Рішення

від 10.10.2012 по справі 37/79

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.10.12 р. Справа № 37/79

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Попкова Д.О., суддів Риженко Т.М. та Левшиної Г.В., при секретарі судового засідання Поцелуйко Ю.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод», м. Маріуполь, ідентифікаційний код 01558767

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозяюшка», м. Маріуполь, ідентифікаційний код 32939365

про: стягнення за договором оренди №б/н від 24.01.2005р. заборгованості в розмірі 205303,00грн., пені в розмірі 28680,41грн., неустойки в розмірі 1174626,12грн. та витрати по сплаті за землю в розмірі 47624,68грн.

за участю Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Маріуполь, ідентифікаційний номер НОМЕР_1

за участю уповноважених представників:

від Позивача - не з'явився;

від Відповідача - не з'явився;

від Третьої особи - не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України 21.03.2011р. було оголошено перерву у судовому засіданні до 11.04.2011р., з 11.04.2011р. розгляд справи відкладався на 19.04.2011р., проте 19.04.2012р. розгляд справи було зупинено та поновлено 06.06.2012р. з призначенням до розгляду на 12.06.2012р., з 12.06.2012р. відкладено розгляд справи на 24.07.2012р., з 24.07.2012р. на 14.08.2012р., з 14.08.2012р. на 03.09.2012р., з 03.09.2012р. на 10.10.2012р.

У судовому засіданні 10.10.2012р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ««Маркомпрод», м. Маріуполь (далі - Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозяюшка», м. Маріуполь (далі - Відповідач) про стягнення за договором оренди №б/н від 24.01.2005р. заборгованості в розмірі 205303,00грн., пені в розмірі 28680,41грн., неустойки в розмірі 1174626,12грн. та витрати по сплаті за землю в розмірі 47624,68грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди №б/н від 24.01.2005., внаслідок чого за період з лютого 2009р. по липень 2009р. утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для пені (у період з 01.04.2010р. по 21.02.2011р.), відшкодування витрат по сплаті за землю за період з лютого 2008р. по 28.10.2010р. в розмірі 47624,68грн., а також - через прострочення обов'язку з повернення об'єкту оренди після припинення орендних правовідносин за договором оренди №б/н від 24.01.2011р. виникли підстави для нарахування за період з 01.08.2009р. по 28.10.2010р. стягуваної неустойки.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав розрахунок позовних вимог, договір оренди №б/н від 24.01.2011р., додаткові угоди та акт приймання-передачі за ним, претензію №09/194 від 29.04.2009р. з розрахунком претензійної суми, акт звіряння-розрахунків, рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2010р. у справі №32/142, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 526, 527, 530, 611, 624, 782, 785 Цивільного кодексу України та в перебігу розгляду справи представив додаткові документи (а.с.а.с.41-47, 50-149 т.1, а.с.а.с.1-15, 42-51, 56-68, 128-136 т.2, а.с.а.с. 30-48, 67-74, 82-83, 92-96т.3) у тому числі - заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, за результатами розгляду якої судом винесено ухвало від 11.04.2011р. (а.с.72 т.2), пояснення №203 від 03.09.2012р. відносно правових підстав та періоду фактичного використання об'єкту оренди Відповідачем, періоду нарахування пені та відсутності доказів виставлення рахунків по відшкодуванню витрат зі сплати за землю, а також - клопотання про зупинення провадження по справі до розгляду справи №40/186пд.

Відповідач надав відзив (а.с.а.с.16-18 т.2) з додатками (а.с.а.с.19-41 т.2), яким проти позову заперечив, посилаючись на: приналежність Фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 об'єкту оренди впродовж періоду з 08.08.200р. по 28.09.2010р., що зумовлює відсутність права Позивача на стягнення коштів за договором оренди, нарахованих в цей період; недотримання порядку розірвання договору оренди, визначеного чинним законодавством та безпідставність посилання на рішення Господарського суду Донецької області в межах справи №32/142пн, яке не набрало законної сили.

В перебігу розгляду справи Відповідач надав додаткові документи (а.с.а.с.76-76, т.2, а.с.а.с. 139-150 т.2, а.с.а.с.1-27, 91 т.3), у тому числі - пояснення від 17.09.2012р. з обґрунтуванням безпідставності посилання в підтвердження наявності права на позов на договір позички, укладений між Позивачем і Третьої особою.

Ухвалою від 11.04.2011р. до участі у справі у якості Третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні Позивача було залучено фізичну особу-підприємця ОСОБА_1.

Третя особа надала заперечення на позовну заяву з додатками (а.с.а.с.77-120 т.2, а.с.28 т.3), за змістом яких позовні вимоги підтримала у повному обсягу, вказуючи на передачу об'єкту оренди після набуття його у власність у користування Позивачеві на період з 08.08.2008р. по 31.07.2009р. на підставі договору позички від 08.08.2008р.

