Постанова

від 10.10.2012 по справі 5011-43/921-2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2012 № 5011-43/921-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Доманської М.Л.

суддів: Пантелієнка В.О.

Гарник Л.Л.

за участю представників (згідно з протоколом судового засідання від 10.10.2012 по справі

№ 5011-43/921-2012)

від ініціюючого кредитора: не з'явилися

від боржника: не з'явилися

ліквідатор: не з'явилися

від ДПС: не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової служби

у м. Києві

на постанову Господарського суду м. Києва від 09.02.2012 та

на ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.05.2012

у справі № 5011-43/921-2012 (суддя: Пасько М.В.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Келтон»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лестран»

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду м. Києва від 09.02.2012 у справі № 5011-43/921-2012 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю «Лестран» (далі за текстом - ТОВ «Лестран»), відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора - Товариство з обмеженою відповідальністю «Келтон» (далі за текстом - ТОВ «Келтон»), припинено підприємницьку діяльність банкрута та інше.

Не погоджуючись з вказаною постановою, Державна податкова служба у м. Києві (далі за текстом - ДПС) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 31.08.2012, в якій просить скасувати вказану постанову господарського суду м. Києва про визнання банкрутом ТОВ «Лестран» у справі № 5011-43/921-2012 та припинити провадження у даній справі.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 22.05.2012 у справі № 5011-43/921-2012 затверджено звіт ліквідатора, затверджено ліквідаційний баланс станом на 22.05.2012, ліквідовано банкрута - Товариство з обмеженою відповідальністю «Лестран» (далі за текстом - ТОВ «Лестран»).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ДПС звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 31.08.2012, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 22.05.2012 у справі № 5011-43/921-2012 та припинити провадження у даній справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2012 вказані апеляційні скарги ДПС прийняті до провадження та спільного розгляду, об'єднані в одне апеляційне провадження та призначені на 26.09.2012.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 розгляд апеляційних скарг ДПС відкладено на 10.10.2012.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 10.10.2012 представники від ініціюючого кредитора, боржника, ліквідатора та ДПС не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.Про день і час розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст.64 ГПК України.

Судова колегія обговоривши на місці вказані обставини, вважає за можливе розглянути апеляційні скарги за відсутності цих представників, за наявними у справі матеріалами.

Неявка в судове засідання зазначених представників не перешкоджає розгляду скарг. Подальше відкладення призведе до затягування розгляду скарг, а тому постанова приймається за наявними в справі матеріалами.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі за текстом - Закон) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (далі за текстом - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

Частиною 2 статті 4-1 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом.

Згідно ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

Судова колегія звертає увагу на ту обставину, що в апеляційній скарзі апелянтом помилково зазначено дату оскаржуваної постанови суду першої інстанції у даній справі. Так, апелянт просить „скасувати постанову господарського суду м. Києва від 09.04.2012 по справі № 5011-43/921-2012 про визнання банкрутом ТОВ „Лестран". Оскільки у даній справі міститься лише одна постанова суду першої інстанції про визнання банкрутом ТОВ „Лестран", а саме, від 09.02.2012, то судова колегія визнає помилкове зазначення дати оскаржуваної постанови опискою в апеляційній скарзі, та розглядає дану апеляційну скаргу по суті, як таку, якою оскаржується постанова господарського суду м. Києва від 09.02.2012 у даній справі про визнання банкрутом ТОВ „Лестран".

У даній справі судом першої інстанції порушено провадження та застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі статті 52 Закону, якою передбачено особливості банкрутства відсутнього боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, спрощена процедура банкрутства відповідно до ст. 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( ч.1 ст. 23 Закону).

Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по с платі податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до чинного законодавства.

Незаконне визнання боржника банкрутом за спрощеною процедурою унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не виникають податкові зобов'язання.

Наведене дозволяє зробити висновок про право ДПС на оскарження постанови про визнання боржника банкрутом, як судового акту, за наслідком прийняття якого змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати податкові зобов'язання, тощо, та відповідно - про право ДПС на оскарження ухвали про ліквідацію банкрута.

