару згідно даної Специфікації. Згідно Специфікації № 1 та № 2 до вказаного Договору ціна товару за 108 тонн становить 4 300,00 грн. за одну тонну з ПДВ та за 45 тонн - 4 300,00 грн. за одну тонну з ПДВ відповідно (а.с.99-101).

У судовому засіданні встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" згідно Договору на поставку товару придбано у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 соєву макуху у кількості 32 тонни 620 кг за ціною 3 583,33 грн. на суму 140 266,00 грн. (ПДВ 116 888,33 грн.); у кількості 36 тонн 580 кг за ціною 3 583,33 грн. на суму 157 294,00 грн. (ПДВ 26 215,67 грн.); у кількості 38 тонн 600 кг за ціною 3 583,33 грн. на суму 165 980,00 грн. (ПДВ 27 663,33 грн.); у кількості 43 тонни 720 кг за ціною 3 608,33 грн. на суму 189 307,60 грн. (ПДВ 31 551,27 грн.); у кількості 39 тонн 980 кг за ціною 3 608,33 грн. на суму 173 113,40 грн. (ПДВ 28 852,23 грн.); у кількості 38 тонн 100 кг за ціною 3 608,33 грн. на суму 164 973,00 грн. (ПДВ 27 495,50 грн.) та у кількості 40 тонн за ціною 3 608,33 грн. на суму 173 200,00 грн. (ПДВ 28 866,67 грн.) з метою її подальшого використання у сільськогосподарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових накладних № 53 від 03.03.2011 року, № 57 від 07.03.2011 року, № 64 від 11.03.2011 року, № 67 від 14.03.2011 року, № 72 від 21.03.2011 року, № 75 від 25.03.2011 року та № 78 від 28.03.2011 року відповідно (а.с.33-39).

При цьому, судом встановлено та із вищевказаних податкових накладних вбачається, що позивачем макуху соєву на загальну суму 1 164 134,00 (ПДВ 194 022,34 грн.) придбано згідно Договору на поставку товару № 23 від 10.02.2011 року та № 4 від 02.03.2011 року.

Згідно підпунктів 3.2, 3.4 пункту 3 згаданих Договорів датою поставки товару є дата відвантаження, що зазначається у товарно-транспортній накладній. Товар вважається поставленим Продавцем і прийнятим Покупцем: по кількості поставленого Товару -згідно зважувальних квитанцій; по якості Товару - згідно якості, вказаної у пункті 2.4 Договору та документів, підтверджуючих його якість та походження (а.с.99,103).

На підставі виданих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 видаткових накладних № 53 від 03.03.2011 року, № 57 від 07.03.2011 року, № 64 від 11.03.2011 року, № 67 від 14.03.2011 року, № 72 від 21.03.2011 року, № 75 від 25.03.2011 року та № 78 від 28.03.2011 року; зважувальних квитанцій № № 005771, 007220, 007252, 007302, 007569, 007466 і 007441 та листків якості сировини позивачем одержано придбану згідно Договору на поставку товару № 23 від 10.02.2011 року та Договору на поставку товару № 4 від 02.03.2011 року соєву макуху (а.с.142-144, 152-164).

Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" проведено оплату за придбаний товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 1737 від 04.03.2011 року, № 1753 від 09.03.2011 року, № 1932 від 15.03.2011 року, № 1999 від 16.03.2011 року, № 2145 від 23.03.2011 року, № 2330 від 29.03.2011 року та № 48 від 18.02.2011 року (а.с.109, 105, 116, 128, 120, 110).

Однак дані первинні документи не взяті відповідачем до уваги, оскільки перевіркою Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області (акт № 1106/17-200/НОМЕР_2 від 21.06.2011 року) не підтверджено належними документами виконання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 операцій по переробці сої, отриманої від постачальників за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року, а саме від ПП "Антре-Едвертайзінг", ПП "Влада Плюс", ПП "Дніпро", Агрокомбінату "Маяк", ФСГ "Лідер", ТОВ "НВП", ПСП "Авангард" та ТОВ "Арчі", операції з придбання товарів, робіт (послуг) мають ознаки безтоварних, а правочини здійснені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 з контрагентами-постачальниками не спрямовані на реальне настання правових наслідків (п.5 ст.203 ЦК України) та згідно ч.1 ст.203 ЦК України можуть суперечити інтересам держави і мають ознаки нікчемних. Як наслідок, правочини, які були здійснені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 з контрагентами-покупцями, якими є ТОВ "Самбірська птахофабрика", ТОВ "Даноша", ТОВ "Агрітон" також не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересах держави і мають ознаки нікчемних (а.с. 87-88).