Представники учасників справи у судове засідання 10.10.2012р. без пояснення причин не з'явились, хоча повідомлялись про судовий розгляд належним чином шляхом надсилання ухвали за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи.

Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

24.01.2005р. між право попередником (п.1.2. статуту - а.с.35 т.1) Позивача (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено і нотаріально посвідчено та зареєстровано у державному реєстрі правочинів (а.с.16 т.1) договір оренди (а.с.а.с. 11-15 т.1), згідно п.п.1.1, 7.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування нежиле приміщення, загальною площею 1209 кв.м., що розташоване у АДРЕСА_1, для використання його під розміщення об'єкта торгівлі, зі строком дії 24.01.2015р.

Пунктом 1.1. договору визначено, що майно, яке передається в оренду належить Орендодавцю на підставі свідоцтва про право власності №9, виданого 05.01.2000р., Виконавчим комітетом Маріупольської міської Ради, та зареєстроване у Маріупольському бюро технічної інвентаризації 05.01.2000р. за реєстром №767.

Умовами пунктів 3.1, 3.2, 3.4, 3.5 договору сторонами визначені умови щодо порядку здійснення грошових зобов'язань, а саме:

- за користування орендуємим приміщенням з Орендатора щомісяця стягується орендна плата у розмірі 25 000 грн.;

- розрахунки по орендній платі здійснюються орендатором щомісяця, шляхом передплати до 05 числа поточного місяця;

- Орендар відшкодовує Орендодавцю витрати за користування земельною ділянкою, на якій розташоване орендуєме приміщення, згідно виставлених рахунків;

- Орендар самостійно сплачує витрати за комунальні, експлуатаційні послуги, за користування телефоном на підставі договорів, укладених з Відповідними організаціями.

Умовами п. 7.5 договору, сторонами передбачені підстави для розірвання договору, у тому числі у разі нездійснення оплати Орендарем за орендуєме приміщення протягом 3-х місяців з моменту закінчення строку, у цьому випадку Орендар зобов'язаний здати приміщення Орендодавцю в семиденний строк з обов'язковим складення акту-передач.

Крім того, п.7.4. спірного договору оренди визначено про його припинення у разі відчуження орендованого приміщення. Водночас, відповідно до пп. б) п.4.6. договору оренди Орендар має привілеєве перед іншими особами право викупити орендоване приміщення у разі його продажу, а згідно пп. е) п.4.1. Орендодавець зобов'язаний у разі продажу нежитлового приміщення інформувати про це Орендаря не пізніше ніж за три місяці до здійснення угоди.

08.02.2005р. об'єкт оренди за актом приймання-передачі (а.с.17 т.1) був переданий Відповідачу.

Додатковими угодами (а.с.а..с18-22 т.1), підписаними без нотаріального посвідчення, сторони неодноразово збільшували орендну плату, востаннє - до 39 329 грн. на місяць - з 01.06.2008р.

Згідно державного акту на право постійного користування І-ДН №003619 (а.с.а.с.82-84 т.1) земельна ділянка, на якій розташовано об'єкт оренди належить Позивачеві на праві постійного користування, за яку (ділянку) останній за період з грудня 2008р. по 28.10.2010р. за приведеним розрахунок (а.с.89, 90 т.1) сплатив (а.с.а.с.56-67 т.2) земельний податок у загальному розмірі 47559,74грн. При цьому, рахунки на відшкодування витрат зі сплати такого податку у відповідності до умов п.3.4. договору оренди від 24.01.2005р. за період з серпня 2009р. по жовтень 2010р. були надіслані (а.с.а.с.57, 58 т.1) Відповідачеві разом із супровідним листом №09/106 від 17.03.2011р. (а.с.56 т.1) лише 17.03.2011р. - після порушення провадження у розглядуваній справі, що відбулося 25.02.2011р.

29.12.2007р. між Позивачем (Продавець) та Третьою особою (Покупець) було укладено і нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (а.с.19 т.2), відповідно до п. 1.1. якого Продавець передає у власність, а Покупець приймає у власність та зобов'язується сплатити обговорену договором суму за нежитлову АДРЕСА_1 - об'єкт оренди за вказаним вище договором оренди від 24.01.2005р., укладеним між Позивачем і Відповідачем, разом із прибудовами.

За умовами п.4.3. цього договору Покупець набуває право власності на означену нежитлову будівлю з моменту її прийняття за актом приймання-передачі, що відбулося 01.08.2008р. (а.с.82 т.2)

08.08.2008р. між Позивачем (користувач) та Третьою особою (Позичкодавець) було укладено договір позички (а.с.68 т.2), відповідно до п.п. 1.1, 4.1 якого Позичкодавець передає Користувачу в безоплатне користування на строк з 08.08.2008р. до 31.07.2009р., позичку, яку Користувач зобов'язується повернути Позичкодавцеві 31.07.2009р.

