Постанова

від 10.10.2012 по справі 2а-10746/12/2670

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 жовтня 2012 року 14:32 № 2а-10746/12/2670

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ» доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва ДПС; Державної податкової служби у м.Києві; Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000272230 від 05.04.2012, №0004412230 від 09.07.2012, рішення про результати розгляду скарги від 21.06.2012 №3716/10/12-314 та рішення про результати розгляду повторної скарги від 30.07.2012 №13517/6/10-2215

Головуючий суддя: Кротюк О.В.

Судді: Васильченко І.П.

Головань О.В.

Секретар судового засідання: Шевченко Я.В.

Обставини справи:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Авер-ТЕХ»(далі - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва ДПС (далі -відповідач 1, ДПІ у Шевченківському районі м.Києва), Державної податкової служби у м.Києві (далі -відповідач 2, ДПС у м.Києві), Державної податкової служби України (далі -відповідач 3, ДПС України) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000272230 від 05.04.2012, №0004412230 від 09.07.2012, рішення про результати розгляду скарги від 21.06.2012 №3716/10/12-314 та рішення про результати розгляду повторної скарги від 30.07.2012 №13517/6/10-2215.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що підстави для нарахування земельного податку відсутні з огляду на те, що позивачу земельна ділянка не належить ані на праві власності, ані на праві оренди; про наслідки розгляду заперечень на акт перевірки позивач дізнався після їх фактичного розгляду; відповідачем 3 не було забезпечено позивачу права бути присутнім при розгляді повторної скарги та не було спростовано покликань позивача.

Відповідачі заперечили проти позовних вимог, з підстав, викладених у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи.

Розглянувши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

встановив:

ДПІ у Шевченківському районі м.Києва було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Авер-ТЕХ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2011. За наслідком перевірки було складно акт від 19.03.2012 № 316/23-02/21665318 (далі -Акт перевірки) та винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000272230 від 05.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із земельного податку у розмірі 801802,63 грн. (668231,29 грн. основного зобов'язання та 133589,34 грн. штрафних санкцій).

Актом перевірки встановлено порушення, зокрема, ст.2, ст.13, ст.14 Закону України «Про плату за землю»внаслідок неподання податкових розрахунків земельного податку за земельну ділянку за адресою: м.Київ, вул. Пимоненка, 13-ж, ненарахування та несплата земельного податку за 2009-2010 роки; та п.286.2 ст.286, п.287.1, п.287.6 ст.287 Податкового кодексу України внаслідок неподання податкових розрахунків земельного податку за земельну ділянку за адресою: м.Київ, вул. Пимоненка, 13-ж, ненарахування та несплата земельного податку за 2011 рік.

Позивачем було оскаржено ППР №0000272230 від 05.04.2012 у адміністративному порядку до ДПС у м.Києві, за наслідком чого відповідачем 2 було прийнято рішення від 21.06.2012 №3716/10/12-314, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з плати за землю у розмірі 119879,34 грн. основного платежу та 29969,84 грн. штрафних санкцій за період з 01.10.2008 по 31.03.2009, а скаргу ТОВ «Авер-ТЕХ» залишено без задоволення.

За наслідком цього відповідачем 1 було винесено ППР №0004412230 від 09.07.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із земельного податку на 119879,34 грн. основного платежу та 29969,84 грн. штрафних санкцій.

Позивач звернувся з повторною скаргою до ДПС України, яка рішенням від 30.07.2012 № 13517/6/10-2215 про результати розгляду повторної скарги залишила без змін ППР, а скаргу без задоволення.

Аналізуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог з урахуванням наступного.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 23.02.2012 № К-13562/09 у справі № 29/443-А за позовом ТОВ «Авер-ТЕХ»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва про визнання недійсними рішень, яка набрала законної сили з моменту проголошення (а.с.74-76), встановлено, що позивач здійснює фактичне користування земельними ділянками, зокрема земельною ділянкою за адресою: м.Київ, вул.Пимоненка, 13-ж і повинен сплачувати плату за землю.

