Рішення

від 22.10.2012 по справі 5021/1253/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5021/1253/12    ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ 22.10.12           Справа № 5021/1253/12.    Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченко П.І., при секретарі судового засідання Молодецькій  В.О., розглянув матеріали справи № 5021/1253/12 за позовом Товариства  з  обмеженою  відповідальністю  «Виробничо-комерційна фірма «Кедр» , смт. Гірне , м. Харцизьк, Донецька  область до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрокомбікорм”, смт.Краснопілля, Сумської області про стягнення  24 059 грн. 31 коп., За участю представників сторін: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився; Суть спору : позивач  у  своїй  позовній  заяві  просить суд стягнути з  відповідача  на свою користь суму попередньої оплати за  договором  поставки  № 06/06-12 від  06.06.2012 року в розмірі 11900,00 грн., пеню  за порушення   виконання  господарського  зобов'язання в сумі  999,60 грн., збитки у вигляді упущеної вигоди в сумі 11159,71 грн., всього - 24 059,31 грн., а  також  відшкодувати  за  рахунок  відповідача  понесені  судові витрати, зокрема, по сплаті судового  збору  та  оплаті послуг  адвоката. Відповідач відзиву  на позовну  заяву  позивача  суду  не подав, в судові  засідання  свого  представника  не  направляв, хоча  належним  чином  був  повідомлений  про  дату, час та  місце проведення  судових  засідань  у  даній   справі. Позивач у своїх  листах  до суду  від  30.08.2012 року  та від  16.10.2012 року  просить суд  розглянути  дану справу  за відсутності   його  представника  на  підставі  наявних  у справі  доказів . Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив: 06.06.2012 року  між  сторонами  був укладений  договір поставки  № 06/06-12, за умовами  якого позивач (покупець)  зобов'язався  здійснити  попередню оплату 100 % вартості пиловника (товару)  та прийняти  його, а  відповідач (продавець)  зобов'язався   поставити  і передати  у власність  позивача  пиловник  в  асортименті та кількості згідно  специфікацій і  накладних , які  є  невід'ємною  частиною договору. Згідно  рахунку  відповідача  на оплату   від  07.06.2012 року  № 8 позивач  платіжним дорученням № 1  від  07.06.2012 року  здійснив  попередню  оплату  11 900,00 грн.  за  товар, на виконання  умов   вищезгаданого  договору  на поточний  рахунок  відповідача. У відповідності  з пунктом  4.2 договору  відповідач  мав  здійснити  поставку товару  позивачеві  протягом  10 робочих днів. Позивач  у  своїй позовній  заяві стверджує, що відповідач  ухилився   від виконання  своїх  договірних  зобов'язань   щодо поставки   товару  в  обумовлений  строк  і  не  здійснив  поставки  товару  до цього часу. Згідно  ст. 33 ГПК України  кожна  сторона  повинна  довести   ті  обставини , на які  вона   посилається   як  на  підставу  своїх  вимог  і  заперечень. Докази подаються  сторонами. Позивач подав суду  належні  докази  виконання  ним  свого   договірного  обов'язку  щодо сплати  вартості   товару  шляхом  перерахування 100 % попередньої  оплати  на  поточний  рахунок   відповідача, а саме : платіжне  доручення  № 1  від 07.06.2012 року  на суму  11 900,00 грн. Відповідач  не  подав  суду  доказів  поставки  товару позивачеві на суму  11 900,00 грн. за  договором  поставки  №  06/06-12 від 06.06.2012 року. У відповідності  зі статтею 526 ЦК України  зобов'язання   має  виконуватися  належним  чином  відповідно  до умов  договору  та вимог  цього Кодексу. Згідно  ст. 629 ЦК України , договір  є  обов'язковим  для виконання  сторонами. Відповідно  до ст. 611 ЦК України  у  разі порушення  зобов'язання  настають  наслідки, встановлені  договором  або  