Постанова

від 10.10.2012 по справі 2а-1670/4177/12

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4177/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

при секретарі - Лайко О.В.,

за участю:

представника позивача - Солдатенко О.С.,

представника відповідача - Шульги Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Фінтехснаб" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

25 червня 2012 року Приватне підприємство "Фінтехснаб" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002741502/61 від 11.05.2012 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 768 грн та № 0002731502 від 11.05.2012 року, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 19 672 грн 39 коп., з них за основним платежем - 15 737 грн 91 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 934 грн 48 коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0002741502/61 від 11.05.2012 року та № 0002731502 від 11.05.2012 року, винесені відповідачем на підставі висновку про порушення пп. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі - ЗУ "Про ПДВ"), пп. 1.2 ст. 215, пп. 1.5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 201.6 ст. 201, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: заниження податку на додану вартість на загальну суму 15 737 грн 91 коп., в тому числі по деклараціям за червень 2010 року на 3 333 грн 33 коп., серпень 2011 року - 1365 грн 50 коп., за вересень 2011 року - 10823 грн 75 коп., жовтень 2011 року - 215 грн 33 коп., та завищення від`ємного значення різниці в сумі 768 грн. за декларацією за жовтень 2011 року по взаємовідносинах з Приватним підприємством "Інбуд" (надалі - ПП "Інбуд") та Приватним підприємством "Азимут Плюс" (надалі - ПП "Азимут Плюс").

Разом з тим, правомірність формування податкових зобов`язань позивача з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Інбуд" та ПП "Азимут Плюс" під час купівлі (надання) підрядних послуг та поставки товару, відповідно, підтверджено належними документами (податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками та документами, що підтверджують подальше використання відповідної продукції у господарській діяльності), складеними відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". А висновки перевірки про нікчемність угод позивача із ПП "Інбуд" та ПП "Азимут Плюс" не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не відповідають дійсним обставинам.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

У письмових запереченнях відповідач в обґрунтування правомірності оскаржуваних податкових повідомлень - рішень № 0002741502/61 від 11.05.2012 року та № 0002731502 від 11.05.2012 року зазначав, що перевіркою Кременчуцької ОДПІ встановлено неправомірне заниження податку на додану вартість на загальну суму 15 737 грн 91 коп., в тому числі по деклараціям за червень 2010 року на 3 333 грн 33 коп., серпень 2011 року - 1365 грн 50 коп., за вересень 2011 року - 10823 грн 75 коп., жовтень 2011 року - 215 грн 33 коп., та завищення від`ємного значення різниці в сумі 768 грн. за декларацією за жовтень 2011 року по взаємовідносинах з ПП "Інбуд" та ПП "Азимут Плюс", оскільки у зазначених контрагентів, по відносинам з яким сформовано податковий кредит, відсутні трудові ресурси, виробниче та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Також, під час проведення перевірки контрагента позивача - ПП "Азимут Плюс", за наслідками якого складений акт від 26.10.2011 року № 2069/15-322/36864964, встановлені, численні порушення податкового законодавства. За таких обставин, враховуючи, що господарські відносини між ПП "Фінтехснаб" та ПП "Інбуд", ПП "Азимут Плюс" не мали реальний характер, позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі - 19 672 грн 39 коп., в тому числі за основним платежем 15 737 грн 91 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 934 грн 48 коп., а також зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 768 грн.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

У період з 02.04.2012 року по 06.04.2012 року відповідно до наказу від 29.03.2012 року № 350 старшим державним податковим інспектором відділу адміністрування податку на додану вартість управління оподаткування юридичних осіб Кременчуцької ОДПІ Іоновою О.М. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП "Фінтехснаб" (ідентифікаційний код 31998539) по питанню взаємовідносин з ПП "Інбуд" за період - червень 2010 року, та з ПП "Азимут Плюс" за серпень-жовтень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт від 13.04.2012 року № 834/15-222/31998539 (а.с. 10 - 18, т.1), в якому відображено порушення позивачем пп. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (надалі - ЗУ "Про ПДВ"), пп. 1.2 ст. 215, пп. 1.5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 201.6 ст. 201, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 0002731502/570 від 11.05.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 19 672 грн 39 коп., з них: за основним платежем - 15 737 грн 91 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 934 грн 48 коп. (а.с. 39, т.1);

- № 0002741502/61 від 11.05.2012 року, яким ПП "Фінтехснаб" зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 768 грн. (а.с. 38, т.1);

Позивач не погодився із податковими повідомленнями - рішеннями № 0002731502/570 від 11.05.2012 року, № 0002741502/61 від 11.05.2012 року, у зв'язку з чим оскаржив їх до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку податковим повідомленням - рішенням № 0002731502/570 від 11.05.2012 року, № 0002741502/61 від 11.05.2012 року, суд виходить з наступного.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.1. статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно з п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пункт 201.5 ст. 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця .

Відповідно до п. 201.6. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 182 цього Кодексу.