Предметом позички за договором, відповідно до п.1.2, є нежитлове приміщення площею 1228,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 - об'єкт оренди за вказаним вище договором оренди від 24.01.2005р., укладеним між Позивачем і Відповідачем, і об'єкт відчуження за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р., укладеним між Позивачем і Третьою особою.

Відповідно до п. 2.2.1. договору Користувач має право, зокрема, здавати приміщення в оренду іншим особам. В свою чергу, за умовами п.3.1. договору позичка вважається переданою Користувачу з моменту підписання акту приймання-передачі позички сторонами, що відбулося 08.08.2008р. (а.с.36 т.3).

Актом приймання-передачі від 31.07.2009р. (а.с.37 т.3) Користувач повернув позичку Позичкодавцю у зв'язку із закінченням строку відповідного договору.

29.04.2009р. Позивачем було вручено Відповідачу претензію №09/194 з розрахунком (а.с.а.с.23, 24 т.1), якою вимагав погасити заборгованість з лютого 2009р. по квітень 2009р. у розмірі 117 987,00 грн., у тому числі нараховану пеню у розмірі 4 459,38 грн. та витрати за землю у розмірі 9241,16 грн. за період з грудня 2008р. по квітень 2009р.

Третя особа 20.08.2009р. звернулась (а.с.85 т.2) до Відповідача із вимогою (а.с.84 т.2) про повернення майна, переданого в оренду Позивачем, посилаючись на придбання у останнього права власності на об'єкт оренди за договором купівлі-продажу. У відповідь №82/08 від 31.08.2012р. (а.с.87 т.2) на вказаний лист Відповідач наголосив на неможливості звільнення приміщення з огляду на чинність до 24.01.2015р. договору оренди цього майна, укладеного з Позивачем.

26.08.2010р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод" (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір про розірвання договору купівлі-продажу від 29.12.2007р. (а.с.83 т.2), умовами якого передбачалось повернення сторонами один одному отриманого за договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.10.2010р. у справі №32/142пн (а.с.а.с.27-31 т.1) відмовлено у задоволені позовних вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 м. Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю „ХОЗЯЮШКА" м. Маріуполь про усунення перешкод в користуванні майном за адресою: АДРЕСА_1 шляхом його звільнення, визнано недійсним договір суборенди, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хозяюшка» та Приватним підприємством «Продмаркет Сервіс» від 02.09.2009р. та задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод» як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору в частині зобов'язання Приватного підприємства «Продмаркет Сервіс» усунути перешкоди в користуванні належним Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод» майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 шляхом його звільнення.

Однак, за результатами перегляду постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.05.2011р. (а.с.а.с.143-147 т.2), залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2011р. (а.с.а.с.148-150 т.2), рішення Господарського суду Донецької області від 05.10.2010р. в частині визнання недійсним договору суборенди, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хозяюшка» та Приватним підприємством «Продмаркет Сервіс» від 02.09.2009р. та задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод» як третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору в частині зобов'язання Приватного підприємства «Продмаркет Сервіс» усунути перешкоди в користуванні належним Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод» майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 шляхом його звільнення, скасовано і у задоволені таких вимог Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод» відмовлено.

Із змісту означеної постанови апеляційного суду вбачається, що висновок про неприналежність фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, ґрунтувався виключно на наявності договору від 26.08.2010р. про розірвання договору купівлі-продажу від 29.12.2007р. і реєстрації 27.08.2010р. права власності на це майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод».

В свою чергу, законність договору від 26.08.2010р. в межах справи №32/142пн не оцінювалася, але встановлений факт чинності договору оренди від 24.01.2005р. і наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозяюшка» правових підстав для використання відповідного майна, а також - встановлено відсутність доказів виконання Орендодавцем вимог пп. е) п.4.1. договору оренди від 24.01.2005р. щодо попереднього повідомлення про продаж об'єкту оренди.

В подальшому постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2011р. в межах справи №13/98пд (а.с.а.с.13-19 т.3) за позовом Товариством з обмеженою відповідальністю «Хозяюшка» до Товариство з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 визнано недійсним договір від 26.08.2010р. про розірвання договору купівлі-продажу від 29.12.2007р.

При цьому, за змістом постанови вбачається, що апеляційним судом встановлений факт припинення зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод" та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р. виконанням згідно ст.599 Цивільного кодексу України.

24.02.2012р. Третя особа звернулась до Позивача з заявою (а.с.30 т.3) про відмову від договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 29.12.2007р. та необхідність прийняття документації відносно означеного приміщення і повернення здійсненої оплати.