На підставі вказаних відомостей, а також у зв'язку із ненаданням Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" жодних документів, які б підтверджували транспортування товару, одержаного від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, відповідач дійшов висновку про те, що Договір на поставку товару № 40 від 12.03.2011 року, укладений позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, не спрямований на реальне настання правових наслідків. А отже, відповідно до пунктів 1, 2 статті 215 ЦК України, пунктів 1, 5 статті 203 ЦК України є нікчемним, і в силу статті 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Дослідивши подані докази та надавши їм належну правову оцінку, суд приходить висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування з урахуванням індивідуальних обставин кожної операції. Наявність комплексу доказів, посилання на які обов'язково повинні міститись в акті перевірки, може бути підставою для встановлення факту нікчемності (удаваності) правочину, однак не може бути доказом посилання в акті перевірки на відсутність інформації щодо підтвердження чи спростування будь-яких фактів.

Згідно наданого відповідачем акту Первомайською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області № 1106/17-200/НОМЕР_2 від 21.06.2011 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_4, інд.код НОМЕР_2 в частині правомірності нарахування зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ "Агрітон" код за ЄДРПОУ: 36764962, ТОВ "Даноша" код за ЄДРПОУ: 32464900, ТОВ "Самбірська птахофабрика" код за ЄДРПОУ: 31447233 та постачальниками с/г продукції за період з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року" вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 в виконкомі Первомайської міської ради 08.06.1994 року отримала свідоцтво про державну реєстрацію підприємницької діяльності, свідоцтво перереєстроване 14.02.2008 р. у зв'язку із змінами місця проживання фізичної особи-підприємця, реєстраційний № 2 524 001 0003 000741; місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію : Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Косіора, 38/А; у період, за який проводилась перевірка (з 01.03.2011 року по 31.03.2011 року) відповідальним за фінансово-господарську діяльність фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2), яка відповідає за ведення обліку доходів і витрат платника податків (а.с.84).

З даного акту також вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_4 перебуває на податковому обліку у Первомайській об'єднаній державній податковій інспекції Миколаївської області з 16.06.1994 року за № 1671; являється платником податку на додану вартість згідно свідоцтва суб'єкта підприємницької діяльності як платника ПДВ від 31.08.2005 року за № 73604248, виданого Первомайською об'єднаною державною податковою інспекцією Миколаївської області відповідно до заяви платника податків. У зв'язку із зміною місця проживання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 05.06.2008 року отримано нове свідоцтво платника ПДВ за № 100120051 серії НВ № 183536, індивідуальний податковий номер платника ПДВ - НОМЕР_2 (а.с. 84).

Все вищенаведене свідчить про те, що у відповідності до вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України всі сторони відповідних правочинів на момент їх вчинення були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, були належними платниками податків та інших обов'язкових платежів, які виникали при здійсненні ними господарської діяльності.

Як уже встановлено судом, макуху соєву на загальну суму 1 164 134,00 (ПДВ 194 022,34 грн.) позивачем придбано у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 відповідно до Договорів на поставку товару № 23 від 10.02.2011 року та № 4 від 02.03.2011 року.

А тому, посилання представника відповідача на те, що Договір на поставку товару № 40 від 12.03.2011 року не спрямований на реальне настання правових наслідків, а тому в силу вимог пунктів 1, 2 статті 215, пунктів 1, 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемним і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, суд не приймає до уваги.

При цьому суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається та у відповідності до вимог частин 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасників відповідних правочинів відображено у Договорах на поставку товару № 23 від 10.02.2011 року та № 4 від 02.03.2011 року, що вчинені у визначеній законом формі, а відповідні видаткові накладні, зважувальні квитанції, листки якості сировини та платіжні документи, які пов'язані із даними договорами, відображають фактичне виконання сторонами своїх договірних зобов'язань, свідчать, що волевиявлення сторін правочину було вільним, відповідало їх внутрішній волі та спрямованим на реальне настання правових наслідків, що були ними обумовленні.