Частиною 1 ст. 72 КАС України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи те, що правовий статус земельної ділянки за адресою: м.Київ, вул.Пимоненка, 13-ж та право власності позивача на будівлю(лі), розташовану(ні) за вказаною адресою, залишаються незмінними з моменту придбання конкретної будівлі за вказаною адресою, суд дійшов висновку, що обов'язок ТОВ «Авер-ТЕХ»з нарахування і сплати податку за землю доказуванню не підлягає, оскільки вказані обставини вже досліджувались і встановлювались між тими ж сторонами Вищим адміністративним судом у справі № 29/443-А. При цьому встановлені Вищим адміністративним судом України обставини є тими ж самими, проте різняться лише у часових рамках, що не впливає на зміну змісту правовідносин у сфері нарахування і сплати податку за землю.

Разом з тим, суд приймає до уваги те, що з 01.01.2011 набув чинності Податкових кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі -ПКУ).

Відповідно до п.287.6 статті 287 ПКУ, при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Враховуючи те, що державна реєстрація права власності позивача на будівлю, розташовану за адресою: м.Київ, вул. Пимоненка, 13-ж (договір купівлі-продажу від 19.08.1999) відбулася ще до набрання чинності ПКУ, суд дійшов висновку, що ТОВ «Авер-ТЕХ»зобов'язаний був подавати податкові розрахунки, нараховувати та сплачувати земельний податок у 2011 році.

При цьому, п.286.1 ст.286 ПКУ передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Із заперечень представника ДПС у м.Києві та ДПС України вбачається, що ДПІ у Шевченківському районі м.Києва було направлено запит до Головного управління земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 28.02.2012. Листом Головного управління земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 14.03.2012 надано витяг з технічної документації та повідомлено, що згідно з даними автоматизованої системи ПК «Кадастр»за ТОВ «Авер-ТЕХ»зареєстровано земельну ділянку (кадастровий номер 91:132:0046) за адресою: м.Київ, вул. Пимоненка, 13-ж.

Суд не приймає до уваги покликання позивача на те, що підставою для нарахування земельного податку є відомості територіальних органів Держкомзему України, оскільки обставина щодо того, ким було надано необхідні відомості: Головним управлінням земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) чи територіальним органом Держкомзему України не впливає на суть встановленого податковим органом правопорушення.

Разом з тим, суд не приймає покликання позивача на те, що Податковим кодексом України встановлено більший період відповідальності (п.102.2 ст.102) особи за правопорушення, ніж був встановлений на момент його вчинення (відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про плату за землю»), що суперечить ст.58 Конституції України, з огляду на наступне.

Аналіз ч.1. ст. 18 Закону України «Про плату за землю»дає підстави суду дійти висновку, що вказана норма закону визначає лише граничні строки, за які податковою службою можуть бути донараховані податкові зобов'язання з оплати відповідного обов'язкового платежу (податку за землю). При цьому вказана ж норма не передбачає в своєму змісті жодних умов і строків саме для застосування штрафів та інших санкцій за несплату податкових зобов'язань. Іншими словами не регулює питання притягнення до відповідальності за порушення норм податкового законодавства в частині відносин з оплати податку за землю. А тому питання відповідальності підпадає під регулювання загальних норм закону ("Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III від 21.12.2000), який передбачає відповідальність за несвоєчасну сплату податкових зобов'язань та встановлює відповідний строк до їх застосування, який становить три роки.

Вказаний висновок випливає також з положень статті 26 України «Про плату за землю», які встановлюють, що за порушення Закону України "Про плату за землю" платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та законами України.

Донарахування саме податку за більший період, ніж було визначено попередньо не є тією обставиною, яка визначена ст. 58 Конституції України, оскільки вказана норма регулює питання лише відповідальності, а не нарахування податкових зобов'язань.

Відповідно до ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість доводів позивача про зворотню дію Податкового кодексу і нарахування, у зв'язку з цим, податкових зобов'язань, включаючи штрафні санкції.

В той же час, обставина щодо того, що про наслідки розгляду заперечень на акт перевірки позивач дізнався після їх фактичного розгляду також не впливає на суть встановленого відповідачем 1 правопорушення та не може бути підставою для скасування ППР.