У відповідь на означену заяву Відповідач в листі №44 від 07.03.2012р. (а.с.31 т.3) наголосив на згоді прийняти відмову від договору і відповідне майно у власність та зобов'язався повернути оплату в строк до 30.06.2012р.

07.03.2012р. Позивач та Третя особа підписали акт приймання-передачі документації відносно відповідного нежитлового приміщення (а.с.34 т.3) та акт про повернення самого приміщення у власність ТОВ «Маркомпрод» (а.с.32 т.3), а платіжними дорученнями від 18.04.2012р. №1689 (а.с.35 т.3) і 20.04.2012р. №1697 (а.с.34 т.3) останнє повернуло Третій особі оплату у загальному розмірі 676078грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.03.2012р. у справі №41/138пн (а.с.а.с.20-23 т.3), задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка", м. Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод", м. Маріуполь, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_1, про усунення перешкод у користуванні орендованою нежитловою будівлею за адресою АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання Відповідача звільнити приміщення та вселення до нього Позивача.

В означеному рішенні суд наголосив на відсутності в матеріалах справи доказів здійснення державної реєстрації права власності на спірне приміщення за ОСОБА_1, з огляду на що у сукупності із фактичним володінням та користування цим майном з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод» дійшов висновку про порушення прав Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозяюшка» як орендаря з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод» як орендодавцем і власником майна. Водночас, в означеному рішенні встановлений факт передання Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод» у власність ОСОБА_1 за актом приймання-передачі від 01.08.2008р. нежитлової будівлі та технічної документації, що є предметом договору купівлі-продажу від 29.12.2007р.

За таких обставин, Позивач наполягає на задоволені заявленим позову, вимагаючи стягнення за договором оренди №б/н від 24.01.2011р. заборгованості в розмірі 205303,00грн., пені в розмірі 28680,41грн., неустойки в розмірі 1174626,12грн. та витрати по сплаті за землю в розмірі 47624,68грн.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, наведених вище (а.с.а.с.16-18 т.2, а.с.91 т.3).

Крім того, як вбачається з розміщеної в системі діловодства Господарського суду Донецької області відомостей після скасування попередніх судових актів постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2012р.(а.с.а.с.93-96 т.3) на новому розгляді перебуває справа №40/186пд за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка", м. Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод", м. Маріуполь та до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю „Хозяюшка" права привілейованої купівлі нежитлової АДРЕСА_1, яка складається з нежитлової будівлі літ. А-1, тамбура літ. а-1, прибудови літ. а2-1, майданчиків а1, а3, а4, а7 загальною площею 1228, 5 кв.м.; переведення на позивача прав та обов'язків покупця за Договором купівлі-продажу даної нежитлової будівлі, укладеним 29.12.2007р. Товариством з обмеженою відповідальністю „Маркомпрод", як продавцем з фізичною особою ОСОБА_1, як покупцем, посвідчений 29.12.2007р. приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу

Третя особа письмовими поясненнями (а.с.а.с.77-80 т.2) підтримала позицію і вимоги Позивача у повному обсягу.

Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених позовних вимог, оскілки їх об'єднання в одному позові цілком відповідає приписам ст.58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги пов'язані підставами виникнення і наданими доказами (порушення зобов'язань за договором оренди від 24.01.2005р.)

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:

- наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу);

- порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача;

- належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позову.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та іншими актами господарського законодавства, зокрема Цивільним кодексом України, а також - умовами договору оренди №б/н від 24.01.2005р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату. Поряд із цим, встановлення Відповідачеві грошових зобов'язань з компенсації витрат зі сплати за землю під орендованою будівлею узгоджується із приписами ст.ст.3, 6, 627 Цивільного кодексу України, які встановлюють принцип свободи договору.

В свою чергу, за змістом орендних правовідносин, визначених положеннями ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України та ч. 1 ст.759 Цивільного кодексу України, випливає, що внаслідок укладання договору оренди Орендар набуває право тимчасового правомірного володіння та користування майном, приналежним іншій особі. А згідно положень ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України час реалізації Орендарем здобутого права відносно об'єкту суборенди визначається строком дії відповідного договору, припинення якого відповідно до ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України зумовлює зникнення правової підстави для реалізації Орендарем права володіння та користування майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України наслідком припинення договору оренди є обов'язок орендаря повернути об'єкт оренди, прострочення виконання якого (обв'язку) зумовлює виникнення у Орендодавця права на нарахування неустойки за весь період прострочення у розмірі подвійної орендної плати.

