Ухвала

від 17.10.2012 по справі 2а-2570/10

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2012 р. Справа № 5151/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого: Довгополова О.М.,

суддів: Макарика В.Я., Святецького В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про нарахування недоплаченої соціальної державної допомоги як дитині війни , -

ВСТАНОВИВ

09 листопада 2010 року позивач звернувся до суду з позовом про визнання неправомірними дій відповідача, зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії, отриманої у період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня по час прийняття рішення в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни". При цьому заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до суду з адміністративним позовом.

Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2010 року позов задоволено частково: визнано протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії позивачу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 29 травня 2010 року по 29 листопада 2010 року, зобов'язано відповідача провести нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 29 травня 2010 року по 29 листопада 2010 року включно, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням виплачених сум.

Рішення суду оскаржив відповідач, у скарзі, покликаючись на порушення судом першої інстанції при винесенні рішення норм матеріального права, просить постанову скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апелянт вказує, що пенсійний фонд України діє на підставі Положення «Про Пенсійний фонд України», здійснює свої повноваження на підставі п.15 Положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснює свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного фонду України. Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету Пенсійного фонду України. Пункт 9 Положення «Про Пенсійний фонд України» передбачає вичерпний перелік напрямів використання коштів управління Пенсійного фонду, які використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають. Статтею 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" передбачено, що фінансування виплат по даному закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, а не з бюджету Пенсійного фонду України, який затверджу Кабінет Міністрів України. Оскільки Кабінетом Міністрів, Міністерством фінансів та Державним казначейством не здійснювалося асигнувань грошових коштів у бюджет Пенсійного фонду, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не вважає свої дії протиправними.

Крім того, апелянт не погоджується з застосуванням «мінімальної пенсії за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки ч. 3 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим законом.

Постанова в частині відмови в позові не оскаржена, тому відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України в апеляційному порядку не розглядається.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.197 КАС України колегія суддів вважає доцільним розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про відмову в її задоволенні, враховуючи наступне.

Встановлено, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням.

Враховуючи, що відповідно до законодавства держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% підвищення до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в його систему, але вони не вчинили необхідних дій для нарахування цих коштів та їх виплати, суд першої інстанції вірно зазначив про те, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причини.

Наявність у позивача права на отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того це право гарантується Конституцією України (стаття 46 Конституції України).

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Доводи апелянта про неправильне застосування судом вимог ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів до уваги не приймає, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії не визначений, тому слід застосовувати цей розмір.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195 (далі - Закон № 2195) дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, розмір якої, у свою чергу, обчислюється за правилами, встановленими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки у законодавстві відсутні інші правила визначення такої пенсії.

При цьому колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді першої інстанції) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Враховуючи пропущення позивачем шестимісячного строку звернення до адміністративного суду без поважних причин, колегія суддів приходить до висновку про залишення позовних вимог без розгляду за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 08.05.2010 року.

Статтею 70 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про державний бюджет на 2010 рік Кабінету Міністрів України було надано право 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом про соціальний захист дітей війни залежить від розміру мінімальної пенсії за віком, а не від розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити підвищення до пенсії як дитині війни за період з 29 травня 2010 року по 29 листопада 2010 року.

Таким чином, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення її без змін; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, у зв'язку з чим така не задовольняється.

Керуючись статями 99, 100, 195, 197 ч. 1 п. 3, ст.ст. 198, 200, 205 ч. 1, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 29 листопада 2010 року у справі № 2-а-2570/10 - без змін.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.М. Довгополов

Судді: В.Я. Макарик

В.В. Святецький