Рішення

від 01.07.2008 по справі 41/154-18/170-32/173

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД 

міста КИЄВА

01030, м.Київ,

вул.Б.Хмельницького,44-Б    

тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ

справа

№  41/154-18/170-32/173

01.07.08

За

позовом

Приватного

підприємства "Автосервіс"

До

1.          Дочірнього підприємством Державної

компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального

призначення "Укрспецекспорт" -Державного підприємства

"Укроборонсервіс" 2.         

Відкритого акціонерного товариства "Спецтехвервіс" 3.          Міністерства оборони України

Третя

особа

Військова

частина А 2215

Про

визнання

права та переведення прав та обов'язків за договором

 Колегія суддів у складі: Хрипун О.О. -

головуючий

Ковтун С.А.

Усатенко І.В.

 Представники сторін:

Від

позивача

Василик В.В.

-предст., Грона Є.М. -директор

Від

відповідача-1

Федоренко

О.М. -предст.

Від

відповідача-2

Зайцев

М.Г. -предст.

Від

відповідача-3

Даньків

І.І. -предст.

Від

третьої особи

Даньків

І.І. -предст.

Обставини  справи:

У

лютому 2005 року ПП "Автосервіс" звернулося з позовом про визнання

недійсним протоколу проведення конкурсу, який було проведено 11.01.2005 ДП

"Укроборонсервіс" на підставі договору комісії від 05.12.2004 №

Д29-15/1326 щодо реалізації нерухомого військового майна-будівлі №№ 43, 44, 45,

46, 48, 49, які розташовані за адресою: м. Бориспіль, Київської області,

військова частина А2215. Позивач також просив визнати недійсним договір купівлі

-продажу, укладений ДП "Укрборонсервіс" з ВАТ

"Спецтехсерівс" (переможцем конкурсу) по результатах проведеного

конкурсу 11.01.2005 щодо реалізації нерухомого військового майна -будівлі №№

43, 44, 45, 46, 48, 49, які розташовані за адресою: м. Бориспіль, Київської

області, військова частина А 2215.

Під

час розгляду спору позивачем було змінено предмет спору. Позивач просив визнати

недійсним рішення, прийняте за результатами конкурсу з продажу майна; визнати

недійсним договір купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 12.01.2005, укладений між ДП

"Укроборонсервіс" та ВАТ "Спецтехсервіс", зобов'язати

Міністерство оборони України продати майно ПП "Автосервіс" шляхом

викупу через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та

організації.

В

обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення під час проведення

конкурсу та реалізації майна переважного права позивача на придбання майна, яке

перебувало у нього в користуванні відповідно до договору оренди приміщень від

31.03.2003 № 31с/2003/ГоловКЕУ в редакції додаткової угоди № 1 від 23.10.2003

та вимоги ст. 53 Закону України "Про державну програму приватизації",

ст. 11, ст. 15, ст. 18 Закону України "Про приватизацію невеликих

державних підприємств", ст. 777 ЦК України.

Справа

розглядалася судами неодноразово. 

Рішенням

Господарського суду міста Києва від 19.10.2006 у справі № 41/154-18/170 позов

задоволено. Визнано недійсним рішення за результатами конкурсу з продажу

нерухомого військового майна; визнано недійсним договір купівлі-продажу №

Д29-1.5/26 від 12.01.2005, укладений між Дочірнім підприємством державної

компанії "Укрспецекспорт" державним підприємством

"Укроборонсервіс" та ВАТ "Спецтехсервіс"; зобов'язано ВАТ

"Спецтехсервіс" повернути Міністерству оборони України нерухоме

військове майно -будівлі №№ 43, 44, 45, 46, 48, 49, розташоване за адресою:

Київська область, м. Бориспіль, Соц.Містечко, 1, військова частина А 2215;

стягнуто з Міністерства оборони України на користь ВАТ

"Спецтехсервіс" 300 000,00 грн., отриманих ним в оплату реалізованого

нерухомого військового майна за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26;

зобов'язано     Міністерство оборони

України здійснити відчуження нерухомого військового майна з урахуванням

положень ст. 777 ЦК України, а саме -переважного права наймача перед іншими

особами на його придбання.

          Постановою Київського апеляційного

господарського суду від 10.01.2007, залишеною без змін постановою Вищого

господарського суду України від 05.12.2007, зазначене рішення залишено без

змін.