Виходячи із наведеного Позивачем обґрунтування заявлених вимог та вказаних норм діючого законодавства підставою виникнення та існування відповідного (захищуваного) суб'єктивного права Позивача на отримання грошових коштів:

- у якості орендної плати, нарахованих на них пеню, а також витрат зі сплати за землю є існування відповідних орендних правовідносин між Позивачем та Відповідачем за договором оренди від 24.01.2005р. в період формування стягуваної заборгованості та настання обов'язку із внесення платежів;

- у якості неустойки - є припинення саме між Позивачем і Відповідачем орендних правовідносин і прострочення виконання останнім обов'язку з повернення об'єкту оренди Орендодавцю.

З огляду на визначений Позивачем період формування заявлених до стягнення вимог, а саме:

- заборгованість з орендної плати в сумі 205303грн.- за період з лютого 2009р. по липень 2009р.;

- пеня, нарахована на вказану суму заборгованості з орендної плати за період з 01.04.2010р. по 21.02.2011р.;

- неустойка за несвоєчасне повернення об'єкту оренди за період з 01.08.2008р. по 28.10.2010р.;

- відшкодування витрат зі сплати за землю за період з лютого 2008р. по 28.10.2010р.,

наявність суб'єктивного права на висування відповідної частини означених сум зумовлено перебуванням об'єкту оренди у Позивача на праві користування за договором позички від 08.08.2008р., укладеним з Третьою особою, на період з 08.08.2008р. до 31.07.2009р., тоді як поза межами означеного періоду суб'єктивні права обумовлюються наявністю і відновлення права власності Позивача на орендоване майно.

Відносно частини вимог з відшкодування витрат зі сплати за землю за період (з лютого 2008р. по 08.08.2008р.), що передував укладанню договору позички між Позивачем і Третьої особою, позиція суду полягає в такому:

Положеннями п.3.4. договору оренди від 24.01.2005р., які встановлюють обов'язок Орендаря з відшкодування витрат за користування земельною ділянкою, не визначають моменту виконання означеного обов'язку конкретною датою, вказуючи на необхідність виставлення рахунків.

За таких обставин, момент настання обов'язку Орендаря з відшкодування таких витрат визначається судом в контексті приписів ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України - по закінченню семиденного строку з моменту виставлення відповідної вимоги, якою може бути і відповідних рахунок-фактура.

Між тим, як вбачається з матеріалів справи, будь-яких доказів висування вимог про відшкодування понесених витрат з оплати за землю за період з лютого 2008р. по 08.08.2008р. суду не представлено, адже - претензія від 29.04.2009р. в частині відшкодування витрат зі сплати за землю у розмірі 9241,16 грн. стосувалася періоду з грудня 2008р. по квітень 2009р., а виставлені в перебігу розгляду справи рахунки (прострочення з оплати за якими не могло відбутися на момент подання позову) охоплюють період з серпня 2009р. по жовтень 2010р.

Відсутність доказів висування вимог про сплату незалежно від наявності або відсутності у Орендодавця фактичних витрат з оплати за землю за період з лютого 2008р. по 08.08.2008р., унеможливлюють доведеність наявності порушення у вигляді прострочення з оплати таких коштів у розумінні ст.610 Цивільного кодексу України та підстав для стягнення відповідних сум як заборгованості згідно ст.625 цього Кодексу.

Відносно вимог зі стягнення заборгованості з орендної плати з лютого 2009р. по липень 2009р., нарахованих на неї пені та частини вимог з відшкодування витрат зі сплати за землю, а також вимог щодо неустойки за період з 01.08.2008р. по 31.07.2009р. , які (вимоги) обґрунтовані перебуванням об'єкту оренди в користуванні Позивача на підставі договору позички від 08.08.2008р., позиція суду полягає в такому:

Як було встановлено судом на підставі наданих до матеріалів справи судових актів, винесених в межах розгляду справ №№32/142пн, 41/138пн на момент укладання між Позивачем та Третьою особою договору позички від 08.08.2008р., нежиле приміщення загальною площею 1209 кв.м., що розташоване у АДРЕСА_1 перебувало з 24.01.2005р. і перебуває зараз в оренді Відповідача за чинним по 24.01.2015р. договором оренди №б/н, правовідносини за яким (договором) не припинялися з передбачених діючим законодавством підстав з моменту його укладання.

Суд наголошує, що ст.ст. 124, 129 Конституції України закріплений загально обов'язковий статус чинного судового рішення, а відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка (практика) згідно із ст. 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права для національних судів, визначено, що „одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів" (Рішенням Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. зі справи „Совтрансавто-Холдинг" проти України" - згадується в п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про юрисдикцію Європейського суду з прав людини в Україні" від 18.11.2003р. № 01-8/1427).

