Рішення

від 03.10.2012 по справі 5015/2964/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.10.12 справа № 5015/2964/12

за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Росана»

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Сармат»

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору товариство з обмеженою відповідальністю «Констур-Екс»

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору товриство з обмеженою відповідальністю «Дайс»

про стягнення заборгованості за договором оренди

ціна позову : 26547,29грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар ПолюховичХ.М.

Представники:

від Позивача - Корнага Ю.Ф., Зборівський А.Є., довіреності в матеріалах справи;

від Відповідача -Шимборська О.А., довіреність в матеріалах справи

від Третьої особи 1 -Муціківська Г.С., довіреність в матеріалах справи;

від Третьої особи 2: не з'явився

Суть спору:

Товариство з додатковою відповідальністю «Росана»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сармат»з позовом про стягнення заборгованості за договором оренди; ціна позову: 26547,29грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 19.07.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено в судовому засіданні на 15год. 35хв. 21.08.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 21.08.2012р., 17.09.2012р., 21.09.2012р., 01.10.2012р. В судовому засіданні 03.09.2012р. оголошувалась перерва. Строк розгляду спору продовжено на 15 днів відповідно до ухвали господарського суду Львівської області по даній справі від 17.09.2012р.

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 21.09.2012р. залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, ТзОВ «Контур-Екс»та ТзОВ «Дайс».

Представникам Учасників процесу оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38 господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які надіслані (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи письмові повідомлення представників Сторін про оголошення ухвал та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень), зазначалось, що права та обов'язки Учасників визначені ст.ст.20, 22, 27, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представники Позивача в судове засідання з'явились, позовні вимоги підтримали повністю.

Протягом розгляду справи представниками Позивача подано суду наступні документи: довіреності на право здійснення представництва; супровідний лист Відповідачу №45 від 16.08.2012р. з додатками згідно опису; лист Відповідачу №46 від 17.08.2012р.; копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних; пояснення від 14.09.2012р., 20.09.2012р. та від 03.10.2012р. з додатками згідно описів; копії договору про спільне використання технологічних мереж Відповідача та актів про розмежування балансової приналежності; клопотання про продовження строку розгляду спору; копії рахунків на оплату послуг.

Представник Відповідача в судове засідання з'явилась, протии позову заперечила повністюю.

Протягом розгляду справи представником Відповідача подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; клопотання про відкладення розгляду справи від 21.08.2012р.; відзив на позовну заяву з додатками згідно опису; письмові пояснення (доповнення до відзиву); копію листа Позивачу від 31.07.2012р.; клопотання про долучення до матеріалів справи доказів від 17.09.2012р. з додатками згідно опису; копії листів Відповідача №15/06, №15/06/1, №15/06/2 від 15.06.2012р. з доказами скерування; клопотання про ознайомлення з матеріалами справи; клопотання про зупинення провадження у справі.

Щодо клопотання Відповідача про зупинення провадження у справі суд зазначив наступне .

Відповідач у клопотанні просить зупинити провадження у справі до вирішення господарським судом Львівської області справи №5015/3671/12 за позовом ТзОВ «САРМАТ»до ТзДВ «РОСАНА»про визнання недійсним договорів оренди.

Доводи клопотання Відповідач мотивує тим, що оскільки предметом спору у справі №5015/2964/12 є стягнення заборгованості з орендної плати з Відповідача за договорами оренди трансформаторної підстанції ТП-392 №1 та №5 та вказані договори оскаржені Відповідачем з підстав їх невідповідності вимогам чинного законодавства, то провадження у справі необхідно зупинити.

Суд зазначає, що провадження у справі №5015/2964/12, як зазначено вище, порушено 19.07 .2012р. Відповідно ж до ухвали господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі №5015/3671/12, до якої просить зупинити розгляд справи Відповідач, справу порушено провадженням 05.09. 2012р. З наведенного вбачається, що провадження у справі, що розглядається, порушено до винесення ухвали про порушення у справі №5015/3671/12.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Проте, відповідно до п.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у пенвній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З врахуванням приписів наведених правових норм, господарський суд зобов'язаний перевірити законність договору, на якому грунтуються позовні вимоги та, у випадку якщо суд дійде висновку про незаконність договору, він має право визнати цей договір недійсним.

Враховуючи вищенаведене, в господарського суду Львівської області є можливість розглянути справу №5015/2964/12 до вирішення справи №5015/3671/2012, а відтак, підстави до зупинення провадження відсутні.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про відсутність правових підстав до зупинення провадження у справі до вирешння справи №5015/3671/12.