Постановою

Верховного Суду України від 12.02.2008 постанову Вищого господарського суду

України від 05.12.2007, постанову Київського апеляційного господарського суду

від 10.01.2007 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2006

скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний

Суд України зазначив, що під час нового розгляду суду необхідно встановити

дійсні права та обов'язки сторін і в залежності від встановленого вирішити спір

відповідно до закону. Додатковому з'ясуванню підлягають обставини наявності

порушень при організації та проведенні конкурсу з продажу спірного майна та,

відповідно, порушення з цього приводу прав позивача, з урахуванням положень

спеціального законодавства, що регулює питання відчуження військового майна, та

з огляду на те, що позивач вчасно подав конкурсну пропозицію та взяв участь у

конкурсі.

Ухвалою

Господарського суду міста Києва від 10.04.2008 справу прийнято до розгляду

розгляд справи призначено на 25.04.2008.

21.04.2008

Державне підприємство "Укроборонсервіс" звернулось до Господарського

суду міста Києва з заявою про призначення колегіального розгляду справи №

41/154-18/170.

Ухвалою

Господарського суду міста Києва № 41/158-18/170 від 22.04.2008 розгляд справи

призначено колегіально у наступному складі суду: головуючий суддя Хрипун О.О.,

судді Ковтун С.А., Усатенко І.В.

26.05.2008

через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зміну предмету позову.

Позивач просить визнати переважне право ПП "Автосервіс" на купівлю

нерухомого військового майна, а саме будівель: КТП, № 44 -31,5 кв.м.; пункт

технічного обслуговування, № 45 -389,7 кв.м.; котельню, № 46 -174,7 кв.м.; два

гаражі, №№ 48, 49 -1558,1 кв.м. за адресою: Київська область, місто Бориспіль,

вул. Соц.Містечко, 1, військова частина А2215; перевести на ПП

"Автосервіс" права та обов'язки покупця за договором купівлі-продажу

№ Д29-1.5/26 від 21.01.2005, укладеного між ДП "Укроборонсервіс" та

ВАТ "Спецтехсервіс".

В

обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на ч. 1 ст. 8, ч. 4 ст. 362,

ч. 2 ст. 777 ЦК України, стверджує, що як орендар має переважне право на

купівлю спірного майна.

Відповідач-1

позовні вимоги заперечив, стверджуючи, що вимоги позивача не відповідають

нормам матеріального та процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 19, ч. 4 ст. 13,

пп. 1, 2, 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 47 ГК України, п. 3 ст. 1

Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 6

Закону України "Про правовий режим майна у збройних Силах України",

статей 759, 778 ч. 1 ст. 776, ст. 777 та ч. 1 ст. 1014 ЦК України, ст. 11

Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу

приватизацію)", п. 48, 51 Державної програми приватизації, затвердженої

Законом України від 18.05.2000 № 1723-ІІІ, ч. 1 ст. 1, ст. 18, ч. 2 ст. 20

Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств" п.

2 ч. 1 ст. 83, ч. 4 ст. 22 ГПК України, ст. 111-12 ГПК України, Положення про

порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого

постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, Положення про

порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є державною

власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 22.09.2000

№ 1976, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2000 № 692/4913,

п. 16 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 25.05.2000 № 02-5/237

"Про  оренду державного та комунального

майна" в редакції від 31.05.2002, постановам Вищого господарського суду

України по аналогічним справам: від 02.06.2005 у справі № 29/541-04 та від

07.06.2005 у справі № 29/540-04, постанові Верховного Суду України від

12.02.2008.

Відповідач-1

також зазначає, що додаткова угода від 23.10.2003 № 1 до договору оренди №

31с/2003/ГоловКЕУ від 31.03.2003 не відповідає законодавству, чинному на

жовтень 2003 року, і підписана від імені ОСОБА_1 невідомою особою.

Крім

того відповідач-1 зазначив, що позивач договір оренди виконував недобросовісно:

орендоване майно належним чином не застрахував, самовільно вніс зміни до

орендованого майна, допускав порушення чинного законодавства в питаннях

організації виконання будівельних робіт на об'єктах оренди.

Відповідач-1

стверджує також, що при продажі спірного майна не було порушено право переважне

право наймача, оскільки він брав участь у конкурсі і запропонував ціну нижчу

ніж переможець конкурсу -ВАТ "Спецтехсервіс". 

Підставою

для відмови у задоволенні позовних вимог, на думку відповідача-1, є також

пропуск позивачем спеціального строку позовної давності в 1 рік для переведення

на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права

купівлі частки у праві спільної часткової власності. 

Відповідач

2 -ВАТ "Спецтехсервіс"  проти

позову заперечує, вважає їх такими, що суперечать чинному законодавству

України, яким регулюється порядок відчуження та реалізації нерухомого

військового майна, посилаючись на наявність окремої спеціальної процедури

відчуження військового майна, встановленій Законом України "Про правовий

режим майна у Збройних силах України", на непоширення законодавства про

приватизацію державного майна на порядок відчуження та реалізації військового

майна та на відсутність у позивача переважного права на купівлю спірних

приміщень. Вважає, що позивач неналежно виконував свої обов'язки за договором

найму.