Виходячи із визначення оренди (позички), в контексті положень ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України факт укладання між сторонами договору оренди та його чинність впродовж визначеного періоду нарахування стягуваних коштів зумовлює виникнення та існування у Орендаря суб'єктивного зобов'язального права на володіння і користування об'єктом оренди до завершення строку таких правовідносин, яке (право) несумісне із вимогами про стягнення нарахованої в порядку ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України неустойки, обов'язковою умовою застосування якої є саме припинення договору оренди.

Законні сподівання Позивача як належного Орендаря і його майновий інтерес на можливість здійснення означених прав відповідно до умов укладеного договору підпадають під право мирного володіння майном, гарантованим ратифікованими Україною ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р., у світлі усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка (практика) згідно ст. 17 „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р., ст. 46 Конвенції є джерелом права для національних судів (див., наприклад, п. 38 Рішення Європейського суду з прав людини у справі „Полтораченко проти України" від 18.01.2005р.)

Таким чином, Третя особа передала орендований Відповідачем за чинним договором об'єкт в користування Позивачем на умовах позички, до правовідносин якої за змістом ч.3 ст.827 Цивільного кодексу України застосовуються норми глави 58 цього Кодексу про найм (оренду).

Оскільки позовні вимоги щодо стягнення коштів, права на отримання яких Позивач обумовлює періодом з 08.08.2008р. по 31.07.2009р., ґрунтуються на договорі позички від 08.08.2008р., цей договір є таким, що пов'язаний з предметом спору. В свою чергу, згідно із п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд управнений з власної ініціативи визнавати недійсним повністю пов'язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відтак, беручи до уваги встановлені судом факти перебування об'єкту позички на момент укладання договору щодо нього між Позивачем та Третьою особою в оренді Відповідача за чинним і не припиненим договором оренди від 24.01.2005р., суд дійшов висновку про необхідність визнання недійсним з власної ініціативи договору позички від 08.08.2008р., можливість чого (визнання недійсним з власної ініціативи), у повній мірі узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, приведеною в п. 7 Інформаційного листа „Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" від 14.07.2004 р. N 01-8/1270.

Дійсно, як вказувалося вище, за змістом ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України оренда (найм) полягає у строковому платному користуванні певним майном (в даному випадку - нежитловим приміщенням загальною площею 1209 кв.м., що розташоване у АДРЕСА_1) на підставі договору.

В силу юридичного факту укладання договору оренди орендар (наймач) набуває відповідне зобов'язальне право на володіння та користування приміщенням, що цілком відповідає змісту ст.ст. 173, 174 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України.

Хоча передача майна в оренду за змістом ст. 346 Цивільного кодексу України не призводить до втрати Орендодавцем права власності на таке майно, на строк оренди Орендодавець (наймодавець) позбавлений можливості здійснювати щодо об'єкту оренди передані Орендарю (наймачу) права на нежитлове приміщення (володіння та користування), оскільки в протилежному випадку відбулося б фактичне одностороннє припинення правовідносин з оренди, що є неприпустимим з огляду на ст. 629 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.291 Господарського кодексу України. Більш того, продовження власником-орендодавцем після передачі майна в оренду орендарю здійснення повноважень з користування та володіння цим майном (його частини) шляхом надання цих повноважень іншій особі несумісне із гарантованою ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України можливістю орендаря здійснювати впродовж строку договору набуті права відносно об'єкту оренди.

Отже, права володіння та користування можуть бути передані Позичкодавцем Користувачеві шляхом укладання договору позички виключно у разі наявності таких прав у самого Позичкодавця на момент вчинення такої угоди, що у повній мірі узгоджується із приписами ст. 761 Цивільного кодексу України. Вчинення певних угод відносно майна є окремним випадком реалізації повноважень власника, встановлених ч.1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України. Разом із тим, за змістом наведених норм під час здійснення своїх прав власник не може порушувати права та законні інтересі інших осіб, що кореспондується із приписами ст. 13 Цивільного кодексу України.

Таким чином, укладений між Позивачем і Третьою особою договір позички від 08.08.2008р. порушує положення ст.ст. 631, 761 Цивільного кодексу України, а отже - не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Більш того, об'єктивна відсутність у Третьої особи можливості передати Відповідачу права володіння та користування відповідним об'єктом позички, які (права) до того вже були набуті Позивачем, зумовлює первісну юридичну неможливість настання правових наслідків, обумовлених договором позички від 08.08.2008р. Вказана обставина вказує на невідповідність спірного договору вимогам ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України, що згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є самодостатньою підставою для визнання спірного договору недійсним.

Правильність висновків суду щодо недійсності в розглядуваному випадку договору позички, вчиненого відносно майна, яке вже перебуває в оренді, узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду, наведеною, зокрема, у постанові від 29.11.2007р. у справі №52/454-06 (а.с.а.с.97-100 т.3)

Характер допущенних при укладанні договору позички від 08.08.2008р. порушень діючого законодавства унеможливлює застосування положень ст.217 Цивільного кодексу України щодо недійсності лише окремих частин спірного договору, оскільки такі порушення зачіпають договір в цілому.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України договір позики від 08.08.2008р. є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обов'язків на майбутнє припиняється.