Заперечення відповідача з приводу того, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" не представлено жодних документів, які б підтверджували транспортування товару, одержаного від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, суд не приймає до уваги, оскільки у судовому засіданні представниками позивача представлено суду копії товарно-транспортних накладних, складених у відповідності до вимог чинного законодавства (а.с.40-46).

Посилання відповідача на те, що операції з придбання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 товарів (сої) у контрагентів-постачальників (ПП "Антре-Едвертайзінг", ПП "Влада Плюс", ПП "Дніпро", Агрокомбінату "Маяк", ФСГ "Лідер", ТОВ "НВП", ПСП "Авангард" та ТОВ "Арчі") у березні 2011 року є безтоварними, а отже відповідно і господарські операції із реалізації готової продукції покупцям, у тому числі й Товариству з обмеженою відповідальністю "Даноша" у зазначеному періоді мають протиправний характер, не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемних, суд також не приймає до уваги, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, тобто між позивачем та його контрагентом - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4.

При цьому слід зазначити, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг (фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та її контрагентами-постачальниками) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Окрім цього, суд зазначає, що у відповідності до вимог частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно абзацу 1 частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак, відповідач не зазначає, якою саме нормою закону встановлено недійсність Договору на поставку товару № 40 від 12.03.2011 року чи Договорів на поставку товару № 23 від 10.02.2011 року та № 4 від 02.03.2011 року і якою нормою визначено їх оскаржувані дії, як правовий наслідок недійсного чи нікчемного правочину. Натомість частинами 1, 3 статті 115 Цивільного кодексу України з урахуванням положень статті 203 Цивільного кодексу України, визначено лише підстави визнання оскаржуваного правочину недійсним у судовому порядку.

Згідно частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Аналогічні положення визначено і в частині 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми закону не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, а навпаки, вказують на його оспорюваність. Суттєвою різницею між оспорюваними та нікчемними правочинами є те, що відносно оспорюваних правочинів діє принцип їх правомірності, тобто вони дійсні до тих пір, доки їх не буде визнано судом, а не будь-яким іншим органом державної влади, недійсними (стаття 204 Цивільного кодексу України). Відповідачем не надано суду доказів про те, що Договір на поставку товару № 40 від 12.03.2011 року чи Договори на поставку товару № 23 від 10.02.2011 року та № 4 від 02.03.2011 року, відповідно до яких позивачем і було придбано товар (макуху соєву) на загальну суму 1 164 134,00 (ПДВ 194 022,34 грн.) у фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, визнані недійсними у судовому порядку.

При цьому суд зазначає, що необхідною умовою для визнання угоди, укладеної з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, недійсною відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, є наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

У матеріалах справи відсутні обставини, встановлені на підтвердження того, що укладаючи спірний Договір на поставку товару № 40 від 12.03.2011 року чи Договори на поставку товару № 23 від 10.02.2011 року та № 4 від 02.03.2011 року, його сторони (Товариство з обмеженою відповідальністю "Даноша" та фізична особа-підприємець ОСОБА_4) діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства.

Щодо посилання відповідача на частину 2 статті 228 Цивільного кодексу України, то суд зазначає, що дана норма стосується виключно правочинів, які порушують публічний порядок. В чому законодавець вбачає порушення публічного порядку ним зазначено в частині 1 статті 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, законодавець розмежовує поняття "порушення публічного порядку" та "недодерження вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам". Дані обставини передбачають різний порядок визнання правочину недійсним та різні правові наслідки.

Жодних доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не наводить.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що як у момент укладення Товариством з обмеженою відповідальністю «Даноша»та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 Договорів на поставку товару № 23 від 10.02.2011 року та № 4 від 02.03.2011 року, так і в процесі їх виконання, сторонами було додержано всіх вимог чинного законодавства, а тому висновки відповідача про нікчемність правочину є безпідставними та не обґрунтованими.

Підстави виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту регламентовано розділом V Податкового кодексу України.