Відповідач

3 -Міністерство оборони  України  та третя особа -Військова частина     А-2215 письмових відзивів та  пояснень щодо змінених позовних вимог не

надали.

Дослідивши

матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд

міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.03.2003

між військовою частиною А2215 та ПП "Автосервіс" був укладений

договір оренди № 31с/2003/ГоловКЕУ, за умовами якого позивач отримав в строкове

платне користування нерухоме військове майно військового містечка № 1 загальною

площею 2427 кв. м. (нежитлові будівлі № № 43, 45, 46, 48, 49) на 5 років, а

саме: з 01.04.2003 по 01.04.2008 (п. 10.3 договору).

Додатковою

угодою № 1 від 23.10.2003 до договору оренди № 31с/2003/ГовКЕУ розділ 6 цього

договору доповнено п. 6.6, у відповідності до якого у випадку відчуження

орендованого майна орендар має першочергове (переважне) право на перед іншими

суб'єктами на придбання (викуп) цього майна згідно чинного законодавства.

Факт

підписання договору оренди № 31с/2003/ГовКЕУ та додаткової угоди до нього

повноважними представниками сторін такого договору, а саме: директором

позивача  Гроною О.І. та командиром в/ч А

2215 полковником ОСОБА_1 підтверджується заявами позивача, а також оригіналом

заяви командира третьої особи ОСОБА_1 від 21.03.2005, посвідченої приватним

нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Науменко Л.Г.

За

таких обставин посилання відповідачів на те, що додаткова угода № 1 від

23.10.2003 до договору оренди № 31с/2003/ГоловКЕУ від 31.03.2003 підписана не

уповноваженою на це особою, тобто не командиром в/ч А 2215 ОСОБА_1, визнаються

судом необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.

Згідно

зі ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не

встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Оскільки

недійсність додаткової угоди в судовому порядку не встановлена, у суду відсутні

підстави вважати її нечинною.

Відповідно

до ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах

України" військове майно - це державне майно, закріплене за військовими

частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До

військового майна належать, серед іншого, будинки та споруди. Аналогічна за

змістом норма передбачена п. 2 Положення про порядок відчуження та реалізації

військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів

України від 28.12.2000 № 1919 (далі Положення № 1919). Так, відчуження

військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті

його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або

безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим   постачальникам   матеріально-технічних   засобів  

(ресурсів),   виконавцям   робіт, надавачам послуг (далі - виконавці) з

метою проведення з ними розрахунків, а також передачі юридичним особам в обмін

на житло для військовослужбовців та членів їх сімей. Реалізація військового

майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством

(організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими

цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на

військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або

компенсаційній основі.

Відповідно

до пункту 12 Положення реалізація військового майна проводиться уповноваженими

підприємствами (організаціями) за ринковими цінами, які склалися на відповідний

період.

Статтею

3 вказаного Закону передбачено, що військове майно закріплюється за військовими

частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. А згідно зі

ст. 6 наведеного Закону відчуження військового майна здійснюється Міністерством

оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та

організації. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом

Міністрів України.   

Право

власності держави в особі Міністерства оборони України на спірні приміщення на

момент їх відчуження підтверджується свідоцтвами про право власності на

нерухоме майно, виданими Бориспільською міською радою 22.10.2004, належним

чином засвідчені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Відповідно

до п. 6 Положення № 1919 рішення про відчуження військового майна, в тому числі

нерухомого, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією

Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна. Абзацом 3 цього ж

пункту передбачено затвердження Урядовим комітетом з питань правової політики

та оборони (до 14.10.2005 -Урядовий комітет з питань оборони,

оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності) в окремих

випадках додаткових переліків військового майна, що може бути відчужене.

Судом

приймається до уваги, що Положенням № 1919 в редакції станом на 12.01.2005 не

передбачено порядок реалізації військового майна через конкурс та не

врегульовано порядок проведення такого конкурсу.

Правовий

інститут відчуження державного майна через конкурс, а також порядок проведення

конкурсу з реалізації державного майна регламентується тільки приватизаційним

законодавством.

Враховуючи,

що спеціальне законодавство не передбачає реалізацію військового майна через

конкурс і разом з тим визначає способи його відчуження, які неможливі при здійсненні

приватизації державного майна (наприклад, міна майна, в тому числі на житло для

військовослужбовців), спірні правовідносини не можуть регулюватися

приватизаційним законодавством.