Представник Третьої особи 1 в судове засідання з'явилась, надала пояснення по суті спору, яким підтвердила наявність укладеного між Відповідачем та Третьою особою 1 договору про технічне забезпечення постачання електроенергії, яким, в тому числі, передбачено відшкодування частини витрат по утриманню трансформаторної комірки.

Крім того, Третьою особою 1 надано суду лист-пояснення №17 від 02.10.2012р. з додатками згідно опису.

Третя особа 2 в судове засідання не з'явилась, про причини неявки суду не повідомила.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Відповідача зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні протягом розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Щодо стягнення 25440грн. боргу.

01.01.2011р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди трансформаторної підстанції ТП-392 №1 (далі -Договір 1), відповідно до п.1.2 якого, за цим Договором Орендодавець надає Орендарю в оплатне користування нежитлове приміщення трансформаторної підстанції ТП-392 площею 9 м 2 та технологічні мережі як невідокремлене майно (в подальшому - Приміщення), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Вербова, 15 та належить на праві власності Орендодавцю, а Орендар сплачує останньому орендну плату, передбачену розділом 2 цього договору; перелік технологічних мереж, які передаються в оренду разом з приміщенням, зазначається в акті приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору (Додаток №1).

Відповідно до п.п.2.1, 2.2, 2.3 Договору 1, щомісячна орендна плата на момент підписання цього договору за нежитлове приміщення та використання технологічних мереж становить 2040грн.; орендна плата визначається за згодою Сторін ; Орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату до 10-го числа поточного місяця.

Згідно п.7.1 Договору 1, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2011р.

Договір 1 підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

Згідно акту приймання-передачі (додатку №1) від 01.01.2011р. до Договору 1, Позивачем передано Відповідачу нежитлове приміщення та технологічні мережі, як невідокремлене майно .

01.01.2012р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди трансформаторної підстанції ТП-392 №5 (далі -Договір 2), пункт 1.2 якого аналогічний змістом п.1.2 Договору 1.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2, 2.3 Договору 2, встановлено орендну плату в розмірі 3240грн., яка визначається за згодою сторін , та встановлено обов'язок сплати Орендарем орендної плати до 10-го числа поточного місяця. Угодою №1 від 25.01.2012р. змінено розмір орендної плати з 01.02.2012р. до 4440грн.

Згідно п.7.1 Договору 2, цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012р.

Договір 2 підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

Згідно акту приймання-передачі (додатку №1) від 01.01.2012р. до Договору 2, Позивачем передано Відповідачу нежитлове приміщення та технологічні мережі, як невідокремлене майно .

Позивач просить стягнути з Відповідача борг за Договорами 1, 2 в сумі 25440грн. за період з грудня 2011р. по липень 2012р. включно, вказуючи на наявну у Відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за цей період.

Окрім проведеного розрахунку основного боргу, який відповідає укладеним Договорам та додатковій угоді, заборгованість Відповідача підтверджується виданими Відповідачу податковими накладними, що, в свою чергу, підтверджується і реєстрами виданих податкових накладних за період заборгованості.

Крім того, видані Відповідачу податкові накладні Позивача, в яких зазначений боргу за Договорами 1, 2, обліковані та заявлені Відповідачем перед фіскальними органами, що підтверджується реєстрами отриманих податкових накладних Відповідача за період з грудня 2011р. по березень 2012р., та відображенням даної заборгованості у податкових деклараціях на прибуток підприємства та деклараціях з податку на додану вартість за вказаний період. З врахуванням вищенаведеного суд зазначає про визнання боргу Відповідачем перед Позивачем за Договорами 1, 2.

Окрім того, у листі Відповідача Позивачу б/н та дати, який зареєстровано у Позивача 31.07.2012р. за вх.№19, Відповідач зазначає про визнання ним заборгованості перед Позивачем за Договорами за період з 01.01.2012р. по 15.05.2012р. в розмірі, що відповідає проведеному Позивачем розрахунку, та зобов'язується погасити дану заборгованість. Проте, як причину непогашення заборгованості Відповідач зазначає зміни домовленостей по використанню земельної ділянки та влаштуванню Позивачем огорожі, що унеможливлює використання даної території під паркувальний майданчик, та наводить пропозиції до врегулювання суперечки, - зобов'язується вивезти щебінь та пісок з території, пропонує влаштувати асфальто-бетонне покриття на місці колишньої клумби чи привести ціну у Договорі 2 у відповідність до Договору 1 . При цьому суд зазначає, що укладеними Договорами не передбачено надання Відповідачу паркувального майданчика. Також, суд бере до уваги незаперечення Відповідачем обов'язку сплати за Договорами, в тому числі з врахуванням предметів укладених Договорів .