законом , зокрема :1) припинення  зобов'язання внаслідок  односторонньої  відмови  від  зобов'язання   якщо  це встановлено  договором  або  законом , або  розірвання  договору ; 2) зміна умов  зобов'язання  ; 3) сплата  неустойки ; 4) відшкодування  збитків  та   моральної  шкоди . Згідно  ч. 2 ст. 712 ЦК України  до  договору  поставки  застосовуються   загальні  положення  про купівлю - продаж, якщо  інше  не  встановлено  договором  , законом  або  не  випливає  з  характеру  відносин  сторін . У відповідності  з ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який  одержав суму  попередньої  оплати   товару, не передав  товар  у встановлений  строк, покупець  має  право  вимагати  передання оплаченого товару  або повернення суми попередньої оплати. З огляду на вищевикладене, позовна вимога позивача щодо стягнення на його користь з відповідача суми попередньої оплати за договором поставки № 06/06-12 від 06.06.2012 року в розмірі 11900,00 грн. є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню. Другою позовною вимогою позивача є вимога про стягнення з відповідача пені за порушення виконання господарського зобов'язання в сумі 999,60 грн., яку сформовано з посиланням на статті 536, 611 ,693 ч. 3 ЦК України та на ч. 4 статті 232 ГК України, а також на Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань». Позовна вимога  позивача  щодо стягнення з відповідача пені  за порушення  виконання  господарського  зобов'язання  в сумі  990,60 грн. є неправомірною, а тому не підлягає задоволенню. Позивач  вірно посилається  на статтю 611 ЦК України, якою  дійсно визначено, що у  разі  порушення  зобов'язання  настають  правові  наслідки, встановлені договором  або  законом, зокрема: сплата  неустойки. Оскільки  у  даному випадку  договором  поставки № 06/06-12 від 06.06.2012 року  не встановлено ніяких наслідків  порушення  зобов'язання, позивач  в  обґрунтування  своєї  позовної  вимоги  щодо стягнення  з відповідача  пені  посилається  на ч.3 ст. 693 ЦК України, якою визначено, що на суму попередньої оплати нараховуються  проценти  відповідно  до статті  536  цього   Кодексу від  дня, коли  товар   мав  бути переданий,  до  дня  фактичного  передання  товару  покупцеві  або повернення  йому  суми  попередньої  оплати. Статтею 536 ЦК України  дійсно передбачено, що  за  користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати   проценти,  якщо  інше  не встановлено  договором  між фізичними  особами, а  розмір процентів за користування  чужими  грошовими  коштами  встановлюється  договором, законом або іншим  актом  цивільного  законодавства. Крім того позивач  посилається  на ч.2 ст. 232 ГК України,  якою  визначено, що відсотки  за неправомірне  користування  чужими  коштами  справляються  по  день  сплати  суми  цих  коштів  кредитору,  якщо законом або  договором   не встановлено  для  нарахування  відсотків  інший  строк. Обґрунтовуючи  свою  позовну  вимогу  щодо стягнення  пені  посиланням  на ч.3 ст. 693 ЦК України, на ст. 536 ЦК України  та  ч. 4  ст. 232 ГК України, позивач  не  звертає  уваги  на  те, що в  цих  нормах  законів йдеться  не  про пеню, а  про  проценти  і,  що  ці  поняття  не  є  тотожними. У статті  611 ЦК України, на яку  також  посилається  при  обґрунтуванні  вимоги  про стягнення  пені позивач, серед правових  наслідків  порушення  зобов'язання  зазначено, зокрема, сплату  неустойки. Згідно  статті  549 ЦК України, неустойкою  є  штраф  і  пеня. Проценти  не  є неустойкою. Відтак, при обґрунтуванні вимоги  про стягнення  пені,  позивач  безпідставною  посилається  на ч. 3  ст. 693, ст. 536 ЦК України  та  ч. 4 ст. 232 ГК України, оскільки в них  не йдеться про пеню (неустойку). Поряд  з цим, визначаючи  розмір