При цьому, з урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У світлі зазначених положень договір позички з моменту його укладання не є належною підставою для набуття його сторонами згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України та ст.ст. 173,174 Господарського кодексу України взаємообумовлених прав та обов'язків відносно відповідного приміщення, зокрема тих, що обумовлюють право Позивача отримувати зумовлені чинним і укладеним раніше договором оренди від 24.01.2005р. виконання спірних грошових обов'язків з боку Відповідача.

Недійсність договору позички, на якому ґрунтувалися наявність права на отримання стягуваних коштів щодо періоду з 08.08.2008р. по 31.07.2009р. зумовлює висновок і про відсутність захищуваного суб'єктивного права Позивача і неможливість його порушення Відповідачем.

Оскільки підставою для нарахування стягуваної пені за змістом ст.ст.549, 610, 611 Цивільного кодексу України є заборгованість з орендної плати перед Позивачем, яку останній в силу факту відчуження об'єкту оренди Третій особі не вправі отримувати, остільки безпідставність вимог відносно заборгованості зумовлює і відмову у задоволені вимог щодо пені.

Відносно вимог зі стягнення неустойки та відшкодування витрат зі сплати за землю за період з 31.07.2009р. по 28.10.2010р., позиція суду полягає в такому:

По-перше, суд відразу наголошує на несумісності до одночасного існування означених вимог, оскільки відшкодування витрат зі сплати за землю передбачає наявність орендних правовідносин між Позивачем та Відповідачем, тоді як нарахування неустойки вимагає обов'язкове припинення таких правовідносин.

Наразі, як було зазначено вище, встановлені в межах розгляду справ №№32/142пн, 41/138пн факти за відсутністю доказів в межах цієї справи припинення договору оренди від 24.01.2005р. з будь-яких визначених діючим законодавством підстав зумовлюють однозначний висновок суду про поточну наявність орендних правовідносин у Відповідача відносно відповідного об'єкту нерухомості. Відтак, стягувана неустойка за будь-яких обставин не могла бути нарахована.

Разом із тим, для стягнення саме Позивачем як неустойки, так і витрат зі сплати за землю за цей період, визначальним чинником є наявність у нього статусу власника - орендодавця, по відношенню до якого у орендаря можуть існувати або грошові договірні зобов'язання, або обов'язки з повернення майна з оренди, за невиконання яких може бути нараховано стягувану неустойку.

Між тим, хоча розглядуваний договір оренди від 24.01.2005р. і був укладений за участю правопопередника Позивача як Орендодавця, але встановлені судом на підставі наданих до справі матеріалів фактичні обставини дають підстави для висновку про втрату Позивачем статусу сторони за спірним договором ще до момент подання розглядуваного позову (25.01.2011р.).

Так, в силу укладання між Позивачем та Третьою особою та виконання договору купівлі-продажу орендованої Відповідачем нежитлової будівлі від 29.12.2007р., відбулося відчуження об'єкту оренди на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Факт виконання Позивачем та Відповідачем своїх кореспондуючих зобов'язань за таким договором купівлі-продажу від 29.12.2007р. встановлений чинною постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.09.2011р. в межах справи №13/98пд і чинним рішенням Господарського суду Донецької області від 06.03.2012р. у справі №41/138пн та має преюдиціальне у розумінні ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України значення для розглядуваної справи.

Таким чином, 01.08.2008р. (дата підписання акут приймання-передачі) згідно п.4.3. договору купівлі-продажу від 29.12.2007р. відбулося припинення права власності Позивача на орендоване Відповідачем майно у розумінні п.1 ч.1 ст.346 Цивільного кодексу України та правомірне виникнення такого права власності у Третьої особи відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України.

Суд наголошує, що належного у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України і ст.215 Цивільного кодексу України доказу спростування встановленої ст.204 цього Кодексу презумпції правомірності правової підстави набуття Третьої особою права власності на відповідне майно - чинного судового рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29.12.2007р. - до матеріалів справи не надано.

Визнання в межах справи №13/98пд недійсним договору від 26.08.2010р. про розірвання договору купівлі-продажу від 29.12.2007р., який передбачав повернення сторонами один одному отриманого на виконання та відновлення у такий спосіб права власності Позивача на орендоване Відповідачем майно, у світлі приписів ст.ст.216, 236 Цивільного кодексу України зумовлює висновок суду про те, що право власності у Позивача на таке майно у такий спосіб не відновилось, а у Третьої особи, відповідно, не припинялось.