Пунктом 1.7. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон України "Про ПДВ"), встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про ПДВ" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника , то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З огляду на викладене, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції , яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пп. 7.7.1 пп. 7.7 ст. 7 Закону України "Про ПДВ" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми , розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду .

Судом встановлено, що 30.08.2011 року ПП "Фінтехснаб" уклало договір поставки № бн з ПП "Азимут плюс" (а.с. 12-13, т. 2), відповідно до умов якого ПП "Азимут плюс" (продавець) зобов`язується передати належний йому товар у власність ПП "Фінтехснаб" (покупцю) товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та сплатити його вартість згідно з умовами цього договору. Найменування, кількість, одиниця товару згідно з накладною (з накладними). Підрядні роботи, що становлять предмет цього Договору, виконуються відповідно до проектно-кошторисної документації, яка є невід`ємною частиною цього Договору.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту були податкові накладні, видані ПП "Азимут плюс", а саме: податкові накладні № 119 від 30.08.2011 року (а.с. 112, т. 1), № 68 від 30.09.2011 року (а.с. 149, т. 1), № 67 від 29.09.2011 року (а.с. 128 т.1), № 57 від 02.09.2011 року (а.с. 116, т.1), № 66 від 27.09.2011 року ( а.с. 124, т. 1), № 63 від 23.09.2011 року ( а.с. 120 , т. 1), № 18 від 03.10.2011 року.

Зазначені податкові накладні підписані та скріплені печаткою ПП "Азимут плюс", яке на момент їх видачі зареєстроване як юридична особа та мало статус платника ПДВ, що підтверджується наявними у справі документами.

Факт господарських операцій позивача із ПП "Азимут плюс" щодо поставки товарів підтверджується іншими первинними документами, а саме: видатковими накладними (а.с. 111, 115, 119, 123, 127, 131, 134, т. 1), рахунками-фактурами (а.с. 110, 114, 118, 122, 126, 130, 133) банківськими виписками, згідно яких позивачем проведено оплату за придбаний товар (а.с. 150-158, т.1).

Факт господарських операцій позивача із ПП "Азимут плюс" щодо надання/отримання підрядних послуг підтверджується податковими накладними № 62 від 14.09.2011 року (а.с. 141, т.1), № 58 від 08.09.2011 року (а.с. 135, т. 1), рахунками - фактурами № 109 від 30.09.2011 року (а.с. 145, т.1), № 29 від 14.09.2011 року (а.с. 140, т.1), довідками про вартість виконаних будівельних робіт ( а.с. 142, 146, т.1), актами приймання виконаних будівельних робіт № 7-02-1-1 (а.с. 143-144, т.1), № 7-02-1-3 (а.с. 147, т.1).

Перевезення придбаного у ПП "Азимут плюс" здійснювалось ФОП ОСОБА_5, на підтвердження чого надані товарно-транспортні накладні, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 113, 117, 121, 125, 132, т.1), та ФОП ОСОБА_6, що підтверджують наявні в матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних (а.с. 129, 136, т.1).

Отримання придбаного у ПП "Азимут плюс" товару здійснювалось уповноваженою особою позивача - Петленко З.І., якій видавались довіреності, що підтверджується витягом із журналу виданих ПП "Фінтехснаб" довіреностей.

В подальшому отриманий від ПП "Азимут плюс" товар та підрядні послуги позивач використовував у своїй господарській діяльності, а саме: реалізовував товар та передавав збудоване (відремонтоване) ТОВ "Градосфера" (договір поставки № 30/3/11 від 10.06.2011 року, рахунки, податкова накладна, акти приймання-передачі виконаних робіт, локальний кошторис (а.с. 18 - 34, т. 2)), ТОВ "Торгово-розважальний комплекс" (договір № 4 від 06.09.2011, рахунки, податкова накладна, акти приймання-передачі виконаних робіт, локальний кошторис (а.с. 35-46, т. 2)), ПАТ "Кременчукм`ясо" (договір поставки № 25 від 14.09.2011 року, рахунки, податкова накладна, акти приймання-передачі виконаних робіт, локальний кошторис (а.с. 47-55, т. 2)), ПАО "Укртатнафта" (договір №1Ф від 17.08.2011р., податкова накладна № 7 від 18.08.2011 року, накладна №53 від 23.09.2011р., рахунок №55 від 16.08.2011р. (а.с. 143-155, т.2)).

Господарські операції позивача здійснювалися в межах основних видів діяльності позивача за КВЕД, зазначених у довідці з ЄДРПОУ АБ № 492374 від 14.02..2012 року (а.с. 20, т. 1)), зокрема , 49.73 - оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами, та санітарно-технічним обладнанням, 43.29 - інші будівельно-монтажні роботи, 41.20 - будівництво житлових і нежитлових приміщень.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача з ПП "Азимут плюс" мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку.

