Ухвала

від 11.10.2012 по справі 2а/0570/6938/2012

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Аканов О.О.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2012 року справа №2а/0570/6938/2012

Донецький апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Гімона М.М., суддів Василенко Л.А., Карпушової О.В., при секретарі судового засідання Куленко О.Д., за участю представників позивача Гапотченко А.М., Калашнікової О.О., представників відповідача Ялової О.П., Нестеренко А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Альбіон» на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року у справі № 2а/0570/6938/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Альбіон» до Управління Пенсійного фонду України в м. Ясинувата та Ясинуватському районі Донецької області про визнання неправомірною і нечинною вимогу відповідача від 22 травня 2012 року про сплату боргу в сумі 11774,47 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Альбіон» до Управління Пенсійного фонду України в м. Ясинувата та Ясинуватському районі Донецької області про визнання неправомірною і нечинною вимогу відповідача від 22 травня 2012 року про сплату боргу в сумі 11774,47 грн. відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне зв'язування обставин по справі, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при ухваленні рішення суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволення позову, оскільки суд не встановив чи є витрати позивача на пальне доходом його працівника - власника автомобілю, який використовувався для службових поїздок працівника у підприємницькій діяльності позивача.

Вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про те, що витрати, здійснені позивачем на відшкодування коштів, оплачених працівником позивача за бензин для приватного автомобілю, який використовувався у підприємницькій діяльності позивача, є в розумінні п. 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N 5, компенсаційними виплатами виданого працівнику палива, тобто є складовою фонду заробітної плати. Зазначає, що зазначена Інструкція відповідно до п. 1.1 не застосовується для визначення складових фонду оплати праці, як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Також апелянт зазначає, що пальне, придбане працівником, яке використовувалося в господарській діяльності підприємства, та яке в подальшому було відшкодовано позивачем працівнику, можна вважати таким, що відноситься до поняття «Компенсації працівникам за використання для потреб виробництва власного інструмента та особистого транспорту» відповідно до п. 11 Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 р. N 1170. Суд першої інстанції на вищенаведене не звернув уваги та помилково відмовив у задоволені позову.

Позивач просив апеляційну скаргу задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати та позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Ясинувата та Ясинуватському районі Донецької області як платник єдиного внеску.

22.05.2012 року відповідачем було проведено позапланову перевірку позивача щодо правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших платежів, а також достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за період з 18.02.2009 року до 30.04.2012 року.

За висновком акту перевірки встановлено, що позивачем допущені порушення вимог п. 4 ч. 2 ст. 6, абз.1. ч.1 ст.7 ЗУ № 2464, п. 3.1. Розділу ІІІ Порядку № 22-2 в частині подання звітності до Пенсійного фонду, а саме страхувальником не надано «Звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого не нараховано загальну суму виплат 29166,38 грн., на яку нараховується та з якої утримується єдиний внесок у сумі 10724,48 грн. за ставкою 36,77 %, у сумі 1049,99 грн. за ставкою 3,6% за період з березня до грудня 2011 року, з січня до березня 2012 року.

За результатами перевірки позивачу донараховано суми єдиного внеску за 2011, 2012 роки в сумі 11774,47 грн., у тому числі за періодами : за березень 2011 року 36,77 % у сумі 1268,94 грн.; 3,6% у сумі 124,24грн.; за квітень 2011 року 36,77 % у сумі 1139,67 грн.; 3,6 % у сумі і 11,58 грн., за травень 2011 року 36,77 % у сумі 689,62 грн.; 3,6 % у сумі 67,52 грн., за червень 2011 року 36,77 % у сумі 678,66 грн.; 3,6% у сумі 66,44 грн., за липень 2011 року 36,77 % у сумі 408,39 грн.; 3,6 % у сумі 39,98 грн., за серпень 2011 року 36,77 % у сумі 2193,07 грн.; 3,6 % у сумі 214,71 грн., за вересень 2011 року 36,77 % у сумі 205,27 грн.; 3,6% у сумі 20,10 грн., за жовтень 2011 року 36,77 % у сумі 1085,86 грн.; 3,6 % у сумі 106,31 грн., за листопад 2011 року 36,77 % у сумі 510,60 грн.; 3,6 % у сумі 49,99 грн., за грудень 2011 року 36,77 % у сумі 875,18 грн.; 3,6% у сумі 85,69грн., за січень 2012 року 36,77 % у сумі 364,88 грн.; 3,6 % у сумі 35,73 грн., за лютий 2012 року 36,77 % у сумі 495,45 грн., 3,6 % у сумі 48,51 грн., за березень 2012року 36,77 % у сумі 808,88 грн., 3,6% у сумі 79,19 грн.

Як вбачаться з акту перевірки, підставою для донарахування єдиного внеску за 2011, 2012 роки в сумі 11774,47 грн. стало те, що позивачем не було включено в базу нарахування єдиного внеску за вказані періоди суми (компенсація вартості палива), які були відшкодовані позивачем його працівнику за придбане останнім пального для автомобіля, який використовувався в господарчій діяльності позивача.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено вимогу про сплату боргу від 22.05.2012 року на суму 11774,47 грн.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечується сторонами, директором ТОВ «Консалтингова фірма «Альбіон»Гапотченко А.М. у період з січня 2011 року до березня 2012 року було придбано бензин для заправки автомобілю марки «Хонда Акорд», який використовувався в господарській діяльності позивача, на загальну суму 29166,38 грн., яка в подальшому була відшкодована позивачем директору - Гапотченко А.М.