пені (суму  позовної  вимоги  щодо  стягнення  пені), позивач  посилається  на Закон України «Про відповідальність  за  несвоєчасне  виконання  грошових  зобов'язань», положеннями  якого (на  думку  позивача)  встановлено  розмір  пені, яку  позивач  нарахував   відповідачеві  чи то за користування чужими грошовими коштами, чи  то  за  несвоєчасне  виконання  грошових  зобов'язань, внаслідок  чого  в прохальній  частині  позовної  заяви  просить суд стягнути з відповідача  на свою користь  «пеню  за порушення  виконання  господарського  зобов'язання  в сумі  999,60 грн.»,  розраховану  за подвійною  обліковою  ставкою  НБУ  за  період  з 20.06.2012 року  (дата, з якої  зобов'язання  щодо  поставки   мало  бути  виконане)  по  14.08.2012 року. Позивач помилково вважає, що положеннями Закону України «Про  відповідальність  за  несвоєчасне  виконання  грошового  зобов'язання»  встановлено  розмір  пені. Статтею  1 згаданого  Закону  визначено, що платники грошових  коштів  сплачують   на користь   одержувачів  цих коштів   за  прострочку  платежу  пеню  в  розмірі,  що встановлюється  за  згодою сторін. За  згодою  сторін  у  даному випадку  розмір пені не встановлювався. Статтею 3 вищезгаданого Закону  встановлено, що розмір пені, передбачений  статтею 1 цього  Закону ( тобто, встановлений  за  згодою  сторін), обчислюється  від суми  простроченого  платежу, та  не  може   перевищувати  подвійної  облікової  ставки НБУ, що  діяла   у  період,  за який  сплачується пеня. Таким чином , вищезгаданим  Законом  передбачено  встановлення  розміру  пені   за  згодою  сторін  та визначено, що встановлений  за  згодою  сторін  розмір  пені  не може перевищувати  подвійної  облікової  ставки  НБ, тобто, передбачено  обмеження  максимального  розміру  пені, встановленого  за  згодою сторін, але  це  не  є  встановленим  розміром  пені. У випадку, якщо  сторони  за згодою не встановили розмір пені  за  прострочку платежу (несвоєчасне  виконання  грошових  зобов'язань), пеня за прострочку  платежу   не може  бути  нарахована  та стягнута,  оскільки розмір  такої пені не встановлений ні договором,  ні  законом, як  у  даному випадку. Третьою  позовною  вимогою  позивача  у  дані справі  є  вимога про стягнення з відповідача на  користь  позивача  збитків у вигляді  упущеної  вигоди в сумі 11159,71 грн., яку позивач обґрунтовує  посилаючись, зокрема, на ст. 22 ЦК України, ст.ст. 224,225 ГК України. Згідно  ст. 22 ЦК України, особа, якій  завдано  збитків  у  результаті  порушення  її  цивільного  права, має право  на  їх  відшкодування. Збитками, є зокрема, доходи, які  особа  могла  б реально  одержати  за звичайних  обставин, якби  її  право  не  було  порушене (упущена   вигода). Статтею 224 ГК України  визначено, що учасник  господарських відносин, який порушив  господарське  зобов'язання, повинен відшкодувати  завдані  цим  збитки   суб'єкту, права  або  законні  інтереси  якого  порушено. Під  збитками  розуміються, зокрема,  неодержані  доходи, які управнена  особа  одержала  б  у  разі  належного  виконання  зобов'язання  другою стороною. Згідно  ст. 225 ГК України, до складу  збитків, що  підлягають   відшкодуванню  особою, яка  допустила  господарське  правопорушення, включається, зокрема, неодержаний  прибуток    (втрачена вигода), на  який  сторона, яка  зазнала  збитків, мала  право  розраховувати  у  разі  належного  виконання  зобов'язання   другою стороною. 28.05.2012 року  позивачеві  надійшла  письмова  пропозиція  ТОВ «Вікон»  щодо укладення  договору  на  виготовлення  пиломатеріалу   обрізного  25 мм, довжиною 3-3,5 м в  кількості  17 куб.м. за ціною  1 015 грн.   за  1  куб.м., а  також  на виготовлення  піддонів  з деревини  розміром  0,75*0,75 м у  кількості  35 штук  за ціною  92 грн.  