Відтак, навіть подальше здійснення реєстрації права власності на спірне майно за Позивачем за відсутню належної правовоприпиняючої підстави щодо такого права у Третьої особи в контексті ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень", згідно яких реєстрація права здійснюється виключно за визначеним переліком підстав, унеможливлює сприйняття презюмованої достовірності реєстрації у якості належного доказу наявності права власності на майно у Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод».

Судом відхиляються і посилання Позивача та Третьої особи про відновлення права власності Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод» на орендоване Відповідачем приміщення внаслідок здійснення конклюдентних дій з відмови від договору купівлі-продажу, прийняття такої відмови та фактичного повернення один одному всього отриманого за договором купівлі-продажу, оскільки:

- ч.3 ст.214 Цивільного кодексу України визначає необхідність вчинення відмови від правочину у такій самі формі, в якій було вчинено правочин, в розглядуваному випадку - у нотаріальній формі єдиного документу за участю двох сторін, як і договір купівлі-продажу від 29.12.2007р. Між тим, в даному випадку Позивачем і Третьої особою не було дотримано вимог щодо форми відмови від договору, ст.214 Цивільного кодексу України взагалі не визначає повернення виконаного одне одному правовим наслідком відмови від правочину;

- не можуть вчинені Позивачем і Третьої осою «конклюдентні дії» кваліфікуватися як одностороння відмова від зобов'язань у розумінні ст.615 Цивільного кодексу України, оскільки підставою для такої відмови є факт порушення зобов'язання іншою стороною, тоді як в розглядуваному випадку зобов'язання сторін за договором купівлі-продажу від 29.12.2007р. припинені виконанням в порядку ст.599 Цивільного кодексу України (не має навіть об'єкту відмови - невиконаного обов'язку);

- ані діюче законодавство, ані сам договір купівлі-продажу від 29.12.2007р. не містить положень про можливість застосування право на односторонню відмову від нього у розумінні ч.3 ст.615 Цивільного кодексу України, тим більше, що такий правоприняючий за змістом ч.2 ст.653 цього Кодексу правочин можливо вчинити лише відносно не припиненого виконанням договору, на чому наголошено в межах справи №13/98пд.

Таким чином, представлені в матеріалах справи документи про вчинені Позивачем і Третьої особою «конклюдентні дії» не опосередковують підстави для припинення у Третьої особи набутого за договором купівлі-продажу від 29.12.2007р. права власності на орендоване Відповідачем майно у розумінні ст.346 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, відчуження Позивачем в перебігу орендних правовідносин з Відповідачем об'єкту оренди на користь Третьої особи без дотримання визначеного спірним договором оренди порядку попереднього повідомлення (на чому наголошувалося судом в межах розгляду справи №32/142пн і дотримання такого повідомлення не було доведено всупереч ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України і під час розгляду цієї справи) та преюдиціальність встановленого у загаданій справі факту чинності договору оренди від 24.01.2005р., унеможливлює застосування п.7.4. спірного договору оренди про його припинення у разі відчуження орендованого приміщення.

Відтак, згідно ч.1 ст.770 Цивільного кодексу України на підставі договору купівлі-продажу від 29.12.2007р. з 01.08.2008р. відбулася заміна сторони Орендодавця у спірному договорі оренди з Позивача на Третю особу, з огляду на що саме остання (належний Позивач) може з вказаної дати ініціювати позовні вимоги до Відповідача, що обумовлені договором оренди від 24.01.2005р.

Відсутність у Позивача підстав для існування захищуваних в межах розглядуваного позову суб'єктивних прав і інтересів щодо орендних правовідносин з Відповідачем за договором оренди від 24.01.2005р. відносно визначеного періоду формування стягуваних сум, унеможливлює порушення таких відсутніх прав з боку Відповідача і застосування обраних способів судового захисту.

Таким чином, суд відмовляє у задоволені позовних вимог у повному обсягу через їх юридичну і доказову неспроможність, внаслідок чого в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України відносить на рахунок Позивача понесені ним судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 21, 22, 33 - 35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія -

ВИРІШИЛА:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод», м. Маріуполь (ідентифікаційний код 01558767) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хозяюшка», м. Маріуполь (ідентифікаційний код 32939365) про стягнення за договором оренди №б/н від 24.01.2005р. заборгованості в розмірі 205303,00грн., пені в розмірі 28680,41грн., неустойки в розмірі 1174626,12грн. та витрати по сплаті за землю в розмірі 47624,68грн.

2. Визнати недійсним за ініціативою суду договір позички від 08.08.2008р., укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, м. Маріуполь (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркомпрод», м. Маріуполь (ідентифікаційний код 01558767).

3. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 10.10.2012р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.10.2012р.

Головуючий суддя Попков Д.О.

Суддя Левшина Г.В.

Суддя Риженко Т.М.