Позивачем 05.06.2012р. скеровано Відповідачу вимогу про сплату заборгованості за Договорами 1, 2, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи опис вкладення у цінний лист з відбитком поштового штемпеля та фіскальний поштовий чек №7941 від 05.06.2012р.

Проте, в матеріалах справи відсутні, Відповідачем не наведені доводи та не подані докази сплати заборгованості перед Позивачем повністю чи частково.

Проте, протягом розгляду справи Відповідач заперечує проти позову з наступних підстав.

Передане згідно описаних вище актів приймання-передачі за Договорами 1, 2 майно (високовольтна комірка трансформатора №1; високовольтна комірка №3 з роз'єднувачем напруги та захисними пристроями; низьковольтна комірка трансформатора №1 з захисним пристроєм та роз'єднувачем напруги; низьковольтна розподільча установка РУ5 з роз'єднувачем напруги та захисними пристроями; місце під влаштування конденсаторної установки; високовольтний кабель від комірки №3 до силового трансформатора) є технологічними мережами у відповідності до «Правил користування електричною енергією», затверджених Постановою НКРЕ України №28 від 31.07.1996р. (далі -Правила). З врахуванням вищенаведеного, в тому числі керуючись п.п.5.15, 1.7, 6.29 Правил, Відповідач стверджує про необхідність укладення між Позивачем та електропередавальною організацією договору про спільне використання електричних мереж (переданих Відповідачу за Договорами 1, 2) та сплату електропередавальною організацією Позивачу за спільне використання технологічних мереж. З наведенного Відповідач робить висновок щодо неправомірного закріплення в Договорах 1, 2 орендної плати за використання Відповідачем технологічних мереж Позивача.

З даного приводу суд зазначає наступне:

1. Між Позивачем (Власник мереж) та ВАТ «Львівобленерго»(Користувач) укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж №145-138/10 від 24.12.2010р. (далі -Договір про спільне використання).

Згідно п.1.1 Договору про спільне використання, Власник мереж забезпечує технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок Користувача або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує Користувач, а Користувач - своєчасно сплачує вартість послуг Власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору про спільне використання, передача електричної енергії забезпечується відповідно до додатка №1 «Однолінійна схема»; Власник мереж забезпечує передачу електричної енергії до межі балансової належності належних йому електричних мереж, визначених додатком №2 «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін».

В «Однолінійній схемі»визначено та позначено пунктиром межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін. Як вбачається із схеми, межі такої належності та відповідальності Позивача позначена лінією-пунктиром (межа розподілу) 5 (межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін); при цьому вимикач навантаження ВНП - 16, до якого приєднана електромережа та електроустановки, в т.ч. трансформатор (Т-1) ТзОВ «Сармат», знаходиться поза межею.

Таким чином, предметом спільного використання за Договором про спільне використання є технологічні електричні мережі, межі яких визначені додатком №1 до Договору «Однолінійна схема» та окреслені вище, а отже, плата ВАТ «Обленерго» Позивачу за спільне використання технологічних електричних мереж можлива лише виключно у цих межах.

При цьому суд зазначає, що електричні мережі та установки Відповідача, а також внутрішнє електрообладнання, яке надано Позивачем Відповідачу в оренду за Договорами 1, 2, знаходиться поза вищезазначеними межами (нижче лінії-пунктиру), а отже не можуть бути предметом спільного використання за Договором про спільне використання, а відтак оплата Позивачу за утримання таких мереж з боку ВАТ «Обленерго»не може здійснюватися.

2. Поряд з цим суд зазначає, що згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.ст.632, 762 ЦК України, ціна (плата за користування майном) в договорі встановлюється за домовленістю сторін та зазначається в договорі найму.

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст.760 ЦК України, законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Щодо нерухомого майна (приміщення) та технологічних мереж таких обмежень законом не встановлено, як і не встановлено обмежень щодо встановлення плати за передачу в найм таких, в тому числі не встановлено порядку визначення орендної плати (плати за найм) при передачі технологічних мереж в оренду.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що укладені між Сторонами Договори не суперечать вимогам чинного законодавства, та Позивач вправі передавати в оренду (найм), в тому числі технологічне електричне обладнання, при цьому встановлюючи та розраховуючи орендну плату за Договором за згодою сторін, і встановлений Договорами розмір сплати орендної плати є обов'язковим для Сторін.

