Постанова

від 01.10.2012 по справі 2а-1670/4423/12

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2012 року м. ПолтаваСправа № 2а-1670/4423/12

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гарника К.Ю.,

при секретарі - Онищенко С.В.,

за участю:

представника позивача - Костюка В.В.,

представника відповідача - Луговської С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом колективного підприємства "Стрімер" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

03 липня 2012 року колективне підприємство "Стрімер" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2012 № 0001952301/273 та № 0001922301/270.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що висновок перевіряючих про виявлені порушення законодавства вважає необґрунтованим та протиправним, оскільки правомірність віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту даних сум підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Зазначав, що згідно діючого законодавства не передбачено обов'язку покупця контролювати дії продавця і перевіряти виконання ним своїх податкових зобов'язань.

Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити вимоги з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував. У наданих до суду письмових запереченнях просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення позивачем вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", що призвело до заниження підприємством податку на прибуток за перевіряємий період та Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість. Зазначав, що відповідно до даних перевірок у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, у зв'язку з чим для контрагентів вказаного суб'єкта господарювання операції несуть податкову вигоду, а тому укладені угоди не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Так, судом встановлено, що колективне підприємство " Стример" зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 04.12.1997, ідентифікаційний код 25157820, свідоцтво серії А00 № 683742, перебуває на податковому обліку у відповідача та зареєстрований платником ПДВ.

У період з 06.01.2012 по 13.01.2012 державними податковими інспекторами проведено позапланову виїзну перевірку позивача по питанню взаємовідносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (далі по тексту - ФОП ОСОБА_3) за період з 01.07.2010 по 31.10.2010 у зв'язку з наданням неповної відповіді на запит від 29.11.2011 № 46310/10/23-315, за результатами якої складено акт від 20.01.2012 № 329/23-209-25157820. Даним актом зафіксовано порушення позивачем порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.6 статті 4, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997 № 283/97-ВР, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2010 рік на загальну суму 7835,00 грн, а також підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 2849,24 грн, в тому числі: липень 2010 року - 704,40 грн, серпень 2010 року - 1029,78 грн, вересень 2010 року - 562,04 грн, жовтень 2010 року -553,02 грн (а.с. 8-36).

На підставі вказаного акту винесено податкові повідомлення-рішення від 07.02.2012:

- № 0001922301/270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 9793,91 грн, в тому числі 7835,13 грн - за основним платежем, 1958,78 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0001952301/273, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 3561,54 грн, в тому числі 2849,24 грн - за основним платежем, 712,3 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 37-40).

Не погодившись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням суд виходив з наступного.

У відповідності до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, згідно з пункту 1.32 статті 1 цього ж Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 того ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею першою Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Згідно з вимогами статті 4 Закону № 996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Крім того, Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено коло платників податку на додану вартість, об'єкти, база, ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону № 168/97-ВР об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

В силу підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

При цьому, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону № 168/97-ВР, для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, виходячи зі змісту пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Судом встановлено, що між позивачем у ФОП ОСОБА_3 придбавались товарно-матеріальні цінності за угодою, оформленій в усній формі, на підставі рахунків-фактури від 12.07.2010 № 0000257, від 19.07.2010 № 0000263, від 06.08.2010 № 000280, від 10.08 2010 № 0000285, від 10.09.2010 № 0000315, від 05.10.2010 № 0000333, копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 95-100).

На підтвердження вказаної операції контрагентом надано видаткові накладні від 12.07.2010 № 0000034, від 19.07.2010 № 0000035, від 06.08.2010 № 0000041, від 10.08 2010 № 0000040-1, від 10.09.2010 № 0000046, від 05.10.2010 № 0000054 та податкові накладні від 12.07.2010 № 0000033, від 19.07.2010 № 0000034, від 06.08.2010 № 0000040, від 10.08.2010 № 0000040-1, від 10.09.2010 № 0000045, від 05.10.2010 № 0000054, на підставі яких КП "Стрімер" сформовано податковий кредит та віднесено до валових витрат відповідні суми (а.с. 101-106, 122-127).

Перевезення товару здійснювалось власним транспортним засобом директора КП "Стрімер" Костюка В.В., право власності на який засвідчується наданою копією свідоцтва про реєстрації ТЗ та витягом з журналу видачі довіреностей (а.с. 158, 246).

Відповідно до пункту 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, який є додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 № 207, для водія юридичної особи або фізичної особи-підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб необхідним документом є, зокрема, накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

З огляду на викладене та враховуючи, що згідно пояснень позивача передача покупцю товарно-матеріальних цінностей здійснювалась зі складу постачальника, а подальше їх транспортування - покупцем, за умови наявності накладних на даний товар, що підтверджували право власності на вантаж, відсутність товарно-транспортних накладних не спростовує факт здійснення перевезення товару позивачем та не може бути підставою для не включення позивачем витрат, понесених на придбання товарно-матеріальних цінностей, до складу валових витрат та відповідних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

В подальшому придбані ТМЦ було реалізовано ВАТ "Кременчуцький колісний завод" та СТГО "Південна залізниця "Кременчуцька дистанція електропостачання", що встановлено на підставі оборотно-сальдових відомостей, рахунків-фактури, видаткових та податкових накладних, а також довіреностей на уповноважених на отримання придбаного товару осіб, належним чином завірені копії яких надано на вимогу суду (а.с. 77-94, 107-121, 128-138)

Факт оплати зазначених правочинів підтверджується виписками з поточного рахунку позивача за спірний період з відмітками банківської установи та прибутковими ордерами, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 139-157, 240-245).

Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3 підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, а товарно-матеріальні цінності використані у господарській діяльності КП "Стрімер".

Стосовно спірного контрагенту позивача відповідачем в акті перевірки зазначено, що в ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг). Таким чином, на думку відповідача, правочин, здійснений КП "Стрімер" з ФОП ОСОБА_3 не спрямовано на реальне настання правових наслідків та суперечать інтересам держави і має ознаки нікчемності.

Щодо посилання відповідача на відсутність у ланцюзі постачання первинного виробника товару, суд зауважує, що у покупця відсутній обов'язок встановлення наявності виробника та подальших контрагентів такого ланцюгу.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Дана думка також висвітлена у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Отже, суд приходить до висновку, що податковим органом безпідставно зроблено висновок про наявність порушень позивачем норм податкового законодавства та відповідно необґрунтовано збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств , а також збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

Таким чином, встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав передбачені законом умови для набуття права на відповідне формування валових витрат, податкового кредиту та визначення сум податків, а також має належне документальне підтвердження.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, відповідач не довів суду правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, а тому суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов колективного підприємства "Стрімер" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.02.2012 № 0001952301/273 та № 0001922301/270.

Стягнути з державного бюджету України на користь колективного підприємства "Стрімер" витрати у вигляді судового збору у розмірі 160,28 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову в повному обсязі складено 05 жовтня 2012 року.

Суддя К.Ю. Гарник