За таких обставин, суд дійшов висновку про правомірність ППР№0000272230 від 05.04.2012, №0004412230 від 09.07.2012 та відмову у задоволенні позовних вимог про їх скасування.

У відповідності до положень п.55.1. ст. 55 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Стаття 56 ПКУ регулює питання оскарження рішень контролюючих органів.

Так, вказаною статтею встановлено, що:

· Рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку;

· У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення;

· Контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку;

· Рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи, прийняте за розглядом скарги платника податків, є остаточним і не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене в судовому порядку.

Процедура адміністративного оскарження закінчується , зокрема, днем отримання платником податків рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи.

Згідно зі змістом п. 56.18. ст. 56 ПКУ, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання у будь-який момент після отримання такого рішення.

Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.

Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

В той же час, п. 56.19 ст. 56 ПКУ визначає, що у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов'язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Згідно ч.2. ст.1. КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пунктом 6 частини 1 ст.3 КАС України встановлено, що адміністративний позов -це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів.

Аналізуючи вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині скасування рішення про результати розгляду скарги від 21.06.2012 №3716/10/12-314 та рішення про результати розгляду повторної скарги від 30.07.2012 №13517/6/10-2215, оскільки права, свободи та інтереси позивача оскаржуваними рішеннями не порушені з огляду на наступне.

По-перше, фактом який стосується прав та інтересів позивача є податкове повідомлення-рішення, яким визначено позивачу податкові зобов'язання і яке спричиняє відповідні правові наслідки для платника податку, зокрема в майновому аспекті, а не рішення про результати розгляду скарг.

По-друге, діяльність податкової служби в процедурі адміністративного оскарження рішень є дискреційним повноваженням відповідача. При цьому зміст дискреційності повноважень -це сукупність прав і обов'язків державних органів, їх посадових та службових осіб, що дають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень. Отже мотивація, спосіб її викладення, прийняття рішення в процесі адміністративного оскарження, визначеного нормами ПКУ, мають дискреційний характер, і є досудовим порядком вирішення спору, а тому не підлягають оцінці судом.

Таким чином, оскільки права та інтереси позивача не порушено оскаржуваними рішенням про результати розгляду скарги від 21.06.2012 №3716/10/12-314 та рішенням про результати розгляду повторної скарги від 30.07.2012 №13517/6/10-2215, чого не змінює обставина стосовно забезпечення чи незабезпечення позивачу права бути присутнім при розгляді повторної скарги, зворотнього позивачем не доведено, а судом не встановлено. Таким чином, позовні вимоги про визнання їх протиправними та скасування задоволенню не підлягають.

Щодо клопотань про закриття провадження у адміністративній справі, то суд вважає необхідним відмітити наступне.

У відповідності до положень п.1. ч.1. статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. При цьому у відповідності до частини 2 статті 157 КАС України встановлено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Приймаючи до уваги те, що оскаржувані рішення винесені суб'єктами владних повноважень в процесі адміністративного оскарження, а їх судовий перегляд чітко обумовлений Податковим кодексом, то зазначена категорія не може бути віднесена до цивільної або господарського юрисдикції. З огляду на це в суду першої інстанції відсутні підстави віднести таку категорію позовних вимог до справ інших юрисдикцій, ніж юрисдикція адміністративного суду. А тому суд позбавлений підстав вказати іншу юрисдикцію і закрити провадження у справі. Оскільки закривши провадження, суд без вказання юрисдикції належного суду не виконає вимоги частини 2 статті 157 КАС України. Таким чином, суд вважає необхідним вирішити вказані вимоги по суті, відмовивши у їх задоволенні, з підстав відсутності порушень прав та інтересів позивача.

Відповідач в силу положень частини 2 статті 71 КАС України спростував покликання позивача.

Позивач в силу положень ч.1 ст.71 КАС України повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, проте всупереч вказаній нормі не довів суду належними доказами наявність обставин, що обґрунтовують його позовні вимоги.

Оскільки позовні вимоги задоволенню не підлягають, то судові витрати позивача не відшкодовуються.

Керуючись ст. 9, 71, 159, 163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги та набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Кротюк

судді І.П. Васильченко

О.В. Головань

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -17.10.2012.