Ухвала

від 04.10.2012 по справі 2а-4806/11/1070

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4806/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Шевченко А.В.

Суддя-доповідач: Хрімлі О.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"04" жовтня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддів при секретарі Хрімлі О.Г., Ганечко О.М., Літвіної Н.М., Архіповій Л.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2012 року в адміністративній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000722353 від 23.09.2011 року, яким нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 33 650 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 16 825 грн.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2012 року адміністративний позов задоволений.

Не погоджуючись з ухваленою постановою, Державна податкова інспекція у Миронівському районі Київської області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності і включений до ЄДРПОУ, є платником податків і зборів та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Миронівському районі Київської області (а.с.11, 30-32).

У вересні 2011 року ДПІ у Миронівському районі Київської області була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.03.2011р.

За результатами перевірки складений акт № 328/23-011/00951770 від 06.09.2011 р., яким встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.201.1 ст.201, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, ст.ст.228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Агрокомплекс»(а.с.12-15).

На підставі акту перевірки від 06.09.2011 р. відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000722353 від 23.09.2011 р., яким позивачу нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 33 650 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 16 825 грн. (а.с.16).

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог та їх відповідність чинному законодавству, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Позивач є підприємством, видами діяльності якого є, зокрема, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошно-мельної-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, а також види оптової торгівлі (а.с.11). Під час перевірки відповідачем встановлено, що позивачем за результатами господарських операцій з ТОВ «Агрокомплекс» було сформовано податковий кредит у розмірі 36650,31грн., що, на думку відповідача, є безпідставним.

Згідно акту документальної позапланової невиїздної перевірки ТОВ «Агрокомплекс»від 06.05.2011 р. № 957/23-1/33012751, яка була проведена ДПІ у місті Ужгороді, встановлено придбання позивачем у ТОВ «Агрокомплекс»товарів соняшника впродовж лютого 2010 року. Даний акт містить посилання, що ТОВ «Агрокомплекс»не мало необхідних умов для виконання постачання товарів або здійснення діяльності у звязку із відсутністю необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, а також доведена доказова база щодо нікчемності укладених ТОВ «Агрокомплекс»правочинів з його контрагентами (а.с.103-107).

Як зазначено в акті перевірки від 06.05.2011 року, ТОВ «Агрокомплекс»не знаходить за зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою місцезнаходження, у звязку з чим анульовано свідоцтва платника ПДВ (Рішення № 11 від 08.02.2011 року). ДПІ у місті Ужгороді було сформовано повідомлення № 18-ОПП про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням (Повідомлення № 7 від 29.04.2011 року).

З урахуванням зазначеного, відповідач зробив висновок про те, що правочини ТОВ «Агрокомплекс» з контрагентами у лютому 2010 року можуть бути такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суперечать інтересам держави та мають ознаки нікчемних. Відповідно, правочини, які були здійснені ТОВ «Агрокомплекс»з контрагентами можуть бути такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і мають ознаки нікчемності.

Відповідно до ч.1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1 ст.215 ЦК України).

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на позов та вимог апеляційної скарги про встановлення під час перевірок позивача та його контрагенту факту укладання між ними угод без мети настання реальних наслідків, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України свідчить про недійсність правочинів, які в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження відповідачем не надано належних доказів визнання недійсним правочину між позивачем та ТОВ «Агрокомплекс».

Згідно п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно Закону України «Про податок на додану вартість», до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:

- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;

- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.

Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість зазначений закон не містить.

Зі змісту Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ не є підставою для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання від'ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи зазначене, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Згідно з п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми закону виникло по факту отримання податкових накладних.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна, має містити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.3.1 п.7.3 та п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Згідно з п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, впродовж лютого 2010 року позивач придбавав у ТОВ «Агрокомплекс»товар - соняшник. Придбання товару здійснювалось на підставі рахунків-фактур, що виписувались ТОВ «Агрокомплекс», оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника ТОВ «Агрокомплекс».

Поставка і транспортування товарів здійснювалась силами ТОВ «Агрокомплекс».

Факт поставки товару підтверджується копіями товарно-транспортних накладних, складених уповноваженими особами автотранспортних підприємств, постачальника ТОВ «Агрокомплекс»та позивача.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту за період лютий 2010 року, що відображено у реєстрі отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість.

Між ЗАТ з ІІ «Оріль-Лідер»(далі - виконавець) та ВАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» (далі - замовник), був укладений договір № 665-Г від 01.09.2009 року про надання послуг (приймання, сушка, очистка, зберігання та відвантаження зернових та олійних культур), згідно умов якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався виконати роботи по прийманню, сушці, очистці, зберіганню та відвантаженню зернових та олійних культур в асортименті та кількості, передбаченої цим договором. Оплату вартості наданих послуг, згідно калькуляції, замовник проводить шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця або за домовленістю сторін, в касу виконавця. Вищевказаний договір набув чинності з моменту його підписання та укладений строком до 01.07.2010 року (а.с.67-70).

З урахуванням викладеного, колегія суддів прийшла до висновку про те, що позивачем були надані належні та достатні докази здійснення господарських операцій з ТОВ «Агрокомплекс». Висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «Агрокомплекс», є безпідставним.

На підставі зазначених документів позивачем суми ПДВ за вищевказаними операціями віднесені позивачем до складу податкового кредиту в сумі 36 650,31 грн.

Податкові накладні за договорними відносинами з контрагентом оформлені позивачем у відповідності до вищевказаних норм Закону України «Про податок на додану вартість», правильність оформлення яких відповідачем ані під час перевірки, ані під час розгляду справи не заперечувалась, копія накладних залучена до матеріалів справи.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначений в п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпункт 7.7.1 п. 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлює, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпункти 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачає, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»не ставить в залежність віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту від сплати контрагентом податкового зобов'язання до бюджету.

Отже, висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 06.09.2011 р., щодо заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ «Агрокомплекс»в розмірі 36 650,31грн. та порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим.

Відповідно до ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано достатніх та належних доказів правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000722353 від 23.09.2011 р.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позов підлягає задоволенню, а спірне податкове повідомлення-рішення № 0000722353 від 23.09.2011 р. підлягає визнанню протиправним.

Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И ЛА :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області - залишити без задоволення, постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 січня 2012 року - без змін.

Повний текст ухвали виготовлений 09 жовтня 2012 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Хрімлі О.Г.

Судді: Ганечко О.М.

Літвіна Н. М.