Ухвала

від 18.10.2012 по справі 2а-4443/12/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4443/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"18" жовтня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клімасан Україна»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2012 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Клімасан Україна»звернулося у суд з позовом до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення №0000021705, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність визначення податковим органом грошового зобов'язання з податку на доходи найманих працівників з розрахунку подвійної ставки податку.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 30.09.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 06.05.2004 року по 30.09.2011 року, за підсумками якої складено акт від 23 грудня 2011 року №16828/23-07/32955448 та виявлені порушення п.п. 4.2.12. п. 4.2. ст. 4, п. 7.1., 7.3. ст. 7, ст. 17, п.п. 8.1.2. п. 8.1 ст. 8, п.п. «а»п. 19.2. ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження суми податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 115029,47 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 10 січня 2012 року № 0000021705, яким визначено грошове зобов'язання з податку на доходи найманих працівників у сумі 106184,97 грн. за основним платежем та 26546,24 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення -рішення, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, а саме акту перевірки, підставою для нарахування грошового зобов'язання по податку на доходи найманих працівників стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача проведення нарахування відповідного податку на доходи працівників -нерезидентів за ставкою 15% замість 30%.

Вказані висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що працівники позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є нерезидентами, а відповідно до положень п. 7.3. ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»ставка податку для нерезидентів -фізичних осіб становить 30% від будь-яких доходів, що нараховуються останнім.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22.05.2003 року № 889-IV з наступними змінами та доповненнями (далі по тексту -Закон №889-IV).

Відповідно до 9.11.1. названого Закону доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону.

Додатково до визначень пункту 1.3 статті 1 цього Закону доходами з джерелом їх походження з України вважаються доходи, нараховані нерезидентам, які: а) працюють на об'єктах, розташованих на території України, у тому числі у представництвах нерезидентів - юридичних осіб, незалежно від джерел виплати таких доходів; б) є членами керівних органів резидентів - юридичної особи чи фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності або їх представництв за кордоном та отримують у цьому зв'язку заробітну плату, інші виплати та винагороди за рахунок таких резидентів; в) є суб'єктами підприємницької діяльності або здійснюють незалежну професійну діяльність на території України, незалежно від джерел виплати таких доходів.

Відповідно до п.п.9.11.3 п.9.3 ст.9 Закону №889-IV, якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону № 889-IV, ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.4 цієї статті.

Згідно з п. 7.3 названої правової норми ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

Відповідно до п.п.1.1.20 п.1.1 ст.1 Закону № 889-IV, фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа - громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Законом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого - четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Здійснюючи аналіз наведених правових норм, судова колегія приходить до висновку, що працівники позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підпадають під визначення резидента, оскільки згідно інформації, наданої Державною прикордонною службою України протягом 2010 року перший проживав на території України понад 183 дні, а згідно тимчасового посвідчення другий протягом періоду, що перевірявся, мав статус громадянина України.

Вказане, у свою чергу, є безумовним доказом того, що зазначені особи для цілей оподаткування податком з доходів фізичних осіб можуть вважатись резидентами України на підставі п.1.20.1. ст. 1 Закону №889, а не на підставі підзаконних актів, на які покликається апелянт.

Щодо доводів відповідача про недотримання вищевказаними фізичними особами - іноземцями вимог наказу ДПА України від 05.10.04р. № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою-іноземцем резидентського статусу», колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Названий наказ з метою впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, які є працедавцями для іноземців, та осіб без громадянства, дотримання ними вимог Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» на підставі статті 8 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», затверджує виключно примірні форми Заяви фізичної особи - іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу.

Згідно листа Міністерства юстиції України від 31.12.2009 № 2336-09-24 за результатами правового аналізу наказу ДПА України від 05.10.2004 року №581 встановлено, що форми зазначених Заяв та Повідомлення є примірними (зразковими) формами, тобто не є обов'язковими до виконання та використовуються виключно за бажанням фізичної особи, у зв'язку з чим та відповідно до пп. «е»п. 5 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.92 р. N 731, на державну реєстрацію не подаються.

Проте, враховуючи викладену в листах ДПА України від 22.09.2009 р. N 9345/6/17-0716, від 20.10.2009 р. N 22860/7/17-0717, від 04.11.2009 р. N 24216/7/17-0717 правозастосовну практику, цей наказ фактично спрямований Державною податковою адміністрацією до органів державної податкової служби як обов'язковий до виконання.

Відповідно до вказаного вище листа Міністерства юстиції України пропонується скасувати зазначений наказ, розробити в межах повноважень відповідний нормативно-правовий акт із зазначеного питання, узгодити його із заінтересованими органами та подати на державну реєстрацію до Міністерства юстиції у встановленому законодавством порядку.

Відсутність у Законі №889-IV вимоги про визначення резидентського статусу у порядку, передбаченому наказом №581 від 05.10.2004 р., підтверджує відсутність у працівників позивача обов'язку подавати заяви про самостійне визначення резидентського статусу.

Наявність чи відсутність повідомлень або заяв не може жодним чином впливати на ставку оподаткування, оскільки відповідно до Конституції України порядок оподаткування встановлюється виключно законами України. Неподання відповідних повідомлень роботодавця та заяв працівників-іноземців не є доказом не набуття статусу резидентства працівниками-іноземцями, а отже не позбавляє таких іноземців права на визначення свого податкового статусу як резидентів України у встановленому законом порядку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, що є підставою для їх задоволення, а тому оскаржуване судове рішення постановлене з дотриманням норм матеріального права та підлягає залишенню без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення .

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 серпня 2012 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М