3. Крім того суд зазначає, що згідно ст.3 Закону України «Про електроенергетику», відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, постачанням і використанням енергії, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.1.2 Правил, спільне використання технологічних електричних мереж це виконання комплексу заходів з метою експлуатації та утримання у належному технічному стані технологічних електричних мереж, які використовуються для забезпечення електропостачання інших суб'єктів господарювання, крім їх власника, або для забезпечення передачі (транзиту) електричної енергії в мережі електропередавальної організації.

Проте, з моменту передачі в найм за Договорами 1, 2 Позивачем технологічних мереж Відповідачу, у Позивача припинилось правомоччя «користування», що є складовою права власності. Відтак, Позивач не користується, не використовує технологічні електричні мережі, передані в найм Відповідачу, ні самостійно, ні спільно з електропередавальною організацією.

4. Крім того, відповідно до п.1.2 Правил, договір про спільне використання технологічних електричних мереж - домовленість двох сторін, що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між електропередавальною організацією (ліцензіатом з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами) та основним споживачем під час передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами.

Згідно п.1.7 Правил, у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 2).

При цьому суд наголошує, що, як вбачається з п.п.1.2, 1.7, Додатку 2 Правил, укладення власником електричних мереж з електропередавальною організацією договору про спільне використання технологічних електричних мереж не встановлює обмежень щодо розпорядження такими для власника, а лише встановлює можливість використання таких електропередавальною організацією для передачі електроенергії та потреб, пов'язаних з цим, відтак, не обмежує права власника на передачу електричних мереж в оренду (найм) іншим особам , та, відповідно, отримання орендної плати за таке використання.

В силу особливостей використання технологічних електричних мереж та специфіки правового регулювання цього роду правовідносин, використання електричних мереж електропередавальною організацією має місце завжди при наданні послуг через них електропередавальною організацією, проте, наведене не виключає, а навпаки доводить використання технологічних мереж водночас і іншою особою, якій такі необхідні для забезпечення потреб в електроенергії , в даному випадку - Відповідачем .

Поряд з цим суд зазначає, що порядок та спосіб використання Відповідачем отриманих в найм технологічних мереж не ототожнений з порядком та способом використання таких електропередавальною організацією, та визначається Орендарем (Відповідачем) на власний розсуд згідно умов Договорів, а відтак, оплата чи неоплата електропередавальною організацією за використання технологічних мереж їх власнику (Позивачу) не може виключати право отримання такої Позивачем від Відповідача за користування останнім переданим у найм майном . Наведена ж Відповідачем Методика обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затверджена Постановою НКРЕ №691 від 12.06.2008р., визначає порядок розрахунку плати за спільне використання технологічних електричних мереж з електропередавальною організацією .

При цьому суд зазначає, що необхідність використання переданими згідно договору приміщенням та технологічними мережами, які, як зазначено в актах передачі, є невідокремленим майном, не спростовує і Відповідач та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, в тому числі укладеними Договорами 1, 2 та додатками до них.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі:

- положення Договорів 1, 2 та угоди про внесення змін до Договору 2;

- беручи до уваги реєстри отриманих податкових накладних Відповідача за період з грудня 2011р. по березень 2012р. та інші описані документи податкової звітності Сторін;

- враховуючи визнання Відповідачем боргу, в тому числі розміру, протягом періоду існування такого (лист Відповідача від 31.07.2012р.);

- з врахуванням того, що в матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази сплати Відповідачем за Договорами 1, 2 боргу в розмірі 25440грн. повністю чи частково;

- беручи до уваги також визначені Договором про спільне використання межі технологічних електричних мереж та те, що технологічні електричні мережі, які є в користуванні Відповідача, знаходяться поза встановленими межами, а відтак, не можуть бути предметом спільного використання за Договором про спільне використання та отримання оплати Позивачу за утримання таких мереж з боку ВАТ «Обленерго»не може здійснюватися;

- враховуючи також те, що , з врахуванням вимог законодавства , укладені між Сторонами Договори не суперечать вимогам чинного законодавства, та Позивач вправі передавати в оренду (найм), в тому числі технологічне електричне обладнання, при цьому встановлюючи та розраховуючи орендну плату за Договором за згодою сторін, і встановлений Договорами розмір сплати орендної плати є обов'язковим для Сторін;