Відповідно до абзацу 1 ст. 1 Закону неплатоспроможність - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, і в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Відповідно до абзацу 4 ст. 1 Закону суб'єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.

Статтею 52 Закону встановлені особливості банкрутства відсутнього боржника. Відповідно до вимог цієї статті підставами для порушення провадження у справі про банкрутство є відсутність боржника або керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також наявність інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника.

Заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника є підставою для порушення провадження у справі у випадку наявності будь-якої з підстав, передбачених частиною першою статті 52 Закону, а не виключно за наявності всієї сукупності перелічених у цій статті підстав.

Відповідно до п. 105 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про банкрутство» від 18.12.2009 № 15, згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про місцезнаходження юридичної особи (частина друга), а також про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу (частина п'ята). Згідно з частиною першою статті 18 цього Закону відомості, внесені до Єдиного державного реєстру, вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. А в статті 20 вказаного Закону визначено, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізичних осіб - платників податків; відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді витягу є Єдиного державного реєстру та довідки про наявність або відсутність в Єдиному державному реєстрі інформації, яка запитується. Тому відповідно до вимог статті 34 ГПК України допустимим доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є відповідні витяг чи довідка.

В матеріалах даної справи міститься Витяг з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АБ № 371854 (а.с. 16-17), яким підтверджується відсутність боржника за місцезнаходженням станом на 20.09.2011.

Згідно ч. 2 ст. 52 Закону, господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник - ТОВ «Лестран», є суб'єктом підприємницької діяльності та є суб'єктом банкрутства.

Згідно з ст. 1 Закону, безспірними вимогами кредиторів є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до абз. 2 п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" від 18.12.2009 №15, безспірність вимог кредитора (кредиторів) за грошовими зобов'язаннями та щодо виплати заборгованості із заробітної плати підтверджується виконавчими документами, виключний перелік яких передбачено у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження".

Статтею 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що відповідно до цього закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, виконавчі написи нотаріусів, судові накази, рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном та інше.

В заяві про порушення цієї справи Заявником (ініціюючим кредитором) заявлено грошові вимоги до Боржника у сумі 12 000,00 грн. Судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що заявлені вимоги Заявника до Боржника в сумі 12 000,00 грн. є безспірними, що підтверджено: простим векселем від 12.07.2011 серії АА 0841203 на суму 12 000,00 грн., протестом про неоплату векселя від 08.09.2011 № 1258, виконавчим написом нотаріуса від 08.09.2011 № 1259. Постановою відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві (далі за текстом - ВДВС) від 12.09.2011 № ВП 28614092 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису від 08.09.2011 № 1259 та Постановою ВДВС від 20.09.2011 № ВП 28614092 повернуто вказаний виконавчий документ стягувачу на підставі п. 5 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в результаті проведених виконавчих дій боржника та його майно не виявлено, про що складено акт державного виконавця від 19.09.2011.

Відповідно до ст. 1 Закону, для цілей цього Закону терміни вживаються у наступному значенні: «неплатоспроможність» - це неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Потрібно зазначити, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо наявності ознак, які вказують на фінансову неплатоспроможність Боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, Боржник на момент подачі Заяви про порушення справи про банкрутство та на момент винесення оскаржуваних судових рішень є неплатоспроможним відповідно до Закону, а вимоги Заявника стосовно визнання Боржника банкрутом та ліквідації банкрута є обґрунтованими. Заборгованість Боржника перед Заявником є безспірною у встановленому судом обсязі, що підтверджено належними доказами, відсутність боржника за місцезнаходженням підтверджується вищезазначеним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до Закону заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, до суду першої інстанції надійшла заява від 29.02.2012 про визнання кредитором ДПІ у Печерському районі м. Києва з грошовими вимогами у розмірі 1 677,60 грн.

Відповідно до положень частини 5 статті 52 Закону, в місячний строк з дня одержання повідомлення про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом, кредитори можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута.