за  1 штуку. Загальна  вартість  замовленої продукції – 20 475 грн. Пропозиція ТОВ « Вікон»  щодо  укладення  договору  містить  також  умову  поставки – самовивезення, умову  оплати  -  по факту  виконання, а  також  строк  поставки  - до  27.06.2012 року. Вищезгадана  пропозиція  укласти  договір (оферта)  відповідає  вимогам  статті  641 ЦК України  і виражає  намір  особи,  яка її зробила (ТОВ « Вікон»), вважати  себе зобов'язаною  у  разі  її прийняття. У своїй  письмовій пропозиції  щодо  укладення  договору ТОВ « Вікон» просило позивача,  у  разі  його  згоди  на укладення  договору  на  вищевказаних  умовах, на протязі  20 календарних  днів  здійснити  юридично  значимі  дії, які  б  свідчили  про прийняття  пропозиції  у порядку  статті  642 ЦК України. Згідно статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини, на які  вона посилається  як  на  підставу   своїх вимог  і  заперечень. Докази подаються сторонами. Дослідивши  надані  позивачем  докази  та  обставини  справи,   господарський суд  дійшов висновку, що позивач  не  уклав  договору  з ТОВ «Вікон»  на виготовлення   пиломатеріалу  обрізного  та  піддонів  з  деревини. Згідно  ч.2 ст. 638 ЦК України, договір   укладається  шляхом  пропозиції   однієї  сторони   укласти  договір (оферти)  і  прийняття  пропозиції  (акцепту)  другою стороною. У  даному випадку  була  пропозиція  укласти  договір (оферта)  зі  сторони ТОВ «Вікон»  позивачеві, але  позивач  не  прийняв  цю пропозицію, не  надав відповіді про прийняття  пропозиції ( акцепт)  ТОВ « Вікон». Згідно ч.1 ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір,  про її прийняття (акцепт) повинна  бути   повною  і  безумовною. Всупереч  вимогам  ч.1 ст. 642 ЦК України  позивач  взагалі  не  надав  ТОВ «Вікон»  будь-якої  відповіді  на пропозицію  укласти  договір, а  відтак, виходячи  зі  змісту  ч.2 ст. 638, ч. 1 ст. 640 та  ч.1 ст. 642 ЦК України,  договору  між  позивачем  та ТОВ «Вікон»  на  виготовлення  пиломатеріалу  обрізного  та  піддонів  з  деревини  не  було  укладено. Обґрунтовуючи  свої  позовні вимоги  щодо стягнення  збитків  з  відповідача  на свою користь, позивач  у  своїй  позовній  заяві   помилково  посилається  на укладення  договору  поставки  № 06/06-12 з  відповідачем як  на  дію  позивача, яка  свідчить про його  бажання  укласти   договір  з  ТОВ «Вікон»  і  що  ця  дія  по укладенню договору  з відповідачем  є  прийняттям  пропозиції ТОВ «Вікон». Згідно  п. 2 ст. 642 ЦК України, якщо  особа, яка  одержала  пропозицію укласти  договір, у межах  строку  для відповіді  вчинила   дію  відповідно  до вказаних  у пропозиції  умов  договору (відвантажила  товар, надала послуги, виконала  роботи, сплатила  відповідну  суму  грошей тощо), яка  засвідчує  її бажання  укласти  договір, ця  дія  є  прийняттям пропозиції, якщо  інше  не вказано в пропозиції  укласти  договір   або  не  встановлено  законом. Така  дія  має бути  вчинена  саме  відносно  тієї  особи, яка  запропонувала   укласти  договір (у  даному випадку  зі сторони  позивача  така  дія   мала  бути вчинена  відносно  ТОВ «Вікон»), а  не  відносно  третіх осіб. Крім того, така дія  мала  бути  вчинена  відповідно  до вказаних  у  пропозиції  умов. Наприклад, позивач  виконав  би  роботи  по  виготовленню  для ТОВ «Вікон»  пиломатеріалу   обрізного  25 мм, довжиною 3-3,5 м у кількості  17 куб. м., виготовив  піддони  з деревини  розміром 0,75х0,75 м у кількості  35 штук  і в строк  до 27.06.2012року  запропонував би ТОВ «Вікон» отримати  їх самовивозом. Це  свідчило б про  прийняття  пропозиції  ТОВ «Вікон»  укласти  договір.          Сплата  позивачем  суми  11 900 грн.  