Згідно абзацу 2 пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до вимог абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

В акті перевірки № 1865/23-02/32464900 від 02.09.2011 року відповідачем не наведено жодного факту того, що сума податку на додану вартість у розмірі 194 022,34 грн. (згідно податкових накладних № 53 від 03.03.2011 року, № 57 від 07.03.2011 року, № 64 від 11.03.2011 року, № 67 від 14.03.2011 року, № 72 від 21.03.2011 року, № 75 від 25.03.2011 року та № 78 від 28.03.2011 року, виписаних фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4) нарахована (сплачена) позивачем, у зв'язку з придбанням продукції (соєвої макухи), не з метою її подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах сільськогосподарської діяльності позивача.

У відповідності до вимог абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Абзацом 1 пункту 198.6 цього Кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як уже було встановлено судом, і позивач, і його контрагент (фізична особа-підприємець ОСОБА_4) на час укладання договорів на поставку товару, були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 даного Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Із наявних у матеріалах справи копій податкових накладних за № 53 від 03.03.2011 року, № 57 від 07.03.2011 року, № 64 від 11.03.2011 року, № 67 від 14.03.2011 року, № 72 від 21.03.2011 року, № 75 від 25.03.2011 року та № 78 від 28.03.2011 року вбачається, що вони містять всі необхідні реквізити, які передбачені пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (на час складання податкової накладної), а отже є підставою для нарахування сум податку на додану вартість, що відносяться до податкового кредиту.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту за березень 2011 року 194 022,34 грн. податку на додану вартість (рядок 13 Податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) за березень 2011 року) (а.с.51-60).

Як уже встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Даноша" з 01.03.2011 року зареєстроване як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість (Свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість № 100268540 від 01.03.2010 року, індивідуальний податковий номер -324649009062) (а.с.14).

Відповідно до пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від12.01.2011 року № 11, сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

Відповідно до пункту 5 розділу І Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 25.01.2011 року за № 41, платники податку, які згідно зі статтею 209 розділу V Податкового кодексу України застосовують спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, подають податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену), яка є невід'ємною частиною звітності за відповідний звітний період. До такої податкової декларації включаються лише ті операції, що стосуються спеціального режиму, установленого вказаною статтею.

Згідно пункту 4 розділу VІ даного Порядку сума податку на додану вартість, яка повністю залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства, підлягає відображенню в особовому рахунку платника на підставі даних рядка 14 (позитивне значення) податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) у поточному звітному періоді.

Згідно пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Відповідно до пунктів 30.2, 30.3 цієї статті підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

Таким чином, відповідач, як суб'єкт спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, має право на використання податкової пільги у якості залишення у розпорядженні суми податку на додану вартість для розвитку власного виробництва, яка визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період

Судом встановлено, що позивачем як суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, на виконання вимог чинного законодавства, подано до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Податкову декларацію з податку на додану вартість (скорочену) за березень 2011 року, якою визначено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства у розмірі 646 713,00 грн. -рядок 14 Податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) за березень 2011 року (а.с.51-53).

При цьому, оскільки судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" правомірно включено до складу податкового кредиту за березень 2011 року 194 022,34 грн. податку на додану вартість (рядок 13 Податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) за березень 2011 року), то позивачем також правомірно визначено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства (різниця між сумою податкового зобов'язання 4 362 926,00 грн. та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість вказаного податкового періоду -3 716 213,00 грн.).

За таких обставин, висновки відповідача про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" занижено суму податку на додану вартість, яка у березні 2011 року підлягає відображенню в особовому рахунку платника та повністю залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства (рядок 14 скороченої Декларації по ПДВ) на 194 022,00 грн., не відповідають дійсності.

З приводу застосованих до Товариства з обмеженою відповідальністю "Даноша" згідно податкового повідомлення-рішення № 0001822302 від 19.09.2011 року штрафних (фінансових) санкцій суд зазначає наступне.

Як вбачається із податкового повідомлення-рішення № 0001822302 від 19.09.2011 року, останнє винесене відповідачем на підставі акта перевірки № 1865/2302/32464900 від 02.09.2011 року та згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктів 123.1, 123.2 статті 123 Податкового кодексу України.

Згідно пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу -тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість;

при повторному протягом 1095 днів визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків -тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість;

при визначені контролюючим органом суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків протягом 1095 днів втретє та більше -тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 75 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Однак, з акту перевірки № 1865/23-02/32464900 та з податкового повідомлення-рішення № 0001822302 від 19.09.2011 року вбачається, що відповідачем не визначено Товариству з обмеженою відповідальністю "Даноша" суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, суму зменшення суми бюджетного відшкодування чи суму від'ємного значення суми податку на додану вартість.