Наведене також підтверджується наявними в матеріалах справи чеками з придбання палива, видатковими касовими ордерами, актом списання (арк. справи 120-126).

Вищевказані обставини знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді та сторонами по справі не заперечуються.

Спірним у справі є наявність правових підстав у позивача для віднесення понесених ним витрат по відшкодуванню сум, здійснених працівником позивача по придбанню палива для використання в господарській діяльності позивача, до видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 р. N 1170.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що суми доходу, отриманого працівниками, як додаткове благо у вигляді суми компенсації вартості виданого працівникам палива, згідно із законодавством включаються до фонду оплати праці, на розмір якого нараховується єдиний страховий внесок, а тому вимога відповідача про сплату боргу від 22.05.2012 року на суму 11774,47 грн. є законною та обґрунтованою.

Розглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволені позову зроблені на підставі всебічно досліджених доказів, обставинам справи дана вірна правова оцінка, а при прийнятті рішення вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464).

Згідно пункту 1 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця).

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464, базою нарахування єдиного внеску є суми нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці", визначено структуру заробітної плати, зокрема, до неї відносяться інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в тому числі компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до підпункту 4.3.5 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-5, визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату від 13.01.2004 №5 (далі - Інструкція № 5).

Підпунктом 2.3.4 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N 5 передбачено, що до додаткової заробітної належать інші заохочувальні та компенсаційні виплати, зокрема виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством).

З системного аналізу вищенаведених норм можна зробити висновок про те, що відшкодування підприємством вартості виданого працівникам палива, за своєю правовою природою є компенсаційною виплатою, яка в розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці» є складовою заробітної плати, зокрема інші компенсаційні виплати, які в свою чергу відповідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 є базою для нарахування єдиного внеску.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, а також не заперечується самим позивачем, придбання палива для автомобіля марки «Хонда Акорд» у період з січня 2011 року до березня 2012 року здійснювалось його власником Гапотченко А.М., яка в свою чергу є директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Альбіон». В подальшому позивачем було здійснено відшкодування за понесені Гапотченко А.М. витрати з придбання палива, що також підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем правомірно винесено оскаржувану вимогу відносно позивача, оскільки суми доходу, отриманого працівниками у вигляді суми компенсації вартості виданого працівникам палива є складовою фонду оплати праці, яка відповідно п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 є базою для нарахування єдиного внеску.

Доводи апелянта про те, що Інструкція зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 р. N 5 на підставі її п. 1.1 не застосовується для визначення складових фонду оплати праці, як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки підпункт 4.3.5 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-5 передбачає, що визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску передбачено Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату від 13.01.2004 №5.

Враховуючи те, що Інструкція № 21-5, була прийнята пізніше у часі ніж Інструкція № 5, затверджена наказом Держкомстату від 13.01.2004 №5, то для визначення видів виплат, що відносяться до основної, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, при нарахуванні єдиного внеску підлягає саме застосуванню Інструкцією № 5.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170, компенсація вартості виданого працівникам палива в цей Перелік не включено, що також підтверджує необхідність нарахування та утримання з цієї суми єдиного внеску.

Доводи апелянта про те, що відшкодування підприємством вартості виданого працівникам палива відноситься до поняття «Компенсації працівникам за використання для потреб виробництва власного інструмента та особистого транспорту», що передбачено до п. 11 зазначеного Переліку, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки поняття «компенсація за використання працівником для потреб виробництва власного транспорту» за своєю правою природою є амортизаційними виплатами та не може ототожнюватися з поняттям «компенсація вартості виданого працівникам палива», яке є складовим заробітної плати.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до п. 3.13 розділу 3 «Оплата праці» Колективного договору ТОВ «Консалтингова фірма «Альбіон», власник зобов'язується компенсувати витрати за використання для потреб підприємства (амортизаційні витрати) власного інструмента та особистого автотранспорту. Заправку ПММ, заміну шин, тормозних колодок, технічних рідин та фільтрів, технічне обслуговування автотранспорту, який використовується для потреб підприємства, здійснюється за рахунок підприємства.

Слід зазначити, що відшкодування працівнику витрат на заправку ПММ, заміну шин та інше технічне обслуговування власного автомобіля не охоплюється поняттям компенсації за використання власного автотранспорту, наведеному в п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170, а є додатковим видом матеріального заохочення працівника, а тому підприємства при виплаті таких сум своїм працівникам не можуть звільнятися від нарахування єдиного внеску.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, спір за суттю вирішений вірно, підстави для скасування судового рішення відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Альбіон» залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 22 серпня 2012 року у справі № 2а/0570/6938/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова фірма «Альбіон» до Управління Пенсійного фонду України в м. Ясинувата та Ясинуватському районі Донецької області про визнання неправомірною і нечинною вимогу відповідача від 22 травня 2012 року про сплату боргу в сумі 11774,47 грн. залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня її складення в повному обсязі.

У повному обсязі ухвала виготовлена 16 жовтня 2012 року.

Колегія суддів М.М. Гімон

Л.А. Василенко

О.В. Карпушова