- беручи до уваги встановлене Правилами поняття спільного використання технологічних електричних мереж та те, що з моменту передачі в найм за Договорами 1, 2 Позивачем технологічних мереж Відповідачу, у Позивача припинилось правомоччя «користування», що є складовою права власності, відтак, Позивач не користується, не використовує технологічні електричні мережі, передані в найм Відповідачу, ні самостійно, ні спільно з електропередавальною організацією;

- враховуючи також те, що з врахуванням п.п.1.2, 1.7, Додатку 2 Правил, укладення власником електричних мереж з електропередавальною організацією договору про спільне використання технологічних електричних мереж не встановлює обмежень щодо розпорядження такими для власника, а лише встановлює можливість використання таких електропередавальною організацією для передачі електроенергії та потреб, пов'язаних з цим, відтак, не обмежує права власника на передачу електричних мереж в оренду (найм) іншим особам, та, відповідно, отримання орендної плати за таке використання;

- беручи до уваги те, що в силу особливостей використання технологічних електричних мереж та специфіки правового регулювання цього роду правовідносин, використання електричних мереж електропередавальною організацією не виключає, а навпаки доводить використання технологічних мереж водночас і іншою особою, якій такі необхідні для забезпечення потреб в електроенергії, в даному випадку -Відповідачем;

- з врахуванням того, що порядок та спосіб використання Відповідачем отриманих в найм технологічних мереж не ототожнений з порядком та способом використання таких електропередавальною організацією, та визначається Орендарем (Відповідачем) на власний розсуд згідно умов Договорів, а відтак, оплата чи неоплата електропередавальною організацією за використання технологічних мереж їх власнику (Позивачу) не може виключати право отримання такої Позивачем від Відповідача за користування останнім переданим у найм майном.,

Перевіривши правильність проведеного розрахунку основного боргу, в тому числі відповідність такого укладеним Договорам, беручи до уваги те, що згідно Договорів 1, 2 строк сплати боргу в розмірі 25440грн. настав, керуючись вищезазначеними нормами законодавства, суд приходить до висновку про недоведеність Відповідачем доводів заперечення та наявністю правових підстав до задоволення позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 25440грн. боргу за Договорами 1, 2 за період з грудня 2011р. по липень 2012р. включно.

Щодо стягнення 895,83грн. пені, 177,86грн. 3% річних та 33,60грн. інфляційних нарахувань.

Щодо інфляційних нарахувань та 3% річних.

Позивач розраховує 3% річних за період з 11.12.2011р. по 18.07.2012р., інфляційні нарахування -за період з грудня 2011р. по березень 2012р. виходячи з суми боргу, що діяла за відповідні періоди, індексів інфляції та розміру відсотків річних -3%.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі доводів мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 177,86грн. 3% річних та 33,60грн. інфляційних нарахувань підлягають до задоволення.

Щодо пені .

Відповідно до п.п.6.2 Договорів 1, 2, у випадку затримання орендного платежу Орендар сплачує Орендодавцю пеню з несплаченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. 230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач розраховує пеню за період з 11.12.2011р. по 18.07.2012р. з врахуванням розмірів основного боргу, які існували за вказаний періо, що відповідає вимогам Договорів, та з врахуванням облікових ставок НБУ за відповідний період.

Проте, перевірвши правильність проведенного розрахунку суд зазначає, що такий проведено не в повній мірі вірно, оскільки тривалість днів, за який проводиться розрахунок пені з боргу за грудень 2011р., є завищеною та не відповідає вимогам ч.6 ст.232 ГК України. Відтак, при перевірці розрахунку розмір пені, яка підлягає до стягнення, становить 863,96грн.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу, перевіривши підставність стягнення пені та правильність проведенного розрахунку суд зазначає, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача пені підлягають до задоволення в розмірі 863,96грн., в частині стягнення 31,87грн. пені слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

03.10.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 10.10.2012року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 43, 44, 48, 49, 78, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сармат»(79039, м.Львів, вул.Роксоляни, 31/29, ідентифікаційний код 30274630) на користь товариства з додатковою відповідальністю «Росана»(79058, м.Львів, вул.Вербова, 15, ідентифікаційний код 25227029) 25440грн. боргу, 177,86грн. 3% річних та 33,60грн. інфляційних нарахувань, 863,96грн. пені, 1609,50грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.