Разом

з тим пункт 12 Положення № 1919 передбачає реалізацію військового майна

уповноваженими підприємствами (організаціями) за ринковими цінами, які склалися

на відповідний період. При цьому зазначено, що ціна реалізації військового

майна визначається з урахуванням кон'юнктури ринку, залишкової вартості та

витрат, пов'язаних з реалізацією майна, у тому числі з підготовкою його до

продажу, маркетингом, спеціальним супроводом органами СБУ експортно-імпортних

договорів, транспортуванням, страхуванням тощо.

22.10.2004

Урядовим комітетом з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та

правоохоронної діяльності Кабінету Міністрів України спірні приміщення включені

до додаткового переліку військового майна, що підлягає відчуженню.

Відповідно

до норм Положення № 1919 реалізація військового майна проводиться

уповноваженими підприємствами (організаціями), відносини яких з Міністерством

оборони можуть регламентуватись окремими договорами комісії.

Згідно

з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27.02.2001 № 35-р "Про

надання повноважень на реалізацію військового майна на внутрішньому ринку"

повноваження по реалізації військового майна надано, зокрема, ДП

"Укроборонсервіс".

Отже,

спірне майно підлягало відчуженню спеціалізованим підприємством, яким у даному

випадку є ДП "Укроборонсервіс", за ринковими цінами, у порядку,

визначеному Положенням № 1919.

05.12.2004

між Міністерством оборони України та ДП "Укроборонсервіс" був

укладений договір комісії на реалізацію нерухомого військового майна №

Д-29-15/1326 (далі  договір комісії),

відповідно до п. 1.1 якого Міністерство оборони України доручило, а ДП

"Укроборонсервіс" взяло на себе зобов'язання за комісійну плату

реалізувати на конкурсних засадах покупцям від свого імені в інтересах

Міністерства оборони України та за рахунок останнього нерухоме військове майно,

а саме -спірні приміщення. Пунктом 2.2 вказаного договору комісії сторони

погодили, що ціна реалізації майна, що виставлено на продаж, не може бути

нижчою ніж 226 611,06 грн., в т.ч. ПДВ 37 768,51 грн. За результатом оцінки

ринкової вартості відповідного військового майна, з врахуванням залишкової

вартості майна, кон'юктури ринку, обов'язкових платежів до державного бюджету,

комісійної плати, витрат, пов'язаних з реалізацією майна, ДП

"Укроборонсервіс" визначило, що спірне майно може бути продано не

менше ніж за 226611,06 грн.

На

виконання умов договору комісії ДП "Укрборонсервіс" було здійснено

організацію та проведення конкурсу з продажу спірних приміщень відповідно до

Положення про порядок продажу на аукціоні, за конкурсом основних засобів, що є

державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України №

1976 від 22.09.2000 (далі -Положення № 1976).

За

результатами проведеного конкурсу з продажу військового майна переможцем

визнано ВАТ "Спецтехсервіс", яке запропонувало найвищу ціну, та

укладено відповідний договір купівлі-продажу № Д-29-1.5/26 від 12.01.2005.

Відповідно

до пункту 2.1 зазначеного договору вартість майна, що продається, складає 300

000,00 грн., в т.ч. ПДВ 50 000,00 грн.

Таким

чином, за договором № Д-29-1.5/26 від 12.01.2005 виникли правовідносини саме

купівлі-продажу майна, до яких слід застосовувати відповідні норми цивільного

законодавства, якщо це не суперечить нормам про відчуження військового майна.

Оскільки

спеціальним законодавство, яке регламентує порядок відчуження військового

майна, не передбачено особливостей відчуження такого майна у разі перебування

його на законних підставах у користуванні інших осіб, при вирішенні спору слід

застосовувати загальні норми законодавства щодо купівлі-продажу та оренди.

Частина

2 статті 777 Цивільного кодексу України передбачає, що наймач, який належно

виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у

найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Оскільки

на момент укладання спірного договору купівлі-продажу військового майна договір

оренди не був розірваним у зв'язку з неналежним виконанням орендарем своїх

обов'язків за договором, не втратив своєї чинності з інших підстав, твердження

відповідачів про неналежне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором

оренди визнаються судом необґрунтованими належними доказами.

В

порушення переважного права позивача на об'єкт оренди при укладенні договору

купівлі-продажу № Д 29-1.5/26 від 12.01.2005 йому, як наймачу, не було

запропоновано придбати спірне майно на умовах, згідно з якими це майно було

продано ВАТ "Спецтехсервіс".

Відтак

порушено переважне право ПП "Автосервіс", як наймача, на придбання

орендованого майна при його відчуженні.