відповідачеві на виконання умов  укладеного між позивачем та відповідачем  договору поставки  № 06/06-12 від 06.06.2012 року  не є дією, вчиненою  відповідно  до вказаних  у пропозиції  ТОВ «Вікон»  умов  договору, оскільки  пропозиція  ТОВ «Вікон»  стосувалася  лише  виготовлення  позивачем  певних  виробів  з  деревини, у  певній  кількості  та  за  певною  ціною, а  також  умов   поставки  їх  позивачем  товариству «Вікон»  та умов   оплати  останнім  позивачеві  за вироби  з  деревини. Заготівля  (закупівля)  позивачем  сировини  для виготовлення  виробів  не  було  предметом  пропозиції  ТОВ «Вікон». Посилання  позивача  у  його  позовній  заяві  на прийняття  ним  в   телефонному  режимі письмової пропозиції ТОВ « Вікон»  щодо укладення   договору   не може  бути   прийняте  господарським  судом  до уваги  як  доказ  повного та  безумовного  прийняття   позивачем  пропозиції  ТОВ «Вікон»,  як  це передбачено, зокрема,  ч. 1 ст. 642 ЦК України. Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд  приймає  тільки  ті   докази, які  мають  значення  для  справи. Обставини  справи, які   відповідно  до  законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть  підтверджуватися  іншими  засобами  доказування. У  даному випадку  позивач  не подав  суду  будь-яких  доказів  прийняття  ним пропозиції ТОВ «Вікон»  у  будь-якому  режимі, зокрема, в  телефонному  режимі. В тексті  позовної  заяви  не  зазначено ні  дати, ні  номера  телефонограми, не  наведено  і  не  додано її змісту,  а  відтак відсутні  будь-які докази і навіть відсутні посилання   на  докази  щодо  надання позивачем  товариству «Вікон» відповіді  про повне і  безумовне  прийняття (акцепт)  його  пропозиції   укласти  договір,  як  того  вимагають  ч. 2 ст. 638, ч. 1 ст. 640 та  ч. 1 ст. 642 ЦК України. За відсутності  укладеного  позивачем  з ТОВ «Вікон»  договору  на виготовлення  виробів  з  деревини  на  загальну  суму  20 475 грн.  безпідставними  та  необґрунтованими  є  позовні вимоги  позивача  щодо стягнення  з  відповідача на  користь  позивача збитків  у  вигляді  упущеної  вигоди  в сумі  11 159,71 грн.         Згідно  ст. 49 ГПК України, судові витрати  позивача покладаються на відповідача  пропорційно  задоволеним   позовним вимогам, а  тому  з  відповідача  на користь  позивача  підлягають стягненню витрати  по сплаті  судового  збору  в сумі  796,08 грн. та витрати  на оплату послуг адвоката в сумі  247,30 грн. На підставі викладеного, керуючись  3, 11, 12, 15, 16, 19, 20, 22, 204, 526, 536, 549, 629, 611, 638, 640, 641, ч.2,3 642, ст. 693, ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193,224,225,232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1,3 Закону України  «Про відповідальність  за  несвоєчасне виконання  грошових зобов'язань», ст.ст. 32-34,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд                                                                                           В И Р І Ш И В : 1.          Позов задовольнити частково. 2.          Стягнути з Товариства  з обмеженою відповідальністю «Агрокомбікорм» (42400, Сумська область, Краснопільський район, смт. Краснопілля, вул.  Калініна, 1; код ЄДРПОУ 31494253) на користь Товариства  з  обмеженою  відповідальністю  «Виробничо-комерційна фірма «Кедр» (86782, Донецька область, м. Харцизьк, смт. Гірне, вул. Цеемівська, 9/1; код ЄДРПОУ 37980491) суму попередньої оплати в розмірі  11 900,00 грн., витрати по сплаті судового  збору в сумі  796,08 грн. та  витрати   на оплату  послуг  адвоката  в сумі  247,30 грн. 3.          В іншій частині  позову відмовити. Повне рішення складено 23.10.2012  року. СУДДЯ                                                           (підпис)                                       П.І.ЛЕВЧЕНКО