Ухвала

від 16.10.2012 по справі 2а-10646/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-10646/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"16" жовтня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря Міщенко Ю.М., представника позивача Александровича О.М., представника відповідача Галика О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2012 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Альфа-Тех»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адмінстративного суду міста Києва від 10.09.2012 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення норм матеріального права, що призвело до неправельного вирішення справи.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що в результаті перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва контрагента позивача - ТОВ «Асторія Груп»складено акт від 14.02.2012 року №653/23-02/37505972 про неможливість проведення зустрічної звірки. Під час перевірки встановлено відсутність такого Товариства за вказаною в реєстраційних документах адресою, відсутність працівників та те, що остання податкова декларація була подана за ІІ квартал 2011 року. На підставі даного акту ДПІ у Шевченківському районі міста Києва дійшла висновку, що позивач з метою ухилення від сплати податків уклав нікчемний правочин.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу відповідача та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва проведено позапланову виїзну документальну перевірку Приватного підприємства «Альфа Тех»з метою встановлення достовірності задекларованих показників у декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Асторія Груп»за липень 2011 року. В ході перевірки встановлено, що одним із факторів віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ є придбання устаткування для виробництва меблів у контрагента ТОВ «Асторія Груп», проте, про реальність вичинення такого правочину на думку відповідача суперечать матеріали перевірки проведеної ДПІ у Печерському районі міста Києва.

Відтак, враховуючи дані обставини ДПІ у Шевченківському районі міста Києва складено акт від 17.04.2011 року №156/22-20/35894741 яким встановлено порушення п. 187.1 ст. 187, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2756-VI із змінами та доповненнями.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.05.2012 року № 0001542220, згідно з яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12 021 грн 00 коп.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне виконання договорів, зокрема, встановлено факт оримання та реалізації товарів, також наявність видаткових та податкових накладних, які відповідають вимогам законодавства, самі договори невизнані судом недійсними та не встановлено факт їх нікчемності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

З 01.01.2011 р. набув чинності Податковий кодекс України від 02.10.2010 № 2755-IV.

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкові накладні, що містяться в матеріалах справи містять усі реквізити та заповнені згідно згідно Наказу ДПА України № 969 від 21.12.2010 року «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення».

Також, слід зазначити, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведеної норми є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач правомірно включив суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Щодо посилання відповідача на те, що укладена угода між позивачем та його контрагентом є нікчемним правочином, то суд вважає за потрібне зазначити таке.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а, відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, та відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність та кого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Як зазначено судом першої інстанції, і на що звертає увагу суд апеляційної інстанції, відповідачем не надано доказів відсутності у ТОВ «Асторія Груп»спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання зазначеного правочину, зокрема, того, що ТОВ «Асторія Груп»не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платником податку на додану вартість була анульована в липні 2011 року. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за липень 2011 року відповідають вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України .

Також, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача щодо відсутності факту отримання товару, оскільки такий факт підтверджується продажем даного товару ТОВ «Міжнародний Виставочний Центр»про, що в свою чергу свідчать видаткові та податкові накладні, акт передачі-приймання устаткування та акт прийому-передачі векселів.

Щодо невиконання контрагентом свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету та встановлених в акті перевірки ДПІ у Печерському районі міста Києва від 14.02.2012 року №653/23-02/37505972 порушень, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Окрім того, посилання відповідача на те, що податковим органом неможливо було здійснити звірку контрагента позивача -ТОВ «Асторія Груп»у зв'язку з відсутністю юридичної особи за місцезнаходженням, а також тим, що за наявною інформацію з'ясовано, що кількість працівників за даними податкової звітності складає 0 осіб, остання податкова декларація з податку на прибуток, згідно з якою зарплата працівникам не нараховувалася, подана за 2 квартал 2011 року, вартість запасів (5 та 6 групи) становить 0 тис.грн, податкова декларація з податку на доходи фізичних осіб та звіти за формою 1 ДФ року не подавалася, суд до уваги не бере, оскільки, зазначені обставини жодним чином не впливають на правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Відтак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Жодних інших доказів того, що заперечуваний правочин був спрямований саме на порушення конституційних прав та свобод людини і громадянина, пошкодження чи незаконне заволодіння майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади відповідач не надав.

Всі первинні документи, що містяться в матеріалах справи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року N 996-XIV .

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Відповідач -Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва ДПС обґрунтованих доказів неправомірного включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість суду не надала.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 160 , 195, 196, 198, 200, 20 5, 206, 212 , 254 КАС України , суд -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.