Разом

з тим законодавство, передбачивши переважне право на купівлю наймачем орендованого

майна, не врегулювало порядок захисту такого права.

Відповідно

до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не

врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або

договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів

цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини

(аналогія закону).

Враховуючи,

що статтею 777 Цивільного кодексу України передбачено переважне право наймача

на придбання орендованого майна при його відчуженні, але не врегульовано

порядок реалізації наймачем цієї гарантії, з метою забезпечення прав продавця

за спірним договором за принципом аналогії закону застосуванню підлягає частина

4 статті 362 Цивільного кодексу України, яка передбачає порядок реалізації

співвласником майна переважного права на придбання частки іншого співвласника

при її відчуженні.

Відповідно

до частини 4 статті 362 Цивільного кодексу України у разі продажу частки у

праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі

співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та

обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок

суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

На

виконання цієї норми ПП "Автосервіс" перерахувало 300 тисяч гривень

на депозитний рахунок Господарського суду міста Києва 37314005000062 деп. у ГУ

ДКУ у місті Києві.

Згідно

з ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які

вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються

сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає

тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які

відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами

доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Жодних

доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачами та третьою особою

не надано.

Таким

чином судом визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню

вимоги ПП "Автосервіс" про визнання за ним переважного права на

купівлю орендованого ним нерухомого військового майна, та перевід на нього прав

та обов'язків покупця спірного майна за договором купівлі-продажу № Д 29-1.5/26

від 21 січня 2005 року, укладеного між ДП "Укроборонсервіс" та ВАТ

"Спецтехсервіс".

Судом

не приймаються заперечення відповідача-1 про пропуск позивачем строку позовної

давності, оскільки позивач з первісним позовом звернувся до суду в межах строку

позовної давності, визначеної законодавством (18.02.2005).

Згідно

зі ст. 44 ГПК України понесені позивачем судові витрати, пов'язані з розглядом

справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового

процесу та державного мита, покладаються на відповідача (ст. 49 ГПК України).

На

підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82 -84 Господарського

процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов

задовольнити повністю.

Визнати

за Приватним підприємством "Автосервіс" (08300, м. Бориспіль,

Київська обл., вул. Київський шлях, 69-б, код ЄДРПОУ25566725) переважне право

на купівлю нерухомого військового майна, а саме будівель: КТП, № 44 -31,5

кв.м.; пункт технічного обслуговування, № 45 -389,7 кв.м.; котельню, № 46 -174,7

кв.м.; два гаражі, №№ 48, 49 - 1558,1 кв.м. за адресою: Київська область, місто

Бориспіль, вул. Соц.Містечко, 1, військова частина А2215.

Перевести

на Приватне підприємство "Автосервіс" (08300, м. Бориспіль, Київська

обл., вул. Київський шлях, 69-б, код ЄДРПОУ25566725) права та обов'язки покупця

за договором купівлі-продажу № Д29-1.5/26 від 21.01.2005, укладеного між

Дочірнім підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і

послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" -

Державним підприємством "Укроборонсервіс" (03067, м. Київ, бул. І.

Лепсе, 4, код ЄДРПОУ 21552117) та Відкритим акціонерним товариством

"Спецтехсервіс" (м. Київ, вул. Росошанська, 3-а, код ЄДРПОУ

31450441).

Стягнути

з Дочірнього підприємством Державної компанії з експорту та імпорту продукції і

послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт"

-Державного підприємства "Укроборонсервіс" (03067, м. Київ, бул.

І.Лепсе, 4, код ЄДРПОУ 21552117) на користь Приватного підприємства

"Автосервіс" (08300, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 69-б, код

ЄДРПОУ 25566725)  623 грн. 34 коп.

державного мита та  39 грн. 33 коп.

витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути

з Відкритого акціонерного товариства "Спецтехсервіс" (02093, м. Київ,

вул. Росошанська, 3-а, код ЄДРПОУ 31450441) на користь Приватного підприємства

"Автосервіс" (08300, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 69-б, код

ЄДРПОУ 25566725)  623 грн. 33 коп.

державного мита та 39 грн. 33 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу.

Стягнути

з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6, код

ЄДРПОУ 22990305) на користь Приватного підприємства "Автосервіс"

(08300, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 69-б, код ЄДРПОУ 25566725)  623 грн. 33 коп. державного мита та  39 грн. 33 коп. витрат на

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати

накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення

набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його

прийняття та може бути оскаржене у порядку та строки, визначені Господарським

процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                                                        

О.О.Хрипун

          Суддя                                                                                                           С.А.Ковтун

          Суддя                                                                                                   

І.В.Усатенко