Судом встановлено, що 12.05.2010 року ПП "Фінтехснаб" уклало договір підряду № 04/01-15 з ПП "Інбуд" (а.с. 165-169, т. 1), відповідно до умов якого ПП "Інбуд" (підрядник) зобов`язується за завданнями ПП "Фінтехснаб" (замовника) виконати підрядні роботи (монтаж конструкцій фасадного остеклення, дверей та вікон із алюмінієвих профілей та профілей ПВХ, автоматичних розпашних та розсувних дверей, а також конструкцій без рамного остеклення із загартованого скла), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконані роботи.

Як вбачається із матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту була податкова накладна, видана ПП "Інбуд", а саме: податкова накладна № 157 від 04.06.2010 року (а.с. 171, т. 1).

Зазначена податкова накладна підписана та скріплена печаткою ПП "Інбуд", яке на момент їх видачі зареєстроване як юридична особа та мало статус платника ПДВ, що підтверджується наявними у справі документами.

Факт господарських операцій позивача із ПП "Інбуд" щодо надання/отримання підрядних послуг підтверджується рахунком - фактурою № 348 від 25.05.2010 року (а.с. 170, т.1), довідкою про вартість виконаних будівельних робіт (а.с. 172 т.1), актом приймання виконаних будівельних робіт № 7-1-02-1-2 (а.с. 173-174, т.1).

Оплата за надані контрагентом послуги підтверджується банківською випискою (а.с. 175, т. 1).

В подальшому отримані від ПП "Інбуд" підрядні послуги позивач використовував у своїй господарській діяльності, а саме: передавав виконані роботи ТОВ "Кременчуцьке ремонтно-монтажне підприємство" (договір № 15 від 10.03.2010 року (а.с. 60-62, т. 2, а.с.158-161 т.2), рахунок № 36 (а.с. 64, т.2), податкова накладна № 36 від 04.06.2010 року (а.с. 64, т. 2), довідка про вартість виконаних робіт (а.с. 66, т. 2), акт приймання виконаних робіт (а.с. 67-69, 164-178 т.2).

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 16 505 грн 91 коп. здійснено на підставі належним чином оформлених податкових накладних ПП "Азимут плюс" та ПП "Інбуд" відповідно до вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України.

Зважаючи на викладене, Кременчуцька ОДПІ безпідставно прийшла до висновків про порушення позивачем пп. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пп. 1.2 ст. 215, пп. 1.5 ст. 203, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 201.6 ст. 201, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме: заниження податку на додану вартість на загальну суму 15 737 грн 91 коп., та завищення від`ємного значення різниці в сумі 768 грн. за декларацією за жовтень 2011 року по взаємовідносинах з ПП "Інбуд" та ПП "Азимут Плюс".

Доводи перевірки про те, що у контрагентів позивача - ПП "Інбуд" та ПП "Азимут Плюс" відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, суд оцінює критично, у зв'язку з тим, що такий вид діяльності, як торгівля будівельними матеріалами та надання будівельних (ремонтних) послуг, не завжди вимагає від суб'єкта господарської діяльності наявності сировини, матеріалів, виробничого обладнання, оскільки торгівля може здійснюватися готовою продукцією шляхом посередництва, а трудові ресурси для будівництва можуть залучатися за необхідністю на підставі цивільно-правових угод.

Із аналізу чинного законодавства вбачається, що відповідальність платника податку має індивідуальний характер, тому він не несе відповідальності за дії інших осіб. Якщо контрагент порушив вимоги податкового чи іншого законодавство, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, якщо останній має необхідні документальні підтвердження його розміру

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Податковий орган роблячи висновки про наявну відсутність між суб'єктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків.

Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган тим самим виходить за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження.

Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутність господарських операцій, економічна необґрунтованість) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення від сплати до державного бюджету обов'язкових платежів, що складають систему наповнення такого бюджету.

Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України нікчемний правочин - це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним.

Виходячи з правового змісту частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України, після 01 січня 2011 року правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки.

У даному випадку податковий орган, без обов'язкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку (1 стадія), робить висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу про не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладеного правочину, що, в свою чергу, не створює юридичних наслідків. Зазначені доводи є нічим іншим як припущеннями відповідача, які нічим не підтверджені. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними із застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, суд звертає увагу, що у випадку, якщо податковий орган вважає, що в даному випадку мала місце недійсність (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між суб'єктами господарювання метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень не надано.

Отже, відповідачем не доведено, що договори позивача із ПП "Азимут плюс" та ПП "Інбуд" мали ознаки нікчемності, тобто був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, не надано доказів про наявність умислу сторін.

Беручи до уваги наведене, податкові повідомлення - рішення № 0002741502/61 від 11.05.2012 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 768 грн та № 0002731502 від 11.05.2012 року, збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 19 672 грн 39 коп., з них за основним платежем - 15 737 грн 91 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3 934 грн 48 коп., винесені без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття таких рішень, тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень покладено на податковий орган.

В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Фінтехснаб" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби № 0002741502/61 від 11.05.2012 року, яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 7687 грн.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби № 0002731502/570 від 11.05.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 19672 грн 39 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Фінтехснаб" витрати зі сплати судового збору в розмірі 204 грн. 41 коп.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 15жовтня 2012 року.

Суддя І.Г. Ясиновський