Відповідно до вимог ст.32 Закону, ліквідатором складений реєстр вимог кредиторів, який доданий до звіту ліквідатора та складається з вимог єдиного ініціюючого кредитора.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, в ході здійснення ліквідаційної процедури ліквідатором направлені запити до всіх відомих йому потенційних кредиторів та з метою виявлення майна відсутнього боржника ліквідатором направлені відповідні запити необхідні для проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута для аналізу його фінансового становища.

На запити ліквідатора надійшли відповідні відповіді.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в результаті проведеної ліквідаційної процедури майна та грошових коштів, за рахунок яких можливе погашення кредиторської заборгованості перед ініціюючим кредитором, у боржника не виявлено, будь-які майнові активи, необхідні для ведення виробничої діяльності у боржника відсутні, розрахункові рахунки банкрута закриті, інвентаризаційні данні щодо виявлення майнових активів (основних засобів та матеріальних цінностей) підприємства боржника відсутні, оскільки керівні органи боржника за місцезнаходженням відсутні.

За результатами ліквідаційної процедури ліквідатором складено ліквідаційний баланс.

Статтею 20 Податкового кодексу України зазначено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.ст.75, 78 Податкового кодексу України проведення документальних позапланових перевірок дотримання вимог податкового законодавства знаходиться у виключної компетенції державної податкової служби, остання не позбавлена права здійснювати, в межах повноважень, свої функції та проводити перевірку дотримання вимог податкового законодавства платником податків до моменту затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу у справі про банкрутство такого платника податків, а у разі виявлення порушень норм податкового законодавства та встановленні заборгованості боржника по сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів) заявляти свої претензії до такого боржника шляхом подачі ліквідатору заяви з кредиторськими вимогами.

Отже, чинним законодавством не обмежуються повноваження податкових органів на проведення перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) суб'єктів господарювання, які перебувають у процедурах банкрутства. В будь-якому випадку порушення провадження у справі про банкрутство боржника та винесення постанови судом про визнання боржника банкрутом і введення ліквідаційної процедури не було перешкодою податковому органу у здійсненні ним планової або позапланової перевірки боржника.

Крім цього, орган податкової служби вправі був звернутися з цього приводу до ліквідатора боржника та провести позапланову перевірку його господарської діяльності, а у випадку відмови ліквідатора, як керівника боржника, надати можливість проведення перевірки суб'єкта господарювання, орган податкової служби вправі оскаржити дії ліквідатора до суду.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи ДПС щодо неможливості проведення нею податкової перевірки банкрута та передчасності затвердження судом звіту ліквідатора, ліквідаційного балансу та припинення провадження по справі.

Відповідно до ст.32 Закону, після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються: показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації); відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу; копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів; документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів. Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилось майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичною особи -банкрута.

Звіт ліквідатора та поданий ним ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх заходів ліквідаційної процедури, повне вчинення ним дій по виявленню кредиторів та активів боржника.

Отже, ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу є судовим актом, який не тільки встановлює обставини відсутності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, дає оцінку повноті дій ліквідатора в ході ліквідаційної процедури, вона підсумовує також хід процедури банкрутства та припиняє провадження у справі про банкрутство.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи, наведені ДПС в апеляційних скаргах, колегією суддів відхиляються, оскільки належними доказами у справі не підтверджені та не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування постанови господарського суду м. Києва від 09.02.2012 та ухвали господарського суду м. Києва від 22.05.2012 у справі № 5011-43/921-2012. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування оскаржуваних постанови та ухвали у даній справі, судовою колегією не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4-1, 34, 43, 101-105 ГПК України, Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Державної податкової служби у м. Києві від 31.08.2012 залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 09.02.2012 та ухвалу господарського суду м. Києва від 22.05.2012 у справі № 5011-43/921-2012 - без змін.

2. Матеріали справи № 5011-43/921-2012 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ГПК України.

Головуючий суддя Доманська М.Л.

Судді Пантелієнко В.О.

Гарник Л.Л.