За таких обставин, оскільки штрафні санкції, у відповідності до вимог пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, нараховуються у відсотковому відношенні від суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування, від'ємного значення суми податку на додану вартість, які Калуською об'єднаною державною податковою інспекцією не було визначено, то відповідно підстави для нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Даноша" штрафів, передбачених пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, відсутні.

Пунктом 123.2 статті 123 цього Кодексу встановлено, що використання платником податків (посадовими особами платника податків) сум, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання (застосування) податкової пільги, не за призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, збору (обов'язкового платежу) додатково до штрафів, передбачених пунктом 123.1 цієї статті, - тягне за собою стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги. Сплата штрафу не звільняє таких осіб від відповідальності за умисне ухилення від оподаткування.

У судовому засіданні представником відповідача також не подано суду доказів, які б свідчили про те, що не сплачена до бюджету Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" - суб'єктом спеціального режиму оподаткування, сума податку на додану вартість (рядок 14 Податкової декларації з податку на додану вартість (скороченої) за березень 2011 року), позивачем використана не за призначенням або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із законом з питань відповідного податку, тобто згідно пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України.

При цьому, суд вважає за необхідне відмітити, що відповідачем помилково прирівняно суму податку на додану вартість у розмірі 194 022,34 грн., яка включена до складу податкового кредиту за березень 2011 року, до суми податку, що підлягала нарахуванню без застосування податкової пільги.

Крім того, із змісту пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України вбачається, що даною нормою передбачено тільки «стягнення до бюджету суми податків, зборів (обов'язкових платежів), що підлягали нарахуванню без застосування податкової пільги», а не штрафів.

Однак, із оскаржуваного податкового повідомлення-рішення вбачається, що відповідачем, у порушення вимог пункту 123.2 статті 123 Податкового кодексу України, суму податку на додану вартість у розмірі 194 022,34 грн., яка включена до складу податкового кредиту за березень 2011 року, визначено як штрафну санкцію.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Даноша" правомірно включено 194 022,34 грн. податку на додану вартість до податкового кредиту за березень 2011 року і, як наслідок, правомірно визначено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та спрямовується на спеціальний рахунок сільськогосподарського підприємства (різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість вказаного податкового періоду), підстави для застосування до позивача штрафних санкцій відсутні, а тому податкове повідомлення-рішення № 0001822302 від 19.09.2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до пунктів 1,2,3,4,5,6 частини 3 статті Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

При цьому, суд вважає за необхідне звернути увагу на особливості обраного позивачем способу захисту, на його думку, порушених прав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Даноша" звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання податкового повідомлення-рішення № 0001822302 від 19.09.2011 року нечинним.

Статтею 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені безпосередні способи захисту, за допомогою яких особа може захистити своє порушене, невизнане або оспорене право, одним з яких є скасування або визнання нечинним рішення відповідача -суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень.

Разом з тим, деякі із встановлених у статтях 105 та 162 Кодексу адміністративного судочинства України способи захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин, зокрема, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним ? лише індивідуального акта.

При цьому слід зазначити, що нечинність нормативно-правового акта виникає після набрання рішенням суду законної сили, а недійсність індивідуального акта ? з моменту його прийняття.

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) рішення (акта), протиправною (незаконною, неправомірною) дії або бездіяльності виключає вимогу про скасування цього ж акта прояву волі, оскільки правові наслідки застосування обох згаданих вимог в даному випадку співпадають. Окрім того, вимога про скасування не може застосовуватись до дій, бездіяльності, оскільки їх не можна скасувати.

Таким чином, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність, що має місце в даному випадку, позовною вимогою за правилами Кодексу адміністративного судочинства України має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними.

З урахуванням наведеного, суд приходить до переконання про необхідність виходу за межі повноважень у порядку частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи встановлені обставини у справі та вимоги наведених правових норм, позовні вимоги є обґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції № 0001822302 від 19.09.2011 року -протиправним.

На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської об'єднаної державної податкової інспекції № 0001822302 від 19.09.2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Главач І.А.

Постанова складена в повному обсязі 20.01.2012 року.